Розділ 1 МАКРОЕКОНОМІКА ЯК НАУКА - Макроекономіка - Книжный рай
Макроекономіка

Розділ 1 МАКРОЕКОНОМІКА ЯК НАУКА

1.1. Предмет і метод

Макроекономіка — галузь економічної науки, яка вивчає функціонування економіки в цілому з погляду забезпечення умов стійкого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів та мінімізації рівня інфляції.

Основна економічна проблема, з якою стикається наше суспільство, — це суперечність між необмеженими людськими потребами та обмеженими ресурсами, які використовуються для задоволення цих потреб. Ефективність економіки полягає у використанні суспільством обмежених ресурсів з максимальним результатом. Зростання ефективності ми розглядаємо за допомогою кривої виробничих можливостей.

Виділяють сім ключових проблем макроекономіки: 1. ВВП. 2. Економічний цикл. 3. Зайнятість (безробіття). 4. Інфляція. 5. Макроеко-номічна політика держави. 6. Економічне зростання. 7. Макроеконо-мічні процеси відкритої економіки: торговельний баланс, платіжний баланс, валютний курс.

На відміну від мікроекономіки макроекономіка використовує для аналізу процесів агреговані величини. Агреговані параметри — це сукупність специфічних економічних одиниць як єдиного цілого (наприклад, ВВП — у макроекономіці, випуск фірми — в мікроеко-номіці, середній рівень цін — у макроекономіці, ціна конкретного товару — в мікроекономіці).

Методологія вивчення економіки, як і методології вивчення інших наук, розробляє теорію, накопичує фактичні дані, а потім аналізує їх з метою підтвердження або спростування запропонованої наукової гіпотези. Основні знаряддя економістів — теорія та спостереження. Однак головною відмінністю економіки від точних наук є те, що практично неможливо провести дослід, який підтвердив би або спростував розроблену теорію. Економічний аналіз оперує даними, що їх дає нам дійсність.

Макроекономіка використовує загальнонаукові та специфічні методи дослідження.

Загальнонауковими є методи: 1) наукової абстракції; 2) аналізу та синтезу; 3) єдності історичного та логічного; 4) позитивний і нормативний. До специфічних методів належать: 1) агрегування; 2) моделювання; 3) принцип рівноваги.

Нормативна економіка — напрям в економічній науці, який оцінює цілі економічного розвитку, тобто міркування про те, якою повинна бути економіка. Нормативна економіка має рекомендаційний характер. Наприклад, інфляцію потрібно зменшити. Позитивна економіка констатує факти і залежності між ними, не використовуючи суб'єктивні судження. Позитивні твердження мають описовий характер. Наприклад, рівень безробіття становить 10 %.

Об'єктом макроекономічного аналізу виступає економічна система в цілому та її агреговані параметри. Існує три типи економічних систем: командна, ринкова та змішана. У командній економіці на перше місце ставиться централізоване планування. Держава вирішує, що, як і для кого виробляти, розподіляє ресурси між галузями. У такій економіці ефективний розподіл ресурсів є неможливим. Тому суто командних економік не існує. У ринковому господарстві економічний вибір визначає ринок. Суто ринкових економік також не існує. Держава втручається в діяльність ринків багатьма способами і з різних причин. Тому в усіх країнах існують змішані економічні системи. У змішаній економіці поєднуються ринкові відносини та централізовані рішення.

З позицій макроекономіки народне господарство складається з чотирьох суб'єктів:

сектор домогосподарств (сектор споживання) — С — Consume;

сектор інвестицій (сектор підприємництва) — І — Investment;

державний сектор (державні закупки товарів і послуг) — G — Government;

сектор чистого експорту (сектор закордон) — NX — Net Export.

Сектор домогосподарств формує пропозицію робочої сили та попит на блага; частину одержаного доходу споживає, а іншу — заощаджує. Головна мета домогосподарства — досягти максимального споживання за мінімальних витрат.

Сектор підприємництва об'єднує усі фірми в країні, здійснює попит на ресурси, створює пропозицію благ, провадить інвестування. Основною метою кожної фірми є максимізація прибутку.

Державний сектор надає особливі блага (наука, охорона здоров'я, безпека, державне будівництво), створює умови для оптимального функціонування народного господарства. Держава, як суб'єкт макроекономіки, виробляє і закуповує блага, збирає податки, виплачує трансферти та формує пропозицію грошей.

Сектор закордон об'єднує економічні суб'єкти за кордоном та іноземні інститути в країні, визначає стан національного платіжного балансу та валютного курсу.

Експорт (Е) — це потік грошових платежів, спрямований на внутрішні ринки продуктів, продаж зарубіжним покупцям вироблених в Україні товарів і послуг. Імпорт (І) — потік грошових платежів, який спрямований з внутрішньої національної економіки за кордон. Різницю між величиною грошових надходжень від експорту і величиною грошових платежів по імпорту називають чистим експортом:

NX = Е M.

1.2. Історія розвитку

Перші паростки макроекономіки сягають в глибину віків. У XVI ст. француз Жан Боден обгрунтовує зміну рівня цін як невідповідність між кількістю грошей і товарів. Ця теорія стає основою сучасної монетарної теорії.

У XVII ст. англійські учені В. Петті та Г. Кінг уперше здійснюють розрахунки національного доходу Англії та Франції.

У XVIII ст. проблемами макроекономіки займаються французькі фізіократи. Франсуа Кене (1694-1774) розробив макроекономічну модель господарського кругообігу — "Економічну таблицю" (1758). Засновники школи фізіократів Ф. Кене та Анн Тюрго (17271781) вважали, що тільки земля є продуктивною і тільки праця зайнятих у сільському господарстві створює дохід, який перевищує витрати. Усі інші види діяльності є вторинними.

На зміну економічному лібералізму Ф. Кене прийшла класична теорія, яка пояснювала процеси саморегулювання ринку дією механізмів ціноутворення. Представник класичної теорії Адам Сміт (1723-1790) аналізує дві ціни: природну та ринкову. В основі класичної економічної теорії лежить концепція трудової вартості, за якою багатство створюється не тільки землеробами, а й працею інших класів, усіх націй. Представниками цієї теорії є видатні економісти

англійці Вільям Петті (1623-1687), Давид Рікардо (1772-1823) і француз Жан Батіст Сей (1767-1832).

Наприкінці XIX ст. термін "політична економія" замінюється терміном "економікс". У 1890 р. виходить праця англійського економіста, керівника кембриджської школи, родоначальника неокласичного напряму Альфреда Маршалла (1842-1924) "Принципи економічної науки". Саме тепер під "економікс" розуміють науку, яка досліджує поведінку людей у процесі виробництва, розподілу і споживання рідкісних благ та послуг серед обмежених ресурсів, а також способи найефективнішого використання цих ресурсів. Представники неокласицизму Артур Пігу (1877-1959), Леон Вальрас (18341910), Вільфредо Парето (1848-1923), Карл Менгер (1840-1921) у своїх працях сформулювали основні принципи маржиналізму (marginal — граничний), теорії граничної корисності. Неокласики створили інструментарій макрота мікроекономічного аналізу: еластичність попиту, граничний аналіз, короткота довгостроковий періоди, взаємозалежність ринків.

Одночасно з класичною теорією розвивається марксистська теорія. К. Маркс (1818-1883) розробляє моделі простого й розширеного відтворення капіталу. Марксистські ідеї обмежуються теренами соціалістичних країн. На підгрунті трудової вартості Карл Маркс створює вчення про експлуататорський характер ринкового господарства.

Після світової кризи 1929-1933 рр. англійський економіст Джон Мейнард Кейнс (1883-1946) розробляє нову теорію на грунті гострої критики класичної теорії. У кейнсіанській теорії основними стають такі постулати: 1) у ринковій економіці може існувати рівновага за неповної зайнятості; 2) для усунення неповної зайнятості необхідне втручання держави; 3) держава втручається в економічні відносини через грошову і бюджетно-податкову політику; 4) держава впливає на сукупний попит. Фундаментальною є праця Дж. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" (1936).

Дж. Кейнс уперше виділяє мікрота макроекономіку, доводить, що країна — це не фірма і її економіку не можна описувати термінами, що ними пояснюють звичайні ринкові відносини. Він вважається творцем системи державного регулювання економіки. Бачення Кейнсом міжнародної валютної системи втілилось у створенні Міжнародного валютного фонду. Яскравими представниками кейн-сіанської макроекономічної теорії є англійський учений К. Кларк,

американські економісти українського походження С. Кузнець та російського походження В. Леонтьєв.

Популярною нині є монетарна теорія, яка пов'язана з іменем американського економіста Мілтона Фрідмана (нар. 1912 р.). Як головний важіль у регулюванні економіки розглядається грошово-кредитна, а не бюджетно-податкова політика. І здійснити це держава може, збільшуючи або зменшуючи пропозицію грошей. Талановитий учений М. Фрідман запропонував свою доктрину монетаризму на початку 60-х років і вже через десять років став керівником Чиказького економічного центру. У 1976 р. йому присуджено Нобелівську премію. Монетаризм вважають теорією здорового підприємництва. Мета теорії — забезпечення стабільності завдяки оздоровленню грошового обігу, відмова від регулювання ринку, економічна свобода для людини.

Висунуті монетаристами положення щодо неефективності грошової політики в короткостроковому періоді зазнали критики з боку прихильників нової класичної макроекономічної теорії (поч. 70-х років), яка сформувалася як наслідок застосування принципів мікроеко-номічного аналізу до макроекономіки. Нові класики висунули гіпотезу раціональних очікувань. Автор її — Роберт Лукас (нар. 1937 р.), професор Чиказького університету — одержав Нобелівську премію з економіки у 1995 р. За цією гіпотезою майбутні цінові очікування є найважливішими мотивами поведінки для всіх, хто приймає економічні рішення, — фірм, організацій і окремих родин. До цього вважалося, що подібні рішення економічних суб'єктів будуються на довільній або статичній основі.

Американські вчені М. Фельдштейн, Г. Гільдер, А. Лаффер, представники ще однієї сучасної теорії — теорії економіки пропозиції, критикують кейнсіанців за односторонність, віддання переваги сукупному попиту та недооцінювання сукупної пропозиції. Прихильники теорії економіки пропозиції вважають, що бюджетно-податкова політика через податковий механізм впливає і на сукупну пропозицію. Вони пропонують обмежити втручання держави в економічні процеси і стимулювати приватні ініціативи та підприємництво, збільшити роль державних фінансів: зменшити податки, скоротити державні витрати, зменшити кількість грошей в обігу за допомогою відповідної політики в царині державного кредиту.

У межах неоінституціоналізму, одного із сучасних напрямів в економіці, виникли теорії економічної організації та суспільного вибо

ру, представниками яких є відповідно Рональд Коуз (США) і Джеймс Б'юкенен (США). У теорії суспільного вибору досліджуються взаємозв'язки політичних та економічних явищ, зокрема, аналізується політичний ринок. Приватний інтерес у цій теорії розглядається як основний мотив діяльності особи, фірми та суспільного життя людей.

Основні терміни

макроекономіка загальнонаукові методи специфічні методи нормативна економіка позитивна економіка агреговані параметри суб'єкти макроекономіки фізіократи класична теорія

неокласична теорія

маржиналізм

марксистська теорія

кейнсіанська теорія

монетарна теорія

гіпотеза раціональних очікувань

теорія економіки пропозиції

неоінституціоналізм

 

Тести

Процеси саморегулювання ринку дією механізму ціноутворення об-грунтовує:

а)         кейнсіанська теорія;

б)         класична теорія;

в)         школа фізіократів;

г)         гіпотеза раціональних очікувань.

Основна економічна проблема суспільства:

а)         які товари та послуги виробляти і в якій кількості;

б)         досягнення повної зайнятості ресурсів;

в)         суперечність між необмеженими людськими потребами та обмеженими ресурсами;

г)         мінімізація рівня інфляції.

До трьох головних проблем макроекономіки не належить:

а)         ефективність виробництва;

б)         зайнятість;

в)         інфляція;

г)         економічне зростання.

Агрегованими параметрами макроекономіки є:

а)         ціна;

б)         обсяг випуску фірми;

в)         обсяг попиту на товар;

г)         валовий внутрішній продукт.

Сектор підприємництва:

а)         здійснює попит на ресурси;

б)         формує пропозицію робочої сили;

в)         регулює пропозицію грошей в економіці;

г)         визначає валютний курс.

Економіка, яка грунтується на різних формах власності і розвиток якої регулюється ринком та централізованими рішеннями, є:

а)         командно-адміністративною;

б)         ринковою;

в)         змішаною.

Напрям в економічній науці, який грунтується на аналізі фактів і на підставі якого формулюються принципи економічної поведінки ("що є"):

а)         позитивний;

б)         нормативний.

До суб'єкта макроекономіки належать сектори:

а)         уряду та підприємництва;

б)         домашніх господарств;

в)         закордон;

г)         усі відповіді є слушними.

До основних постулатів кейнсіанської теорії належать:

а)         держава не втручається в економічні процеси;

б)         держава впливає на сукупний попит;

в)         держава впливає на сукупну пропозицію;

г)         головним важелем регулювання економіки є грошово-кредитна

політика.

10.       Макроекономіка вивчає:

а) економічну систему загалом;

б)         поведінку домогосподарства;

в)         дохід фірми;

г)         пропозицію праці.

Список використаної та рекомендованої літератури

Агапова Т. А., Серегина С. Ф. Макроэкономика: Учебник / Под общ. ред. А. В. Сидоровича. — М.: Дело и сервис, 2000. — Гл. 1.

Курс экономической теории: Учебник / Под общ. ред. М. Н. Чепу-рина. — Киров: АСА, 1999. — Гл. 2.

Манків Н. Грегорі. Макроекономіка: Підруч. для України. — К.: Основи, 2000. — Розд. 1.

Панчишин С. Макроэкономика. — К.: Либідь, 2001. — Т. 1.

Семюельсон П., Нордгауз В. Макроекономіка. — К.: Основи,

1997. — Ч. 2. — Розд. 5.

 

 ...  4



Обратная связь

По любым вопросам и предложениям

Имя и фамилия*

Е-меил

Сообщение*

↑ наверх