Криміналістична техніка - Енергетичний менеджмент - Книжный рай
Енергетичний менеджмент

Криміналістична техніка

Тема № 5. Основи криміналістичної техніки

1.       Термін «криміналістична техніка» вживається у двох значеннях:

■        як розділ криміналістики;

■        як сукупність приладів, апаратів, інструментів, матеріалів, що за­стосовуються з метою вирішення криміналістичних завдань.

Криміналістична техніка як розділ криміналістики — це сукупність науково-теоретичних положень, на яких базується система технічних засобів та прийомів, що використовуються для виявлення, збирання, дослідження доказової інформації, що сприятиме ефективності роз­криття та розслідування злочинів.

2.       Основні галузі криміналістичної техніки:

—      загальні положення криміналістичної техніки;

—      криміналістичне слідознавство;

—      криміналістична фотографія та відеозапис;

—      криміналістичне зброєзнавство;

—      криміналістичне вибухознавство;

—      криміналістичне документознавство;

—      криміналістичне дослідження людини за зовнішніми ознаками (габітологія);

—      криміналістична фоноскопія;

—      криміналістична одорологія;

—      криміналістична реєстрація.

3.       Техніко-криміналістичні засоби за галуззю наукового знання:

—      загальні (запозичені з різних галузей науки і техніки та викорис­товуються для вирішення криміналістичних задач);

—      спеціальні (використовуються тільки криміналістикою — йодні трубки, магнітні пензлі та ін).

Техніко-криміналістичні засоби за цільовим призначенням:

—      засоби для виявлення, фіксації та вилучення доказів (використо­вуються у ході проведення слідчих дій);

—      засоби дослідження речових доказів (застосовуються при прове­денні експертних досліджень).

Техніко-криміналістичні методи:

1)       методи виявлення, фіксації, попереднього дослідження речових джерел інформації (польові методи);

2)       методи вимірювання (органолептичні та інструментальні методи);

3)       фотографічні методи;

4)       фізичні методи;

5)       хімічні методи;

6)       біологічні методи;

7)       мікроскопічні методи;

8)       кібернетичні методи.

4. Здійснюючи діяльність із розкриття та розслідування злочинів, слідчий може використовувати:

—      власне криміналістичні технічні засоби (наприклад, такі засоби освітлення, як ртутно-газорозрядні пристрої та спеціальні лампи);

—      оптичні засоби (мікроскопи, лупи);

—      засоби вимірювання (масштабні лінійки, складні метри, рулетки);

—      засоби фіксації (фото — та відеотехніка).

Тема № 6. Криміналістична фотографія

1.       Криміналістична фотографія — це система науково обґрунтова­них способів та методів фотозйомки, що використовуються для збиран­ня, фіксації та дослідження доказів під час проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

Використання фотозйомки підвищує ефективність роботи слідчого при розслідуванні злочинів будь-якої важкості, адже фотографування дозволяє більш точно зафіксувати об'єкт та дає більш-менш повне уяв­лення про зображення об'єкта. Застосування криміналістичної фото­графії передбачено кримінально-процесуальним законодавством (ст.ст. 79, 191 КПК України).

2.       Метод криміналістичної фотографії — це сукупність правил та рекомендацій щодо засобів фотографування, умов фотозйомки, оброб­ки фотоматеріалів.

Методи криміналістичної фотографії:

—      панорамний;

—      вимірювальний;

—      широкомасштабний;

—      сигналетичний;

-          репродукційний;

—      макроскопічний;

—      стереоскопічний.

3.       Окремі прийоми фотографування:

1)       орієнтуюча фотозйомка (фіксація об'єкта, ділянки разом із на­вколишньою обстановкою);

2)       обзорна фотозйомка (фіксація об'єкта, ділянки без навколишньої обстановки);

3)       вузлова фотозйомка (фіксація найбільш важливих об'єктів, діля­нок, слідів злочину);

4)       детальна фотозйомка.

4.       Види фотозйомок:

1)       за суб'єктом застосування:

-          судово-слідча;

-          оперативно-розшукова;

-          експертна;

2)       залежно від цілей та задач застосування фотографії:

-          фіксуюча;

-          дослідницька.

Тема № 7. трасологія

1.       Трасологія — це розділ криміналістики, який вивчає теоретичні основи слідоутворення, закономірності виникнення слідів, що відобра­жають механізм вчинення злочину, а також розробляє рекомендації щодо вивчення, вилучення та дослідження слідів із метою встановлення обставин, які мають значення для розкриття та розслідування злочинів.

Теоретичною основою трасології є положення матеріалістичної діа­лектики:

■        у світі немає двох однакових речей, тобто кожний об'єкт матеріа­льного світу індивідуальний;

■        слід-відображення не може існувати без явища, предмета, речі, які він відображує.

Значення трасології полягає в тому, що вивчення слідів, які виникають при вчиненні злочинів, допомагає встановити знаряддя злочину, особу зло­чинця (потерпілого), визначити механізм злочину (злочинної діяльності).

2.       Слід — це будь-яке відображення матеріальних змін у навколиш­ньому середовищі.

Слід злочину — це будь-які зміни в навколишньому середовищі, які пов'язані з вчиненням злочину та мають матеріальний та ідеальний ха­рактер.

Сліди в криміналістиці можуть бути поділені та три групи:

—      сліди-відображення;

—      сліди-предмети;

—      сліди-речовини.

3.       Сліди рук найчастіше застосовуються при розкритті та розсліду­ванні злочинів.

Шкіра на долонях рук має особливу будову. Вона складається з двох шарів: верхнього — епідермісу і нижнього — дерми (шкіри). У верхній частині дерми розташовані сосочки, які утворюють ряди. По­криті епідермісом, вони є основою валиків, що називаються папіляр­ними лініями.

Папілярні лінії мають три основні види візерунків:

—      дугові;

—      петльові;

—      завиткові.

Способи виявлення слідів рук:

1)       фізичні;

2)       хімічні.

Способи фіксації слідів рук:

1)       опис    у протоколі;

2)       фотографування;

3)       копіювання     слідів.

4.       Сліди ніг залишаються практично на будь-якому місці вчинення злочину.

Розрізняють такі види слідів ніг:

—      сліди босих ніг;

—      сліди взуття;

—      сліди ніг у шкарпетках.

Способи фіксації слідів ніг:

1)       фотографування;

2)       вимірювання;

3)       опис;

4)       моделювання;

5)       копіювання.

Для вирішення ідентифікаційних та діагностичних задач досліджу­ють не тільки одиничні сліди, але й їх «доріжку». «Доріжка» слідів до­зволяє встановити, ким вони були залишені (чоловіком чи жінкою), чи кульгає особа та інші важливі для розслідування обставини.

Тема № 8. Судова (криміналістична) балістика

1. Балістика (від грецък. ballio — кидаю) — наука про рух снаряда (куль) вогнепальної зброї в повітрі (зовнішня балістика) та в каналі ствола зброї (внутрішня). Під судовою (криміналістичною) балісти­кою слід розуміти підрозділ криміналістичної техніки, який вивчає зброю, боєприпаси та сліди їх застосування для отримання доказової інформації.

Об'єктами судової (криміналістичної) балістики є: вогнепальна зброя, окремі її частини, боєприпаси, компоненти боєприпасів (порох, дріб, картеч, капсулі), приладдя до зброї (шомполи, протирки).

Науково-технічною основою криміналістичної балістики є військо­во-технічні науки, які вивчають будову, конструювання, особливості дії вогнепальної зброї та боєприпасів. На основі цих даних визначають ме­ханізм роботи зброї та виникнення слідів.

Судова (криміналістична) балістика тісно пов'язана з іншими розді­лами криміналістики, передусім трасологією та криміналістичною фо­тографією. У ній широко застосовують фізичні та хімічні методи дослі­дження.

2.       Вогнепальна зброя — це зброя, у якій для викидання кулі (снаря­ду, міни) з каналу ствола використовується сила тиску газів, що утво­рюються при згорянні метальної вибухової речовини (пороху) або спе­ціальних горючих сумішей.

Першу зброю із застосуванням пороху вигадали китайці ще в VI ст., вона називалася хо-пао. Хо-пао мала кулясту форму й була схожа на сучасну гранату. Щоб використати древньо-китайську зброю достатньо було підпалити кулю і метнути її або з катапульти або з рук. Для виго­товлення хо-пао сірку, селітру, дерев'яні волокна, олію і миш'як згор­тали в багато шарів грубого паперу і обмазували смолою.

Класифікація вогнепальної зброї:

1)       за призначенням:

-          бойова зброя;

-          мисливська зброя;

-          спортивна зброя;

-          зброя особистого захисту (газові, травматичні пістолети і револьвери).

2)       за наявністю нарізів у каналі ствола:

-          нарізна;

-          гладкоствольна.

3)       за    типом механізму:

-          ґнотова зброя;

-          кременева зброя;

-          капсульна зброя;

-          зброя під унітарний набій.

4)       за способом вогню:

-          одиночного вогню;

-          чергового вогню (автоматична зброя).

5)       за типом заряджання:

-          зброя, що заряджається із стволу;

-          зброя, що заряджається з казенного боку.

6)       за типом перезаряджання:

-          несамозарядна зброя;

-          самозарядна;

-          автоматична.

3.       Боєприпаси — предмети, призначені для здійснення пострілів зі зброї. Боезаряд складається з вибухової речовини, снаряду, пижа, гільзи.

За призначенням боєприпаси поділяються на:

-          основні;

-          спеціальні;

-          допоміжні.

Для стрільби з вогнепальної зброї використовуються патрони. Пат­рони для бойової вогнепальної зброї складаються з гільзи, кулі, капсу­ля, порохового заряду, а для гладкоствольної — з гільзи, кулі (дробу, картечі), капсуля, пижа на порох, прокладок на дріб і порох, порохово­го заряду.

4.       Застосування вогнепальної зброї під час вчинення злочинів при­зводить до появи численних слідів. Найбільша кількість слідів залиша­ється на гільзах, кулях, різних предметах, тілі та одязі злочинця й поте­рпілого.

Ознаки зброї поділяють на загальні та окремі. Загальні — ознаки конструкції, властиві певній моделі зброї. Окремі — ознаки виготов­лення та експлуатації частин та деталей зброї, які притаманні конкрет­ному екземпляру зброї.

Основні сліди пострілу утворюються кулею. Додаткові сліди пост­рілу виникають у результаті дії явищ, що супроводжують постріл. Ос­новну роль у їх виникненні відіграють порохові гази, стовп повітря, по­рохові зерна, дульне полум'я, частинки мастила.

Сліди від вогнепальної зброї залишаються на одязі та тілі людини після пострілу впритул. Можуть виникати сліди від дульного зрізу ствола, а також інших частин, що перебувають із ним в одній площині.

5.       Досить часто під час розслідування злочинів, вчинених із застосу­ванням вогнепальної зброї, виникає необхідність у проведенні судово- балістичної експертизи. За допомогою судово-балістичної експертизи встановлюють вид, модель вогнепальної зброї; конкретний екземпляр зброї; справність і придатність зброї до стрільби; однорідність патронів, куль, гільз; обставини, пов'язані із застосуванням вогнепальної зброї (ри­кошет кулі, кількість зроблених пострілів, напрям і дистанцію пострілу).

Судово-балістичні дослідження розв'язують ідентифікаційні, кла­сифікаційні, діагностичні та ситуаційні задачі.

Тема № 9. Техніко-криміналістичне дослідження документів

1.       Техніко-криміналістичне дослідження документів — підрозділ криміналістичної техніки, який вивчає, розроблює засоби та методи пі­знання документів у цілях розкриття та розслідування злочинів.

Предметом техніко-криміналістичного дослідження документів є закономірності виготовлення та функціонування документів, які мають значення для кримінального судочинства.

Завдання техніко-криміналістичного дослідження документів:

1)       установлення способу виготовлення документа (окремих частин);

2)       виявлення змін у документі (ознак підробки);

3)       відновлення тексту документа;

4)       встановлення окремих обставин виготовлення та зберігання до­кумента;

5)       ідентифікація засобів, що використовувалися для виготовлення документа, внесення змін до нього.

2.       Документ — це матеріальний об'єкт, на якому в той чи інший спосіб зафіксовано інформацію щодо певних фактів.

Класифікація документів:

1)       за джерелом походження:

—      офіційні;

—      приватні;

2)       за призначенням:

—      ті, що засвідчують певні факти та права;

—      ті, що містять інформацію довідкового характеру;

3)       за способом виготовлення:

—      рукописні;

—      машинописні;

—      комп'ютерні;

4)       за юридичним значенням:

—      справжні;

—      підроблені (фіктивні);

5)       за метою виготовлення документа:

—      ті, що виконані в злочинних цілях;

—      ті, що виконані в правомірних цілях.

3.       Способи внесення змін до тексту документів:

—      підчищення (механічне видалення з поверхні документа знаків, лі­тер, слів, штрихів);

—      травлення (зміна тексту документа хімічними реактивами);

—      змивання (вилучення з поверхні документа знаків, літер шляхом застосування різних речовин);

—      дописка та вставка (внесення змін до документа без його механіч­ного пошкодження);

—      заміна великих частин (заміна аркушів у документі, що містить велику кількість сторінок).

Способи виявлення змін у документах:

—      органолептичні (візуальний огляд, порівняння оригіналу з копія­ми, тобто безпосередньо за допомогою органів відчуттів людини);

—      технічні (застосування фотографічних, вимірювальних, мікроско­пічних та інших засобів і методів).

4.       Під час розслідування злочинів у разі необхідності роботи з доку­ментами — речовими доказами слід дотримуватися наступних правил:

1)       працювати з документами за допомогою спеціальних засобів (гу­мові рукавички, пінцет);

2)       не класти документ на забруднені та вологі поверхні;

3)       не чіпати документ вологими руками;

4)       не роботи позначки (записи) на документі, який досліджується;

5)       зберігати документу спеціально відведеному місці (наприклад, сейфі).

Тема № 10. Криміналістичне дослідження письма

1. Судове почеркознавство — це підрозділ криміналістичної техні­ки, що вивчає закономірності письма як джерела інформації та розроб­лює рекомендації для ідентифікації автора і виконавця, а також дослі­джує інші факти, пов'язані з письмом, які мають значення для кримінального судочинства.

2.       Письмова мова — це мова, зафіксована на папері чи іншій повер­хні за допомогою усталеної системи графічних знаків, сприйманих зо­ром, розташованих у певній лінійній послідовності і співвіднесених з одиницями реального, звукового мовлення.

Ознаки письмової мови — це специфічні письмово-рухові навички, за допомогою яких можна встановити автора тексту. За ознаками пись­мової мови можна встановити вік, стать, національність, професію, міс­це проживання особи.

Ознаки письмової мови:

1)       загальні (ступінь грамотності, рівень володіння лексичними та стилістичними ознаками письма);

2)       окремі (граматичні та лексичні помилки, використання профе­сійної лексики, жаргонних слів тощо).

3.       Почерк — це фіксована в рукописі, характерна для кожного, хто пише, і заснована на його письмово-руховому навику система рухів, за допомогою якої виконуються умовні графічні знаки.

На формування почерку величезний вплив чинять різні фактори як суб'єктивного, так і об'єктивного плану. Суб'єктивні — притаманні конкретній особі, а об'єктивні — залежать від зовнішніх умов, у яких протікає процес письма.

Ознаки почерку:

1)       загальні:

—      виробленість почерку (вироблений, маловироблений, невироблений);

—      тип почерку (простий, спрощений, вигадливий);

—      напрями почерку (за годинниковою стрілкою чи проти неї);

—      розмір почерку (дрібний — до 2 мм, середній — 2-5мм, великий — 5 мм і більше);

—      нахил почерку (правонахилений, лівонахилений, прямий);

—      розгін (розмашистий, середнього розгону, стиснутий)

—      ступінь зв'язаності почерку;

2)       окремі:

—      форма руху;

—      напрям руху;

—      тривалість руху;

—      кількість рухів;

—      безперервність рухів;

—      послідовність рухів;

—      відносне розміщення рухів.

4.       Криміналістичне дослідження письма проводиться у двох фор­мах:

■ попереднє дослідження письма (здійснюється органом дізнання, слідчим, прокурором для отримання орієнтуючої інформації);

■ судово-експертне дослідження письма (проводиться в спеціальних експертних установах відповідними фахівцями для отримання доказо­вої інформації).

5.       Почеркознавча експертиза призначається як при розслідуванні кримінальних правопорушень, так і при розгляді цивільних справ. Ос­новним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконав­ця рукописного тексту, у тому числі цифрових записів і підпису. Цією експертизою також вирішуються класифікаційні та діагностичні задачі.

Питання, які вирішує почеркознавча експертиза:

—      Чи виконано рукописний текст певною особою?

—      Чи виконані рукописні тексти різних документів або різні частини одного документа однією особою?

—      Чи не виконано рукописний текст навмисно зміненим почерком?

—      Чи не виконано рукописний текст у незвичних умовах?

—      Особою якої статі виконаний рукописний текст?

—      До якої групи за віком належить виконавець рукопису?

—      Яка загальна соціально-демографічна характеристика виконавця рукопису: освітній рівень формування писемних навичок, рідна мова, професія?

—      Чи не володіє особа, яка виконала рукопис, навиками написання спеціальними шрифтами?

—      Чи були використані технічні засоби для виконання підпису?

6.       Авторознавча (судово-лінгвістична) експертиза призначається для ідентифікації автора тексту та отримання окремих фактичних даних (рівень освіти автора, його рідна мова та ін.).

Питання, які вирішує почеркознавча експертиза:

—      Чи є певна особа автором даного тексту?

—      Чи є певна особа автором декількох різних текстів?

—      Однією чи різними особами складено конкретні тексти?

—      Чи містить текст певне смислове навантаження (наприклад, чи мі­стяться в тексті заклики до расової, національної чи релігійної нетер­пимості?)

—      Чи не перебував автор (конкретна особа) тексту в незвичному психофізичному стані, що міг бути спричинений загрозою його життю, здоров'ю або особам з його близького оточення?

—      Чи є в тексті ознаки, які свідчать про соціально-біографічні риси його автора? Якщо є, то про які саме?

Тема № 11. Ідентифікація людини за ознаками зовнішності (габітологія)

1.       Ідентифікація людини за ознаками зовнішності (габітологія) — це підрозділ криміналістичної техніки, який вивчає закономірності зовні­шнього вигляду людини, його матеріальні та ідеальні ознаки за допомо­гою техніко-криміналістичних методів та засобів.

2.       Ознаки зовнішності людини (матеріальні та ідеальні сліди- відображення) є основою для ідентифікації особи. Ix можна поділити на три групи:

1.       Загальнофізичні ознаки (стать, вік, расова приналежність тощо);

2.       Анатомічні ознаки (зріст, будова тіла, форма голови, носа, рота, колір волосся та ін.);

3.       Функціональні ознаки (міміка, жести, хода, мова, голос, навички та ін.).

3.       Опис людини за ознаками зовнішності (словесний портрет) до­сить часто використовується при розслідуванні злочинів і задля розшу­ку злочинців.

Основні правила (за І.Ф.Герасимовим) описання зовнішності люди­ни методом словесного портрета:

—      оптимальна повнота опису;

—      вживання єдиної спеціальної уніфікованої термінології;

—      послідовність описання;

—      описання частин голови (обличчя) у фас і профіль;

—      описання окремих частин і деталей тіла із зазначенням їхніх вели­чин, форми, положень, кольору, особливостей.

За методом словесного портрета прикмети особи вивчають у такій послідовності:

1) стать; 2) расова приналежність, національність; 3) вік; 4) зріст; 5) будова тіла; 6) обличчя; 7) лоб; 8) брови; 9) очі; 10) ніс; 11) рот; 12) губи; 13) підборіддя; 14) вуха; 15) волосся; 16) голос; 17) розмір ноги; 18) особливі прикмети; 19) окремі функціональні ознаки; 20) звички, 21) психологічні ознаки; 22) моральні якості.

4.       Проведення портретно-криміналістичної експертизи має на меті встановлення тотожності людини за портретними зображеннями. Іден­тифікованим об'єктом портретно-криміналістичної експертизи є конк­ретна особа. Ідентифікуючим — фотознімки, відеоматеріали, частини тіла (череп тощо).

Види портретно-криміналістичної експертизи:

•          експертиза зображень людей за фотографіями з метою встанов­лення, чи не зображено на двох і більше фотографіях одна і та ж сама особа;

•          експертиза невпізнаного трупа (за фотографією) та експертиза за­життєвої фотографії особи для ідентифікації трупа;

•          експертиза зажиттєвого фотознімка безвісти зниклої особи і чере­па трупа для встановлення того, чи може виявлений череп належати людині;

•          експертиза посмертної маски невстановленої людини та зажиттє­вих фотозображень безвісти зниклої особи з метою впізнання трупа.

Тема № 12. Криміналістична реєстрація

1.       Криміналістична реєстрація — це спеціалізована інформаційна система, яка створена для збирання, обліку, накопичення та обробки даних про злочини та обставини їх вчинення.

2.       Значення криміналістичної реєстрації:

—      сприяє швидкому пошуку необхідної інформації про підозрюва­них, обвинувачених;

—      допомагає розшуку осіб, що зникли безвісти;

—      допомагає виявленню та вилученню предметів, якими вчинялися злочини;

—      підвищує ефективність розслідування злочинів (особливо в умо­вах неочевидності).

3.       Система реєстрації складається з певних підсистем — криміналіс­тичних обліків. Теоретичною основою криміналістичного обліку є по­ложення про індивідуальність об'єктів, їх відносну стійкість та можли­вість подальшого ототожнення.

Криміналістичний облік — це наукова підсистема, що встановлює особливості збору та обробки даних, які мають значення для розкриття, розслідування та попередження злочинів.

Об'єкти криміналістичного обліку:

• люди (невідомі злочинці, засуджені особи, особи, які вчинили злочин, але звільнені від кримінальної відповідальності, особи, які зни­кли безвісти, невпізнані трупи);

•          тварини (домашня худоба, тварини, що належать підприємствам, установам, організаціям);

•    речі (зброя, транспортні засоби тощо);

•    сліди злочину (сліди пальців рук, сліди знарядь злому та ін.). 4. Види криміналістичних обліків:

1)   за рівнем централізації:

—       місцеві;

-    регіональні;

-    центральні;

2)    за видом облікових об'єктів:

-    облік людей;

—       облік тварин;

-    облік речей (предметів);

-    облік слідів;

3)    за технікою збору інформації:

-    ручні; _

—       механізовані;

—       автоматизовані;

4)    за способом фіксації інформації:

—       описові;

-    графічні;

-    наглядно-образні;

—       колекційні;

—       змішані.

5)    за формою накопичення інформації:

—       картотеки;

-    колекції;

—       списки;

-    банки даних;

—       магнітофонні стрічки, диски, відеозаписи.

 

 ...  4



Обратная связь

По любым вопросам и предложениям

Имя и фамилия*

Е-меил

Сообщение*

↑ наверх