Антикризове управління підприємством (часть 2)

6.1. Потенціал виживання підприємства: сутність та теоретичні засади визначення

Діагностика банкрутства має передбачати не тільки оцінку ймовірності настання цього стану, але й визначення внутрішніх сил протистояння, що наявні у підприємства, завдяки активізації яких ситуація може бути переборена на краще. Проблема дослідження можливості виживання є на сьогодні дуже важливою. Якщо зарубіжні дослідники вже досить давно звернули увагу на доцільність її розробки, то у вітчизняних економічних дослідженнях наявні лише окремі наголоси та зауваження з цього приводу. Доцільність розгляду проблем виживання не потребує додаткової аргументації, вона має загальнометодичний характер. Виживання (самозбереження) та розвиток, що забезпечує створення достатнього „запасу" стійкості для успішного функціонування за умов ринкових відносин є однією з головних цілей розробки стратегії діяльності будь-якого підприємства, незалежно від стану (кризовий або ні) та стадії життєвого циклу, на якому воно перебуває. На перший погляд, може скластися думка, що оцінка здатності до виживання (Рв) не є самостійною проблемою. Оскільки методичний інструментарій оцінки загрози настання банкрутства достатньо розроблений і дає змогу кількісно визначити вірогідність виникнення цієї ситуації, то виживання, яке є протилежним напрямком розвитку кризової ситуації, може бути розраховано як різниця між одиницею та вірогідністю банкрутства (Рб): Р. = 1-Р6. (6.1) Така позиція є хибною; банкрутство і виживання обумовлюються різними чинниками та мають досліджуватися автономно один від одного. Виживання (самозбереження) підприємства розглядається як наявна можливість розвитку ситуації за позитивним сценарієм, наслідком якого є нормалізація стану господарської системи, відновлення конкурентоспроможності підприємства та забезпечення ефективного господарювання. Для характеристики здатності підприємства до реалізації цієї можливості використовується спеціальний термін -„потенціал виживання". Загалом потенціал (лат.роіепсіа - сила, міцність) - це сукупність наявних засобів, можливостей у певній галузі [240, с.484], наприклад економічний потенціал, військовий потенціал. Використовуються також терміни „потенціальний", тобто такий, який стосується потенціалу, існує в потенції, прихований, можливий, який не виявляє себе, та „потенція" - прихована можливість, здатність, сила, яка здатна виявити себе за певних умов. Залежно від мети оцінки в економічній літературі використовуються різні види потенціалу - виробничий, соціально-економічний, відновлювальний, стратегічний тощо. Наприклад, виробничий потенціал - це обсяг роботи в зіставних одиницях, який може бути виконаний впродовж певного періоду часу (наприклад, року) основними працівниками на базі наявних виробничих фондів при максимально можливому режимі роботи й оптимальній організації праці та виробництва, тобто він розглядається як функція таких змінних: P=F(0t,R,E), (632) де Фі - нормативний річний фонд робочого часу, год.; R - чисельність основних виробничих працівників; Е - рівень ефективності праці та її фондоозброєності, частка одиниці. Тобто термін „виробничий потенціал" використовується для характеристики номінальних потенційних можливостей підприємства, які вимірюються через максимально можливий обсяг випуску продукції. Термін „стратегічний потенціал" став використовуватися в економічній літературі після загальновідомих досліджень засновників стратегічного підходу в управлінні: І.Ансоффа, У.Кінга та Д.Кліман-да, Б.Карлофа. Сферою його застосування є оцінка перспективних можливостей підприємства щодо зростання ефективності функціонування та зміцнення конкурентоспроможності на ринку. Стратегічний потенціал підприємства розглядається як взаємопов'язана сукупність ресурсів, які знаходяться в його розпорядженні та мають вирішальне значення для досягнення стратегічних цілей, оцінки можливих меж функціонування у майбутньому, виходячи з прогнозованих умов зовнішнього середовища. Визначення стратегічного потенціалу підприємства базується на використанні системного підходу до розглядання умов та результатів функціонування підприємства, його цілевизначення. Підприємство, згідно з цим підходом, розглядається як система ресурсів, які вступають до взаємодії та обумовлюють досягнуті результати. Основними видами ресурсів, що використовуються, традиційно визначаються: технічні ресурси (особливості виробничого обладнання, інвентарю, використовуваних матеріалів та ін.); технологічні ресурси (динамічність технологічних змін та інновацій, наявність конкурентоспроможних ідей, наукових розробок); кадрові ресурси (кваліфікаційний та демографічний склад робітників, їх спроможність реалізувати цілі та завдання підприємства); просторові ресурси (характер виробничих приміщень, території підприємства, комунікацій, можливість розширення та ін.); ресурси організаційної структури системи управління (характер та гнучкість керівної системи, швидкість проходження керівних впливів та ін.); інформаційні ресурси (характер інформації про внутрішнє та зовнішнє середовище підприємства, можливість її розширення та підвищення ймовірності та ін.); фінансові ресурси (стан активів, їх ліквідність, можливість та обсяги отримання кредитів тощо). Для торговельних підприємств специфічним видом є товарні ресурси - можливі обсяги та умови закупівлі товарів, встановлені господарські зв'язки з постачальниками, асортимент товарної пропозиції, його широта, глибина, оновленість та відповідність попиту тощо. Кожен вид ресурсів визначає певні можливості підприємства щодо досягнення стратегічних цілей діяльності. Такі можливості прийнято називати стратегічними ресурсами виробничої системи. Основні види стратегічних ресурсів - це спроможність: проведення макроекономічного аналізу ситуації в країні та регіоні діяльності; прогнозування змін в обсязі та структурі споживчого попиту (за товарними групами та окремими видами (різновидами) товарів); аналізу та прогнозування кон'юнктури ринків ресурсів та капіталу, розробки та реалізації ефективних стратегій взаємодії з ринками для притягнення необхідних ресурсів; висування та реалізації конкурентоспроможних ідей відносно технології та організації торговельного процесу, здійснення закупівель товарних ресурсів та формування товарної пропозиції; забезпечення незалежності підприємства від негативних змін у зовнішньому середовищі функціонування шляхом розробки та реалізації ефективних захисних стратегій; забезпечення внутрішньої гнучкості підприємства шляхом використання технологічних новацій, зміни спрямованості мотивацій та стимулювання праці персоналу, товарної та регіональної диверсифікації діяльності, озброєння новими основними фондами та ін.; забезпечення конкурентоспроможності продукції (товарів) для розширення ринку збуту та збільшення ніші господарювання; підтримання конкурентного статусу підприємства та використання конкурентних переваг у боротьбі за споживача; ефективного використання інвестиційних можливостей щодо розвитку ресурсного потенціалу; забезпечення високої ефективності господарювання шляхом пошуку та мобілізації невикористаних резервів, підтримання необхідних темпів розвитку; • адаптації стратегії та тактики діяльності до змінюваних умов господарювання. Наявність стратегічних ресурсів залежить не тільки від переліку залучених ресурсів, але й від здатності підприємства до їх оптимального використання. В [183, с.229-231] визначено, що основними чинниками, які впливають на стратегічний потенціал фірми, є стан загального управління підприємством (організаційний потенціал) та функціонального управління в таких сферах, як виробництво, маркетинг, фінанси та наукові дослідження (функціональний потенціал). Термін „потенціал" також використовується для характеристики можливостей підприємства з окремих напрямків діяльності або для виконання окремих завдань. Наприклад, в [184, с.232] при розгляді умов формування грошових потоків та необхідності їх планування наголошується на важливості існування значного потенціалу можливостей пристосування. Форми існування можливостей пристосування вельми різноманітні. Цей потенціал може знаходитися у сфері фінансування (у формі невикористаних можливостей фінансування, якими можна скористатися в разі необхідності), у виробничій сфері (у вигляді можливостей щодо скорочення виробничих витрат), у сфері фінансових інвестицій (сукупність можливостей вивільнених грошових коштів за рахунок виходу з інвестиційних проектів). Російський дослідник проф. Е.В. Попов в [124] визначає поняття „ринкового потенціалу" як сукупність засобів та можливостей підприємства у реалізації ринкової діяльності, використанні підприємством усіх передових розробок маркетингу. Потенціал підприємства є інтегральною характеристикою маркетингового ресурсного забезпечення підприємства та складається із наступних елементів: методологічний (інструментальний) ринковий потенціал; потенціал людських (трудових) ресурсів; потенціал матеріальних ресурсів підприємства; потенціал ринкових інформаційних ресурсів. Інший підхід щодо розгляду потенціалу підприємства викладено у роботі української дослідниці А.Е. Воронкової [164], яка розглядає конкурентоздатний потенціал підприємства і визначає його як „сукупність виробничо-фінансових, інтелектуальних та трудових можливостей підприємства, які забезпечують йому конкурентні переваги на ринку". Використовуючи термін „потенціал" (у будь-якому значенні),, необхідно пам'ятати про відмінні особливості, які притаманні цьому терміну в цілому. Потенціал підприємства (як, між іншим, і будь-якої складної системи, наприклад реальної людини) виглядає дещо абстрактною категорією. Його межі нечіткі, чинники не зовсім визначені, вплив на поточні процеси опосередкований. Водночас ця категорія досить конкретна, оскільки практично будь-яке рішення може справити на нього (і через нього на всю подальшу історію підприємства) або деякий позитивний, або серйозний негативний вплив. У якості елементів потенціалу слід розглядати такі види ресурсів, обсяги та структура яких може суттєво змінюватися лише в результаті прийняття та реалізації відповідних стратегічних рішень. До останніх, загалом, належать рішення, які мають кардинальне значення для функціонування об'єкта, зумовлюють довгострокові та необоротні наслідки. Реалізація стратегічних рішень змінює потенціал підприємства так, що повернення до попереднього стану об'єкта управління потребує значних витрат часу, ресурсів або зусиль, а іноді є взагалі проблематичним. Для обґрунтованої оцінки рівня потенціалу необхідно ідентифікувати умови, в яких проходитиме діяльність підприємства. За нормальних умов ресурси, які забезпечують досягнення підприємством конкурентних переваг (відпрацьована технологія, прогресивне устаткування, інтелектуальні ресурси, патенти і т.д.), слід розглядати як складові елементи потенціалу. Якщо йдеться, наприклад, про роботу в умовах кризи платежів, то стратегічними будуть такі ресурси: фінансові чи інші ліквідні активи, доступ до кредитних та товарних на пільгових умовах, можливість отримання бюджетних субсидій тощо. Загальний рівень потенціалу не визначається як арифметична сума його складових. Важливо, аби зміна усіх елементів потенціалу була узгодженою. Слабкість одного елемента розповсюджується на ціле, якщо цей елемент має ключове значення. Також не можна допускати надмірного рівня жодного елемента потенціалу. Ефективна діяльність потребує взаємної збалансованості рівня та темпів розвитку усіх елементів потенціалу, що дає змогу досягти додаткового синергічного ефекту. Загальний потенціал економічного об'єкта визначається як схрещення локальних потенціалів окремих видів ресурсів, що у формалізованому вигляді може бути описано таким чином: ЕПО= глОі * Рі= п ЛПОі, (6.3) де і - вид ресурсу економічного об'єкта; я - кількість ресурсів, що формують потенціал; Оі - обсяг і'-го виду ресурсів; Ні - норматив участі і'-го ресурсу у випуску продукції (робіт, послуг); ЛПОі - локальний потенціал 1-го виду ресурсів. На практиці знак п можна замінити знаком min. Потенціал підприємства не є постійною величиною, він, як й інші елементи виробництва, щоденно змінюється. Але порівняно з іншими характеристиками підприємства в нормальних умовах він слабко реагує на позитивні впливи. Однак руйнівні впливи можуть мати досить швидкий негативний ефект. Найважливішим чинником дестабілізації потенціалу є зовнішнє середовище. Саме тут постійно відбуваються явища, які суттєво впливають на функціонування підприємства, а підприємство неспроможне уникнути цього впливу. Тому рівень потенціалу економічної системи залежить не тільки від наявності ресурсів, але й від можливостей їх отримання (поповнення). У модельному вигляді вплив зовнішнього середовища на рівень потенціалу зображується таким чином: ЕПО= Оі x Рі x Ні, (6.4) де Рі - вірогідність наявності (доступу) обсягу і-го виду ресурсу. 7. Зростання потенціалу підприємства обумовлюється такими чинниками: наявність або доступ до необхідних ресурсів, ефективність системи управління (завдяки чому досягається максимально ефективне використання залучених ресурсів) та сприятливі умови зовнішнього середовища. Визначені особливості, що притаманні терміну „потенціал", мають враховуватись і при тлумаченні терміну „потенціал виживаним". сферою застосування якого є дослідження потенційних можливостей підприємства щодо виходу з кризового стану, оцінка наявності передумов та можливостей до самозбереження господарюючого суб'єкта, відновлення режиму його функціонування відповідно до вимог ринкової економіки. Здатність до виживання об'єктивно (природно) притаманні, як і будь-якій системі, підприємству, оскільки, відповідно до теорії кібернетики, усі відкриті динамічні системи у своєму розвитку прямують до стану рівноваги. Однак сила цієї здатності може суттєво зменшитися або навіть досягти нульового рівня, якщо підприємство не відповідатиме вимогам, що визначені теорією систем. До таких вимог належать: наявність впорядкованої цілісності, яка є результатом динамічної взаємодії окремих елементів підприємства як системи технічних, технологічних, економічних, організаційних, соціальних, екологічних, зовнішніх, внутрішніх, функціональних та інших факторів. Це дозволяє реалізувати найважливішу ознаку цілісності: ціле є більшим, ніж сума елементів, має більшу ефективність, кращі якості; здатність до самоадаптації (стабілізації) для збереження стійкості динамічного балансу як у межах самої системи, так і у взаємодії із зовнішнім середовищем; здатність до самоорганізації, під якою розуміється вміння перетворювати внутрішні обмеження, досягати нових, більш сталих станів, що залишаються стійкими до впливів зовнішнього середовища. Самоорганізація це складніше явище, ніж самоста-білізація, оскільки вона пов'язана не просто з пристосуванням до змін зовнішнього середовища, а й із здатністю переборювати внутрішні обмеження на якісно новій основі. Тобто здатність до самоорганізації дає змогу реалізувати можливості еволюції у більш життєздатні (стійкі) системи; здатність до протидії зростанню ентропії в розвитку системи, проявом якої є збільшення ролі випадковості, зменшення можливості впорядкованості, самостабілізації, самоорганізації, які виникають у процесі життєдіяльності системи, особливо при розширенні меж її діяльності; здатність до інновацій (змін); у процесі розвитку будь-якої системи діє основний закон зниження віддачі, ефективності будь-якого економічного явища, його проявом є зниження ефективності використання капіталу, виробничих фондів, зниження прибутків тощо. Життєздатність системи обумовлюється її здатністю отримувати додаткову „енергію" із зовнішнього середовища, яка відтягує наступ ентропії, змінює систему. Це може бути реорганізація її економічної структури, залучення додаткового капіталу, нових учасників, здійснення модернізації обладнання, зміна технологій, організаційна перебудова тощо. Виживання підприємства визначається як такий стан його розвитку, який припускає своєчасність і економічність адаптації до змін внутрішнього та зовнішнього середовища при збереженні основних законів розвитку: цілеспрямованість, динамізм та керованість. Здатність до виживання підприємства являє собою результативну оцінку трьох типів сталості, які притаманні цій господарській системі, -зовнішньої, внутрішньої та успадкованої. Зовнішня сталість підприємства досягається зовнішнім управлінням, регулюючими впливами з боку держави. Вона може забезпечуватися директивними вказівками, визначенням державних замовлень, доступом до пільгових державних кредитів, пільговими умовами оподаткування, адресними дотаціями, субвенціями, списанням боргів тощо. Цей тип сталості забезпечується обмеженому колу підприємств („своїх" для керівників вищої ланки держави та які мають вирішальне значення для підтримки життєдіяльності та обороноздатності країни). Для більшості підприємств передумовою виживання є досягнення внутрішньої сталості підприємства, яка грунтується на практичній реалізації теоретичних засад „управління за принципом зворотного зв'язку", тобто шляхом активного реагування на зміни зовнішніх і внутрішніх чинників. Внутрішня сталість визначається потенціалом підприємства щодо збереження стану рівноваги при виникненні внутрішніх та зовнішніх закономірностей руху капіталу, що дає можливість своєчасно відновлювати, удосконалювати і розвивати економічну систему підприємства. Успадкована сталість підприємства є результатом накопиченого запасу внутрішньої міцності системи, наявності у неї ресурсів для захисту від дестабілізуючих чинників. Таким чином, здатність до виживання визначається наявністю передумов для забезпечення внутрішньої й успадкованої сталості. Чим вища сталість підприємства, тим вища імовірність його виживання. В спеціальній економічній літературі зустрічаються інші терміни, за допомогою яких пропонується оцінювати життєздатність підприємства та можливість (доцільність) його санації. Прикладом цього є поняття „економічна спроможність підприємства", яке використовується в дослідженнях російських авторів [192, с.42-50]. Воно характеризує, з огляду на їх підхід, такий рівень управління, який дає змогу функціонувати підприємству в бізнесі та визначається сукупністю кількісних та якісних характеристик, що забезпечують сталу життєздатність. Необхідною умовою економічної спроможності визнається перебування підприємства у стані динамічної рівноваги, тобто динамічна рівновага припускає функціонування системи, а отже, її спроможність. Оцінка економічної спроможності має, на думку дослідників, охоплювати функціональні складові економічної спроможності, які відповідають трьом основним функціям бізнесу: ринкова спроможність, яка припускає оцінку спроможності підприємства на ринку; виробнича спроможність, яка припускає забезпеченість підприємства засобами праці (технічна спроможність, технологічна спроможність); фінансова спроможність, яка припускає забезпеченість фінансовими ресурсами підприємства. Запропоновано критерії та показники економічної ефективності: ефективність виробництва, використання потенціалу підприємства, співвідношення між „точкою опори" та „центром тяжіння" економічної системи. За „центр тяжіння" дослідники пропонують приймати співвідношення показників у господарській діяльності підприємства, яке дало б змогу йому перебувати у стані динамічної рівноваги, збалансованості, тобто зберігати оптимальні ключові економічні характеристики; за „точку опори" - співвідношення тих самих досягнутих показників господарської діяльності підприємства на поточний момент часу. Якщо „точка опори" лежить вище від „центру тяжіння", то об'єкт, за законами механіки, втрачає свій рівноважний стан. Отже, третім критерієм економічної спроможності є ступінь відхилення економічної системи від свого рівноважного стану, тобто ступінь її життєздатності. Кількісні параметри „центру тяжіння" запропоновано визначати як результат розрахунку вартості підприємства, отриманий за допомогою методу „точки опори", враховуючи попит на підприємство як на інвестиційний товар. Різниця між ними може використовуватися для оцінки ринкової спроможності підприємства. Відмітною особливістю термінів „потенціал виживання" та „економічна спроможність" є орієнтація оцінки. Перший термін -орієнтований на визначення наявних можливостей для ефективної діяльності в майбутньому; другий - констатує наявний стан, можливість підприємства в момент оцінювання протистояти кризовим явищам та підтримувати необхідний рівень життєздатності. Якщо підприємству, що є економічно спроможним на час оцінювання, банкрутство не загрожує, то в майбутньому при низькому потенціалі виживання певні труднощі можуть виникнути. І навпаки, якщо зараз підприємство економічно неспроможне, але має високий потенціал виживання, доцільно орієнтуватися не на його ліквідацію, а на проведення реорганізаційних процедур та виведення підприємства з кризового стану, в якому воно опинилося. Російські дослідники А.В.Малявіна, С.А.Попов, Н.Б.Пашин [123, с 82] використовують поняття „антикризовий потенціал господарюючого суб'єкта". Вони акцентують увагу на індивідуальності структури антикризового потенціалу: „...у одних господарюючих суб'єктів -це відпрацьована технологія, сучасне обладнання, у інших - загартований колектив, здатний швидко перенастроюватися для вирішення нових завдань, у третіх - налагоджені стійкі зв'язки з постачальниками та споживачами продукції, що виробляється. При цьому в будь-якому разі мова йде про ресурси підприємства та можливості їх відновлення". Таким чином, головним для оцінки здатності до виживання визнається ресурсне забезпечення. В перебігу реалізації антикризової програми слід передбачати не тільки використання наявного антикризового потенціалу, а й його відновлення, а потім і зростання порівняно з докризовим періодом (рис.6.1). Український дослідник О.О.Терещенко в своїх працях [130, с.76] використовує дефініцію „санаційна спроможність", під якою розуміється наявність у підприємства, що перебуває у фінансовій кризі, фінансових, організаційних та правових можливостей, які визначають його здатність до успішного проведення фінансової санації. Загальними передумовами санаційної спроможності є наявність у підприємства ефективної санації концепції та потенціалу для майбутньої успішної діяльності, а саме: стійких позицій на ринку та реальних можливостей збільшення обсягів реалізації; конкурентних переваг; виробничого та кадрового потенціалу, реальної та дієвої санаційної концепції. Санаційна спроможність визначається в перебігу проведення санаційного аудиту - незалежної експертизи фінансово-господарської діяльності підприємства та наявної санації концепції, метою якої є підтвердження: достовірності даних про фінансово-майновий стан підприємства; реалістичності розробленого плану санації; раціональності можливого варіанту розвитку підприємства. Санаційний аудит є однією з різновидностей аудиторських послуг, проводиться, як правило, незалежними аудиторськими фірмами або аудиторами відповідно до вимог Закону України „Про аудиторську діяльність" [8] . Структурно-логічна схема проведення санаційного аудиту відображена на рис. 6.2. Санаційну спроможність пропонується оцінювати за допомогою правового та економічного критеріїв (передумов). Правовою передумовою санації є наявність часу для реалізації програми санації, який визначається поточним фінансовим станом підприємства та агресивністю кредиторів щодо ініціювання справи про банкрутство. Якщо кредитори не мають підстави звернутись до господарського суду, то, при інших рівних умовах, підприємство буде в змозі реалізувати розроблену санаційну концепцію. Економічним критерієм санаційної спроможності підприємства є його здатність до забезпечення ліквідності, відновлення прибутковості та одержання конкурентних переваг у майбутньому. Економічною умовою цього є виконання наступної нерівності: Проф. І.О. Бланк у своїй праці „Управління фінансовою стабілізацією підприємства" [114, с.249] в перебігу фундаментальної діагностики фінансової кризи пропонує здійснювати прогнозування здатності підприємства до нейтралізації фінансової кризи за рахунок внутрішнього фінансового потенціалу. В перебігу такого прогнозування визначається як швидко і в якому обсязі підприємство здатне: забезпечити зростання чистого грошового потоку; зменшити обсяги термінових фінансових зобов'язань; реструктурувати свої поточні зобов'язання в довгострокові; знизити рівень поточних витрат та коефіцієнт операційного лівериджу; знизити рівень фінансових ризиків; позитивно змінити фінансові оціночні показники. Узагальнюючу оцінку здатності підприємства до нейтралізації кризи дозволяє отримати розрахунок коефіцієнта нейтралізації короткострокового фінансової Кризи Таким чином, незважаючи на те, що термінологічний апарат не є усталеним, доцільність проведення дослідження, спрямованого на оцінку можливості та перспектив виживання підприємства, підтримується багатьма дослідниками. Узагальнюючи існуючі підходи до оцінки здатності до виживання (санації), можливо констатувати, що потенціал виживання підприємства визначається: складом та сучасним станом ресурсного забезпечення функціонування системи, яке використовує та обумовлює поточну конкурентоспроможність підприємства; ступенем відповідності ресурсного потенціалу стратегічним цілям та завданням підприємства, наявністю стратегічних ресурсів, необхідних для генерування та впровадження стратегії виходу з кризи; спроможністю ресурсного потенціалу забезпечити стійкість господарської системи до негативного впливу зовнішнього середовища та внутрішню гнучкість (адаптованість) для використання позитивних можливостей, які обумовлюються змінами в зовнішньому середовищі; обсягом генерування чистих грошових потоків у майбутньому та їх достатністю для повного виконання зобов'язань підприємства. Тобто потенціал виживання підприємства може розглядатися як функція (залежність) виду: ПВ =F (ЧГП „p0!H)=F (РПВ, MP, ЗУ), (6.5) де ЧГПпрогн - чистий грошовий потік, що прогнозується до отримання в майбутньому; РПВ - ресурсні передумови виживання підприємства; MP - наявні перспективи та можливості його розвитку; ЗУ - зовнішні умови бізнесу. Визначені складові потенціалу виживання тісно взаємодіють між собою. Перша складова характеризує наявне ресурсне забезпечення діяльності, його відповідність стратегічним цілям та ринковим умовам функціонування, друга - внутрішні можливості до розвитку підприємства, удосконалення ресурсного забезпечення, третя - стан та очікувані зміни в зовнішньому середовищі, які впливають на перші дві складові потенціалу. Якщо розраховане значення потенціалу виживання перевищує одиницю - підприємство можна вважати життєздатним; діапазон 0,7-1 свідчить, що виживання є сумнівним; якщо менше 0,7 - здатність до виживання відсутня. Визначення потенціалу виживання потребує проведення досліджень за усіма визначеними напрямами з подальшим узагальненням отриманих результатів. Теоретико-методологічні засади кожного напряму дослідження розглянуті у наступних параграфах цього розділу підручника.

 

2  ... 



Обратная связь

По любым вопросам и предложениям

Имя и фамилия*

Е-меил

Сообщение*

↑ наверх