Розділ 2  РЕСУРСИ ПІДПРИЄМСТВА - Економіка підприємства - Книжный рай
Економіка підприємства

Розділ 2  РЕСУРСИ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Персонал підприємства

Поняття про трудові ресурси, персонал, кадри підприємства. Класифікація і структура персоналу підприємства. Показники наявності та руху персоналу.

Визначення планової чисельності окремих категорій персоналу. Кадрова політика і система управління персоналом. Зарубіжний досвід управління персоналом.

Найважливішим елементом продуктивних сил і основним джерелом розвитку економіки країни в цілому та кожного підприємства зокрема є люди, їх майстерність, освіта й фахова підготовка. Розрізняють поняття "трудові ресурси", "персонал" і "кадри" підприємства.

Трудові ресурси — це частина працездатного населення, яка за віковими, фізичними та освітніми даними відповідає тій чи іншій сфері діяльності. Серед трудових ресурсів виокремлюють реальні (люди, які працюють) і потенційні (особи, які мають бути залучені до певної праці в майбутньому).

Персонал — це сукупність постійних або тимчасових працівників, що отримали необхідну професійну підготовку або мають досвід практичної роботи.

Під поняттям "кадри" розуміється постійний кваліфікований склад працівників підприємства.

На рівні підприємства найчастіше використовують категорію "кадри" або "персонал".

За принципом участі у виробничій діяльності персонал поділяється на дві категорії:

промислово-виробничий (ПВП), який займається виробництвом та його обслуговуванням;

непромисловий (працівники житлово-комунального господарства, лікувально-санітарних, дитячих закладів тощо).

За характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяється на такі категорії: керівники, спеціалісти, службовці та робітники.

Керівники — це працівники, що обіймають керівні посади на підприємстві та в його структурних підрозділах: директор, головний інженер, головний бухгалтер, начальники цехів, завідувачі, виконроби та ін.

Спеціалісти — це працівники, які виконують інженерно-технічні, економічні та деякі інші роботи: економісти, бухгалтери, адміністратори, юристи, соціологи та ін.

Службовці — це працівники, які готують і оформлюють документацію, здійснюють господарське обслуговування: працівники архівів, секретарі, діловоди, стенографісти та ін.

Робітники — це працівники, які безпосередньо зайняті у процесі створення матеріальних цінностей. Залежно від того, в якому цеху вони працюють, працівники поділяються на основних, допоміжних та обслуговуючих. До цієї категорії зараховують також двірників, прибиральниць, охоронців, кур'єрів, гардеробників.

За специфікою і складністю виконуваних робіт персонал підприємства групується за професіями, спеціальностями і кваліфікацією.

Професія — це вид трудової діяльності, здійснення якої потребує відповідного комплексу спеціальних знань і практичних навичок.

Спеціальність — це комплекс знань у межах професії.

Кваліфікація — ступінь і рівень підготовки працівника, що характеризує його здатність до виконання роботи певного рівня складності.

Відсоткове співвідношення складу працівників за категоріями утворює структуру персоналу підприємства. Структурою персоналу вважатимемо питому вагу відповідної групи працівників у загальній чисельності персоналу підприємства. Структура персоналу вивчається і аналізується як по підприємству в цілому, так і за окремими його підрозділами. Вивчення складу робочої сили підприємства передбачає й отримання відповідних структурних характеристик з демографічних ознак: стать, вік, рівень загальної та спеціальної освіти тощо.

Чисельність персоналу протягом часу не залишається постійною за рахунок її зміни внаслідок найму та звільнення працівників. З метою обліку наявності та руху персоналу вводиться поняття облікової, середньооблікової та явочної чисельності працюючих.

Облікова чисельність охоплює всіх постійних, тимчасових і сезонних працівників, прийнятих на роботу на термін понад один день, не

залежно від того, знаходяться вони на роботі, у відпустці, відрядженні, звільнені від праці через хворобу чи інші обставини.

Середньооблікова чисельність за певний період визначається як сума щоденної облікової чисельності, віднесена до кількості днів розрахункового періоду.

Явочна чисельність свідчить про те, яка кількість працюючих фактично стала до роботи.

У практиці управління персоналом для обліку його наявності й руху використовують певні показники, які розраховують за наведеними далі формулами.

 

 

 

Плинність персоналу =

 

Кількість звільнених з усіх причин

Середньооблікова чисельність персоналу

Стабільність персоналу =

Загальна сума років роботи на конкретному підприємстві

Середньооблікова чисельність персоналу

.       Кількість неявок на роботу (людино-днів)

Рівень дисципліни =         

Загалом відпрацьовано людино-днів

Відповідність кваліфікації працівників складності виконуваних ними робіт

Середній тарифний розряд групи робітників Середній тарифний розряд робіт, що виконуються

 

г

Чисельність основних робітників Чисельність допоміжних робітників

Співвідношення окремих категорій = ^ працівників

 

Чисельність робітників Чисельність апарату управління

Чисельність кваліфікованих робітників

 

\.

Загальна чисельність робітників

 

Планову чисельність робітничої категорії підприємства можна визначити кількома методами:

1) за трудомісткістю виробничої програми

T

Ч = сум

Фдкв.н '

де Тсум — сумарна трудомісткість виробничої програми, нормо-год; Фд — дійсний фонд часу роботи одного працівника, год; квн — коефіцієнт виконання норм виробітку;

за нормами обслуговування

4"    Но '

де n — загальна кількість одиниць устаткування, що обслуговуються; Зм — добова кількість змін роботи устаткування; кяо — коефіцієнт переведення явочної чисельності в облікову; Но — норма обслуговування устаткування.

Коефіцієнт переведення явочної чисельності в облікову можна розрахувати так:

k   =     100 % я 0 ~ 100% f %' де f — відсоток невиходів на роботу;

за нормами виробітку

Ч =      N '

Фд квнНвир

де N — планова кількість виробів; Нвир — годинна норма виробітку одного працівника, натуральних одиниць.

Планову чисельність допоміжних виробників визначають так само, як чисельність основних працівників, якщо для них встановлені певні норми виробітку чи обслуговування. Чисельність керівників, спеціалістів і службовців визначають на основі затвердженого на підприємстві штатного розпису.

Основне завдання кадрової політики — забезпечити кожне робоче місце, кожну посаду персоналом відповідних професій та спеціальностей і належної кваліфікації. Кадрова політика передбачає виконання таких функцій:

розробка стратегії формування та використання трудового потенціалу;

набір і формування необхідних категорій персоналу (відбір, професійна орієнтація, наймання, адаптація);

підготовка персоналу до відповідної професійної діяльності;

поточне оцінювання персоналу (контроль відповідності персоналу конкретним потребам виробництва, службові переміщення, аналіз ділових якостей працівника);

мотивація дотримання належного режиму трудової діяльності та високої продуктивності праці;

постійний контроль за безпекою праці на виробництві;

•           забезпечення соціального захисту персоналу підприємства. Результативність господарювання підприємства багато в чому залежить від якості діючої системи управління персоналом, яка є складовою загальної системи управління підприємством і полягає в управлінні технікою, економікою і кадрами.

Система управління персоналом на підприємстві охоплює такі підсистеми:

умови праці (охорона праці, техніка безпеки, умови естетики);

оформлення і облік кадрів (прийняття, звільнення, переведення, професійна орієнтація);

прогнозування і планування чисельності персоналу (розробка стратегії управління персоналом, аналіз ринку праці, прогнозування потреби в персоналі);

стимулювання праці (нормування і тарифікація праці, розробка системи оплати та морального заохочення праці, застосування форм участі у прибутку і капіталі);

надання юридичних послуг (вирішення правових питань трудових відносин, правове регулювання господарської діяльності);

створення соціальної інфраструктури (організація громадського харчування, управління житлово-побутовим обслуговуванням, забезпечення належних умов охорони здоров'я, відпочинку);

вибір і застосування оптимальних організаційних структур управління (аналіз існуючої та проектування найпридатнішої для підприємства організаційної структури управління, розробка штатного розпису).

Зарубіжний досвід управління персоналом охоплює такі основні напрями:

державне фінансування і стимулювання внутріфірмової підготовки кадрів;

використання сучасних систем оцінювання персоналу;

формування і використання системи матеріального заохочення різних категорій працівників до високоефективної праці;

залучення значної частини персоналу до управління виробництвом і розподілу прибутків.

Приклади розв'язання задач

Задача 1. На виробничій дільниці треба обробити за квартал 620 комплектів деталей. На обробку одного комплекту витрачається на токарних роботах 8,2 год, на фрезерувальних — 7,1 год. Коефіцієнт виконання норм виробітку планується відповідно 110 і 115 %. Фонд робочого часу одного працівника за квартал — 458 год. Визначити, скільки працівників потребує виробнича дільниця для виконання квартальної програми.

Розв'язання.

Планова необхідна чисельність токарів

= б20-82 = 10 осіб. т   458 1,1

Планова необхідна чисельність фрезерувальників

ф   458 1,15 3. Загальна необхідна чисельність працівників

Чзаг = 10 + 8 = 18 осіб.

Задача 2. Підприємство має 2000 одиниць устаткування, працює у дві зміни. Норма обслуговування — 200 одиниць устаткування на одного слюсаря-ремонтника. Співвідношення номінального і реального фонду робочого часу становить відповідно 265 і 230 днів. Визначити, скільки слюсарів-ремонтників потрібно мати цьому підприємству.

Розв'язання.

Коефіцієнт переведення явочної чисельності в облікову

кяо = 265 : 230 = 1,152.

Чисельність слюсарів-ремонтників

Ч = 2000 • 2 • 1,152 = 23 особи.

200

Задача 3. Розрахувати березневу середньооблікову чисельність працюючих у фірмі, яка розпочала роботу 10 березня і налічує у своєму складі 47 осіб персоналу.

Розв'язання.

У березні фірма працювала 31 9 = 22 дні.

Середньооблікова чисельність персоналу у березні становила

22 ^ 47

Ч =      = 33 особи.

31

Задача 4. Визначити явочну та облікову чисельність працівників, якщо режим роботи підприємства безперервний, плановий фонд часу роботи одного працівника — 220 днів, кількість верстатів, що обслуговуються, — 60. Кожний верстат обслуговує бригада з трьох працівників. Режим роботи підприємства тризмінний.

Розв'язання.

Коефіцієнт переведення явочної чисельності в облікову

кяо = 365 : 220 = 1,659.

Норма обслуговування Но = 1 : 3 = 0,333.

Планова (облікова) чисельність працівників

3 • 60 • 1,659 Й0Л

Чо =    = 896 осіб.

о 0,333

Явочна чисельність кяо = Чо : Чяв.

я.о        о яв

Тоді Чяв = Чо : кяо = 896 : 1,659 = 540 осіб.

яв        о я.о

Завдання для самостійної роботи

1.

2. 3.

4.

Тести

Трудові ресурси — це:

а)         сукупність постійних і тимчасових працівників, які отримали

необхідну професійну підготовку;

б)         люди, які вже працюють або будуть залучені до праці в майбутньому;

в)         промислово-виробничий персонал;

г)         явочна чисельність працівників.

До категорій персоналу залежно від виконуваних функцій належать:

а)         інженери;

б)         спеціалісти;

в)         директори;

г)         робітники.

Персонал підприємства поділяється на промислово-виробничий і непромисловий за такими ознаками:

а)         характером участі у виробничій діяльності;

б)         характером виконуваних функцій;

в)         складністю виконуваних робіт;

г)         віковим і професійним складом.

До промислово-виробничого персоналу підприємства не належать: а) головний бухгалтер;

б)         юрист;

в)         лікар;

г)         прибиральниця.

Працівник підприємства, який готує і оформлює документацію, належить до категорії:

а)         керівник;

б)         спеціаліст;

в)         службовець;

г)         робітник.

Для робітників рівнем кваліфікації є:

а)         тарифний розряд;

б)         рівень спеціальної освіти;

в)         науковий ступінь;

г)         посада і оклад.

Структура персоналу — це питома вага:

а)         промислово-виробничого персоналу;

б)         окремих категорій працівників;

в)         працівників певного рівня кваліфікації;

г)         певної групи професій.

Показник рівня дисципліни — це:

а)         кількість звільнених за прогули та інші порушення;

б)         відношення кількості звільнених з усіх причин до середньооблікової чисельності;

в)         відношення неявок на роботу до середньооблікової чисельності

працюючих;

г)         кількість доган та інших адміністративних стягнень до порушників дисципліни за певний період.

Як відомо, планову чисельність робітників можна обчислити за трудомісткістю виробничої програми. Визначити, чи зміниться чисельність, якщо Тсум збільшити на 20 %, а Фд і квн — на 10 % кожний:

а)         не зміниться;

б)         збільшиться;

в)         зменшиться.

10. Якщо плановий відсоток невиходів на роботу збільшиться, то коефіцієнт переведення явочної чисельності в облікову:

а)         збільшиться;

б)         зменшиться;

в)         не зміниться.

Визначте неправильне твердження:

а)         для встановлення чисельності управлінського персоналу підприємства керуються типовими штатними розписами;

б)         коефіцієнт переведення явочної чисельності в облікову — це

відношення явочної чисельності працюючих до облікової;

в)         показник плинності кадрів на підприємстві — це відношення

кількості звільнених з усіх причин до середньооблікової чисельності працюючих;

г)         завданням кадрової політики на підприємстві є розробка стратегії формування й використання трудового потенціалу.

Спеціалістами вищої кваліфікації називають працівників:

а)         що досягли певного працездатного віку;

б)         що мають наукові ступені та звання;

в)         із середньою освітою і великим практичним досвідом роботи;

г)         із вищою спеціальною освітою і великим практичним досвідом

роботи.

Вид трудової діяльності, здійснення якої потребує відповідних спеціальних знань і практичних навичок, називається:

а)         категорією;

б)         кваліфікацією;

в)         спеціальністю;

г)         професією.

Коефіцієнт відповідності кваліфікації працівників складності виконуваної ними роботи обчислюється як відношення:

а)         чисельності працівників до чисельності управлінського апарату;

б)         середнього тарифного розряду групи працівників до середнього розряду виконуваних робіт;

в)         чисельності висококваліфікованих працівників до загальної

чисельності працівників підприємства;

г)         середнього розряду виконуваних робіт до чисельності висококваліфікованих і кваліфікованих працівників.

Визначте помилкові твердження:

а)         за складністю виконуваних робіт персонал підприємства поділяється на керівників, спеціалістів, службовців і працівників;

б)         відношення кількості звільнених працівників до середньооблікової їх чисельності — це показник стабільності персоналу;

в)         планова чисельність робітників, що обчислюється за нормами

обслуговування, прямо пропорційна нормі обслуговування;

г)         кваліфікація працівника характеризує ступінь складності виконуваної ним роботи.

Задачі

Підприємство почало працювати з 17 травня. Чисельність працівників за списком становила: 17 травня — 300 осіб, 18 травня — 330, 19 травня — 350, 20 травня — 360, з 21 по 31 травня — 380, з 1 червня по 31 грудня — 400 осіб. Визначити середньооблікову чисельність працівників у травні, у другому кварталі та за рік.

Річний обсяг виробництва на підприємстві становить 900 тис. шт. виробів при трудомісткості виготовлення одного виробу 0,35 нормо-год. Тривалість робочої зміни — 8 год при однозмінному режимі роботи. Внутрішньозмінні втрати часу з вини працівників — 1,5 %, а регламентовані простої устаткування — 3 % номінального фонду часу. Рівень виконання норм виробітку планується 105 %. Визначити необхідну чисельність працівників, якщо в році буде 248 робочих днів.

Станом на 01.10 на підприємстві чисельність працюючих за списком становила 800 осіб; 13.10 вісім працівників було звільнено за порушення дисципліни, 18.10 на роботу прийнято 10 осіб, а 22.10 звільнено за власним бажанням 7 працівників. Визначити середньооб-лікову чисельність працюючих за жовтень, чисельність працюючих на 1 листопада і коефіцієнт плинності кадрів підприємства в жовтні.

14.       Річна планова трудомісткість робіт на підприємстві —

28300 людино-днів. Річний фонд робочого часу одного працівника — 230 днів. Визначити планову чисельність працюючих.

У цеху встановлено 15 одиниць устаткування. Норма обслуговування — 5 одиниць устаткування на одного наладчика. Підприємство працює безперервно у три зміни. Річний плановий фонд робочого часу одного працюючого — 230 днів. Визначити планову чисельність обслуговуючих працівників.

У цеху встановлено 70 верстатів. Режим роботи цеху двозмінний. Норма обслуговування — 7 верстатів на одного наладчика. Плановий фонд часу одного працюючого — 220 днів. Обчислити планову чисельність необхідних виробництву наладчиків.

Підприємство почало працювати з 18 березня. Чисельність працюючих — 200 осіб. Визначити середньооблікову чисельність працюючих за березень.

У звітному році трудомісткість виробничої програми підприємства становила 2 млн нормо-год. Передбачається, що в наступному році через ускладнення продукції її загальна трудомісткість збільшиться на 11 %. У звітному році річний фонд робочого часу одного

робітника становив 1900 нормо-год. Очікується, що в наступному році він збільшиться на 7 %. У звітному році норма виробітку становила 112 %. У наступному році очікується її збільшення на 6 %. Визначити необхідну чисельність основних робітників у звітному і наступному роках.

У звітному році трудомісткість виробничої програми підприємства становила 1778000 нормо-год. Передбачається, що в наступному році через ускладнення продукції загальна трудомісткість збільшиться на 8 %. У звітному році річний плановий фонд часу одного робітника становив 2000 нормо-год. Очікується, що наступного року він збільшиться на 10 %. Виконання норми виробітку кожним працівником утримається на рівні 110 %. Як зміниться рівень чисельності виробничого персоналу у плановому році?

Визначити, якою повинна бути чисельність обслуговуючого персоналу на дільниці, яка має 40 верстатів, якщо режим роботи двозмінний, норма обслуговування — 10 верстатів на одного працюючого. Невиходи на роботу плануються на рівні 5 %.

Ливарний цех працює у дві зміни. У місяці 22 робочих дні. Місячна планова трудомісткість програми формовки — 2420 машино-змін. Планові невиходи працюючих на роботу становлять 11,5 % номінального робочого часу. Визначити необхідну кількість робітни-ків-формовників при нормі обслуговування 12 машин на одного робітника.

Визначити необхідну кількість робітників та промислово-виробничого персоналу (ПВП) обробного цеху, якщо річний обсяг випуску продукції становить 280 тис. шт., норма часу на виготовлення одиниці продукції — 0,6 год. Річний фонд робочого часу на одного працюючого — 1700 год. Коефіцієнт виконання норми виробітку — 107 %. Питома вага основних робітників у загальній чисельності ПВП цеху — 82 %.

Визначити середньооблікову чисельність робітників за перший квартал звітного періоду за такими даними:

Нормативна трудомісткість виробничої програми — 50 тис. нор-мо-год.

Зниження цього показника у березні — 12 %.

Місячний фонд часу одного робітника — 160 год.

Виконання норми виробітку, %: січень — 100; лютий — 105; березень — 112.

Визначити планову чисельність робітників на виробничій дільниці, якщо річний обсяг випуску продукції становить 1200 тис. шт. Робота складається з трьох операцій з такими нормами часу на обробку виробу: фрезерування — 0,9 хв, токарні роботи — 1,7 хв, шліфування — 3,1 хв. Річний фонд робочого часу на одного працюючого — 1860 год. Коефіцієнт виконання норм виробітку — 110 %.

Визначити явочну та середньооблікову чисельність працюючих, якщо режим роботи підприємства безперервний, річний плановий фонд часу одного робітника — 320 днів, кількість верстатів, що обслуговуються, — 60. Кожний верстат обслуговує ланка з трьох робітників, режим роботи тризмінний.

2.2. Основні фонди і виробничі потужності

Сутність, структура і класифікація основних фондів.

Оцінка вартості основних фондів.

Показники руху основних засобів.

Фізичне й моральне зношення.

Просте відтворення основних фондів. Амортизація.

Показники використання основних фондів.

Розширене відтворення основних фондів.

Виробнича потужність: види та методи визначення.

Шляхи поліпшення використання основних фондів на підприємстві.

Основні фонди — це засоби праці, які неодноразово беруть участь у виробничому процесі, не змінюючи при цьому своєї первинної форми. їх вартість переноситься на вартість готової продукції частинами в міру зношення шляхом амортизаційних відрахувань. Класифікацію основних фондів підприємства подано в табл. 3.

Таблиця 3

За функціональним призначенням основні фонди поділяються на виробничі й невиробничі. До виробничих належать основні фонди, що беруть безпосередню участь у виробничому процесі або обслуговують його.

До невиробничих належать основні фонди, які не беруть участі у виробничому процесі, але перебувають на балансі промислового

підприємства. Наприклад, це відомчі житлові будинки, дитячі садки, лікарні тощо. Оскільки невиробничі фонди не беруть участі у виробничому процесі, то їх вартість не переноситься на вартість готової продукції. їх зношення відшкодовується за рахунок бюджетних або інших асигнувань.

Залежно від участі у процесі виробництва, тобто від ступеня їх впливу на предмет праці, основні фонди поділяються на активну і пасивну частини. До активної частини належать: робочі машини й механізми, транспортні засоби, силові машини і устаткування, технологічні лінії, виробничий інструмент, інвентар тощо, до пасивної — будівлі, споруди, передавальні пристрої тощо.

Матеріальний склад основних фондів підприємства розглянемо через типове групування основних фондів.

Будівлі — будівельні об'єкти, призначені для створення необхідних умов праці. Тут розміщуються основні, допоміжні та обслуговуючі виробництва, лабораторії, управлінській апарат підприємства тощо.

Споруди — інженерно-будівельні об'єкти, призначені для здійснення технічних або технологічних функцій, пов'язаних з виробництвом. Це насосні станції, тунелі, мости, очисні споруди, естакади тощо.

Передавальні пристрої. За їх допомогою передається енергія різних видів: електрична, теплова, механічна, а також рідкі й газоподібні речовини. Це нафтопроводи, газопроводи тощо.

Машини та обладнання:

а)         силові машини і устаткування, призначені для виробітку та перетворення енергії — генератори, двигуни тощо;

б)         робочі машини та устаткування, які використовуються безпосередньо для роботи з предметом праці — верстати, преси, молоти

тощо;

в)         вимірювальні та регулюючі пристрої, лабораторне обладнання;

г)         обчислювальна техніка;

д)         інші машини й обладнання.

Транспортні засоби — для транспортування вантажів і людей у межах підприємства та поза ним.

Інструменти всіх видів та оснащення, що кріпиться до машин і призначене для обробки виробів.

Виробничий та господарський інвентар — для полегшення виробничих операцій: робочі столи, верстати, тара для зберігання сип

ких речовин; інвентар конторського призначення: шафи, столи, інші офісні меблі, комп'ютери, копіювальна техніка тощо.

8. Інші основні фонди — бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасові споруди, інвентарна тара, предмети прокату, природні ресурси.

До основних фондів підприємства не належать і вважаються їх оборотними засобами:

засоби праці з терміном корисного використання менш як 12 місяців незалежно від вартості;

малоцінні предмети виробничого оснащення;

змінне обладнання (таке, що багаторазово використовується у виробництві у вигляді змінних пристосувань до основних фондів);

спецодяг, спецвзуття, формений одяг;

предмети, призначені для передання в оренду;

багаторічні насадження, які вирощуються у розсадниках як посадковий матеріал.

Співвідношення активної і пасивної частин виробничих основних фондів називається їх виробничою структурою. Вважається, що структура основних фондів залежить від відсотка їх активної частини і що більший цей відсоток, то прогресивнішою і ефективнішою стає структура. Але порівнювати доцільно окремі підприємства однієї галузі, оскільки різні галузі промисловості характеризуються різними структурами основних фондів. Наприклад, в енергетиці активна частина основних фондів становить приблизно 70 %, а в текстильній промисловості — 38 %.

Кожний об'єкт, який належить до основних фондів, має кілька вартісних оцінок, що зумовлюється їх тривалим функціонуванням. Оцінювання основних фондів полягає у грошовому вираженні їх вартості. Застосовують такі види оцінювання, як первісна, відновна, залишкова та ліквідаційна вартість основних фондів.

Первісна вартість основних фондів — це їх вартість на момент введення в дію. Визначають її за формулою

с    = С     + С    + с    + с

перв        придб       дост        монт інш'

де Спридб — вартість придбання основних фондів; Сдост — вартість доставки основних фондів; смонт — вартість монтажу; сінш — інші витрати, пов'язані з придбанням основних фондів (митні збори, комісійні посередника та ін.).

Якщо вартість основних засобів значно (на 10 % і більше) відрізняється від їх реальної вартості на дату балансу, то підприєм

ство має їх переоцінити. При цьому виникає поняття відновної вартості.

Відновна (переоцінена) вартість основних фондів — це вартість їх відтворення в умовах і цінах, що склалися. Вона враховує такі самі витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. Відновну вартість визначають на основі генеральної інвентаризації. З метою визначення відновної вартості основних фондів застосовують розрахункові методи, зокрема індексацію. Відновну вартість визначають за формулою

С    = С     і ,

відн перв

де і — індекс переоцінки, який визначають діленням справедливої вартості об'єкта, що переоцінюється, на його залишкову вартість.

Переоцінка вартості основних фондів здійснюється за рішенням уряду з метою активізації інвестиційних процесів, збільшення питомої ваги власних джерел фінансування капіталовкладень і послаблення впливу індексації основних фондів на підвищення цін.

За первісною, або відновною, вартістю основні фонди зараховуються на баланс підприємства і перебувають там протягом усього періоду їх експлуатації.

Залишкова вартість основних фондів виникає у процесі їх експлуатації і характеризує реально існуючу їх вартість, ще не перенесену на вартість готової продукції. Визначають її за формулою

С   = С     С

зал        перв       зн '

де Сзн — вартість зношення (амортизаційні відрахування).

Ліквідаційною називають вартість основних фондів після завершення терміну їх експлуатації.

Оскільки введення в дію та вибуття основних фондів відбуваються нерівномірно протягом року, то для обчислення деяких (насамперед планових) показників середньорічну вартість основних фондів підприємства розраховують так:

«-сер Чюч-Г * —      """j^"'

де Споч — вартість основних фондів на початок звітного року; k, k1 — кількість місяців, протягом яких відповідні групи основних фондів експлуатувалися у звітному році; Сввед — вартість основних фондів, що вводяться протягом року; Свив — вартість основних фондів, виведених з експлуатації у звітному році.

Наявність і рух основних фондів у бухгалтерському обліку відображаються щомісяця. Вартість основних фондів на кінець розрахункового періоду визначається так:

С   = С    + С    С

кін        поч        введ вив'

Т

Основні фонди, що беруть участь у процесі виробництва, поступово втрачають первісні характеристики через зношення. Під зношенням основних фондів розуміється втрата їх вартості. Розрізняють два види зношення: фізичне та моральне. Фізичне зношення настає під впливом навколишнього середовища і експлуатаційних навантажень. Деформуються вузли і деталі устаткування, піддається корозії метал тощо. Фізичне зношення умовно поділяють на усувне і неусувне. Перше періодично усувається шляхом ремонтів, а при другому основні фонди поступово накопичують зношення і з часом їх використання стає неможливим. Ступінь фізичного зношення одиниці основних фондів характеризується коефіцієнтом фізичного зношення. Визначається коефіцієнт фізичного зношення одним з двох методів: • за терміном експлуатації

де 7ф, Тн — час роботи одиниці основних фондів відповідно фактичний і нормативний;

• за даними обстеження технічного стану відносного економічного

зношення

Кф1з

A

с

поч

•100%,

де ^зн — сума амортизаційних відрахувань від початку експлуатації одиниці основних фондів; Споч — початкова вартість одиниці основних фондів.

Моральне зношення — це знецінення діючих основних фондів до настання повного фізичного зношення. Найчастіше моральне зношення основних фондів відбувається під впливом НТП або внаслідок здешевлення їх виробництва в сучасних умовах. Ступінь морального зношення задається відповідним коефіцієнтом і визначається за формулою

мор

с  с

с

де Сн, Сд — повна вартість основного фонду відповідно нового і діючого; Пн, Пд — продуктивність основного фонду відповідно нового і діючого.

Загальний коефіцієнт зношення є комбінацією двох попередніх коефіцієнтів:

К3аг = 1 (1 Кфіз) (1 Кмор).

Для усунення зношення застосовують різні форми відтворення основних фондів: ремонт, модернізацію тощо. Розрізняють два види ремонтів — поточний і капітальний.

Поточний ремонт полягає у зберіганні засобів праці у придатному стані для подальшого продуктивного використання і має характер дрібних налагоджувальних робіт. Витрати на поточний ремонт є періодичними, незначними за вартістю. Такі ремонти планують, і їх вартість відносять на собівартість продукції в тому періоді, коли здійснюють ремонти.

Капітальний ремонт призначений для відшкодування нормального фізичного зношення елементів основного фонду і максимально можливого відновлення його первісних техніко-експлуатаційних параметрів. За масштабом капітальний ремонт значніший від поточного, потребує більших витрат часу і коштів. Перед початком капітального ремонту завжди існує альтернатива: здійснювати капітальний ремонт або придбати нову одиницю основного фонду. Остаточне рішення приймають на основі економічних обгрунтувань.

Просте відтворення основних фондів забезпечується амортизаційними відрахуваннями.

Амортизація — це процес перенесення вартості основних фондів на вартість готової продукції частинами з метою її повного відшкодування. Згідно з Положенням про порядок визначення амортизації та віднесення амортизаційних відрахувань на витрати підприємства амортизації підлягають витрати, пов'язані з придбанням і введенням в експлуатацію основних фондів; самостійним виготовленням основних фондів; реконструкцією; модернізацією основних фондів; проведенням капітальних ремонтів (у сумі, що перевищує 5 % сукупної балансової вартості груп основних фондів).

Отже, повна сума амортизаційних відрахувань за нормативний термін їх використання складається із суми первісної вартості та витрат на підтримку їх у робочому стані:

А = С    + С    + С ,

перв        к.р. мод'

де Ск р, Смод — вартість відповідно капітальних ремонтів і модернізації основних фондів.

Балансова вартість основних фондів на момент введення їх в експлуатацію містить повну суму амортизаційних відрахувань.

Нарахування амортизації здійснюється протягом терміну корисної експлуатації основного фонду і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови або консервації. Термін корисного використання об'єкта основних засобів переглядається в разі зміни очікуваних економічних вигод від його експлуатації.

Щорічна сума амортизаційних відрахувань визначається діленням повної суми амортизаційних відрахувань на нормативний термін служби основних фондів:

1 н

Суми амортизаційних відрахувань на підприємстві визначаються за допомогою річних норм амортизації. Річна норма амортизації — це відношення річної суми амортизації (без ліквідаційної вартості) до балансової вартості основних фондів, виражене у відсотках:

= Сбал Cдікв .100%.

CT

де ^бал — балансова вартість основних фондів.

За бухгалтерським обліком нарахування амортизації здійснюється щомісяця. Місячну суму амортизації визначають діленням річної суми амортизації на 12. Підприємства із сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році.

В Україні механізм нарахування амортизації для потреб податкового обліку визначається Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств". Згідно з цим законом застосовують три методи амортизаційних нарахувань: рівномірного списання; прискорений; спеціальний.

Річні норми амортизаційних відрахувань встановлюють у відсотках до балансової вартості кожної з трьох груп основних фондів на початок звітного періоду:

будівлі, споруди, їх компоненти, передавальні пристрої — 5 %;

транспортні засоби та вузли до них, меблі, офісне обладнання, побутові електромеханічні, оптичні прилади та інструменти, ЕОМ, інформаційні системи, телефони, рації, офісне обладнання — 25 %;

інші основні фонди, що не ввійшли до перших двох (насамперед виробниче устаткування), — 15 %.

Метод рівномірного списання передбачає погашення вартості об'єкта, що амортизується, рівними частинами протягом всього періо

 

 ...  5



Обратная связь

По любым вопросам и предложениям

Имя и фамилия*

Е-меил

Сообщение*

↑ наверх