Криміналістична тактика - Енергетичний менеджмент - Книжный рай
Енергетичний менеджмент

Криміналістична тактика

Тема № 13. Загальні положення криміналістичної тактики

1.       Криміналістична тактика як розділ криміналістики — це система науково обґрунтованих положень, рекомендацій щодо організації та планування досудового (судового) слідства. Основним завданням кри­міналістичної тактики є розробка рекомендацій для максимально ефек­тивного проведення слідчих дій, операцій, спрямованих на збір, аналіз доказової інформації.

Криміналістична тактика складається з:

1)       системи загальних положень;

2)       теорії організації та планування розслідування;

3)       теорії слідчих ситуацій;

4)       вчення про криміналістичні версії;

5)       тактики проведення процесуальних (слідчих) дій;

6)       вчення про тактичні прийоми, комбінації, операції.

2.       Тактичний прийом — це вибір найбільш раціональної лінії пове­дінки при проведенні процесуальної (слідчої) дії, спрямований на вирі­шення задач конкретної слідчої ситуації.

Критерії допустимості тактичних прийомів:

•          законність;

•          наукова обґрунтованість;

•          вибірковість;

•          моральність.

Класифікація тактичних прийомів (за В.Ю. Шепітько):

1) за видом процесуальної дії: тактичні прийоми огляду місця події (аналіз окремих слідів на місці події; моделювання події, що відбулася; аналіз ознак знищення слідів тощо); допиту (постановка різних видів запи­тань; пред'явлення речових і письмових доказів; оголошення показань окремих осіб тощо); обшуку (аналіз ознак предмета пошуку; постановка обшукуваному уточнюючих запитань тощо) та інших слідчих дій;

2)      за діапазоном використання: тактичні прийоми, які використо­вуються при проведенні тільки окремих слідчих (судових) дій (допит на місці події; орієнтація на професійні навички обшукуваного то­що); тактичні прийоми, які використовуються в багатьох процесуа­льних діях (постановка тих чи інших запитань; аналіз слідів, предме­тів, їх ознак);

3)      за об'єктом спрямованості (сферою реалізації): тактичні прийо­ми, спрямовані на здійснення впливу на людину (оголошення висновків експертиз або результатів слідчих дій; роз'яснення важливості правди­вих показань; постановка контрольних запитань тощо); тактичні при­йоми, спрямовані на дослідження матеріального середовища (аналіз слідів, предметів; уявна реконструкція окремих елементів події; моде­лювання з метою відтворення події; зіставлення слідів, виявлених на місці події, тощо);

4)      за ситуаційною варіантністю (тактичні прийоми, які диферен­ціюються залежно від ситуації процесуальної дії): постановка конт­рольних запитань, пред'явлення доказів, оголошення показань інших осіб у ситуаціях, коли на допиті повідомляються неправдиві пока­зання тощо;

5)      за характером інформації: тактичні прийоми, які ґрунтуються на словесній інформації (роз'яснення значення щиросердного каяття; по­становка тих чи інших запитань); тактичні прийоми, які базуються на матеріалізованій інформації (демонстрація доказів); тактичні прийоми, засновані на логіко-розумовій інформації (аналіз окремих слідів; моде­лювання події, що відбулася, тощо).

3.       Тактична комбінація — це поєднання тактичних прийомів або слідчих дій для вирішення конкретних криміналістичних завдань в умовах відповідної слідчої ситуації.

Види тактичних комбінацій:

•         проста (поєднання тактичних прийомів у рамках однієї слідчої дії);

•         складна (сукупність слідчих дій, що проводяться при розслідуван­ні конкретної кримінальної справи).

4.       Слідча ситуація — це статична на певний проміжок часу соціаль­но-правова реальність, в умовах якої відбувається діяльність із розкрит­тя та розслідування злочинів.

Значення слідчої ситуації:

•         визначає особливості планування розслідування;

•         впливає на висування криміналістичних версій;

•         впливає на послідовність проведення слідчих дій;

•         визначає організацію взаємодії органів досудового слідства та діз­нання.

Класифікація слідчих ситуацій:

1)       за належністю до конкретного злочину або до певного виду зло­чинів:

-          конкретна (реальна) слідча ситуація;

-          типова;

2)       за ступенем інформаційної визначеності:

-          проста (сприятлива);

-          складна (несприятлива);

3)       за конфліктністю:

-          конфліктна;

-          безконфліктна;

4)       залежно від етапу розслідування:

-          слідчі ситуації початкового етапу розслідування;

-          слідчі ситуації наступного етапу розслідування;

-          слідчі ситуації заключного етапу розслідування.

Тема № 14. Планування розслідування

1.       Планування розслідування — це складна динамічна, розумова ді­яльність, що здійснюється в умовах вихідної слідчої ситуації і має на меті встановити максимальне коло обставин вчинення злочину.

За допомогою планування забезпечується повнота, об'єктивність розслідування, відбувається економія часу.

2.       Планування є динамічним процесом, що супроводжує весь хід розслідування злочину з моменту одержання інформації про можливий злочин і до направлення кримінальної справи до суду або прийняття іншого процесуального рішення. Даний процес містить ряд дій, які на­зивають етапами планування.

Принципи планування розслідування:

•         принцип індивідуальності. Він базується на своєрідності кожного злочину й вимагає індивідуального до нього підходу, урахування всіх особливостей скоєного. При цьому шаблонність у плануванні й при ви­суванні версій по конкретній кримінальній справі є неприпустимою. Проте індивідуальність планування не означає неможливість викорис­тання рекомендацій криміналістичної науки, але лише з урахуванням усіх специфічних особливостей конкретного злочину.

•         Принцип динамічності (іноді його ще називають принципом без­перервності через безупинність процесу планування). План розсліду­вання не може бути застиглою схемою, раз і назавжди встановленою на початку розслідування. Він має бути гнучким, рухливим, змінюваним, і може коригуватися залежно від обставин конкретної ситуації. Динаміч­ність, як обов'язкову властивість планування розслідування, відзначав ще Ганс Гросс, коли писав: «План слідства розрахований на явища рух­ливі, що змінюються, часто зовсім невідомі й аж ніяк не залежні від во­лі укладача плану. Такий план не можна порівнювати із кресленням для будівлі будинку, а можна порівняти лише з планом майбутньої війни. План попереднього слідства будується на таких даних, які слідчий мав або припускав мати при складанні плану: цьому плану треба слідувати енергійно, доки й дані, на яких він був побудований, залишилися тими ж або навіть набули більш конкретної форми. Але як тільки виявиться, що основні дані змінилися або були хибно зрозумілі, то й план повинен бути змінений увесь або частково. Що це так, уявляється природним і зрозумілим, але не в природі людини так легко відступати від складе­ного одного разу плану. Чим складніше досягти якого-небудь результа­ту, тим більше їм дорожать, — ось чому нерозумні завжди так вперті: вони тільки мимоволі розстаються з тими ідеями, одержання яких ви­магало великих зусиль».

•          Принцип реальності. Ґрунтується на трьох рівнях реальностей: ре­альності оцінки вихідної інформації; реальності обґрунтованих версій та реальності здійснення, виконання в намічений термін і передбачени­ми засобами запланованого.

•          Принцип конкретності. Даний принцип виходить із чітко сформу­льованих обставин злочину, необхідних слідчих дій, із вказівкою точ­ного часу й місця їхнього проведення. Тому план не повинен містити лише загальні завдання й загальний напрямок розслідування; навпаки, він повинен бути максимально точним і містити тільки ті завдання, що випливають із конкретних версій й матимуть конкретний результат.

3.       Етапи планування розслідування:

1)       аналіз вихідної слідчої ситуації й висування версій;

2)       визначення обставин (питань), що підлягають встановленню;

3)       визначення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, що належить провести, строків і послідовності проведення.

4.       У криміналістиці версія визначається як обґрунтоване припущен­ня про факт, явище або групу фактів, явищ, що мають або можуть мати значення для справи; версія вказує на наявність і пояснює походження цих фактів, явищ, їхній зміст і зв'язок між собою й слугує цілям уста­новлення істини по справі.

Для висування слідчих версій необхідна конкретна інформація про перевірювану подію, хоча б мінімальна фактична база, на якій версія по­винна ґрунтуватися. У відриві від конкретних вихідних даних версія най­частіше формується умоглядно й може лише дезорієнтувати слідчого.

Криміналістична версія має такі ознаки:

—      є продуктом мислення;

—      має характер припущення;

—      спрямована на явища, пов'язані зі злочинною подією;

—      завжди є припущенням про невідомі обставини досліджуваної події;

—      обґрунтовується;

—      перевіряється;

—      висувається обмеженим колом суб'єктів.

Тема № 15. Тактика огляду місця події

1.       Слідчий огляд — це передбачена КПК слідча дія, яка полягає в безпосередньому сприйнятті, дослідженні, фіксації слідчим, прокуро­ром об'єктів з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення.

Види слідчого огляду:

•          огляд місця події;

•          огляд трупа;

•          огляд предметів;

•          огляд документів;

•          огляд приміщень та ділянок місцевості;

•          огляд тіла живої особи (освідування)

•          огляд тварин.

2.       Огляд місця події є ключовою інформативно-пошуковою слідчою дією. Вона часто проводиться як першочергова після початку досудо- вого розслідування. Згідно з ч.3 ст.214 КПК України огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після завершення огляду. Таке виключення для даної слідчої дії зако­нодавцем зроблено тому, що нерідко тільки завдяки огляду місця події можна виявити обставини, що можуть свідчити про вчинення криміна­льного правопорушення.

Огляд місця події проводиться з метою виявлення та фіксації відо­мостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 237 КПК України).

Огляд місця події є незамінною слідчою дією, оскільки слідчий без­посередньо, без проміжних ланок, сприймає ті або інші об'єкти в тому вигляді, у якому їх застає. Тому доказова інформація надходить до слі­дчого з мінімальними перекручуваннями.

До загальних тактичних положень огляду місця події можна віднести:

•          своєчасність;

•          невідкладність;

•          об'єктивність;

•          повнота;

•          активність;

•          організованість;

•          єдине керівництво оглядом.

Об'єктами огляду місця події є:

-          місцевість, приміщення;

-          живі особи;

-          трупи;

-          тварини (їхні трупи);

-          предмети.

3.       У криміналістиці прийнято ділити огляд місця події на три етапи:

1)       підготовчий етап. Він складається з двох стадій :

-          дії слідчого до виїзду на місце події;

-          дії слідчого на місці події;

2)       робочий етап. Він складається з :

-          загального огляду;

-          детального огляду;

3)       заключний етап. На цьому етапі відбувається фіксація ходу та ре­зультатів огляду місця події.

4.       Методи огляду місця події:

1)       статичний метод. Він полягає в огляді місця події та окремих ре­чових доказів у нерухомому стані, без переміщення предметів. Цей ме­тод застосовується для дослідження і фіксації обстановки місця події в тому вигляді, у якому вона перебувала на початку огляду. Слідчий, не змінюючи початкового положення предметів, оглядає й фіксує їхній стан, розташування, розміри та інші особливості;

2)       динамічний метод (припускає дослідження в динаміці). Об'єкти можна переміщувати, брати в руки, описувати, вимірювати, однак змі­нювати форму предмета не можна;

3)       ексцентричний метод. Він полягає в тому, що дослідження місця події починають здійснювати з її центру, де, як правило, зосереджена найбільша кількість слідів злочину. У даному випадку огляд прово­диться, рухаючись за спіраллю, що розгортається від центру до пери­ферії;

4)       концентричний метод огляду застосовується тоді, коли центр мі­сця події визначити важко. У даному випадку огляд здійснюється від периферії до центру. Таким чином вдається швидше виявити сліди зло­чинця, що переховується, а також інші сліди й речові докази на значній території. Концентричний метод огляду слід застосовувати й у випад­ках, коли не виключена можливість пошкодження слідів на периферії в результаті просування учасників огляду до центру чи втрати слідів уна­слідок інших причин;

5)       фронтальний метод огляду (передбачає здійснення дослідження об'єкта засобами, розташованими в лінію, рухаючись фронтально). Ін­коли цей метод називають «прочісуванням» території, коли дослідники шикуються в розгорнутий стрій і, рухаючись, обстежують відразу вели­ку територію;

6)       секторний метод огляду (полягає в тому, що слідчий, перебуваю­чи в центрі місця події, за компасом визначає напрям руху по колу, ко­жний раз обмежуючись певним сектором у 30-40°). Сектори огляда­ються послідовно доти, поки коло не замкнеться;

7)       вибірковий метод огляду — дослідження обстановки лише в міс­цях розташування слідів злочину, визначених відповідно до механізму його скоєння;

8)       суцільний метод огляду. Він полягає в скрупульозному дослі­дженні всієї території місця події, не минаючи жодного об'єкта.

5. Результативність огляду місця події та можливість побудови по­дальшого розслідування кримінальної справи багато в чому залежить від точної й детальної фіксації даної слідчої дії. Про проведення огляду місця події складається протокол на підставі п.1 ч.1 ст. 103 КПК Украї­ни з додержанням вимог ст.104 КПК України.

При огляді слідчий, прокурор або за їх дорученням залучений спеці­аліст має право проводити вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складати плани і схеми, виготовляти графічні зображення оглянутого місця чи окремих речей, виготовляти відбитки та зліпки, оглядати і вилучати речі і документи, які мають значення для криміна­льного провадження (ч.7 ст.237 КПК України).

Тема № 16. Тактика проведення слідчого експерименту

1.       Експеримент — 1) спроба, дослід, які потребують підтвердження чи спростування; 2) форма пізнання об'єктивної дійсності, один з осно­вних методів наукового дослідження, в якому вивчення явищ відбува­ється в доцільно вибраних або штучно створених умовах, що забезпе­чують появу тих процесів, спостереження яких необхідне для встановлення закономірних зв'язків між явищами.

Слідчий експеримент — це слідча дія, що проводиться слідчим, прокурором з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають зна­чення для встановлення обставин кримінального правопорушення шля­хом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення не­обхідних дослідів чи випробувань (ч.1 ст. 240 КПК України).

У криміналістичній літературі виділяють такі види слідчого експе­рименту:

—      для встановлення можливості вчинення певних дій;

—      для перевірки можливості сприймати органами чуттів явища, по­дії, об'єкти;

—      для встановлення механізму утворення слідів.

2.       Цілі слідчого експерименту:

•          перевірка доказової інформації;

•          перевірка версій;

•          висування нових версій;

•          встановлення обставин, які сприяли вчиненню злочину.

3.       Підготовка до слідчого експерименту складається з наступних етапів:

1)       прийняття рішення про проведення слідчого експерименту;

2)       визначення задач, умов та способів проведення дослідів;

3)       визначення місця та часу проведення експерименту;

4)       визначення кола учасників;

5)       підготовка необхідних для проведення дослідів об'єктів та техніко-криміналістичних засобів;

6)       складання плану слідчого експерименту.

4.       Тактичні прийоми слідчого експерименту:

•          проведення дослідів декілька разів;

•          проведення дослідів за певних умов (час, погода, освітлення тощо);

•          проведення дослідів у декілька етапів;

•          проведення дослідів в обстановці, максимально наближеній до ті­єї, у якій відбувалися дії, що перевіряються.

Тема № 17. Тактика обшуку

1. Процесуальний порядок проведення обшуку визначається ст.ст. 234-236 КПК України. Згідно з ч.1 ст.234 КПК України обшук прово­диться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчи-

нення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя криміна­льного правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Задачі обшуку:

o отримання нових доказів;

o перевірка наявних доказів;

o перевірка слідчих версій;

o встановлення обставин, за допомогою яких здійснюється протидія розслідуванню.

Види обшуку:

1)       за характером обшукуваних об'єктів:

—      особистий обшук;

—      обшук житлових та нежитлових приміщень;

—      обшук ділянок місцевості;

—      обшук транспортних засобів;

2)       залежно від того, чи був обшуканий даний об'єкт раніше:

—      первинний;

—      повторний;

3)       залежно від одночасності проведення:

—      одинарний;

—      груповий.

2. Тактичні прийоми обшуку (за С.Ф. Денісюком та В.Ю. Шепітько):

1)       за     функціональною спрямованістю: тактичні прийоми, які вико­нують пошукову функцію (аналіз окремих ділянок приміщення, зістав­лення предмета пошуку з різними об'єктами місця обшуку; орієнтація на професійні навички обшукуваного тощо); тактичні прийоми, які ви­конують комунікативну функцію з обшукуваним (роз'яснення неправи­льно зайнятої обшукуваним позиції; постановка обшукуваному контро­льних питань; використання навіювання у формі наказу і т.п.);

2)       за    об'єктом спрямованості: тактичні прийоми, спрямовані на здій­снення впливу на обшукуваного (бесіда на абстрактну тему; словесна розвідка; роз'яснення мети обшуку та ін.); тактичні прийоми, спрямо­вані на дослідження матеріальної обстановки (аналіз виявлених слідів та їхніх ознак; аналіз ознак предмета пошуку; використання можливос­тей типових аналогів та ін.);

3)       за     широтою використання: тактичні прийоми, які використову­ються тільки при провадженні обшуку (словесна розвідка; орієнтація на професійні навички обшукуваного); тактичні прийоми, що використо­вуються при провадженні різних слідчих дій (постановка тих чи інших питань; бесіда на абстрактну тему; роз'яснення необхідності надання допомоги органам розслідування та ін.);

4)       за    особливостями реалізації: тактичний прийом реалізується без­посередньо і одноосібно слідчим; тактичний прийом реалізується з роз­поділом ролей слідчо-оперативною групою;

5)       за    характером інформації: тактичні прийоми, засновані на словес­ній інформації (бесіда на абстрактну тему, постановка нейтральних пи­тань тощо); тактичні прийоми, засновані на матеріалізованій інформації (показ обшукуваному аналога предмета пошуку); тактичні прийоми, за­сновані на логіко-розумовій інформації (аналіз ознак предмета пошуку, моделювання події, що сталася, та ін.);

6)       за     характером слідчої ситуації: тактичні прийоми, які диферен- цюються залежно від виду ситуації обшуку.

3.   Об'єкти обшуку: o приміщення;

o ділянки місцевості; o транспортні засоби; o жива людина.

4.       Об'єкти пошуку:

o 5. Стадії знаряддя та засоби вчинення злочину; o предмети, що залишили на собі сліди злочину; o предмети, отримані внаслідок злочинних дій; o інші предмети, що можуть виступати засобом встановлення істи­ни по кримінальній справі; o документи. проведення обшуку:

-          підготовча;

-          оглядова;

-          детальна;

-          заключна.

Тема № 18. Тактика допиту

1. За своєю суттю допит є одним із видів процесуальної взаємодії, об­міну інформацією між особою, що допитує, та особою, яку допитують. Допит є не тільки способом отримання нової інформації, але й засобом пе­ревірки, уточнення даних, які були зібрані раніше. Досить важливу роль

допиту відводив основоположник криміналістики Ганс Гросс, який писав, «... допитувані особи, це — скелет, а їхні показання — кров і плоть попе­реднього слідства». З усього часу, що витрачається слідчим на проваджен­ня слідчих дій, саме на проведення допитів припадає близько 85%.

Отже, допит — це слідча дія, змістом якої є одержання і фіксація показань свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, експерта або спеціаліста про відомі їм факти, які мають значення для встанов­лення істини в кримінальній справі.

Допит проводиться за місцем проведення досудового розслідування або в іншому місці за погодженням із особою, яку мають намір допита­ти (ч.1 ст 224 КПК України). Згідно з ч.2 ст. 224 КПК України допит не може продовжуватися без перерви понад дві години, а в цілому — по­над вісім годин на день.

2. Види допиту:

1)       за   суб'єктом проведення допиту:

—      допит, що проводиться працівником оперативного підрозділу;

—      допит, що проводиться слідчим;

—      допит, що проводиться прокурором;

—      допит, що проводиться суддею;

2)       за    процесуальним становищем допитуваного:

—      допит свідка;

—      допит потерпілого;

—      допит підозрюваного;

—      допит обвинуваченого;

—      допит підсудного;

—      допит експерта;

3)       за    віковими особливостями:

—      допит малолітнього;

—      допит неповнолітнього;

—      допит повнолітнього;

—      допит особи пенсійного віку;

4)       за    психофізіологічними особливостями:

—      допит осіб із психічними вадами;

—      допит глухонімих;

5)       за    складом учасників:

—      допит, що проводиться тільки за участю слідчого та допитуваної особи;

—      допит за участю захисника;

—      допит за участю законного представника;

—      допит за участю педагога, психолога, спеціалістів;

6)       за    місцем проведення:

—      допит на місці події;

—     допит за місцем роботи особи, що допитує (слідчий, прокурор, суддя);

—     допит за місцем перебування допитуваного.

3.       Підготовка до допиту складається з таких стадій:

•         вивчення матеріалів кримінальної справи, збирання та аналіз ін­формації, що стосується предмета допиту і особи, що допитується.

•         вивчення спеціальних питань (залежно від категорії злочинів, ме­ти допиту);

•         складання плану допиту;

•         тактичне забезпечення допиту, тобто тактичні прийоми, які зале­жно від ситуації можуть використовуватися при проведенні допиту;

•         вибір місця, часу і способу виклику на допит;

•         врахування тактичних ризиків.

4.       Основні тактичні прийоми, що можуть застосовуватися при допи­ті підозрюваного:

—     «допущення легенди», коли підозрюваному надається можливість безперешкодно викладати неправдиві відомості;

—     деталізація свідчень;

—     постановка питань, які відображають поінформованість слідчого про особистість і діяльність допитуваного, створення перебільшеного уявлення в підозрюваного щодо наявних проти нього доказів;

—     пред'явлення контрдоказів (слідчий за допомогою конкретних до­казів спростовує неправдиві свідчення підозрюваного);

—     використання фактора раптовості шляхом постановки несподіва­них запитань;

—     використання позитивних рис особистості підозрюваного (успіхи в навчанні, спорті; прояви любові та поваги до членів родини, друзів, товаришів тощо);

—     психологічний вплив;

—     «розпалювання конфлікту» між співучасниками злочину;

—     «непрямий допит» (постановка питань, другорядних із точки зору підозрюваного);

—     «провокація поглядів» підозрюваного (під час допиту необхідно створити ситуацію, коли виникне дискусія, і «зачепити» підозрюваного, слідчий може не погодитися з якимось поглядами підозрюваного, це може викликати обурення з боку підозрюваного та змусить його висло­вити свою точку зору, що дозволить слідчому врешті-решт отримати необхідну інформацію, оскільки захопившись розмовою, тим, що його дійсно бентежить, підозрюваний перестане себе контролювати і викаже реальні мотиви своєї поведінки та своїх вчинків;

—     «компроміс» із підозрюваним (окремі поступки можуть стосува­тися часу та місця його проведення, кількості учасників, дозволу щодо задоволення деяких особистих потреб під час спілкування тощо).

Тема № 19. Тактика пред'явлення для впізнання

1.       Пред'явлення для впізнання — це слідча дія, що полягає в отото­жненні об'єкта, який раніше спостерігався у зв'язку з обставинами вчи­нення злочину.

Об'єкти, що пред'являються для впізнання:

•          особи (свідки, потерпілі, підозрювані, обвинувачені, підсудні);

•          трупи;

•          приміщення;

•          ділянки місцевості;

•          предмети;

•          документи.

2.       Види впізнання:

1)       залежно від суб'єкта впізнання:

—      впізнання свідком;

—      впізнання потерпілим;

—      впізнання підозрюваним;

—      впізнання обвинуваченим;

—      впізнання підсудним;

2)       за характером об'єкта впізнання:

—      впізнання людей;

—      впізнання трупа людини (частин трупа);

—      впізнання тварин (трупів тварин);

—      впізнання предметів, речей, документів;

—      впізнання ділянок місцевості, приміщень;

3)       за способом здійснення впізнання:

—      за допомогою органів зору;

—      за допомогою органів чуття;

—      за голосом.

3.       Підготовка до проведення пред'явлення для впізнання включає:

1)       попередній допит особи, яка буде впізнавати;

2)       підбір та підготовку об'єктів для пред'явлення для впізнання;

3)       підбір учасників для проведення слідчої дії;

4)       вибір місця, часу, створення необхідних умов для пред'явлення для впізнання;

5)       техніко-криміналістичне забезпечення проведення слідчої дії;

6)       консультації з відповідними спеціалістами (якщо в цьому є необ­хідність).

4.       Порядок пред'явлення для впізнання особи, трупа, речей регулю­ється ст.ст. 228-230 КПК України.

Перед тим, як пред'явити особу для впізнання, слідчий, прокурор попередньо з'ясовує, чи може особа, яка впізнає, впізнати цю особу, опитує її про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про об­ставини, за яких вона бачила цю особу, про що складає протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, у протоколі зазнача­ється, за сукупністю яких саме ознак вона може впізнати особу. Забо­роняється попередньо показувати особі, яка впізнає, особу, яка повинна бути пред'явлена для впізнання, та надавати інші відомості про при­кмети цієї особи.

Особа, яка підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Перед тим, як пред'явити особу для впізнання, їй пропонується у відсутності особи, яка впізнає, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, які пред'яв­ляються.

Впізнаючому пропонується вказати особу, яку він має впізнати і по­яснити, за якими ознаками він її впізнав. Впізнаючий без обмеження в часі оглядає особу (осіб). На прохання слідчого особа, яку впізнають, та статисти повинні змінити позу, вчинити якісь дії, також може бути змі­нено освітлення.

Пред'явлення трупа для впізнання здійснюється з додержанням ви­мог, передбачених частинами першою і восьмою статті 228 КПК Украї­ни. Труп пред'являється в одязі, що був на ньому, за необхідності про­водиться «туалет трупа». Під час впізнання трупа людини відкритим залишається тільки його обличчя, інші частини накриваються прости­радлами. Особа, що впізнає, у разі необхідності може оглянути й інші частини трупа.

Перед тим, як пред'явити для впізнання річ, слідчий, прокурор або захисник спочатку запитує в особи, яка впізнає, чи може вона впізнати цю річ, опитує про ознаки цієї речі і обставини, за яких вона цю річ ба­чила, про що складається протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати ознаки, за якими впізнає річ, проте може впізнати її за су­купністю ознак, особа, яка проводить процесуальну дію, зазначає це в протоколі. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, річ, яка повинна бути пред'явлена для впізнання, та надавати інші відомості про її прикмети.

5. Порядок пред'явлення для впізнання фотознімків з особою такий самий, як і живих осіб. Фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, разом з іншими фотознімками, яких повинно бути не менше трьох. Фотознімки, що пред'являються, не по­винні мати різких відмінностей між собою за формою та іншими особ­ливостями, що суттєво впливають на сприйняття зображення. Особи на інших фотознімках повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впіз­нанню.

Тема № 20. Тактика проведення експертизи

1.       Згідно зі ст.1 ЗУ «Про судову експертизу» судова експертиза — це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини спра­ви, що перебуває в провадженні органів дізнання, досудового та судо­вого слідства.

Види судових експертиз:

1)       залежно    від галузі знань:

—      криміналістичні;

—      судово-медичні;

—      судово-психіатричні;

—      судово-бухгалтерські;

—      судово-технічні;

—      інші.

2)       залежно    від послідовності проведення:

—      первинні;

—      повторні;

—      додаткові.

3)       за    об'ємом дослідження:

—      основні;

—      додаткові;

4)       за    характером знань, що використовуються:

—      однорідні;

—      комплексні;

5)       за    кількістю експертів:

—      одноособові;

—      комісійні;

6)       за    місцем проведення:

—      ті, що проводяться в експертних установах;

—      ті, що проводяться поза межами експертних установ.

2.       Підготовка до проведення експертизи складається з таких етапів:

•          збір, огляд, зберігання та підготовка необхідних матеріалів для експертного дослідження;

•          визначення мети, конкретних завдань експертного дослідження;

•          визначення предмета експертизи, формулювання конкретних пи­тань;

•          вибір експертної установи (експерта);

•          складання постанови про проведення експертизи;

•          ознайомлення обвинуваченого з постановою про призначення експертизи.

3.       Стадії експертного дослідження:

—      огляд досліджуваних об

 

 ...  5



Обратная связь

По любым вопросам и предложениям

Имя и фамилия*

Е-меил

Сообщение*

↑ наверх