Енергетичний менеджмент

Теоретичні, методологічні та наукові основи криміналістики

Тема № 1. Предмет, завдання і система криміналістики

1. Криміналістика є порівняно молодою юридичною наукою. Розро­бка та формування поглядів на предмет вітчизняної криміналістики ба­зуються на дослідженнях видатного австрійського вченого Ганса Грос­са, саме він уперше використав термін «криміналістика» для визначен­ня науки про розкриття злочинів.

Формування поглядів на предмет криміналістики як самостійної на­уки пов'язано з іменами таких вчених, як Альфонс Бертільйон (антро­пометричний метод криміналістичної реєстрації злочинців, словесний портрет, сигналітичне фотознімання), Вільям Гершель (використання папілярних узорів як засобу ідентифікації особи), Едмон Локар (порос- копічний метод дослідження слідів пальців рук, графометричний метод дослідження почерку), Генрі Фолдс (запропонував систему класифіка­ції відбитків пальців і вперше провів ідентифікацію за відбитком, за­лишеним на скляній пляшці, розробив настанову для зняття відбитків пальців, пропонуючи робити дактилоскопію всіх десяти пальців), Рудо­льф-Арчибальд Рейсе (учень і послідовник А. Бертільона, пропагандист його системи, видав у 1904 р. навчальний посібник «Словесний порт­рет. Упізнання й ототожнення особистості за методом Альфонса Берті­льона», у якому фотографічні фрагменти зображень частин обличчя су­проводив схематичними рисунками окремих його елементів. Ці рисун­ки повинні були, на думку Р.-А. Рейсса, звертати увагу на ту чи іншу особливість обличчя людини й допомагати її запам'ятовувати).

У вітчизняній криміналістичній науці проблеми предмета криміна­лістики досліджувалися такими вченими, як Р.С. Бєлкін, О.М. Васи­льєв, А.І. Вінберг, В.Г. Гончаренко, В.І. Громов, В.Я. Колдін, В.О. Ко­новалова, І.Ф. Крилов, І.М. Лузгін, Г.А. Матусовський, С.П. Мітричев,

С.М. Потапов, М.В. Салтевський, М.О. Селіванов, С.М. Трегубов, В.Ю. Шепітько, М.П. Яблоков та ін.

2.       Предметом криміналістики є сукупність об'єктивних закономір­ностей, вивчення яких необхідно для повного і всебічного розкриття та розслідування злочинів.

3.       Завдання криміналістики:

•          боротьба зі злочинністю (загальне завдання для всіх наук кримі­нально-правового циклу);

•          вивчення практики розкриття, розслідування та профілактики зло­чинів;

•          вивчення закономірностей, що складають предмет криміналістики;

•          розробка та вдосконалення окремих криміналістичних теорій, реко­мендацій з розкриття та розслідування злочинів, понятійного апарату;

•          розробка та вдосконалення техніко-криміналістичного забезпе­чення розслідування злочинів;

•          формування та вдосконалення тактичних та методичних основ криміналістичної діяльності;

•          вивчення досвіду криміналістів зарубіжних країн із метою вико­ристання його при розслідуванні злочинів та під час проведення науко­вих досліджень.

4.       Система криміналістики — це єдиний комплекс взаємопов'язаних та взаємозалежних її частин.

Криміналістика складається з чотирьох розділів:

■        загальної теорії криміналістики;

■        криміналістичної техніки;

■        криміналістичної тактики;

■        криміналістичної методики.

5.       Суть криміналістики як юридичної науки зумовлена її предметом дослідження, завданнями та зв'язком із науками кримінально-право­вого циклу.

Найбільш тісний зв'язок криміналістика має з кримінальним проце­сом. Процесуальний закон визначає форму реалізації положень кримі­налістичної техніки та криміналістичної тактики. Збір та дослідження доказів проводиться тільки з дотриманням норм кримінально- процесуального законодавства. Вплив криміналістики на кримінальний процес проявляється в тому, що розроблені тактичні рекомендації до­сить часто стають підґрунтям для створення процесуальних норм.

Зв'язок криміналістики з кримінальним правом проявляється в тому, що останнє, вивчаючи зміст і структуру злочинних діянь, по­карання та порядок їх застосування до винних осіб, дає основу для створення методичних рекомендацій щодо розслідування окремих видів злочинів.

Кримінологія ж, вивчаючи причини та умови вчинення злочинів, проблеми попередження злочинів, дозволяє використовувати отри­мані дані для формування криміналістичних характеристик зло­чинів.

Криміналістика тісно пов'язана з оперативно-розшуковою діяльніс­тю. Цей зв'язок виражений у прийомах та засобах, що використовують­ся для виявлення та збирання доказової інформації. Проте оперативно- розшукова діяльність характеризується негласністю, більшою мобільні­стю і, відповідно, збиранням тільки орієнтуючої, а не доказової інфор­мації.

Тема № 2. Розвиток, становлення та сучасний стан криміналістики в Україні

1. Питання боротьби зі злочинністю пов'язані з виникненням дер­жави та права. Перші рекомендації криміналістичного характеру зу­стрічаються в законодавчих пам'ятках Древнього Єгипту, Древнього Вавілону, Римської Імперії. Проте дані рекомендації були спрощеними, безсистемними, а в деяких випадках і містичними.

Криміналістичні засоби і прийоми знайшли своє відображення у правових актах Київської Русі («Русская правда»). Літописи XV-XVI ст.ст. свідчать про використання криміналістичних знань під час вияв­лення підробок у документах.

Формування ж наукових основ криміналістики починається тільки з XIX ст.

2.       XIX ст. характеризується впорядкуванням криміналістичних знань. У 1829 р. у Парижі був заснований Кабінет судової ідентифікації, у якому за­повнювалися й зосереджувалися реєстраційні картки, які призначалися для встановлення особистості злочинців і з'ясування їхньої судимості. Картки розкладалися по десятиліттях і за абеткою (за прізвищами зареєстрованих осіб). У 1879 р. до Кабінету судової ідентифікації прийшов працювати писа­рем Альфонс Бертільон (1853-1914), якому вдалося розробити й успішно пе­ревірити на практиці систему реєстрації людини по розмірах частин її тіла, якій він дав назву антропометричної ідентифікації.

У середині XIX ст. були опубліковані перші практичні настанови для слідчих, які містили всі відомі на той час способи слідчої роботи (Ягеманн — 1838 р.; Циммерман — 1852 p.; Ріхтер — 1855 р.). У 1841 p. виходить робота Я.І. Баршева «Основания уголовного судопроизвод­ства, с применением к уголовному российскому судопроизводству», у якій аналізуються особливості проведення слідчих дій.

Фундаментом сучасної криміналістики є робота австрійського судо­вого слідчого Ганса Гросса «Руководство для судебных следователей как система криминалистики», яка була видана в 1892 р. в Австрії.

У 1892 році Ф. Гальтон опублікував у Лондоні книгу «Отпечатки пальцев» («Finger prints»). У цій роботі він обґрунтував можливість ви­користання дактилоскопії для ідентифікації особистості й навів розроб­лену ним систему класифікації відбитків пальців.

На початку XX ст. дактилоскопія визнається основним методом криміналістичної ідентифікації.

3.       Історію розвитку криміналістики України у XX столітті можна розділити на три періоди:

-          1920—1945 pp. — створення експертних установ (Харківський НДІ судової експертизи, засновник — М.С. Бокаріус; кабінет науково- судової експертизи в Одесі, засновник — М.П. Макаренко), оснащення відділів розшуку засобами криміналістичної техніки;

-          1945—1970 pp. — розробка теоретичних основ криміналістичної нау­ки. Даний період пов'язаний з іменами таких видатних вчених, як В.Г. Гон­чаренко, В.О. Коновалова, С.М. Потапов, М.В. Салтевський, М.Я. Сегай таін.

-          1970—2000 pp. — перегляд, уточнення, доповнення загальних по­стулатів криміналістики, розробка окремих теорій та криміналістичних методик розслідування злочинів.

4.       Сьогодні можна виділити наступні науково-практичні напрямки розвитку криміналістики:

• створення сучасних науково-технологічних комплексів, головним за­вданням яких є технічне забезпечення процесу розслідування злочинів;

•          розробка комплексних методик розслідування окремих видів зло­чинів;

•          впровадження нових судових експертиз (судово-фонетичної, су­дово-лінгвістичної, одорологічної, експертизи комп'ютерної техніки та програмних засобів);

•          перегляд окремих криміналістичних теорій та створення нових.

Тема № 3. Методологія науки криміналістики

1.       Криміналістичний метод — це спосіб вирішення задач, що вини­кають під час криміналістичних досліджень наукового та прикладного характеру.

Методи криміналістики можна поділити на дві групи: загальнонау- кові та спеціальні.

2.       Загальнонаукові методи — це методи, що використовуються у всіх науках та у всіх галузях практичної діяльності.

До загальнонаукових методів криміналістики відносяться:

•          математичні методи (вимірювання, вираховування, геометричної побудови);

•          чуттєво-раціональні методи (спостереження, описування, порів­няння, експеримент, моделювання);

•          логічні методи (аналіз, синтез, індукція, дедукція, гіпотеза, анало­гія, абстрагування);

•          кібернетичні методи (дозволяють здійснити автоматичну обробку інформації, комп'ютерне моделювання).

3.       Спеціальні методи — це методи, які використовуються однією чи декількома науками. Система спеціальних методів у криміналістиці складається з двох груп:

•          власне криміналістичні методи (методи криміналістичної іденти­фікації, дактилоскопії, одорології, планування розслідування);

•          спеціальні методи інших наук (фізичні, хімічні, біологічні, антро­пологічні, соціологічні, психологічні методи).

Тема № 4. Криміналістична ідентифікація

1.       Ідентифікація — це встановлення тотожності об'єкта з іншими, за певними ознаками, властивостями. На практиці часто виникає необхід­ність щодо встановлення особи, предмета або комплексу об'єктів, пов'язаних із розслідуваною подією. Адже саме залишені на місці злочину сліди (відбитки пальців рук або ніг, сліди транспортних засобів й зброї, ру­кописні, друковані, електронні та інші носії інформації, у тому числі й біо- матеріали) можуть не тільки сприяти з'ясуванню багатьох суттєвих обставин кримінальної справи, але й впливають на розкриття злочинів.

Ось чому криміналістична ідентифікація — це дослідницький процес, який має на меті вирішити питання щодо тотожності роздільно існуючих об'єктів для наступного встановлення одиничного матеріаль­ного об'єкта та його зв'язку з розслідуваною подією.

2.       Вихідним принципом криміналістичної ідентифікації є розподіл об'єктів на ідентифіковані й ідентифікуючі.

Ідентифікований об'єкт — це об'єкт, тотожність якого встановлю­ється.

Ідентифікуючий об'єкт — це об'єкт, за допомогою якого встанов­люється тотожність.

Крім того, об'єкти в теорії криміналістичної ідентифікації поділя­ють на шуканий та перевірюваний

Шуканий — це одиничний об'єкт, пов'язаний із розслідуваною по­дією. Його суттєві ознаки: об'єктивний зв'язок зі злочином, створення відображення, можливість встановлення даного об'єкта шляхом іден­тифікації.

Перевірюваний — це об'єкт, який тільки припускається шуканим і вивчається з метою ототожнювання.

3.       Види криміналістичної ідентифікації:

1)       за суб'єктом ототожнення:

—      слідча;

—      експертна.

2)       за процесуальною формою:

—      процесуальна;

—      непроцесуальна.

3)       за характером отриманих результатів:

—      повна (встановлення одиничного об'єкта);

—      неповна (встановлення приналежності до якоїсь групи).

4)       за ознаками ідентифікованих обєктів:

—      ідентифікація за ознаками зовнішньої побудови;

—      ідентифікація за функціонально-динамічними ознаками;

—      ідентифікація за структурою об'єкта.

5)       за природою ідентифікуючого об'єкта:

—      ідентифікація об'єктів за матеріально-фіксованим відображенням;

—      ідентифікація об'єктів за мисленевим образом;

—      ідентифікація (встановлення) цілого по частинах;

—      ідентифікація об'єктів за описанням їх ознак.

4.       Процес ідентифікаційного дослідження складається з наступних стадій:

1)       попереднє дослідження об'єктів;

2)       детальне дослідження об'єктів;

3)       співставлення окремих ознак об'єктів;

4)       оцінка результатів та формулювання висновків.

 

 ... 3



Обратная связь

По любым вопросам и предложениям

Имя и фамилия*

Е-меил

Сообщение*

↑ наверх