INTERNET ЯК КОМП'ЮТЕРНА ІНТЕРМЕРЕЖА - Інформаційні системи і технології - Книжный рай
Інформаційні системи і технології

INTERNET ЯК КОМП'ЮТЕРНА ІНТЕРМЕРЕЖА

Історичні відомості

Глобальна комп'ютерна інтермережа Internet починалася як оборонний проект, що фінансувався агентством перспективних досліджень міністерства оборони США. Метою проекту була розробка комп'ютерної мережі, здатної забезпечити стійке функціонування системи управління країною в умовах ядерної війни. Перші документи, що описують технічні вимоги до системи, з'явилися в 1964 р., а вже у 1969 р. перші чотири комп'ютери були об'єднані в реально діючу мережу, яка одержала назву ARPANET. У 1971 р. мережа налічувала вже 14 комп'ютерів, а в 1972 р. — 37. Сімдесяті роки XX ст. — це час зростання мережі і налагодження технології міжмережного обміну в рамках ARPANET. У 1982 р. були опубліковані протоколи Transfer Control Protocol (TCP) і Internet Protocol (IP). З цього часу в лексикон фахівців з мережних технологій увійшло сполучення "TCP/IP", що міцно закріпилося за всією сім'єю документів і стандартів, пов'язаних з роботою в ARPANET, а згодом і в Internet.

Власне мережа Internet з'явилася як результат великої наукової програми національного наукового фонду США. Для здійснення наукових досліджень фонд організував кілька центрів обчислень і оснастив їх суперкомп'ютерами. Аби фахівці, які займалися фундаментальними дослідженнями, могли використовувати обчислювальні потужності всіх цих комп'ютерних центрів, центри об'єднали в єдину комп'ютерну мережу. Спочатку планувалося використовувати для цих цілей ARPANET, але з різних причин адміністрація цієї мережі не дозволила підключення американських університетів до оборонної мережі. Відтак фонд створив власну мережу NSFNET. її базову частину становили мережі тринадцяти центрів, з'єднаних один з од

155

ним високошвидкісними лініями зв'язку (волоконно-оптичними, мікрохвильовими, супутниковими). Для обміну інформацією в цій мережі було вибрано розроблену в рамках проекту ARPANET єдину технологію міжмережного обміну інформацією. Ця технологія ґрунтується на низці спеціальних правил, що мають назву "протокол

TCP/IP".

Саме так з'явилася мережа Internet у США. Нині до неї крім NSFNET належить ще кількасот різних мереж.

Одночасно були створені національні мережі в інших країнах. Комп'ютерні мережі різних країн стали об'єднуватися, й у 90-х роках XX ст. з'явилася Internet у її нинішньому вигляді — як мережа, що об'єднує тисячі різних мереж, розташованих у всьому світі. Для позначення об'єднаної мережі в англомовній літературі використовується термін "internet" (інтермережа). Кожна з її складових може будуватися з використанням різноманітних базових технологій — Ethernet, Token Ring, FDDI, але у сукупності вони становлять спільну транспортну службу для обміну інформацією. В інтермере-жі для організації такої міжмережної взаємодії використовується протокол TCP/IP.

Структура й основні принципи роботи Internet

Internet як інтермережа складається з безлічі локальних мереж. Деякі з них можна об'єднувати між собою за допомогою мостів або комутаторів у територіальні або розподілені мережі. Розподілені мережі світового масштабу називають також глобальними мережами.

Окремі мережі об'єднуються в загальну складену мережу за допомогою спеціальних пристроїв — маршрутизаторів. До кожного маршрутизатора можна приєднати кілька мереж.

Кожен комп'ютер у Internet або вузол Internet має свою унікальну адресу, що називається IP-адресою і визначає його місцезнаходження в інтермережі. Вузли Internet можуть обмінюватися між собою певними порціями даних, які називаються IP-пакетами. Дані, що передають від одного вузла до іншого, завжди розбивають на IP-паке-ти, кожен з яких автономно пересилається по інтермережі до вузла призначення із заданою IP-адресою.

156

Фрагмент Internet має таку структуру:

Послідовність маршрутизаторів, за допомогою яких пакет має пройти до пункту призначення, називається маршрутом проходження пакета. У складених мережах зазвичай є кілька альтернативних маршрутів проходження пакетів між вузлами. Завдання вибору маршруту з кількох можливих на основі відповідних критеріїв вибору вирішують самі маршрутизатори, а також кінцеві вузли.

З метою одержання інформації про поточну конфігурацію інтер-мережі маршрутизатори обмінюються між собою маршрутною інформацією за спеціальними протоколами обміну маршрутною інформацією. За допомогою цих протоколів маршрутизатори складають карти міжмережних зв'язків з тим або іншим ступенем деталізації (карти також мають назву таблиці маршрутизації) і приймають рішення про те, якому наступному маршрутизатору потрібно передати пакет для створення раціонального шляху.

Отже, з безлічі різнорідних підмереж, до яких можуть підключатися машини цілком різних типів, формується Internet. Кожна з підмереж працює відповідно до своїх специфічних вимог, проте передбачається, що кожна підмережа може прийняти пакет інформації і доставити його за зазначеною адресою в конкретній підмережі. Дві машини, залучені до однієї підмережі, можуть прямо обмінюватися пакетами, а в разі потреби передати повідомлення машині з іншої підмережі набирають

157

сили міжмережні угоди, згідно з якими повідомлення передається за визначеним ланцюжком маршрутизаторів і підмереж, поки не досягне потрібної підмережі, де і буде доставлене кінцевому одержувачу.

Виконання всіх цих функцій здійснюється на основі певних правил, що називаються протоколами. Описати в одному протоколі всі правила взаємодії неможливо. Тому мережні протоколи будуються за багаторівневим принципом: на кожен рівень покладається виконання певних функцій, після чого керування передається протоколу наступного рівня тощо. Кожен рівень може взаємодіяти тільки із сусідніми рівнями (верхнім і нижнім).

Ключова роль у функціонуванні Internet належить двом взаємозалежним протоколам: міжмережному протоколу IP (Internet Protocol) і протоколу керування передачею TCP (Transmission Control Protocol). Часто їх об'єднують і говорять, що в Internet базовим є протокол TCP/IP. Усі інші численні протоколи будуються на основі саме TCP/IP, створюючи єдину сім'ю протоколів TCP/IP.

Ієрархія протоколів сім'ї TCP/IP

Протоколи сім'ї TCP/IP поділяються на чотири рівні:

ПРИКЛАДНИЙ РІВЕНЬ (FTP, Telnet, SMTP та інші)

TT

ТРАНСПОРТНИЙ РІВЕНЬ (TCP, UDP )

1z.

МІЖМЕРЕЖНИЙ РІВЕНЬ (IP, RIP, OSPF, ICMP)

МЕРЕЖНИЙ РІВЕНЬ

(Ethernet, Token Ring, FDDI, X.25)

Найнижчий рівень — мережний у протоколах TCP/IP не регламентується, але підтримує всі популярні стандарти для локальних (Ethernet, Token Ring, FDDI, Fast Ethernet, 100VG-AnyLAN), територіальних (протоколи X.25, frame relay) і глобальних (протоколи

158

SLIP і PPP) мереж. Щойно з'являється нова технологія локальних або глобальних мереж, вона може бути включена до сім'ї протоколів TCP/IP після розробки відповідного методу інкапсуляції IP-па-кетів у її кадри.

Наступний рівень — міжмережний забезпечує передачу IP-пакетів в інтермережі. Як основний протокол цього рівня в сім'ї протоколів TCP/IP використовується IP. Цей протокол є дейтаграмним, тобто він не гарантує доставку пакетів до вузла призначення. До цього рівня належать і всі протоколи, пов'язані з упорядкуванням і модифікацією таблиць маршрутизації, такі як протоколи збирання маршрутної інформації RIP (Routing Internet Protocol) і OSPF (Open Shortest Path First), а також протокол міжмережних керуючих повідомлень ICMP (Internet Control Message Protocol). Останній призначений для обміну інформацією про помилки між маршрутизаторами мережі і вузлом — джерелом пакета.

Третій рівень називається транспортним, на ньому функціонують протокол керування передачею TCP і протокол дейтаграм користувача UDP (User Datagram Protocol). Основне завдання протоколів цього рівня — формування IP-пакетів, що можуть пересилатися інт-ермережею на основі протоколів міжмережного рівня. Основним протоколом цього рівня є TCP, оскільки він забезпечує гарантовану доставку пакетів і містить засоби виявлення і виправлення помилок передачі даних, тоді як протокол UDP цих функцій не виконує.

Найвищий рівень — прикладний об'єднує велику кількість протоколів, що використовуються в Internet для надання користувачам різноманітних послуг (сервісів) за схемою "клієнт — сервер". У цій схемі одні комп'ютери мережі є серверами, на них установлені спеціальні програми-сервери, що можуть надавати свої послуги іншим комп'ютерам — клієнтам, які мають для цього відповідні програми-клієнти. Програми "сервер" і "клієнт" є, по суті, частинами однієї програми — сервер за вказівками клієнта виконує відповідні дії. Взаємодія клієнта і сервера описується відповідними протоколами прикладного рівня. До них належать протокол пересилки файлів FTP, протокол емуляції термінала для роботи на віддалених машинах Telnet, поштовий протокол SMTP та ін.

У такій багаторівневій ієрархії запит клієнта, сформований на мережному рівні, після відповідного перетворення на прикладному рівні передається на нижчий транспортний рівень для форму

159

вання IP-пакетів, після чого за протоколами наступного міжме-режного рівня передається в мережу сервера, де відповідно до протоколів мережного рівня доставляється серверу. Відповідь сервера клієнту проходить через ті самі рівні протоколів у зворотному порядку. Тому сім'ю протоколів TCP/IP іноді називають стеком протоколів.

Адресація в Internet

IP-адреси

Кожен комп'ютер у мережі TCP/IP має IP-адресу, яка призначається адміністратором під час конфігурування комп'ютерів і маршру-тизаторів. IP-адреса складається з двох частин: номера мережі і номера вузла. Якщо мережа повинна працювати як складова Internet, номер мережі може призначатися за рекомендацією спеціального підрозділу Internet — NIC (Network Information Center). Провайдери послуг Internet одержують діапазони адрес у підрозділів NIC, а потім розподіляють їх між своїми абонентами.

IP-адреса має довжину 4 байти і записується як послідовність із чотирьох чисел, розділених крапками. Ці числа є значеннями кожного байта в десятковій формі у діапазоні від 0 до 255, наприклад: 109.26.17.100. Яка частина адреси є номером мережі, а яка — номером вузла, визначається значеннями перших бітів адреси у двійковій формі. Відповідно до цього адреси поділяються на п'ять класів.

Наприклад, якщо адреса починається з 0, то під номер мережі виділяється перший байт, а інші 3 байти інтерпретуються як номер вузла в мережі (мережа класу А); якщо з 10 — під номер мережі і вузла виділяється по два байти (мережа класу B); якщо з 110 — під номер мережі виділяється три байти, а під номер вузла — один (мережа класу С).

За правилами побудови IP-адрес:

• у полях номера мережі і номера вузла не можна використовувати

комбінації 000, 000.000, 000.000.000, 255, 255.255, 255.255.255;

• номер мережі не може дорівнювати 127.

160

Клас А

Е

 

 

 

 

 

 

1     2-й байт

3-й байт

4-й байт

 

Номер мережі

Номер вузла в мережі

 

 

 

 

 

Клас B

 

 

Е

"Ö"

 

 

 

 

 

J     2-й байт

3-й байт

4-й байт

 

 

 

 

Номер мережі

Номер вузла в мережі

 

 

 

 

 

Клас C

 

 

Е

 

"Ö"

 

 

 

 

J     2-й байт

3-й байт

4-й байт

 

 

 

 

 

Номер мережі

Клас D

 

Номер вузла в мережі

Е

 

Ö

 

 

 

J     2-й байт

3-й байт

4-й байт

 

 

 

 

 

Групова адреса multicast

 

 

 

 

 

 

Клас E

 

 

Е

 

 

 

Ö

 

 

J     2-й байт

3-й байт

4-й байт

Зарезервований для подальших застосувань

Мережі класу А належать найбільшим світовим постачальникам послуг Internet. їх усього 126, а кожна з них може мати до 16 777 214 вузлів (хостів). Мережі класу В — мережі середнього масштабу, їх може бути 16 384. Мережі класу С — мережі дрібних постачальників, кількість яких досягає 2 094 152, у кожній з них — щонайбільше 254 комп'ютери (хости). IP-адреси в таких мережах займають діапазон від 192.---.---.---до 223.---.---.---. Саме до цього класу

мереж належать мережі переважної більшості провайдерів Internet. Тому в них існує проблема виділення вільних IP-адрес для своїх клієнтів. її можна вирішити за допомогою використання динамічних адрес — тобто тих адрес, що є у розпорядженні провайдера, виявили

161

ся вільними на момент підключення клієнта і можуть бути надані йому на час поточного сеансу роботи. Для комерційних цілей у провайдера купують постійну IP-адресу.

Адреси класу D утворюють особливу групу адрес — multicast. Якщо в пакеті як адреса призначення вказана саме така адреса, то цей пакет повинні одержати всі вузли, що утворюють групу з номером, зазначеним у полі адреси. Вузли самі ідентифікують себе, тобто визначають, до якої з груп вони належать, причому один і той самий вузол може належати до кількох груп. Групова адреса не поділяється на поля номера мережі і вузла, маршрутизатор обробляє її в особливий спосіб.

Доменні імена

Для зручності користувачів у Internet кожному комп'ютеру поряд із IP-адресою дається власне символьне ім'я, причому така відповідність не є взаємно однозначною: одній IP-адресі може відповідати кілька доменних імен. Функцію присвоєння символьних імен в Internet виконує доменна система імен DNS (Domain Name System) — розподілена база даних, що підтримує ієрархічну систему символьних імен на засадах передавання мережним групам відповідальності за їхню підмножину імен. Кожен рівень цієї системи називається доменом. Кожен домен DNS адмініструється окремою організацією, що звичайно розбиває свій домен на піддомени і передає функції адміністрування цих піддоменів іншим організаціям. Кожен домен має своє унікальне ім'я, а кожен із піддоменів має унікальне ім'я всередині свого домену. Ім'я домену може містити до 63 символів. Кожен вузол в Internet однозначно ідентифікується своїм повним доменним ім'ям, що включає імена всіх доменів у напрямку до кореня. Домени в іменах відокремлюються один від одного крапками, наприклад, nic.ddn.mil, vxcern.cern.ch.

База даних щодо відповідності символьних імен і IP-адрес розподілена за адміністративними доменами Internet і зберігається на спеціальних DNS-серверах, що можуть обмінюватися інформацією зі своїми клієнтами за допомогою протоколу DNS прикладного рівня. Клієнти сервера DNS надсилають запит, у якому повідомляють відоме символьне ім'я і просять повернути відповідну йому IP-адресу. Якщо дані про таку відповідність зберігаються в базі даного DNS-серверу, то він одразу посилає відповідь клієнту, коли ні — пересилає

162

запит DNS-серверу іншого домену, який або сам обробляє запит, або передає його іншому DNS-серверу. Всі DNS-сервери з'єднані ієрархічно відповідно до ієрархії доменів Internet.

Корінь бази даних DNS керується спеціальним центром Internet — NIC (Network Information Center). Домени верхнього рівня призначаються для кожної країни, а також на організаційній основі. Імена цих доменів повинні відповідати спеціальному стандарту.

Назви більшості доменів верхнього рівня складаються з двох букв, що позначають країну реєстрації домену, наприклад: ua — Україна, ru — Росія; by — Білорусь, de — Германія, fr — Франція, ch — Швейцарія тощо. Для США позначення країни за традицією випускають і доменам найвищого рівня присвоюють трибуквені абревіатури різних типів організацій: com — комерційні, edu — освітні, gov — урядові, org — некомерційні, net — підтримуючі мережі, mil — військові мережі.

3 1997 р. як назви для доменів верхнього рівня стали використовувати такі : firm — бізнес, store — Internet-магазини, web — обслуговування WWW, arts — мистецтво і культура, rec — розваги і відпочинок, info — інформаційні послуги, nom — інше.

Інформаційні технології і сервіси Internet

Обмін інформацією в Internet організований за схемою "клієнт — сервер": одні комп'ютери інтермережі (сервери) надають свої послуги іншим комп'ютерам (клієнтам). Для цього на комп'ютері-сервері і ком-п'ютері-клієнті треба встановити програмне забезпечення: програму-сервер і програму-клієнт відповідно. Програма-сервер і програма-клі-єнт є по суті частинами єдиної програми, що забезпечує обмін інформацією між комп'ютером-сервером і комп'ютером-клієнтом. Основні сервіси Internet, що надаються за такою схемою, такі:

• електронна пошта;

• телеконференції UseNet;

• FTP-архіви;

• гіпертекстова система World Wide Web.

163

Електронна пошта

Електронна пошта (E-mail) стала першою послугою Internet, що одержала масове поширення, і залишається найширше застосовуваним видом мережного сервісу, яким користуються сотні тисяч людей. 3а її допомогою можна надсилати повідомлення, одержувати їх у свою поштову електронну скриньку, відповідати на листи кореспондентів автоматично, використовуючи адреси з їхніх листів, розсилати копії листа відразу кільком одержувачам, переправляти отриманого листа за іншою адресою, використовувати замість адрес (числових або доменних) логічні імена тощо.

3а допомогою E-mail можна пересилати не лише текстові повідомлення, а й двійкові файли (відформатовані документи текстових і табличних процесорів, файли з графічними зображеннями, програми тощо).

У разі роботи тільки з електронною поштою комп'ютер користувача не включений до Internet, тобто не має IP-адреси і не може обмінюватися інформацією за IP-протоколом з хост-комп'ютерами Internet. Тому багато видів послуг (наприклад робота з FTP-, Gopher-, WWW-клієнтами) недосяжні. Проте низка інформаційних послуг доступна і в такому off-line режимі за допомогою передачі електронних повідомлень-запитів спеціальним mail-серверам, що обмінюються інформацією з серверами Internet, а потім автоматично відправляють відповідь користувачу у вигляді електронного листа.

Телеконференції UseNet

Usenet — це так звані групи новин, організовані за інтересами користувачів. Новини є повідомленнями, що адресуються не конкретному адресату, а всім передплатникам групи.

Групи новин використовують ієрархічну систему імен, у якій назва найширшої категорії (верхній рівень) зазначається в назві групи першою, а найспецифічнішої — останньою. Є сім основних категорій верхнього рівня: comp — комп'ютерна тематика, news — новини UseNet, rec — відпочинок, хобі, розваги, sci — наука, soc — соціальні питання, talk — релігія, мистецтво та інше, misc — різне. Наприклад, група новин, присвячена інформаційним технологіям Internet, називається comp.infosystems, що означає — група "комп'ютери" підгрупа "інформаційні системи". В свою чергу кожна підгрупа може бути розбита на нові підгрупи. Зокрема група comp.infosystems.www має

164

більш як 10 підгруп (comp.infosystems.www.misc, comp.infosystems. www.users, comp.infosystems.www.providers та ін.).

Упродовж тривалого часу новини поширювалися у вигляді простих текстових файлів, проте останнім часом після появи спеціальних стандартів розмітки текстової інформації (мови Hypertext Markup Language і Standard Generalized Markup Language) за допомогою програмних засобів перегляду новин можна переглядати не лише текст, а й графічні образи і короткі фільми, а також прослуховувати звукові оголошення.

FTP-архіви

Файлові архіви Internet називають ще FTP-архівами за назвою механізму обміну інформацією — File Transfer Protocol. FTP-архіви спочатку створювалися для обміну і зберігання стандартів мережі (так званих документів RFC — Request for Comments) і програмного забезпечення, згодом вони перетворилися на величезні багатопро-фільні сховища даних.

Для доступу до FTP-архівів потрібно мати вхідне ім'я і знати відповідний пароль. Користувач має можливість переглядати каталоги архіву, виконувати пошук файлів, пересилати як файли, так і їх групи, а також каталоги разом з усіма вкладеними на будь-яку глибину підкаталогами.

Існує підвид FTP-архівів, які називають анонімними. Анонімність полягає в тому, що для роботи з такими файловими архівами можна зареєструватися під ім'ям anonymous і вказувати замість пароля свою поштову адресу.

Для пошуку і подання інформації про розташування загальнодоступних файлів на анонімних FTP-архівах є спеціальна система Archie. Ця система регулярно збирає з анонімних FTP-архівів інформацію про файли, що містяться в них (списки каталогів, списки файлів за каталогами, а також файли їхніх описів), і дає змогу здійснювати пошук за назвами файлів або каталогів і за описовими файлами, а саме — за словами, що є в них. При звертанні до Archie можна, наприклад, зазначити ім'я файла або шаблон для пошуку й одержати у відповідь список анонімних архівів, в яких такі файли розміщені, із зазначенням шляху доступу до самих файлів; або шукати файли за значеннєвими словами, що містяться в їхньому стислому описі.

165

Гіпертекстова система World Wide Web

World Wide Web (Всесвітня Павутина) — найпопулярніша система в Internet, що розвивається динамічно. Ще її називають WWW, W3 або Web (Павутина).

Це інтерактивна мультимедійна система комунікацій в Internet, заснована на використанні гіпертекстової технології. У такій системі можна в реальному часі звертатися до її гіпертекстових документів, які містять текст, графіку, фотографії, аудіоі відеозаписи, та до інших ресурсів інтермережі за допомогою електронних покажчиків — гіперпосилань.

Гіпертекстові документи — це електронні документи, підготовлені мовою розмітки гіпертексту HTML (HyperText Markup Language), їх також називають HTML-документами. Вони є текстовими документами, що містять спеціальні коди або мітки (теги).

Комп'ютери, що використовуються для зберігання, організації та пересилання HTML-документів, мають назву Web-серверів. Для перегляду таких документів призначені спеціальні програми, що називаються браузерами або клієнт-програмами Web. Такі програми при відкритті HTML-документа обробляють коди, що містяться в ньому, і відображають текст документа відповідно до отриманих інструкцій. У разі активізації гіперпосилання на Web-сервер надсилається певна команда. Унікальна можливість Web полягає в тому, що автори гі-пертекстових документів можуть організовувати посилання на документи, створені іншими авторами на інших Web-серверах.

Посилання у Web-документах для зв'язку з ресурсами, на які вони вказують, використовують універсальні адреси, що називаються URL-адресами (Uniform Resource Locators — уніфіковані покажчики ресурсів). URL-адреси містять інформацію про те, де розташовується відповідний ресурс і як до нього звернутися.

URL-адреса має такий формат:

<protocol>://<host>/<url-path>,

де <protocol> визначає тип ресурсу або вказує, яким мережним протоколом треба скористатися, щоб досягти його, <host> — доменне ім'я або IP-адреса сервера, <url-path> — шлях до файла.

Зокрема, початок URL-адреси може мати такий вигляд :

• http:// — для звертання до Web-серверів;

• ftp:// — для звертання до FTP-архівів;

• gopher:// — для звертання до Gopher-серверів (попередників Web-серверів);

166

• telnet:// — для запуску сеансу Telnet, протягом якого можна керувати віддаленою машиною;

• wais:// — для пошуку інформації в базах даних системи WAIS (останнім часом використовується рідко);

• news:// — для перегляду груп новин UseNet;

• mailto:// — для передачі електронної пошти;

• file:// — для зазначення файла, розташованого на жорсткому диску комп'ютера користувача.

Іноді, якщо доступ до ресурсу потребує авторизації користувача, в URL-адресі перед параметром <host> можна додати частину <user>:<password> із символом @ після неї. Наприклад, для доступу до FTP-архіву, який вимагає авторизації, можна використовувати такий формат URL-адреси:

Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки.>,

де <user> — ім'я користувача, <password> — його пароль.

Браузер Internet Explorer

Основне завдання браузера — відігравати роль програми-клієнта Web. Браузери бувають дуже простими і дають змогу лише переглядати тексти і переходити за гіперпосиланнями до інших документів. Втім, існують і досить складні браузери, що дають можливість відтворювати графічні, звукові і відеофайли, що містяться у Web-доку-ментах, зберігати інформацію на магнітних носіях, працювати з електронною поштою, телеконференціями тощо.

Надзвичайна популярність Web зумовила жорстку конкуренцію серед розроблювачів браузерів. Нині провідні позиції займають фірми Microsoft і Netscape, причому ціновий демпінг, організований ними в конкурентній боротьбі, призвів до того, що їхні браузери надаються в користування безплатно, чого інші фірми дозволити собі не можуть. У результаті з ринку майже повністю витіснені браузери третіх фірм.

Крім того, користуючись правом розроблювача операційної системи Windows, фірма Microsoft інтегрувала свій браузер Internet Explorer до структури цієї операційної системи, відтак кожен користувач Windows автоматично стає власником браузера Internet Explorer.

Через зазначені причини нині склалася така ситуація, що переважна більшість користувачів Web (близько двох третин) використовують різноманітні версії браузера Internet Explorer від фірми Microsoft,

167

а інші (майже третина) — браузера Netscape Navigator від фірми Netscape. З огляду на це буде розглянуто останню реалізацію (російськомовну) одного з цих браузерів — Microsoft Internet Explorer версії 5.

Запуск Internet Explorer і навігація в Web

Браузер можна запустити різними способами. При роботі в Windows найпростіші з них — клацнути на значку браузера на Робочому столі або вибрати його в Головному меню. При правильному настроюванні мережного програмного забезпечення браузер, діючи за сценарієм, встановлює (через локальну мережу або модем) канал зв'язку з Internet, звертається до так званої домашньої сторінки і завантажує її:

II II II І І II ІИИИИИИИИИИИИИИИИИИМ   І І

£шч   Ціди л   Ця   jMi'^iM   гщт* Bmm*

На цьому робота за сценарієм закінчується і користувач може приступити до роботи у Web.

Домашня сторінка (або вихідна, основна, Home page) — це Web-документ, що автоматично завантажується відразу після запуску браузера; його адресу можна змінити при настроюванні браузера.

Утворюваний під час запуску браузера канал зв'язку з Internet є загальним ресурсом: він не належить якійсь певній програмі й одночасно може використовуватися іншими програмами, наприклад, поштовими програмами або програмами для читання груп новин.

168

Для звертання до ресурсу Web достатньо ввести його URL-адре-су в адресний рядок

і натиснути клавішу <Enter>. Браузер допускає при звертанні до Web-документів скорочену форму введення адреси — без назви протоколу. Наприклад, замість повної адреси http://www.microsoft.com можна ввести скорочену www.microsoft.com, при цьому частину http:// буде додано автоматично. Ручне введення URL-адреси доповнює функція автозавершення — браузер автоматично дописує адресу по мірі її введення користувачем, використовуючи для цього список найчастіше відвідуваних користувачем вузлів.

Для швидкого доступу до списку адрес, що раніше уже вводилися в адресний рядок, можна натиснути клавішу <F4> або клацнути на кнопці розгортання списку в правій частині адресного рядка.

Звернутися до певного ресурсу з Web-документа можна за гіпер-посиланнями. Такі гіперпосилання в тексті документа виділяються кольором, причому посилання, за якими уже зверталися у цьому сеансі, змінюють свій колір.

Основні команди керування браузером

Основні операції для роботи з Web-документами однакові для всіх браузерів. Для їх виконання кожен браузер містить набір основних команд, що можна виконувати різними способами: за допомогою вибору потрібної кнопки панелі керування; з меню команд; за допомогою "гарячих" клавіш або комбінації "гарячих" клавіш.

Команди керування браузером Internet Explorer такі:

— Назад ( або <Alt+——>). Повертає до попереднього

документа. За рахунок кешування (записування інформації на комп'ютер користувача) при поверненні документ відображається набагато швидше, ніж при новому завантаженні;

.. II — Вперед (<Alt+—>>). Після повернення за командою

Назад до попередніх сторінок ця команда дає змогу перейти на наступну (у порядку відвідування) сторінку;

169

Остановить (<Esc>). Перериває завантаження Web-документа або файла. Після виконання команди у вікні браузера відображається вся текстова і графічна інформація, завантажена до цього часу, незавантажені малюнки відображаються рамочками у відповідному місці;

р^грч^г**»] Обновить (<F5>). Повторно завантажує поточну сторінку. Використовується, наприклад, у тому разі, коли через збій на лініях зв'язку або після команди Остановить завантаження сторінки було перервано;

—Домой ( <Alt+Home>). Завантаження домашньої сторінки; Поиск (<Ctrl+E>). Вмикає або вимикає в лівій частині

П_шц

вікна браузера панель Поиск для звертання до пошукових машин;

— Избранное (<Ctrl+I>). Вмикає або вимикає в лівій частині вікна браузера панель Избранное, на якій розташовані в упорядкованому вигляді закладки користувача. Закладки містять у собі URL-адреси документів разом із їхнім описом і дають змогу швидко переходити до самих документів;

Журнал (<Ctrl+H>). Вмикає або вимикає в лівій частині Журнал

вікна браузера панель Журнал, що відображає історію відвідувань користувачем Web-вузлів. До такого журналу автоматично в хронологічному порядку записуються всі гіперпоси-лання, за якими звертався користувач, що дає можливість швидко повернутися до документів, переглянутих раніше;

rVi'JT*

Почта. Дає змогу з вікна браузера звернутися до зовнішньої поштової програми або програми для роботи з новинами;

170

Печать

зером документ;

Печать ( <Ctrl+P>). Друкується відображуваний брауГізаика

Правка. Дає змогу перейти до редагування активної

Web-сторінки. Механізм закладок

Для організації зберігання в упорядкованому вигляді посилань на Web-ресурси в браузері Internet Explorer використовується механізм закладок. Суть його полягає в тому, що за командою користувача браузер запам'ятовує вказану URL-адресу ресурсу у вигляді спеціального файла на жорсткому диску (з розширенням URL). Особливістю такого файла є те, що його можна використовувати як гіперпо-силання для доступу до ресурсу. Із закладками можна виконувати різноманітні дії: будувати ієрархію папок із закладками, редагувати, видаляти, копіювати і т. ін.

Закладки користувача розміщуються в папці Избранное. Для доступу до неї достатньо скористатися однойменною кнопкою панелі інструментів. При цьому в лівій частині вікна відкривається панель Избранное — панель закладок:

Додати нову закладку, що посилається на активну сторінку, можна за допомогою кнопки <Добавить> панелі закладок. Ця кнопка викликає вікно Добавление в избранное

171

У цьому вікні вибирається папка для зберігання закладки, за потреби можна відредагувати її ім'я. Операція додавання закладки завершується натисканням кнопки <OK>. Аби активна сторінка була доступною для автономного перегляду (тобто без підключення до Internet), потрібно встановити режим Сделать доступной автономно і задати розклад оновлення цієї сторінки й обсяг даних для завантаження за допомогою кнопки <Настройка>.

Кнопка <Упорядочить> панелі закладок викликає вікно Упорядочить избранное

У цьому вікні можна створити нову папку для закладок, перейменувати, перемістити або видалити папку з закладками або окрему закладку.

172

Щоб прибрати панель закладок, треба клацнути на кнопці <Избранное> панелі інструментів.

Журнал відвідувань

У журнал відвідувань (панель Журнал) автоматично в хронологічному порядку заносяться всі URL-адреси, за якими звертався користувач протягом певного часу (зазвичай упродовж 3-4 тижнів), причому їх можна використовувати як закладки.

Для відкриття журналу відвідувань достатньо на панелі інструментів натиснути кнопку <Журнал>.

За допомогою кнопки <Вид> у журналі відвідувань можна вибрати один з таких способів упорядкування гіперпосилань: за датою відвідування, за належністю до Web-вузлів, за частотою відвідування, за порядком відвідування.

У журналі відвідувань можна організовувати пошук гіперпоси-лань, що містять певний символьний рядок. Для цього потрібно натиснути в журналі кнопку <Поиск>, у полі Искать ввести рядок для пошуку і натиснути на кнопку <Искать>. Щоб задати термін зберігання посилань у журналі відвідувань, треба в меню Сервис вибрати команду Свойства обозревателя, перейти до вкладки Общие і в секції Журнал зазначити потрібну кількість днів. Кнопка <Очистить> у цій секції дає змогу видалити з журналу всі посилання. Для відключення відображення журналу відвідувань достатньо ще раз натиснути кнопку <Журнал> панелі інструментів.

Пошук інформації в Web

Пошукові машини і тематичні каталоги

Для вирішення проблеми пошуку адрес, інформації або певних осіб в Internet існує низка пошукових систем. Вони (хоча і за допомогою різних засобів) забезпечують усі етапи обробки інформації від її одержання з вузлів-першоджерел до надання користувачеві можливості пошуку. За принципом відбору інформації пошукові системи можна поділити на пошукові машини і тематичні каталоги.

Пошукові машини (автоматичні індекси) — це пошукові системи, що без участі людини періодично сканують зміст серверів інтерме-режі й індексують документи, які містяться на них. За результатами цієї роботи створюються бази даних, які слугують джерелом для отримання відповідей на запити користувачів. Як приклад найтипові

173

шої пошукової машини можна назвати систему Alta Vista, розміщену за адресою http://www.altavista.com.

Тематичні каталоги (або просто каталоги) є списками Web-сторі-нок, в яких оброблена людиною інформація розсортована за темами. Для пошуку документів користувачеві надається можливість вибрати тематичну категорію для перегляду, потім її підкатегорію, потім наступну підкатегорію тощо. Прикладом типового каталогу є система Yahoo!, до якої можна звернутися за адресою http://www.yahoo.com.

Ідея організації масиву довідкової інформації у вигляді каталогу стала використовуватися в пошукових машинах для сортування знайденої інформації. Навпаки, каталоги, що містять велику кількість записів, стали розміщувати на своїх сторінках локальні пошукові машини. Це привело до того, що сучасні пошукові системи сполучають у собі в різних комбінаціях ознаки як автоматичних індексів, так і каталогів.

Для звернення до найпопулярніших пошукових систем достатньо викликати пошукову панель — панель Поиск, натиснувши однойменну кнопку панелі інструментів:

QDfl iOQO Егфп?

щ_і    і W

Пошук інформації здійснюється після введення в поле запиту ключових слів і натискання кнопки <Пуск>. У результаті в пошуковій панелі в

 

 ...  11



Обратная связь

По любым вопросам и предложениям

Имя и фамилия*

Е-меил

Сообщение*

↑ наверх