Макроекономіка

Розділ 11 ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ

11.1. Сутність економічного зростання

Будь-якому суспільству притаманна властивість зростати матеріально та духовно. Життя безперервне. Прагнення до розвитку невпинне. Уповільнення та прискорення чергуються. Економічне зростання — це поступове зростання економіки в довгостроковому періоді. Рівень реального валового внутрішнього продукту служить критерієм економічного добробуту суспільства, а зміна валового внутрішнього продукту — показником економічного зростання. Одна з головних цілей макроекономіки — досягти економічного зростання. Основним у теорії економічного зростання є питання, яким чином можна збільшити обсяг валового внутрішнього продукту в довгостроковому періоді, тобто в умовах повної зайнятості.

Економічне зростання вимірюється двома взаємопов'язаними способами:

зростанням реального валового внутрішнього продукту за певний період часу;

зростанням обсягу валового внутрішнього продукту на душу населення за певний період часу. Як правило, певний період дорівнює одному року.

Використання того чи іншого означення залежить від проблем, які розглядаються. Наприклад, якщо розглядаються проблеми бюджету країни, то доцільно використовувати перше означення. Якщо вирішуються проблеми добробуту, то перевага віддається другому означенню.

Економічне зростання графічно можна показати двома способами (рис. 11.1, 11.2).

Згідно з рис. 11.1 процес економічного зростання відображує довгострокове зростання сукупної пропозиції, і саме цим воно відрізняється від короткострокових коливань випуску під впливом змін сукупного попиту. Як показано на рис. 11.2, економічне зростання визначається переміщенням кривої виробничих можливостей праворуч, від AB до CD. Можливість такого переміщення забезпечує приріст кількості та якості ресурсів, а також удосконалення технології.

Рівень ЦІН, Р

Споживчі товари домогосподарств

А

с

А

0

D   Споживчі товари держави

Рис. 11.2. Економічне зростання як переміщення праворуч кривої виробничих можливостей

Крива виробничих можливостей відображує взаємодію чинників економічного зростання. Будь-яка точка на границі означає максимальний обсяг випуску двох товарів, тобто ефективне використання чинників економічного зростання. Точки ліворуч кривої означають неефективне використання цих чинників. Точки праворуч кривої свідчать про недосяжний рівень виробництва, оскільки існує обмеженість ресурсів. Економічне зростання відбувається, коли починають використовуватися неіснуючі раніше чинники виробництва і крива виробничих можливостей переміщується вгору і праворуч.

Якщо у розглядуваний період ВВП відтворюється у тих самих обсягах, що й у попередньому році, то говорять про нульове економічне зростання. Якщо в розрахунковому періоді обсяг ВВП скорочується, то говорять про від'ємне зростання. Так, показник ВВП України у фактичних цінах свідчить про від'ємне економічне зростання країни до 1998 р. та додатне зростання після 1999 р.

Економічне зростання вимірюється такими показниками: коефіцієнт, темп та темп приросту зростання ВВП.

Коефіцієнт зростання ВВП — це відношення показника розрахункового періоду до показника базисного періоду.

Коефіцієнт зростання ВВП на душу населення — це відношення обсягу ВВП на душу населення розрахункового періоду до відповідного показника базисного періоду.

Темп зростання (ВВП або ВВП на душу населення) — коефіцієнт зростання, помножений на 100 %.

Темп приросту (ВВП або ВВП на душу населення)

реальний     реальний ВВП за

ВВП            базисний рік

приросту =    100 %.

ВВП        реальний ВВП за базисний рік

Зауважимо, що в теорії та моделях економічного зростання не враховується відмінність між показниками ВВП, ВНП або НД. її означують однією категорією "випуск" або "дохід" і позначають символом Y.

На практиці використовуються складніші способи обчислення економічного зростання. Наприклад, підрахунок темпів зростання методом найменших квадратів і методом експоненційного зглажування.

Існують два типи економічного зростання:

екстенсивний, коли збільшується кількість залучених у процес виробництва ресурсів. До нього належать збільшення чисельності зайнятих та фізичного обсягу капіталу;

інтенсивний, коли зростає ефективність використання ресурсів шляхом вдосконалення техніки та технологій. До цього типу економічного зростання відносять: технологічний прогрес, рівень освіти та професійної перепідготовки кадрів, економія за рахунок зростання масштабу виробництва, поліпшення розподілу ресурсів, законодавчі, інституційні та інші чинники.

У макроекономіці розрізняють три групи чинників економічного зростання [4].

Чинники пропозиції— природні ресурси, людський капітал, праця, основний капітал, рівень технології.

Чинники попиту — споживчі, інвестиційні та державні витрати, чистий обсяг експорту, рівень цін.

Чинники розподілу — чинники, які забезпечують ефективне використання ресурсів.

Найбільше впливають на економічне зростання чинники пропозиції.

Крім того, чинники економічного зростання поділяють на прямі та непрямі.

До прямих чинників економічного зростання відносяться: збільшення чисельності робочої сили, нагромадження фізичного капіталу, технологічний прогрес.

До непрямих чинників економічного зростання належать: податкова, цінова, зовнішньоекономічна політика держави.

Одним із найпростіших пояснень різниць рівнів життя у бідних та багатих країнах є різниця в продуктивності праці.

Продуктивність праці — це показник кількості товарів і послуг, що їх виробляють за 1 годину робочого часу.

Існує зв'язок між рівнем життя і продуктивністю праці.

Рівень продуктивності праці визначається такими чинниками [7]: 1) фізичний капітал; 2) людський капітал; 3) праця; 4) технологічні знання; 5) природні ресурси.

Фізичний капітал — устаткування, будівлі та споруди, які використовуються для виробництва товарів та послуг. Людський капітал — кваліфікація і знання людей, що їх здобувають працівники в процесі навчання і трудової діяльності. Підвищення затрат праці як чинника виробництва сприяє збільшенню випуску продукції. Зростання сукупного обсягу виробництва призводить до збільшення випуску продукції. Деяка частка збільшення сукупного обсягу виробництва в розвинутих країнах є результатом підвищення сукупних затрат некваліфікованої праці — зростання сумарної кількості відпрацьованих годин — порівняно з минулим століттям. Однак середня тривалість робочого тижня за останніх 100 років скоротилася. Тому збільшення випуску продукції на 1 людину при меншій кількості відпрацьованих годин свідчить про зростання випуску продукції за

1 годину роботи, тобто про збільшення продуктивності праці. Накопичення технологічних знань є провідним чинником економічного зростання. Природні ресурси — компоненти навколишнього середовища — земля, вода, запаси сировини і корисних копалин, які використовуються для виробництва товарів і послуг.

Різниця в запасах природних ресурсів впливає на рівень життя багатьох країн.

Земля є важливим чинником для бідних країн та країн, що розвиваються.

Основним джерелом економічного зростання та основою більшості моделей є виробнича функція, яка відображає взаємозв'язок між затратами чинників виробництва і обсягом продукції, що випускається.

Технологічна залежність між структурою затрат ресурсів (чинників виробництва) — працею L та капіталом К — і максимально можливим випуском продукції Y записується за допомогою такої виробничої функції:

Y = F (L,K),

де Y — обсяг випуску, L — кількість праці, K — кількість фізичного капіталу, F — функція, яка визначає залежність обсягів випуску продукції від значень затрат чинників виробництва.

Виробнича функція показує, який максимальний обсяг випуску Y може бути одержаний при кожному конкретному наборі (L,K) витрачених ресурсів і незмінній технології. Зміна технології зумовлює зміну функціональної залежності.

Більшість виробничих функцій має властивість постійної віддачі від масштабу. Це означає, що при одночасній зміні усіх чинників виробництва на одну й ту саму величину функція змінюється на ту саму величину. Розгляньмо виробничу функцію для чинників L та K.

Математично це означає, що для будь-якого додатного числа z: z ■ Y = AF (z • L, z • K).

Якщо z = 1,2, то із зростанням обох чинників виробництва на 20 % обсяг випуску продукції також зросте на 20 %, або в 1,2 раза.

Залежно від кількості чинників виробнича функція визначається як одночинникова, двочинникова, багаточинникова.

Нині в розвинутих країнах провідну роль у поясненні економічного зростання відіграють інтенсивні чинники — технічний прогрес,

організація та управління виробництвом, загальна і професійна освіта.

Одні з них стримують економічне зростання, інші, навпаки, можуть його прискорити.

До чинників, які негативно впливають на економічне зростання і, відповідно, стримують його, належать: 1) злочини у господарській діяльності; 2) недобросовісне ставлення до праці; 3) страйки; 4) великі капіталовкладення в охорону навколишнього середовища; 5) несприятливі погодні умови (для сільського господарства), тобто все, що стримує продуктивність праці і, відповідно, економічне зростання в цілому.

Підвищення безпеки праці, екологічно чисте повітря та вода характеризують добробут нашого життя і можуть досягатися за рахунок уповільнення темпів зростання продуктивності праці. Водночас підвищення продуктивності праці може викликати збільшення витрат на охорону навколишнього середовища. Чим суттєвіше економічне зростання і вищий рівень життя, тим більше відходів поглинатиме довкілля. Тому економічне зростання необхідно цілеспрямовано стримувати. Усі ці проблеми постають тільки тому, що виробничий процес переробляє природні ресурси й не утилізує їх повністю. Тобто потрібно вирішувати проблему безвідходності виробництва.

До прискорюючих, або позитивних, чинників економічного зростання належать: 1) сприятливі запаси природних ресурсів; 2) сприятливі кліматичні умови; 3) сприятлива соціальна, культурна ситуація в суспільстві; 4) стабільність політичної системи.

11.2. Модель економічного зростання Роберта Солоу

Оптимальність економічного зростання полягає у знаходженні деякого співвідношення між динамікою темпів економічного зростання та джерел зростання. Цільова функція повинна максимізувати інтереси суспільства. Різноманітність поглядів та теорій викликана вибором критеріїв оптимальності економічного зростання.

Найвідомішими з моделей є: неокласична модель Роберта Солоу та дві кейнсіанські моделі Роя Харода і Євсея Домара.

Модель Солоу вперше описана у праці Роберта Солоу "Внесок до теорії економічного зростання" в 1956 р. За розробку теорії економічного зростання Р. Солоу в 1987 р. присуджено Нобелівську премію.

Це складна теоретична модель, над розробкою якої автор працював десятиліття. Модель показує, як заощадження, зміна чисельності населення і технологічний прогрес впливають на економічне зростання і як досягти високих і стабільних темпів зростання. Основні положення моделі:

Враховується вплив трьох чинників: запасу капіталу, зростання населення та технологічного прогресу.

Визначаються чинники зростання, які мають короткостроковий вплив (запас капіталу та зростання чисельності населення) і довгостроковий (технологічний прогрес).

Визначальну роль відіграють заощадження.

Кінцевим результатом є зростання продуктивності праці: y = Y/ L, а не зростання продукту Y, де Y — обсяг випуску, L — кількість праці, y — продуктивність праці.

5.         Заощадження дорівнюють інвестиціям: S = I.

Макроекономічна рівновага досягається за умови Ak = s f(k) ck.

Необхідною умовою рівноваги економічної системи є рівність сукупного попиту і пропозиції.

Пропозиція валового продукту в моделі Солоу виражається виробничою функцією Y = F (K,L).

Запишемо функцію у вигляді взаємозв'язку між рівнем продуктивності праці і капіталоозброєності:

Y / L = F(K / L) або y = f(k),

де y — рівень продуктивності праці, k — рівень капіталоозброєності праці (рис. 11.3).

Продуктивність праці, y

Тангенс кута нахилу даної виробничої функції відповідає граничному продукту капіталу MPK (Marginalproduct of сарйаї), який спадає із зростанням капіталоозброєності.

Попит задається через характеристики споживання (с) та інвестицій (і) в розрахунку на одиницю праці. Продукція, яка виробляється кожним працівником y, являтиме собою споживчі блага та інвестиції в розрахунку на одного працівника:

y = с + і,

де с = C / L, і = І / L.

Оскільки споживання пропорційне доходу і залежить від норми заощаджень (s), то с = (1 s) y, отримаємо y = (1s) y + і, звідки і = = sy = sf (k).

В умовах рівноваги інвестиції дорівнюють заощадженням і є пропорційними доходу. Після перетворень одержуємо сукупність рівнянь, які виражають дохід, споживання, інвестиції в розрахунку на одного працівника, як функцію від капіталоозброєності праці:

y = f(k), і = s f(k), с = f(k) s f(k).

Запас капіталу залежить від обсягу інвестицій та вибуття капіталу (рівня його амортизації). їх співвідношення, а це фактично чисті інвестиції, і визначає зростання капіталу. Залежність капіталу від інвестицій та амортизації зображено відповідно на рис. 11.4 та 11.5. Чим більша величина капіталоозброєності праці, тим більший обсяг виробництва і, відповідно, вищий розмір інвестицій.

Виробнича функція є нелінійною і характеризується спадною граничною продуктивністю праці, тобто при зростанні показника k графік виробничої функції стає більш спадистим, оскільки кожна така одиниця капіталу виробляє менше продукту порівняно з попередньою.

Заведено, що норма заощаджень s є постійною і заощадження дорівнюють інвестиціям. Отже, норма заощаджень визначає розподіл продукту на споживання та інвестиції. Як відомо, валові інвестиції супроводжуються вибуттям капіталу. Припустімо, щорічно вибуває ok, де o — норма амортизації.

Продуктивність праці ▲ та інвестицій на одного працівника, у

Чим більший запас існуючого капіталу, тим більшим буде його зношування. Тому функція вибуття є лінійною.

При стійкому рівні капіталоозброєності праці k* досягається рівність між величиною інвестицій та амортизації (вибуття капіталу) (рис. 11.6).

Стійкий рівень капіталоозброєності — це стан рівноваги, який, за моделлю Солоу, визначає економічну динаміку. Тобто при будь-якому рівні капіталоозброєності економіка прямує до точки рівноваги k*.

Співвідношення між інвестиціями (валовими) та амортизацією є показником стану економіки країни (рис. 11.7).

Точка ky означає, що капіталу інвестується більше, ніж виробляється. Рівень інвестицій перевищує рівень вибуття капіталу. Тобто в економіці нарощуються запаси капіталу. За рік споживається менше капіталу, ніж виробляється, економіка є зростаючою. Точка k* означає стійкий стан, або рівність між рівнем інвестицій та рівнем вибуття капіталу. Економіка є статичною, або застійною. Точка k2 означає, що капіталу інвестується менше, ніж виробляється. Рівень вибуття капіталу перевищує рівень інвестицій, тобто в економіці зменшуються запаси капіталу. За рік споживається більше капіталу, ніж виробляється, економіка є спадною (стагнаційною).

Отже, збільшення капіталоозброєності є чинником економічного зростання лише за умови, що капіталоозброєність праці не досягла стійкого стану, тобто k < k*. На графіку це всі точки ліворуч від k*. Визначимо цей стійкий рівень.

Вхідними параметрами є: виробнича функція, норма заощаджень та норма вибуття капіталу. Знайдемо приріст Ak, тобто ті умови, за яких інвестиції перевищують вибуття (амортизацію) капіталу:

Ak = sf (k)ok.

Оскільки в точці k* приросту капіталу немає, то Ak = 0.

Звідси sf (k*) ok* = 0, або sf (k*) = ok*.

Поділивши обидві частини рівняння на of (k*), одержимо

5     k * у ~ f(k*)'

За останнім рівнянням норма заощаджень є незмінним показником статичної економіки, або економічного зростання зі стійким рівнем капіталоозброєності.

За інших рівних умов при зростанні норми заощаджень економіка матиме більше інвестицій, більший запас капіталу та, відповідно, більший рівень виробництва (рис. 11.8).

У разі потреби державна політика може вплинути на рівень k*, діючи на норму заощадження або на норму амортизаційних відрахувань.

Після зсуву функції інвестицій вгору формується новий стійкий стан капіталоозброєності k2*. Точці попереднього стійкого стану k* за нових умов відповідає ситуація, коли інвестиції перевищують амортизацію (г2 > о). Запаси капіталу зростатимуть, поки економіка не досягне нового стійкого стану капіталоозброєності.

Отже, збільшення норми заощаджень є джерелом економічного зростання.

Модель Солоу показує, що більшому обсягу інвестицій, а отже, і вищій нормі заощаджень у національному доході відповідає найбільший дохід на душу населення. Цей висновок підтверджують статистичні дані більшості країн. Однак збільшення норми заощаджень супроводжується скороченням норми споживання. Як вирішити цю суперечність? Як досягти максимального рівня споживання при заданих темпах економічного зростання? Умову, при якій досягається максимальний рівень, американський економіст Е. Фелпс назвав "золотим правилом" нагромадження.

"Золоте правило". Критерієм при виборі норми заощаджень є максимізація добробуту суспільства, тобто якнайбільше споживання. Відповідно до "золотого правила" норма заощаджень, за якої формується стійка капіталоозброєність, повинна враховувати максимум споживання.

У моделі Солоу доведено, що збільшення чисельності населення

позначається на капіталоозброєності так само, як і норма вибуття. Інвестиції збільшують запас капіталу і капіталоозброєність праці, а зношування капіталу і зростання кількості працюючих її зменшують. Справді, із зростанням L знижується і рівень капіталоозброєності (k = K / L), і випуск на одного працівника (y = f (k) = Y / L).

Якщо в модель Солоу ввести показник темпу зростання, то рівень інвестицій, необхідний для компенсації вибуття капіталу і збільшення чисельності населення, повинен дорівнювати (о + n) k. Попередній обсяг капіталу повинен бути розподілений між збільшеною кількістю працівників.

Уведемо n — приріст населення — і розглянемо рівняння Ak = i ok nk = sf (k) (o + n) k.

Показник (o + n) k називають критичною величиною інвестицій, яка показує, наскільки необхідно збільшити величину капіталу, щоб його запас, який припадає на одного працюючого з урахуванням вибуття капіталу та зростання кількості працюючих, залишився незмінним. З урахуванням чинника збільшення чисельності населення графік набуває такого вигляду (рис. 11.9).

Інвестиції, вибуття капіталу, i, o + n

(o + n) k*

0

Зростання кількості населення неоднозначно впливає на економічне зростання.

За стійкого стану економіки випуск продукції y на одного працівника залишається незмінним, оскільки незмінною є капіталоозброє-ність праці k*. Однак загальний продукт може зростати за рахунок збільшення кількості працівників.

Проте збільшення чисельності населення може викликати зменшення і капіталоозброєності k*, і, відповідно, продуктивності, якщо воно не компенсується зростанням інвестицій (рис. 11.10).

На графіку дві прямі відображають збільшення чисельності населення та вибуття (амортизацію) капіталу: (o + k та (o + n-j) k, причому n1 < nj.

Прискорення зростання населення відображається зсувом прямої (o + n) k ліворуч. Наслідком прискореного зростання населення є зменшення капіталоозброєності: перехід від     до kj* (kj* < k^).

Цю частину моделі використовують як аргумент для пояснення того, чому в країнах із високим щорічним темпом приросту населен

ня низькими є продуктивність праці та випуск продукції на душу населення. Високий темп приросту населення стає гальмом економічного зростання у тому випадку, коли збільшення інвестицій не може його компенсувати.

Третє джерело економічного зростання — технологічний прогрес.

Припускається, що співвідношення витрат праці та капіталу, з одного боку, та випуск продукту — з іншого, залишаються незмінними. З урахуванням дії технічного прогресу, високих технологій на економічне зростання виробнича функція набуває такого вигляду:

Y = F (K, LE),

де E — ефективність праці одного працівника, LE — робоча сила, виміряна в одиницях праці з незмінною ефективністю.

Ця функція означає, що під впливом технологічного прогресу у співвідношенні капітал — праця змінюється праця.

Технологічний прогрес викликає приріст ефективності праці Е з темпом g. Це означає, що випуск продукції на одного працівника також зростає з темпом g.

Тепер формули для визначення капіталоозброєності та продуктивності набувають такого вигляду:

k =       , y =     ,

L ■ E        L ■ E

де k — капітал на одиницю праці з постійною ефективністю, y — обсяг виробництва на одиницю праці з постійною ефективністю.

Рівняння зміни капіталоозброєності має вигляд

Ak = i (о + n + g) k = sf (k) (o + n + g) k.

Приріст запасів капіталу із зростанням технологічного прогресу знизиться.

Отже, якщо населення зростає з темпом n, а ефективність праці — з темпом g, то загальний обсяг виробництва збільшується під впливом приросту населення та технологічного прогресу з темпом (n + g).

З урахуванням технологічного прогресу "золоте правило" формулюється таким чином: для максимізації споживання необхідно, щоб гранична продуктивність капіталу (приріст продукту на додаткову одиницю капіталу без амортизації) дорівнювала темпові приросту загального обсягу виробництва (n + g):

MPK о = n + g.

Модель Солоу показує, що зростання заощаджень у короткостроковому періоді веде до збільшення капітальних запасів та обсягу виробництва. Це відбувається лише до моменту досягнення рівноважного стану економіки при стійкому рівні капіталоозброєності. У довгостроковому періоді зростання виробництва залежить від темпу технологічного прогресу.

Отже, із моделі Солоу можна зробити такі висновки [9]:

Модель економічного зростання Солоу враховує вплив трьох чинників: капіталоозброєності праці, збільшення чисельності населення та технологічного прогресу.

Існує стійкий рівень капіталоозброєності, або певний стан рівноваги, що визначає економічну динаміку. Стійкий рівень капітало-озброєності визначається за формулою

sk * о = f (k *)'

3. Визначальним елементом економічного зростання є заощадження. Проте не вони є джерелом постійного зростання, оскільки обмежують споживання. У моделі Солоу сформульоване "золоте

правило", яке припускає умову, що граничний продукт капіталу дорівнює його вибуттю (амортизації):

MPK = о.

На економічне зростання впливає збільшення чисельності населення через динаміку капіталоозброєності:

Ak = i (о + n) k,

де n — темп зростання населення.

Технологічний прогрес є джерелом постійного зростання як продукту з розрахунку на одного працівника, так і загального продукту. Якщо ефективність виробництва під впливом технологічного прогресу змінюється з темпом g, то продукт на одного працівника змінюється з тим самим темпом, а загальний обсяг виробництва зростає з темпом n + g.

11.3. Державне регулювання економічного зростання

За світовим досвідом регулювання економічного зростання здійснюється відповідно до кейнсіанських та неокласичних ідей [6].

Політика вимушеного державного регулювання характеризується активним втручанням держави в економіку. Це відбувається тоді, коли ринкове саморегулювання не дає вагомого результату. Основні заходи цієї політики тотожні заходам антимонопольної та антиінфляційної політики. До вимушеного державного регулювання відносять також заходи щодо ліквідації наслідків зовнішніх ефектів, фінансування фундаментальних наукових розробок.

Політика короткострокової стабілізації виникла на грунті ідей кейнсіанства у 30-ті роки XX ст. — роки Великої депресії. Головним напрямом досягнення ринкової рівноваги вважали зміну сукупного попиту. Знаряддям антициклічного регулювання стала грошово-кредитна та бюджетно-податкова політика. Грошово-кредитна політика грунтується на регулюванні пропозиції грошей в економіці. Із зростанням пропозиції грошей в економіці збільшується інфляція. Підвищення сукупного попиту сприяє збільшенню величини ВВП. Бюджетно-податкова політика впливає на ринок через податки та державні витрати.

Політика структурного балансування. Для освоєння нових галузей, використання ризикованих проектів в економіці держава стимулює підприємців через надання пільг, субсидій тощо.

Політика прискореної амортизації полягає у збільшенні державою норми амортизації основного капіталу, що зумовлює його оновлення. У виробництво впроваджуються сучасні новітні технології.

Політика "економіки пропозиції" належить до сучасних напрямів економічної теорії. Регулювати економічне зростання пропонується, зменшуючи ставки оподаткування. Додатковим джерелом доходів є приватні заощадження населення, зокрема осіб з високим доходом. Це дасть змогу державі не здійснювати грошову емісію, а отже, уповільнити інфляцію. Зменшення ставок оподаткування знизить рівень природного безробіття, скоротить бюджетний дефіцит. Отже, запропоновані заходи сприятимуть економічному зростанню.

Основні терміни

економічне зростання коефіцієнт зростання темп зростання екстенсивний тип зростання інтенсивний тип зростання "золоте правило" політика короткострокової

стабілізації виробнича функція позитивні, негативні чинники норма заощаджень політика "економіки пропозиції"

вибуття капіталу модель Солоу

граничний продукт капіталу стійкий рівень капіталоозброєності праці

чинники економічного зростання

продуктивність праці

політика вимушеного державного

регулювання політика структурного балансування політика прискореної амортизації

 

Тести

1. Економічне зростання називають від'ємним, якщо в розрахунковому періоді обсяг ВВП:

а)         зростає;

б)         спадає;

в)         уповільнюється;

г)         прискорюється.

До чинників економічного зростання не належить:

а)         збільшення чисельності робочої сили;

б)         технологічний прогрес;

в)         податкова політика держави;

г)         накопичення фізичного капіталу.

Економічне зростання зображується:

а)         зсувом межі виробничих можливостей праворуч;

б)         зсувом межі виробничих можливостей ліворуч;

в)         зсувом кривої сукупного попиту праворуч;

г)         зсувом кривої сукупного попиту ліворуч.

Економічне зростання у моделі "AD — AS" визначається:

а)         зміщенням кривої пропозиції ліворуч;

б)         зміщенням кривої пропозиції праворуч;

в)         зміщенням кривої попиту ліворуч;

г)         зміщенням кривої попиту праворуч.

На економічне зростання негативно впливають:

а)         підвищення продуктивності праці;

б)         освіта;

в)         несприятливі погодні умови;

г)         технічний прогрес.

До сприятливих чинників економічного зростання належать:

а)         страйки;

б)         стабільність політичної системи;

в)         великі капіталовкладення в навколишнє середовище;

г)         збільшення чисельності населення.

У моделі Солоу не враховується вплив:

а)         збільшення чисельності населення;

б)         зростання технологічного прогресу;

в)         фіскальної політики;

г)         запасу капіталу.

За "золотим правилом"у моделі Солоу:

а)         гранична продуктивність капіталу дорівнює його вибуттю;

б)         гранична продуктивність капіталу дорівнює граничній продуктивності праці;

в)         середня продуктивність капіталу дорівнює середній величині

амортизації;

г) середня продуктивність праці дорівнює граничній продуктивності капіталу.

9.         Стійкий рівень капіталоозброєності праці за моделлю Солоу — це:

а)         співвідношення між інвестиціями та амортизацією;

б)         рівність між величиною інвестицій та амортизації;

в)         перевищення рівня інвестицій рівнем амортизації;

г)         перевищення рівня амортизації рівнем інвестицій.

10.       Кінцевим результатом у моделі Солоу є зростання:

а)         валового внутрішнього продукту;

б)         продуктивності праці;

в)         чисельності населення;

г)         норми заощадження.

Приклади розв'язування задач

Обсяг ВВП у країні у 2001 розрахунковому році становив 120 млрд євро, у 2000 базовому році— 116 млрд євро. Обчислити коефіцієнт зростання для країни у 2001 р. відносно 2000 р.

Розв'язок. Коефіцієнт зростання ВВП — відношення обсягу ВВП розрахункового періоду до обсягу ВВП базового періоду. Тому k = = 120 / 116 = 1,034.

Відповідь. Коефіцієнт зростання ВВП становить 1,03.

Обчислити темп приросту ВВП у 2000 р. відносно 1999 р., якщо ВВП1999 = 20 млрд гр. од., ВВП2000 = 22 млрд гр. од.

Розв'язок. Темп приросту ВВП — відношення різниці розрахункового обсягу ВВП та базового до обсягу ВВП базового періоду, помножене на 100 %:

АТ = (22 20) / 20-100 % = 10 %.

Відповідь. Темп приросту ВВП у 2000 р. відносно 1999 р. становить 10 %.

Виробнича функція має вигляд y = f (k) = k1/2 , норма заощадження s = 0,4, норма амортизації о = 0,2. Обчислити стійкий рівень капіталоозброєності.

Розв'язок. Стійкий рівень капіталоозброєності визначимо з формули

sk * g ~ f (k*)'

k* =     k =       k= s;  k1'2 = 41;  k = s2 = 0,42 = 4.

GG      G         G 0,2

Відповідь, Стійкий рівень капіталоозброєності дорівнює 4.

Виробнича функція має вигляд y = ka. g = 0,09, а = 1 / 2, Розрахувати рівень капіталоозброєності, який відповідатиме "золотому правилу".

Розв'язок, За "золотим правилом" MPK = G, Отже, знаходимо граничну продуктивність MPK як похідну виробничої функції

1 / 2k-1/2 = G = 0,09.

Звідси k = 30,5.

Відповідь. При капіталоозброєності k = 30,5 споживання максимі-зується.

Виробнича функція, за моделлю Солоу, має вигляд

y

0,54>/k .

Норма вибуття капіталу становить 5 %. Населення зростає на 1,5 % на рік. Темп технологічного прогресу дорівнює 2,5 %. Розрахувати стійкий рівень капіталоозброєності за "золотим правилом".

Розв'язок. За "золотим правилом", з урахуванням норми заощадження, збільшення чисельності населення та технологічного прогресу, має місце рівняння: MPK = g + n + g. Знаходимо граничну продуктивність капіталу як похідну виробничої функції. Отже,

y' = 0,541

2y[k"

Підставляємо значення похідної замість MPK і одержуємо 0,27

-0,05 + 0,015 + 0,025.

4k

Звідси k = 9.

Відповідь. При капіталоозброєності k = 9 споживання максимі-зується.

Задачі для самостійної роботи

Обсяг ВВП в Україні у 2000 розрахунковому році становив 170 млрд грн, у 1999 базовому році—130 млрд грн. Обчислити коефіцієнт зростання для України.

Розрахувати темп приросту ВВП у 2000 р. відносно 1999 р., якщо ВВП1999 = 50 млрд дол., ВВП2000 = 54 млрд дол.

Виробнича функція має вигляд y = f(k) = k1/3, норма заощадження s = 0,225, норма амортизації G = 0,1. Обчислити стійкий рівень капіталоозброєності.

Виробнича функція має вигляд y = k1/2, норма амортизації G = 0,25.

Обчислити рівень капіталоозброєності, який відповідатиме "золотому правилу".

Виробнича функція, за моделлю Солоу, має вигляд у = 0,68 -Jk. Норма вибуття капіталу становить 5 %. Населення зростає на 1 % на рік. Темп технічного прогресу дорівнює 2,5 %. Розрахувати стійкий рівень капіталоозброєності за "золотим правилом".

Список використаної та рекомендованої літератури

Агапова Т. А., Серегина С. Ф. Макроэкономика: Учебник / Под общ. ред. А. В. Сидорича. — М.: Изд-во МГУ, 1997. — Гл. 11.

Бажал Ю. Економічна теорія технологічних змін. — К.: Заповіт,

1996.

Вечканов Г. С., Вечканова Г. Р. Макроэкономика: Пособие для подготовки к экзамену. — СПб.: Питер, 2000. — Вопр. 38, 39, 40,

41.

Луссе А. Макроэкономика: Ключевые вопросы. — СПб.: Питер, 1999. — Гл. 13.

Макроэкономика: Учеб. пособие / Под ред. Н. И. Базылева, С. П. Гурко. — Минск.: Изд-во БГЭУ, 2000. — Гл. 8.

Манків Н. Грегорі. Макроекономіка: Підруч. для України. — К.:

Основи, 2000. — Розд. 4, 5.

Мікроекономіка та макроекономіка: Підруч. / За ред. С. Будагов-ської. — К.: Основи, 1998. — Ч. 2. — Т. 14.

Мэнкью Н. Г. Принципы Экономикс.— СПб.: Питер Ком, 1999. — Гл. 24.

Радіонова І. Макроекономіка та економічна політика: Підруч. — К.: Таксон, 1996. — Розд. 4.

10. Internet: www.bank.gov.ua/Macro

 

 ...  14



Обратная связь

По любым вопросам и предложениям

Имя и фамилия*

Е-меил

Сообщение*

↑ наверх