"СМЕРТЬ ЗАХОДУ" ТА ЖИТТЯ УКРАЇНИ - Культура і антикультура: хто кого? - Книжный рай
Культура і антикультура: хто кого?

"СМЕРТЬ ЗАХОДУ" ТА ЖИТТЯ УКРАЇНИ

Роздуми над книжкою американського патріота

Недавно побачила світ чергова книжка відомого американського політика Патрика Дж. Б'юкенена — радника президентів США Ніксона і Рейгана, кандидата в президенти цієї країни від Республіканської партії на виборах 1992 та 1996 років. Книжка має промовисту назву — "Смерть Заходу" (М.: ТОО "Издательство АСТ", 2003. — 446 с.)

Їхня мішень — традиційна суспільна мораль

"Смерть Заходу", звичайно, не перша праця на таку есхатологічну тему, і попередників у П. Б'юкенена було багато (згадати хоча б відомого О. Шпенглера з його фундаментальним "Занепадом Європи"). Однак цю книжку вирізняє саме висвітлення механізму знищення "західного" буття, головних його "керманичів" та основних напрямів цієї руйнівної дії.

На думку Б'юкенена, смерть Заходу наближається через катастрофічне зниження народжуваності, пропаганду гедонізму, сексуальних утіх, широкомасштабне здійснення абортів упродовж усього періоду вагітності, дедалі більший відрив жінок від сім'ї та виховання дітей, тенденцію проти

50

стояння жінок чоловікам, а дітей — дорослим. У цьому сатанинському арсеналі знищення західної цивілізації вміло використовуються антирелігійні течії, феміністські рухи, гомосексуальні об'єднання, різноманітні угруповання національних меншин, молодіжні організації підривного спрямування тощо. їхня мішень — християнська релігія, традиційна суспільна мораль, сімейні цінності, законний шлюб. Мета — розкол суспільства за всіма верствами та групами (і соціальними, і статево-віковими) з подальшим встановленням чужинського тоталітарного панування. Підґрунтям такої довготривалої війни проти християнського Заходу є так звана контркультура, яка на противагу тисячолітній культурі спрямована на розбещування та деградацію суспільства, що неминуче призведе до його загибелі, позаяк жодне суспільство не може існувати без духовності й моралі.

Отже, проголошена на Заході "культурна революція" (правильніше — антикультурна) має на меті знищення традиційних цінностей, якими упродовж тисячоліть живилася справжня культура:

• шлюб чоловіка і жінки (а не гомосексуальних збоченців, які, до речі, піддаються досить успішному лікуванню);

• міцність сім'ї та родини, що культивується з покоління в покоління (а не вбивство за рахунок "абортної" політики мільйонів ненароджених дітей і феміністичний культ так званих неповних сімей);

• патріотизм, відданість національним ідеалам, готовність до самопожертви в ім'я незалежної Батьківщини (а не духовно-жебрацький космополітизм, який завжди веде до втрати власної країни на користь знахабнілих чужинців);

• християнська мораль і віра, сповнені любові до Бога та ближнього, де нема місця ненависті, неправді й несправедливості (а не пропаганда атеїзму та різних таємних масонських товариств, які закликають до поклоніння люци-ферові та його сподвижникам).

51

Фундатори "культурної революції"

"Культурна революція", на думку Б'юкенена, перемагає там, де не зовсім вдалося комуністам, але багато в чому вона є їхньою послідовницею. При цьому антикультурним агентам подобається демократія, яка "сама не спроможна їх здолати, оскільки демократія беззахисна проти ідеології, орієнтованої на трансформацію демократії через нову еліту, нову віру та новий світовий порядок" (с. 364).

Хто вона, "нова еліта"? Виявляється, не така вже й нова, позаяк веде свій родовід від комуністів. За Б'юкененом, це всі ті, хто упродовж історії людства намагався перетворити його на слухняне й бездуховне стадо (тому він ототожнює під цим визначенням організаторів заколотів у Парижі 1789 р. і Санкт-Петербурзі 1917 р. (с. 115). Найвідомішою постаттю в цьому антикультурному русі є німецький єврей К. Маркс, який, на думку деяких дослідників, був учнем одного з родоначальників сучасного сіонізму — Геса (див: И. Володский. Истоки зла (Тайна коммунизма). — М., 2000). Головна ідея Маркса полягала в тому, що сучасне йому християнське суспільство можна знищити за рахунок протистояння робітничої верстви (так званого пролетаріату) решті суспільства. Його абсурдні ідеї були підхоплені російсько-єврейськими революціонерами Леніним (Бланком), Троцьким, Свердловим, які залили кров'ю всі народи царської Росії та встановили небачений досі терористичний режим влади. Спроби кривавих комуністичних бунтів були зроблені у Мюнхені, Берліні та Будапешті, де діяли такі самі єврейсько-більшовицькі діячі, — Роза Люксембург, Карл Лібкнехт і Бела Кун. Але нічого не вийшло, і влада (де раніше, де пізніше) випала з чужинських рук.

Основну причину невдачі марксистської теорії на практиці неомарксисти вбачали саме в міцності традиційних

52

цінностей поневолених ними народів, які дві тисячі років сповідували християнство. Тому треба було знищити християнство й похідну від нього культуру. Першим тут, на думку Б'юкенена, був Д. Лукач — заступник народного комісара з культури в уряді Бели Куна, який вважав "революційне знищення суспільства єдино можливим і правильним способом дій" (с. 110). Саме він розробив методи, які з часом дістали назву "культурний тероризм" (частково цей тероризм полягав у введені до шкільної програми радикального курсу сексуального виховання, а по суті — розбещення жінок і дітей, метою якого було знищення сім'ї як такої). 1923 року Лукач і кілька членів німецької компартії заснували у Франкфуртському університеті Інститут соціальних досліджень (пізніше відомий як Франкфуртська школа), який 1930 року очолив "колишній марксист і прихильник маркіза де Сада Макс Хоркхаймер" (с. 114). Під керівництвом останнього Франкфуртська школа почала "перекладати" марксистську теорію на терміни "культурної революції" (до речі, саме під такою назвою веде сьогодні свою передачу на телеканалі "Культура" російсько-єврейський діяч, міністр культури РФ М. Швидкой). Приблизно у той самий час до Франкфуртської школи приєдналися Т. Адорно, Е. Фромм та В. Райх, але після 1933 року, "оскільки світочі Франкфуртської школи здебільшого були євреями та марксистами, у Третьому рейху місця для них не знайшлося". Вони разом зі своєю ідеологією втекли до Америки (пізніше до них приєднався Г. Маркузе), де "за сприяння Колумбійського університету втікачі влаштувалися в Нью-Йорку і почали застосовувати свої таланти та сили для підриву культури країни, яка надала їм прихисток" (с. 116).

Нині так звану нову еліту США (яка, за свідченням Б'юкенена, не користується повагою американського народу) (с. 334) становить, згідно з даними ізраїльського жур

53

наліста і письменника І. Шаміра, велика кількість етнічних євреїв: "30 відсотків найбагатших людей Америки, 30 відсотків міністрів і банкірів, 20 відсотків професорів університетів, 50 відсотків провідних юристів — євреї" (І. Ша-мір. Голокост як вдалий гешефт // Персонал. — 2003. — №9).

На думку цього ізраїльського дослідника, "євреї" загалом або "єврейський народ", або "народ Ізраїлю" — це не народ, а організація... "Про що мріяв "єврейський народ", ми довідаємося зараз, коли євреї стали головним елементом американської еліти, зайняли командні висоти в американському ідеологічному апараті — ЗМІ та університетах... За їхнього управління Америка, а потім і все людство пішли у бік глобалізації, неолібералізму і нового тоталітаризму, у світ дуже багатих і дуже бідних, у світ агресивних воєн і расизму" (І. Шамір. Війна навесні // Персонал. — 2003. — №4-5).

Такі сутність, мета та склад "нової еліти" США, яка намагається нині встановити панування над усім світом.

"Інструменти" антикультури

Заміна тисячолітнього культурного прошарку потребувала від "нової еліти" неабияких зусиль, які були зосереджені на основних напрямах:

• концентрація капіталу у "своїх" руках, поступова заміна золота на "папір", створення міжнародних фінансових структур (МВФ, Світовий банк, СОТ та ін.), які за рахунок позичок, високих кредитних відсотків, різних обмежень і "пільг" фактично поневолюють економіку країни, роблять її політиків слухняними і зговірливими;

• захоплення засобів масової інформації — газет, журналів, радіо, кінематографу, а також театрів, шкіл, семінарій,

54

підпорядкування собі освітніх, наукових, мистецьких та інших культурних закладів;

• поступове проникнення до всіх гілок влади — законодавчої, виконавчої, судової, особливо на посади глав президентських адміністрацій, керівників уряду з гуманітарної сфери, міністрів закордонних справ і силових відомств, керівників Верховного суду та Генеральної прокуратури;

• керівництво академічними закладами, які займаються проблемами філософії, історії, культурології, етнополі-тики, а також організаціями національних меншин, книго-видавництвами та мережами розповсюдження книг, журналів, газет, бібліотечною та архівною справами;

• розробка різних "концепцій": так званих "критичних теорій", "сексуальних" і "культурних революцій", спрямованих на критику та підрив усіх без винятку елементів культури, зокрема християнства, авторитету сім'ї, політичної структури, традицій, сексуальних обмежень, вірності, патріотизму, консерватизму тощо (с. 116).

Таким чином, за визначенням Б'юкенена, суть "культурної революції" полягає в тому, щоб захопити культуру, лише після цього вона перенесе увагу на сферу політики, яка остаточно поневолює під диктатом "нової еліти" морально розбещене, здеградоване, атеїстичне суспільство сексуально збочених осіб, "звільнених" від історичної пам'яті свого багато в чому славного минулого. Захоплення культури і соціального управління в одній країні (зрозуміло, у най-могутнішій — СРСР або США) з часом призведе до поширення цього антикультурного впливу на інші держави та людство загалом, чому сприяє створення під егідою "нової еліти" різноманітних міжнародних і світових структур (і офіційних, і таємних).

55

"Новий світовий порядок"

Так званий "Гуманістичний маніфест" — продукт послідовників Франкфуртської та подібних до неї шкіл — проголосив ще 1973 року, що "ми прямуємо до світу, яким керуватиме транснаціональний федеральний уряд" (с. 324). За цим планом, згідно з Б'юкененом, ООН повинна стати парламентом нового світу, Рада Безпеки — верхньою палатою, а Генеральна асамблея — нижньою. Міжнародний трибунал стане Світовим судом, Світова організація торгівлі створить гілки судової влади. МВФ перетвориться на федеральний резерв (який, до речі, перебуває у приватних руках). Світовий банк створить свою мережу, а Всесвітня організація охорони здоров'я — свою, які також будуть підпорядковані світовому уряду. Моделлю світового уряду та його попередником є нині Європейський Союз (с. 325-326).

Проголошене недавно об'єднання Європи підтверджує цей висновок Б'юкенена. Уже розроблено конституцію цього нового утворення, яке, як і колишній Радянський Союз, складається з 15 країн-республік. Проти цієї конституції виступили Папа Римський і Патріарх Московський, інші церковні ієрархи, оскільки вона є проектом остаточної дехристиянізації Європи. Згідно з цим "епохальним документом", Євросоюз очолюватиме президент, який може обиратися два терміни поспіль по 2,5 року. Але фактичну владу буде зосереджено в руках Кабінету Міністрів. Він очолюватиметься головою та складатиметься з 15 членів (по одному міністру з кожної країни Євросоюзу) і, таким чином, стане ще небаченим в історії людства прообразом тоталітарної влади (навіть у Політбюро ЦК КПРС була більша кількість членів). Якщо ж припустити, що більшість цього "євро-уряду" належатиме не до корінних європейських етносів, а тільки до однієї національної меншини, то ситуація взагалі видається дуже невтішною і неначе списаною із сумнозвісних "сіонських протоколів".

56

У такому "єврораї" з його НАТО (де одні армії збільшуються за рахунок скорочення інших) навряд чи захоче жити за власним бажанням бодай один народ, якщо тільки він не втратив уже остаточно своєї автентичності під проводом світової "нової еліти".

Ситуація в Україні

Патрик Б'юкенен майже нічого не пише про нашу країну (він, зрозуміло, в розпачі від стану своєї), однак його аналіз і прогнози можуть бути використані й для України. Наприклад, відоме нині висловлювання про те, що "національна ідея не спрацювала", навряд чи є результатом "розумової діяльності" однієї людини, радше це калька одного з гасел "культурної революції" з її відомими вже адептами. Національна ідея "працює" завжди і вмирає тільки з останнім її носієм. А потенційними носіями своєї вистражданої національної ідеї, яка полягає насамперед у традиційних цінностях і моралі, є практично всі представники титульної нації, а також інших етносів, які поділяють ці традиційні цінності. Національна ідея в Україні поки що "не спрацьовує" саме тому, що цьому заважає місцева "нова еліта", яка об'єктивно не може працювати на український народ, оскільки в переважній своїй більшості не є українською. Наприклад, польський журнал Wprost недавно оприлюднив прізвища найбагатших людей Центральної та Східної Європи, зокрема шістьох з України, які сумарно володіють капіталом у майже 7 мільярдів доларів, що не набагато відстає від бюджету нашої майже 50-мільйонної країни (жодний з них не ототожнюється з етнічним українством). Засоби масової інформації, зокрема телеканали, зосереджені також у руках цієї "нової еліти", як і керівництво гуманітарною сферою, а також деякі академічні інститути та кафедри філософії, культурології, етнополітики, методики викладання (!) укра

57

їнської історії. Новоявлені "капіталісти" з нікому раніше не відомих співробітників периферійних НДІ та нотаріальних контор, а також "гуманітарні" високопосадовці з архіваріусів намагаються нав'язати українському народові (уже вкотре) "цінності" чужинецької маскультури, космополітичної ідеології за рахунок приниження, а з часом і знищення національної ідеї (такою широкомасштабною спробою був Голо-домор-геноцид українського народу у 1932-1933 рр.).

Що робити?

Захід і сучасна християнська цивілізація загалом, на думку П. Б'юкенена, зіткнулися нині з дуже важливими проблемами, які загрожують їхньому існуванню:

1. Демографічна криза, яка веде до вимирання населення європейських країн.

2. Масова імміграція в Європу людей різних вірувань і культур, яка розмиває та підриває культурну цілісність європейської цивілізації.

3. Домінування антизахідної та антихристиянської культури, яка є непримиренною супротивницею традиційної релігії та моралі, що призводить до розподілу Європи.

4. Розпад держав і поступова передача влади від національних урядів світовому, домінування якого неминуче призведе до знищення держав (с. 313).

Вихід американський політик бачить у поширенні ідей здорового консерватизму, який, на його думку, "повинен стати ідеологічним мотивом двадцять першого століття". При цьому Б'юкенен розглядає глобалізм як антитезу патріотизму (а транснаціональні корпорації є антитезою вітчизняного бізнесу). Боротьба за свою самобутність і традиційну культуру триватиме не тільки у сфері політичній, а передусім в етичній, інтелектуальній, духовній. Оскільки "наш супротивник — не просто чергова політична партія, а інша

58

віра, інший погляд на Бога і людство. І результат війни вирішать не так дебати у конгресі, як шкільна освіта, позиція мас-медіа та судів. Ставка надзвичайно велика — душа молоді" (с. 315).

З огляду на це Б'юкенен пропонує різні заходи, зокрема:

• систематичну і постійну боротьбу проти антикультури на всіх ділянках суспільного життя, до якої слід долучити всі верстви населення з метою встановлення патріотично налаштованої влади;

• розроблення державного плану дій щодо зупинення демографічної кризи й вимирання населення за рахунок розумної податкової та соціальної політики, відмову від вбивства ненароджених дітей і впливу "сексуальної революції", повернення до традиційної християнської моралі;

• розвінчування цінностей фемінізму і антикультури, опти-мізацію імміграційного законодавства, упровадження на всій території країни єдиної державної мови;

• відмову від участі в будь-яких союзах і спільнотах, які ведуть до знищення незалежних держав і встановлення наднаціональних урядів, оскільки це означає національно-культурне самогубство;

• розвінчування цінностей лібералізму та соціалізму як утопічних світоглядних течій, повернення до національного консерватизму з його традиційними цінностями, мораллю і вірою;

• протистояння політиці "персонального знищення", коли найманці "нової еліти" навішують на патріотів ярлики "расистів", "фашистів", "фанатів", "екстремістів", "нацистів", хоча часто саме вони заслуговують на ці прізвиська;

• заперечення домінуючої декадентської культури та відродження своєї самобутньої, національної (с. 316 -336). Б'юкенен упевнений, що перемога буде на боці консервативно-патріотичних сил, на боці традиційної релігії та мо

59

ралі, оскільки "культурна революція" не може тривати довго — проти неї постане той цинізм і зневіра, які вона сама виховувала у молоді. "Кожна форма правління, яка не має коріння в культурі, приречена на знищення". Цю тезу американського політика підтверджує історія і кінець більшовицької влади, яка колись багатьом здавалася непереборною.

"Борітеся — поборете!"

Патрик Б'юкенен пропонує різні способи протистояння "новій еліті" люмпенів і маргіналів задля перемоги над їхньою деградованою демонічною культурою. При цьому "не варто тішитися ілюзіями, начебто в цій ситуації можливий мир. Культурна революція миттєво порушить будь-яке перемир'я, оскільки вона прагне до абсолютної влади" (с. 338). До того ж "зіткнення цивілізацій" відбуватиметься не між християнством та ісламом, а між культурою та антикультурою, між цивілізацією та антицивілізацією, яку й уособлює люмпен-еліта.

На думку Б'юкенена, відсторонення людей від домінуючої нині антикультури може відбуватися різними способами: від відмови дивитися телевізор і відвідувати кіно до домашнього навчання, участі в акціях, спрямованих проти абортів, війни, пограбування країни. Треба створювати альтернативні культурні та суспільні інститути — християнські школи, телепрограми, журнали, радіостанції, мережі кабельного телебачення, книгарні та видавництва, мережі розповсюдження національно орієнтованої преси. Дорослі та діти можуть відмежуватися від здичавілої та порнографічної анти-культури, купуючи книжки, відеокасети, компакт-диски патріотичного спрямування, а також класичні твори. Цьому може допомогти відродження бібліотечної справи, створення народних бібліотек і національних культурно-просвітницьких центрів, проведення різноманітних конкурсів на

60

кращі твори національної культури. У цій важливій справі може бути використано й Інтернет. "Якщо воду з водогону пити неможливо, купуй джерельну воду в пляшках. Це правило може бути застосовано й до забрудненої культури", — радить Б'юкенен (с. 342).

Хоча сучасна криза має насамперед духовно-релігійний, а не матеріальний характер, велике значення у її подоланні належить політичній сфері. У ній, зокрема, необхідно діяти таким чином:

• робити все можливе для обрання на всіх щаблях влади (від села до держави) високоморальних і патріотично налаштованих співгромадян, оскільки державні посади, за висловом Ф. Рузвельта, є "передусім моральним лідерством" (с. 345);

• здійснювати громадський контроль за діяльністю всіх без винятку гілок влади, діючи відповідно до ситуації — "від словесного проголошення незгоди до акцій громадянської непокори, навіть до справедливої та етично виправданої революції" (с. 346);

• підтримувати тих урядових посадовців, які готові виступати проти "режиму, що втратив легітимність" і набув "диктаторських замашок" (с. 347);

• захищати всіма доступними способами свою Конституцію і не боятися говорити владі всю правду, оскільки "сміливість заразлива, спротив веде до здобуття волі"

(с. 351);

• на всі дії нової люмпен-еліти реагувати непокорою, висміюванням і контратаками. "Якщо наші супротивники ввели такі політичні прізвиська, як "нацисти", "фашисти", "антисеміти", "націоналісти", "фанати", "ксенофоби" та "екстремісти", ми повинні відповідати їм тим самим"

(с. 350);

• використовувати різноманітні бойкоти для покарання тих, хто нападає на традиційні цінності, й через участь у

61

цих бойкотах долучати до своїх рядів нових прихильників (с. 353);

• виходити з різними ініціативами, включаючи референдуми, оскільки лише "народ — єдине законне джерело влади" (с. 355);

• не дозволяти владі використовувати гроші платників податків на фінансування заходів антикультури, вимагати від неї передачі своїх надто централізованих повноважень місцевим органам самоврядування (с. 356-357);

• вимагати усунення монополії на освіту, створювати самодіяльні органи "моральної цензури", яка миттєво реагувала б на порнографічні та антирелігійні витівки сучасного "мистецтва" (с. 358);

• наблизити християнську релігію до виховання молоді, пильно відстежувати спроби діячів антикультури "переписувати" національну історію, протистояти їхнім намаганням принизити національних героїв і видатних постатей минулого (с. 359-360).

Ці поради й спостереження американського політика та патріота дуже своєчасні для молодих і незалежних країн, зокрема нашої України, позаяк вони показують, до чого веде нова люмпенізована "еліта" — до духовного національного самогубства. У США ці процеси зайшли надто далеко, але, як бачимо, навіть там не втрачають надії на відродження свідомого національного буття. То що ж казати про Україну — майже мононаціональну, християнську державу, народ якої завжди вирізнявся високою мораллю, мужністю та непере-вершеною працездатністю, яка долала будь-які перешкоди в усі часи. Прислухаймося ж до своєї національної совісті й славного минулого, звідкіля лунає могутній голос Великого Тараса: "Борітеся — поборете!"

62

 

 ...  6



Обратная связь

По любым вопросам и предложениям

Имя и фамилия*

Е-меил

Сообщение*

↑ наверх