У ПОШУКАХ ІДЕОЛОГІЇ ДЛЯ НАШОЇ УКРАЇНИ - Культура і антикультура: хто кого? - Книжный рай
Культура і антикультура: хто кого?

У ПОШУКАХ ІДЕОЛОГІЇ ДЛЯ НАШОЇ УКРАЇНИ

Все починається з ідеї (образу, поняття), яка потім оформлюється словом (логосом) і починає торувати шлях у суспільному бутті. Ідея, ідеал у політичному вимірі є "ціннісно-світоглядне відображення та впорядкування соціально-політичних реалій у вигляді мети, образів, уявлень про майбутнє; взірець досконалості, який виступає для суб'єктів політики й широких верств населення моделлю бажаного, критерієм оцінки дійсності з позицій віддаленої мети. Ідеал політичний у суспільно-політичному розвитку виступає принципом діяльності, переведенням соціальних потреб у практичну площину; орієнтує "як" треба діяти і "що" можна бачити й знати; відповідає на запитання "для чого" треба діяти так чи інакше" [7, с. 139-140]. Автори "Політологічного енциклопедичного словника" стверджують, що "необхідність політичної ідеології для сучасної України визначається потребами вироблення певної системи політичних поглядів, надання цій ідеологічній системі основоположного значення у виробленні політичного курсу держави та поширення знань про неї задля сприйняття її більшістю населення" [7, с. 141]. Таким чином, вироблення й оприлюднення концептуальної української ідеології стає необхідною умовою розбудови держави і її випереджального розвитку в далекоглядному майбутньому. При цьому кожна держава

63

і кожний народ розвиваються не відокремлено, а разом зі своїми історичними й етнічними сусідами згідно з об'єктивно діючими тенденціями та закономірностями соціального розвитку, деякі з них набувають загальнолюдського значення.

Загальні тенденції соціального розвитку

На ці тенденції звернули увагу ще мислителі стародавніх часів (Платон, Аристотель, Полібій, Сима-Цянь, Дж. Віко, Н. Макіавеллі та ін.), які в загальних рисах помітили об'єктивну закономірність почергової зміни домінування основних сфер організації суспільства — духовної, політичної, економічної, що, на їхню думку, відповідали основним психічним сферам — пізнавальній, вольовій і чуттєвій. Зміна домінування в суспільному житті тієї чи іншої соціальної сфери, за Платоном, відбувається як результат зміни в суспільній свідомості базових цінностей, носіями яких виступають відповідні соціальні верстви ("правителі-філософи", "воїни-стражі" та "господарники"). Основною причиною розшарування суспільства на різні верстви Платон вважав поділ праці, тобто диференціацію соціальних функцій, коли один стан займається переважно духовною діяльністю, другий — політичною, третій — матеріальним виробництвом (що загалом відповідає соціальному устрою практично всіх відомих держав Давнього світу). "Передача" влади від однієї соціальної верстви до іншої залежить як від суб'єктивних, так і від об'єктивних обставин (навіть космічних), згідно з якими "вищі" верстви поступово звільняють свої лідируючі позиції для значно "нижчих" (за Дж. Віко — це поступова зміна "релігійних", "героїчних" і "громадянських" історичних часів). Звідси кругообіг форм соціального управління: від теократії та влади духовної аристократії до тиранії люмпенізованих і маргінальних верств населення [1; 3; 5; 6; 11].

64

Наприклад, Аристотель, Полібій, Макіавеллі й інші відомі соціальні мислителі вирізняли найкращі та найгірші державні форми: до перших вони зараховували монархію, аристократію та демократію, а до других — тиранію, олігархію, охлократію. При цьому негативні форми влади, за По-лібієм, пов'язані з позитивними за об'єктивним законом: кожна позитивна форма переходить згодом у негативну (спотвореною формою монархії є тиранія, аристократії — олігархія, демократії — охлократія). Таке саме співвідношення виявляється не тільки всередині кожної пари формально однорідних видів влади, а й між формально різнорідними видами. Коли монархія переходить у відповідну їй спотворену форму, тобто тиранію, тоді на руїнах цієї останньої, у свою чергу, виростає аристократія. Після виродження аристократії в олігархію з'являється демократія, яка своєю чергою перероджується в охлократію. Демократія руйнується і переходить у беззаконня та панування сили, поки цей період масового здичавіння та інстинктів натовпу не закінчується встановленням самодержавної влади. Такий, на думку Полібія, кругообіг державного устрою, згідно з яким форми правління змінюються, переходять одна в іншу і знову повертаються [5, с. 259-261].

Наведена концепція базується, як ми бачимо, в основному на ідеях Платона, який процес розкладу попервах ідеальної держави (де панувала духовна аристократія) вбачав у поступовому пануванні тимократії (влада привілейованої більшості), олігархії (влада найбагатшої меншості), демократії (народна влада) й тиранії (одноособове деспотичне правління, див. мал. 1). Після періоду тиранії суспільство знову, через певний перехідний час, повертається до найбільш досконалої держави. У концепції Платона трьом психічним сферам (пізнавальній, вольовій та чуттєвій) відповідають три соціальні сфери (духовна, політична й матеріальна), а їм разом — три основні стани (духовна аристократія, світська

65

Мал. 1. Платонівський кругообіг державного устрою

аристократія, трудящі), поділ яких історично зумовлений виконанням різних соціальних функцій, що потребують різних здібностей і відповідають певним базовим цінностям.

Базові цінності як регулятори розвитку

Подібні погляди на суспільно-історичний розвиток, зумовлений почерговою зміною базових цінностей, висловлювали й мислителі нового часу, зокрема П. Сорокін, К. Яс-перс, М. Вебер, А. Тойнбі та ін. Наприклад, три типи культур П. Сорокіна (ідеаціональна, ідеалістична і чуттєва) становлять своєрідні цикли повторення та послідовної зміни базових цінностей (Віри, Розуму, Краси). Сучасний період європейської історії характеризується черговою зміною провідної цінності та пов'язаної з нею чуттєвої культури, за якою має з'явитися духовна (ідеаціональна) культура з від

66

повідним світоглядом, який, за П. Сорокіним, і є основною класифікаційною ознакою соціокультурних суперсистем. Процес переходу такої суперсистеми від одного домінуючого світогляду до іншого супроводжується радикальною трансформацією соціальних інститутів і норм, довготривалими соціальними та культурними кризами, війнами та іншими катаклізмами. Названі явища дуже рідкісні: протягом трьох тисячоліть греко-римської та західної історії подібне спостерігалося тільки чотири рази. Такий масштаб сучасної кризи [10].

Зв'язок зміни соціокультурних систем визначається останнім часом ритмами космічних впливів, на чому наголошував іще Платон. Так, американський астроном Дж. Єдді, вивчаючи сонячну активність за останні 5 тис. років, виявив щось на зразок 900-1200-річного циклу, структура якого складається з двох півциклів (приблизно 600 і 300 років) і корелює зі змінами релігійно-етичних систем (див. мал. 2), а також з рухом культур у теорії П. Сорокіна. Так, нині рівень сонячної активності починає підвищуватися, тоді як раніше він перебував у точці мінімуму. Водночас "чуттєва" культура XV-XX ст. наближається до своєї межі, її починає змібл. 600 р.    бл. 600 р.     бл. 600 р.     бл. 300 р.     бл. 600 р.     бл. 300 р.

Конфуціанство Іслам Протестантизм

Джайнізм Ламаїзм Сикхізм

Буддизм

VI ст. до н. е.

VII ст. н. е.

XVI ст.

XII ст. до н. е. Зороастризм Брахманізм Юдаїзм

Наша ера

Xристиянство

Індуїзм

I тис.

Православ'я Католицизм Неоконфуціанство

XX ст.

Атеїзм

Мал. 2. Часова зміна релігійно-етичних систем

67

нювати нова, духовно-орієнтована культура, відбувається глобальна зміна соціокультурних типів, що характеризується низкою соціальних катаклізмів XX та початку XXI ст. [4].

Сучасні цивілізаційні зрушення

Наведеним вище концепціям відповідає в цілому й теорія постіндустріального суспільства, яка базується на розподілі всього суспільного розвитку на три основні етапи: доіндуст-ріальне, індустріальне і постіндустріальне. В доіндустріаль-ному (або традиційному) суспільстві визначальною була сільськогосподарська сфера з церквою та армією як головними інститутами суспільства, в індустріальному — промисловість із корпорацією та банком на чолі, у постіндустріаль-ному — теоретичне знання з університетом як основним місцем його виробництва та збереження. Факторами переходу від індустріального, економічного суспільства до пост-індустріального, за твердженнями Д. Бела, є такі:

• переважання сфери послуг (передусім інтелектуальних) над сферою матеріального виробництва;

• заміна класового розшарування професійним, що зумовлюється новою роллю науки, культури й освіти;

• надання теоретичному знанню центрального місця у визначенні політики суспільства, перетворення університетів у його основні інститути;

• поява нової правлячої еліти з високим рівнем знань і освіти, пов'язана зі змінами, що відбуваються в соціальній структурі суспільства, де новим критерієм соціальної стратифікації стає не власність, а рівень знань і компетентності [9].

Неважко побачити у факторах постіндустріального (або постекономічного) суспільства основні ознаки нової духовної епохи, ери знань, яка базується вже не на матеріальних

68

("чуттєвих") цінностях, а на цінностях насамперед духовних, що відповідає означеним вище тенденціям суспільно-історичного розвитку. Причому окремі дослідники (наприклад, Д. Рісмен) встановили взаємозв'язок між відповідними типами суспільств, демографічними ситуаціями і переважним типом соціального характеру. Так, у суспільствах, які перебувають на стадії "високого потенціалу приросту населення", коли смертність і народжуваність приблизно однакові й дуже високі, а приріст населення при цьому незначний, переважає аграрно-добувальний сектор економіки й "орієнто-ваний-на-традицію" соціальний характер. У суспільствах, які перебувають на стадії "перехідного зростання населення" (перевищення народжуваності над смертністю) переважає індустріальний сектор і "орієнтований-на-себе" соціальний характер. У суспільствах на стадії "початку спаду населення", коли народжуваність і смертність приблизно однакові та низькі, а зростання населення вельми незначне, переважає "обслуговуючий" сектор економіки й "орієнтова-ний-на-інших" характер [8]. На наш погляд, існує також стадія "загрозливого зменшення населення", на якій показники смертності відносно високі, а народжуваності — низькі, що відповідає суспільствам перехідного типу з кризовим станом практично всіх сфер соціального життя (те, що відбувається нині в Україні) і типом соціального характеру, запозиченого в епоху тоталітаризму ("орієнтованого-проти-всіх"). Але ця стадія не може бути довготривалою, оскільки є перехідною до нового типу суспільства і формування відповідного соціального характеру (орієнтованого на духовні традиції та цінності).

При цьому варто враховувати культурно-етнічні фактори, оскільки людство, як відомо, складається з окремих народів із властивими їм відмінностями. Так, у сучасній Європі проживають три основні суперетноси — романський, германський та слов'янський, останній з яких найчисленніший

69

і, найвірогідніше, наймолодший, а отже, і найперспек-тивніший щодо історичного майбуття. Заміна провідних су-перетносів у західній цивілізації за всю відому історію людства (тобто приблизно за 5 тис. років) відбувалася приблизно в такий спосіб: панування семітсько-хамітського світу (Давній Єгипет і Месопотамія) змінилося домінуванням ха-міто-грецького (крито-мікенська культура, Давня Греція), який був замінений розквітом греко-римського світу (античність), а останній поступився першістю романо-герман-ському світу, занепад якого ми, очевидно, спостерігаємо в сучасну епоху.

Наступним європейським лідером може стати слов'янський суперетнос, який, на нашу думку, найбільшою мірою відповідає сучасним "викликам" історичного часу. Так, якщо виходити ще з платонівської єдності соціального та психічного, можна припустити, що всі суперетноси, які утворюють європейське населення і є безумовно єдиним цілим, несуть водночас кожен свою домінантну метапсихічну сферу: романський — передусім емоційну, германський — вольову, а слов'янський — пізнавальну. Оскільки наступна історична доба визначається багатьма дослідниками як духовна, як епоха знань, то й основним носієм її, найімовірніше, буде той суперетнос, для якого провідною є саме пізнавальна сфера.

Ідеологічні орієнтири

Усе зазначене вище спонукає до пошуків найвідповідні-ших соціальних ідеалів (ідеологічних типів), які б орієнтували наше суспільство у просуванні до бажаного майбутнього з огляду на об'єктивно існуючі тенденції соціального розвитку. Сучасній політології відомі чотири основні ідеологічні типи, які мають такі узагальнюючі (і тому часто умовні) характеристики:

70

• консерватизм (від. лат. conservare — зберігати, охороняти) — політична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, яка орієнтується на збереження та підтримання традиційних цінностей і морально-правових засад, що лежать в основі сім'ї, нації, релігії та власності. Попри різні форми консерватизму притаманні спільні ідейні риси: орієнтація на загальний морально-релігійний порядок; переконання про нерівність здібностей людей; ставлення до конституції як до Богом даного порядку; упевненість у необхідності панування закону та законослухняності як форми індивідуальної свободи; переконання, що суспільство стоїть вище за окремого індивіда, а права людини випливають з її обов'язків; заперечування, особливо останнім часом (неоконсерватизм) державного втручання в економіку, оскільки воно здатне гальмувати розвиток вільного ринку і конкуренції тощо;

• лібералізм (від лат. liberalis — вільний) — політична та ідеологічна течія, що об'єднує прихильників парламентського устрою, вільного підприємництва і демократичних свобод. Згідно з ліберальним ідеалом мета створення держави — збереження і захист природних прав людини. У суспільстві надається пріоритет громадянським свободам над політичними, юридичними та моральними нормами. Політичному стилю лібералізму властиві прагматизм, меркантилізм, раціоналізм. Для сучасного неолібералізму характерними є посилення державно-монополістичного регулювання економіки, інституціоналізація нових форм державного втручання в суспільне життя;

• соціалізм (від лат. socialis — суспільний) — учення і теорії, які утверджують ідеал суспільного устрою, що ґрунтується на суспільній власності в різноманітних формах, на відсутності експлуатації, справедливому розподілі благ залежно від затраченої праці, на основі соціально забезпеченої свободи особистості. Марксистський підхід роз

71

глядає соціалізм як першу, нижчу, незрілу фазу комунізму, який приходить на зміну капіталізму та характеризується революцією, ліквідацією приватної власності й "експлуататорських" класів, провідною роллю (диктатурою) пролетаріату, соціальною рівністю та ін. Із соціал-демократичної точки зору соціалізм розглядається як суспільний лад, який досягається не революційною ліквідацією капіталізму, а його реформуванням зі збереженням приватної власності, забезпеченням зростання "середнього класу", досягненням вищого рівня соціальної рівності і справедливості. Однак у практично-політичному сенсі реалізація ідей соціалізму через масове насильство, заборону приватної власності, політичної та духовної опозиції тощо протиставила цей суспільний лад свободі й демократії;

• анархізм (від грецьк. anarchia — безвладдя) — ідейно-теоретична й суспільно-політична течія, в основі якої — заперечення інституціонального, насамперед державного, управління суспільством. Спільним для ідеологів анархізму є критика капіталізму і проголошення заміни його шляхом революції іншим ладом. Анархізм вимагав негайної ліквідації держави, яку вважав другою (за церквою) основною помилкою влади. Проте безвладдя для анархізму не тотожне безладдю: він передбачає формування "знизу" системи професійних, виробничих, територіальних осередків, асоціацій за федералістичним принципом. Масового характеру цей рух не набув і його теоретичні настанови в жодній країні не були реалізовані [7, с. 19-20, 165, 184-185, 328-329].

Таким чином, кожний із наведених соціальних ідеалів відрізняється один від одного різними принципами організації суспільства в його основних сферах — політичній, економічній, духовній, що наведено в табл. 1. Якщо "накласти" ці ідеологічні типи на розглянуті вище концепції соціаль72

Таблиця 1

Основні характеристики ідеологічних типів

 

 

Соціальні ідеали

Соціальні сфери

 

 

 

Політична

Економічна

Духовна

1

2

3

4

Консерватизм

Конституційна

Розподіл

Релігійність,

Основні принципи:

демократія,

власності,

патріотизм,

збереження

верховенство

розвиток

народна

традиційних цінностей

закону,

вільного

єдність

і морально-правових

пріоритет прав

ринку та

 

засад

суспільства,

конкуренції

 

Соціальна база:

орієнтація на

 

 

усі верстви населення

духовні

 

 

(народна ідеологія)

цінності

 

 

під проводом духовно-

 

 

 

орієнтованої еліти

 

 

 

Лібералізм

Парламентсь-

Приватна

Антиклери-

Основні принципи:

ка демократія,

власність,

калізм, інди-

прагматизм,

верховенство

промисловий

відуалізм,

меркантилізм,

громадянських

капіталізм

імперський

раціоналізм.

свобод,

із його

космополі-

Соціальна база:

пріоритет прав

крайньою

тизм

середній та вищий

людини,

формою

 

(олігархія) класи

орієнтація на

у вигляді

 

 

матеріальні

економічного

 

 

цінності

монополізму

 

Соціалізм

"Демократич-

Суспільна

Атеїзм,

Основні принципи:

ний центра-

власність,

колективізм,

диктатура влади,

лізм", верхо-

"зрівнялівка",

інтернаціо-

ліквідація власності,

венство

крайній

налізм

соціальна рівність

"революційної

ступінь-

 

Соціальна база:

необхідності",

економічне

 

робітники та нижчі

пріоритет прав

безправ'я

 

прошарки "середнього"

номенклатури,

 

 

класу

орієнтація на

 

 

 

цінності

 

 

 

політичної

 

 

 

діяльності

 

 

73

Закінчення табл. 1

1

2

3

4

Анархізм

Децентралі-

Розподіл

Войовничий

Основні принципи:

зація влади

власності

атеїзм,

заперечення влади,

до її повної

до її повного

крайній

порядку, дисципліни,

відсутності,

заперечення

індивідуалізм,

заперечення влади,

верховенство

 

заперечення

порядку, дисципліни,

"абсолютної

 

національної

авторитету

свободи",

 

належності

Соціальна база:

відсутність

 

 

маргінальні та люм-

прав і орієнта-

 

 

пенізовані прошарки,

ція на спо-

 

 

декласовані елементи

живчі цінності

 

 

ного розвитку, то схема поступового ідеолого-історичного руху людства може бути такою:

консерватизм —► лібералізм —► соціалізм —► анархізм —> тоталітаризм —► перехід до суспільства, яке знову ґрунтується на консервативних засадах.

Консервативна ідеологія як адекватна відповідь на "виклики" майбутнього

Єдиним ідеологічним типом сучасного суспільного розвитку, який найбільше відповідає його об'єктивно діючим тенденціям і закономірностям, може бути, як випливає з наведеного вище, лише консерватизм, що ґрунтується на духовних цінностях і засадах патріотизму, традиційній релігії, суперетнічній єдності, міцності шлюбно-сімейних відносин, верховенства закону, свідомого вибору історичної долі. При цьому притаманний консерватизму націоналізм слід розуміти тільки в його позитивному сенсі, а саме як патріотизм, який не має нічого спільного з нацизмом, шовінізмом, расизмом та іншими расово-етнічними збоченнями, що мали або мають місце, як правило, на тлі соціалістичних (націонал

74

соціалізм) або ліберальних (імперський космополітизм) течій. Для розвитку саме українського консерватизму дуже слушним, на нашу думку, було б вивчення і повернення в суспільно-політичне життя багатьох традицій та морально-правових норм українського козацтва, яке є і залишається унікальним суспільно-історичним явищем не тільки європейського, а й світового масштабу.

Аналіз багатьма дослідниками тенденцій світового розвитку викликав критичну невпевненість у майбутньому, яке обіцяли комунізм і лібералізм (перший з них базувався на приматі політичних цінностей, другий — економічних). При цьому визнана сьогодні неможливість втілення лібералізму може призвести до катастрофічних наслідків, дуже негативних для всієї західної системи, оскільки вони означають її повну трансформацію: один із цих наслідків полягає в тому, що ліберальні західні держави можуть стати фашистськими. Аналіз лібералізму засвідчує, що його основні компоненти — демократія, права людини, правова держава та ринкова економіка — несумісні, тобто причини породжених ним соціальних конфліктів невирішувані в принципі. Таким чином, лібералізм — це справжня утопія, подібна до соціалістичної (комуністичної) ідеології, і тому дуже ймовірно, що історія СРСР стане історією США, а тотальний крах марксизму є лише передвісником краху західного лібералізму — основної течії сучасності (до речі, появу як марксизму, так і лібералізму деякі дослідники пов'язують з одним джерелом — деструктивними сіоно-масон-ськими колами). Розвиток подій після закінчення "холодної війни" демонструє, на переконання багатьох учених, тріумф не ліберальної демократії, а націоналізму та етнізму, що підтверджує домінування в майбутньому саме патріотично-консервативного ідеалу, який ґрунтується на духовних (а не на політичних чи економічних) цінностях [4, с. 480, 487-496].

75

Втіленню тих чи інших ідеологічних типів у суспільне життя слугують різні політичні партії, які класифікуються за різними ознаками (див. табл. 2) і можуть бути об'єднані на одній із чотирьох відомих ідеологічних платформ — консервативній, ліберальній, соціалістичній, анархічній. При цьому назва українських партій часто не відповідає їх ідеологічному та кадровому змісту, що, на наш погляд, потребує ретельного політологічного аналізу й оприлюднення класифікації дійсних, а не декларованих ознак усіх численних вітчизняних партій. Це дасть змогу виявити основні поТаблиця 2

Класифікація (типологія) політичних партій

Класифікаційні ознаки

Різновиди партій

За класовою належністю

Буржуазні (буржуазно-поміщицькі),

 

селянські, робітничі (комуністичні,

 

соціал-демократичні), робітничо-

 

селянські та ін.

За віросповіданням

Християнські, мусульманські,

та етнічними ознаками

індуїстські, юдейські та ін.

За ідеологічною доктриною

Консервативні, ліберальні,

 

соціалістичні, анархічні, нетрадиційні

За змістовим

Ідеологічні, бізнес-інтересів, правлячої

спрямуванням

еліти, регіональної еліти, галузевої еліти

За ставленням до влади

Правлячі, опозиційні, нейтральні

За місцем у системі влади

Парламентські і непарламентські,

 

легальні і нелегальні

За організаційною

Кадрові, масові

структурою

 

За формами та методами

Ліберальні, демократичні, авторитарні,

управління

диктаторські

За ставленням

Радикальні, консервативні,

до суспільного прогресу

реформістські або ліві, центристські,

 

праві

76

літичні сили (згідно з їхніми соціальними ідеалами), об'єднати всі патріотично-консервативні партії в одному потужному блоці, який у сучасних умовах є найбільш прогресивним, найбільш народним і найбільше відповідає загальносвітовим і національним тенденціям історичного розвитку нашої України.

Література

1. Аристотель. Соч.: В 4 т.: Пер. с древнегреч. / Под общ. ред. Д. И. Доватура. — М., 1983.

2. Бебик В. М. Базові засади політології: історія, теорія, методологія, практика. — К., 2001.

3. Вико Дж. Основания новой науки об общей природе наций. — Л., 1940.

4. Волков Ю. Г., Поликарпов В. С. Человек: Энцикл. словарь. — М., 1999.

5. Гончаров В. В. Руководство для высшего управленческого персонала. — М., 1993.

6. Платон. Соч.: В 4 т.: Пер. с древнегреч. — М., 1990-1994.

7. Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. — К., 1997.

8. Рисмен Д. Некоторые типы характера и общество // Социол. исслед. — 1993. — № 3.

9. Современная западная социология: Словарь. — М., 1990.

10. Сорокин П. А. Человек. Цивилизация. Общество: Пер. с англ. / Общ. ред., сост. и предисл. А. Ю. Согомонова. — М., 1992.

11. Щокін Г. В. Стан і перспективи розвитку України і світу // Проблеми та перспективи української реформації: Кол. моногр. — К.,2001.

12. Щёкин Г. В. Диалог цивилизаций: новые принципы организации мира. — К., 2002.

77

Collected articles of well-known Ukrainian scientist and education organizer G. Shchokin are dedicated to problems of contemporary anti-culture attack and to preservation of real cultural wealth. Anti-culture which is introduced by "new elite" (pseudo-elite) is now the largest threat for preservation and further mankind development. Different appearances of anti-culture and ways of its negotiations are considered in series of articles which are proposed for readers' attention not being indifferent to humanity fate and their homeland.

It is meant for wide readers' audience.

Бібліотека журналу "Персонал"

Щокін Георгій Васильович КУЛЬТУРА І АНТИКУЛЬТУРА: ХТО КОГО?

Статті

Shchokin, Georgiy V.

CULTURE AND ANTI-CULTURE: WHO AND WHOM?

Articles

Відповідальний редактор M. В. Дроздецька Редактор Л. В. Логвиненко Комп'ютерне верстання M. I. Фадеева Оформлення обкладинки M. В. Куліков

Підписано до друку 30.10.03. Формат 60x84V16. Папір офсетний. Друк офсетний. Ум.-друк. арк. 4,65. Облік.-вид. арк. 3,42. Тираж 3000 пр. Зам. № 3-1067

Міжрегіональна Академія управління персоналом (МАУП) 03039 Київ-39, вул. Фрометівська, 2, МАУП

Свідоцтво про внесення до Державного реестру суб'єктів видавничої справи ДК № 8 від 23.02.2000

ДП "Експрес-Поліграф" 04080 Київ-80, вул. Фрунзе, 47/2

Свідоцтво ДК № 247 від 16.11.2000

 

 ...  7



Обратная связь

По любым вопросам и предложениям

Имя и фамилия*

Е-меил

Сообщение*

↑ наверх