Тема 8 ПОСВІДЧЕННЯ БЕЗСПІРНИХ ПРАВ - Нотаріат в Україні - Книжный рай
Нотаріат в Україні

Тема 8 ПОСВІДЧЕННЯ БЕЗСПІРНИХ ПРАВ

8.1. Видача свідоцтва про право на спадщину

Згідно зі ст. 41 Конституції України [1] і ст. 2 Закону України "Про власність" [6] право спадкування, як і право власності, охороняє закон.

Спадкування — це перехід майнових і окремих особистих немайно-вих прав та обов'язків спадкодавця до спадкоємця. Спадщиною є сукупність цих прав і обов'язків.

Відповідно до ст. 524 Цивільного процесуального кодексу України [5] спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. У першому випадку це відбувається незалежно від волі спадкодавця. У разі спадкування за заповітом воля спадкодавця зазначена в заповіті.

Основним органом, на який покладено функцію видачі свідоцтва про право на спадщину, є державні нотаріальні контори, які оформлюють спадкові права за умови, що між спадкоємцями немає спору щодо спадщини. Якщо спір виник, то право спадкоємців на спадкове майно вирішує суд.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про власність" [6] об'єктами права власності громадян, які можна успадкувати, є жилі будинки, квартири, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна робоча худоба, предмети особистого користування, земельні ділянки, насадження на земельних ділянках, засоби виробництва, транспортні засоби, грошові суми, цінні папери (акції, облігації, сертифікати, депозити, чеки, векселі тощо), а також інше майно споживчого й виробничого призначення.

До об'єктів немайнового характеру, що переходять у порядку спадкування, належать окремі права у сфері інтелектуальної власності. Це авторське право, право на одержання диплому відкриття померлого автора і винагороду за відкриття, авторського свідоцтва чи патенту на винахід та ін.

За правом спадкування до спадкоємця переходять не тільки права спадкодавця, а і його обов'язки, наприклад сплата боргів.

Окремі майнові права та обов'язки, що пов'язані з особою спадкодавця (право на аліменти, пенсію, обов'язок сплачувати аліменти та ін.), за правом спадкування переходити не можуть.

Свідоцтво про право на спадщину — правовстановлюючий документ, що офіційно і безспірно підтверджує наявність права власності на спадкове майно. Свідоцтво про право на спадщину необхідне тоді, коли об'єктом спадкування є право власності на майно або майнові права, які потребують документального підтвердження.

Особливість вчинення цієї нотаріальної дії полягає в тому, що вона може бути вчинена лише державним нотаріусом і тільки за місцем відкриття спадщини (ст. 66 Закону, ст. 560 ЦК України). Приватні нотаріуси та посадові особи виконкомів місцевих рад такого права не мають.

Відповідно до ст. 526 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє постійне місце проживання спадкодавця. Якщо воно невідоме, то місцем відкриття спадщини буде місцезнаходження майна чи основної його частини. Місцем проживання спадкодавця визнається місце, де громадянин постійно проживав. Місцем проживання неповнолітніх, яким ще не виповнилося 15 років, визнається місце проживання їхніх батьків, опікунів. Місцем відкриття спадщини для військовослужбовців строкової служби чи для осіб, які навчаються в іншому місті, буде те місце, де вони постійно проживали до призову на строкову службу чи до вступу до відповідного навчального закладу. Місцем відкриття спадщини для осіб, які померли в місцях позбавлення волі, визначається останнє постійне місце проживання до арешту.

Для громадян України, які постійно проживають за кордоном, місцем відкриття спадщини буде країна, де вони постійно проживають. У цьому разі свідоцтво про право на спадщину може видавати консульська установа або дипломатичне представництво України. Місцем відкриття спадщини для громадян України, які тимчасово проживали за кордоном і померли там, буде їхнє постійне місце проживання в Україні до їх від'їзду за кордон.

На випадок смерті спадкоємця, який прийняв спадщину, але не встиг оформити свого права на неї (не одержав свідоцтво про право на спадщину), місцем відкриття спадщини визначається його місце проживання, хоча свідоцтво про право на спадщину видаватиметься на майно, що залишилося після смерті спадкодавця.

Місце відкриття спадщини необхідно підтвердити відповідним документом. Таким документом можуть бути свідоцтво органів реєстрації актів громадського стану про смерть спадкодавця, якщо

його останнє постійне місце проживання і місце смерті збігаються; довідки житлово-експлуатаційних організацій, правління житлово-будівельного кооперативу, виконкому місцевих рад про постійне місце його проживання. Це може бути також запис у Домовій книзі про постійну прописку спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, то місце відкриття спадщини підтверджується довідкою виконкому місцевих рад про місцезнаходження спадкового майна чи його частки.

У разі відсутності документу, що підтверджує місце відкриття спадщини, таким документом може бути копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення юридичного факту — місця відкриття спадщини.

Свідоцтво про право на спадщину видається через шість місяців з моменту відкриття спадщини (ст. 561 ЦК України). Встановлений законом строк на видачу свідоцтва про право на спадщину поширюється не тільки на спадкування за законом, а й на спадкування за заповітом. Свідоцтво про право на спадщину як за законом, так і за заповітом може бути видане раніше встановленого законом строку, якщо в державній нотаріальній конторі є дані про те, що крім осіб, які заявили про видачу свідоцтва про право на спадщину, інших спадкоємців немає.

Свідоцтво про право держави на спадщину в будь-якому разі видається не раніше як через шість місяців з моменту відкриття спадщини.

Для видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус перевіряє юридичні факти, які в сукупності створюють право на видачу такого свідоцтва. Такими є факт смерті й час відкриття спадщини; встановлення кола спадкоємців, перевірка наявності родинних, подружніх відносин між спадкоємцями; факти прийняття спадщини; встановлення спадкової маси.

Насамперед перевіряється факт смерті. Відповідно до ст. 525 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця. Факт смерті й час відкриття спадщини підтверджуються свідоцтвом органу реєстрації актів громадського стану про смерть спадкодавця, а також повідомленням про загибель спадкодавця на фронті, яке видають командування військової частини, адміністрація госпіталю, військовий комісаріат або інші органи Міністерства оборони України.

Для встановлення факту смерті й часу відкриття спадщини осіб, які зникли безвісно або визнані судом безвісно відсутніми, потрібне рішення суду про оголошення таких осіб померлими. Таке рішення є підставою для реєстрації факту смерті органами реєстрації актів

громадського стану та видачі ними свідоцтва про смерть. У цьому разі часом відкриття спадщини визнається день, коли рішення набере законної сили.

Таким чином, факт смерті й час відкриття спадщини можуть бути підтверджені двома документами: свідоцтвом про смерть і повідомленням про загибель на фронті.

При спадкуванні за законом необхідно правильно визначити коло спадкоємців, які можуть бути закликані до спадкування. У ст. 527, 532 ЦК України передбачаються дві черги спадкоємців за законом. Перша черга — діти (у тому числі усиновлені, а також діти померлого, зачаті за його життя і народжені після його смерті), подружжя, батьки (у тому числі усиновителі), друга черга — сестри, брати (по-внорідні й неповнорідні), дід і баба померлого як з боку батька, так і з боку матері. Особливе місце серед спадкоємців за законом посідають утриманці. Вони спадкують з тією чергою, яка закликається до спадкування. Онуки і правнуки спадкують за законом, за правом представлення, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їхніх батьків, хто був би спадкоємцем.

Згідно зі ст. 528 ЦК України спадкоємці можуть бути усунені від спадкування, якщо вони навмисно позбавили життя спадкодавця чи когось із спадкодавців або вчинили замах на їхнє життя.

На відміну від спадкування за законом при спадкуванні за заповітом коло спадкоємців і порядок розподілу майна між ними залежать виключно від волі заповідача. Визначаючи коло спадкоємців при спадкуванні за заповітом, необхідно враховувати, що підставою для видачі свідоцтва про право на спадщину є виключно заповіт. Відповідно до ст. 534 ЦК України заповідати все майно або його частку можна одній або кільком особам — як тим, що входять до кола спадкоємців за законом, так і державі чи окремим державним, кооперативним та іншім громадським організаціям.

Єдиним обмеженням волі заповідача є врегульоване законодавством (ст. 535 ЦК України) право на обов'язкову частку у спадщині неповнолітніх або недієздатних дітей (у тому числі усиновлених), непрацездатних за віком або за станом здоров'я, подружжя, батьків (усиновителів) та утриманців.

Після встановлення кола спадкоємців нотаріус перевіряє наявність між спадкодавцем і спадкоємцями родинних, подружніх відносин і відносин, що грунтуються на утриманні. У цьому зв'язку нотаріус вимагає відповідні документи: свідоцтво органів реєстрації актів

громадського стану, виписки з книг запису актів громадського стану, записи в паспортах про дітей та ін. Якщо подати такі документи неможливо, родинні відносини можуть бути підтверджені судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Шлюбні відносини між спадкодавцем і спадкоємцем можуть підтверджувати свідоцтво про шлюб, виписки з книг реєстрації актів громадського стану, записи в паспортах про друге подружжя, а також рішення суду, що набрали законної сили.

Перед видачею свідоцтва про право на спадщину утриманцю нотаріус повинен переконатися, що спадкоємець справді перебував на утриманні спадкодавця щонайменше рік до його смерті.

Якщо неможливо подати документи, що свідчать про родинні, шлюбні відносини, а також відносини, що грунтуються на утриманні, спадкоємці можуть бути включені у свідоцтво про право на спадщину з письмової згоди всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину і мають підстави бути закликаними до спадкування.

Перед видачею свідоцтва про право на спадщину нотаріус перевіряє й такий важливий факт, як прийняття спадщини. Одержати свідоцтво про право на спадщину — це право, а не обов'язок спадкоємця. Тому прийняття спадщини є фактом волевиявлення спадкоємця прийняти після смерті спадкодавця його майно на підставі закону чи заповіту. Чинним законодавством встановлено єдиний порядок прийняття спадщини спадкоємцями як за законом, так і за заповітом. Спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він протягом шести місяців від дня відкриття спадщини подав до державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини або фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном. Заяву про прийняття спадщини спадкоємець може подати нотаріусу особисто або надіслати поштою. Якщо заява надсилається поштою, то підпис спадкоємця обов'язково повинен бути засвідчений. Заяву про прийняття спадщини спадкоємець може подати також через представника, який має нотаріально посвідчену довіреність на ведення спадкової справи.

Другий спосіб прийняття спадщини — це фактичний вступ в управління чи володіння спадковим майном. Найтиповішими діями фактичного вступу в управління чи володіння спадковим майном є проживання спадкоємця у приміщенні, де проживав спадкодавець, наявність у спадкоємця ощадної книжки померлого, його цінних паперів, свідоцтва про реєстрацію автотранспортних засобів, державного акту на право приватної власності на землю та ін. Про фактичне прийняття спад

щини може свідчити й той факт, що спадкоємець звернувся до суду із заявою про встановлення родинних, шлюбних чи інших відносин з метою оформлення спадкових прав.

При прийнятті спадщини не допускається прийняття спадщини за якоїсь умови чи із застереженнями: не можна одну частину спадкового майна прийняти, а від іншої відмовитися; заява про прийняття спадщини не має зворотної сили, спадкоємець не може взяти її назад або скасувати.

Оскільки прийняття спадщини — це не обов'язок, а право, спадкоємець протягом шести місяців від дня відкриття спадщини може відмовитися від неї шляхом подання до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини відповідної заяви. Якщо ж протягом зазначеного строку (шість місяців) спадкоємець не вчинив жодної дії, яка свідчила б про прийняття ним спадщини, то вважається, що він спадщину не прийняв (ст. 533 ЦК України) і не може розраховувати на одержання свідоцтва про право на спадщину.

Спадкоємець має право відмовитися від спадщини на користь когось з інших спадкоємців, закликаних до спадкування за законом чи заповітом, а також на користь держави. У разі відмови від спадщини без визначення, на чию користь спадкоємець відмовився від спадщини, його частка переходить до інших спадкоємців за законом або за заповітом у рівних частках. Відповідно до ст. 554 ЦК України такі випадки називаються прирощенням часток.

Спадкоємець, який має право на обов'язкову частку у спадщині, так само має право відмовитися від неї. У цьому разі його частка переходить до спадкоємців за заповітом.

Юридичним фактом, який підлягає встановленню при вирішенні питання про видачу свідоцтва про право на спадщину, є визначення складу спадкового майна. Об'єктом спадкоємства є майно, наявне на день відкриття спадщини. Для підтвердження наявності спадкового майна, яке підлягає державній реєстрації, і місця його знаходження необхідно подати відповідні документи. Для видачі свідоцтва про право на спадщину на жилий будинок, квартиру вимагається документ, який підтверджує право власності спадкодавця на це майно, довідка-характеристика БТІ, довідка нотаріальної контори про відсутність заборони чи арешту на нерухомість.

Для видачі свідоцтва про право на спадщину на автотранспортні засоби, моторні човни та катери необхідно подати нотаріусу технічний паспорт, суднове свідоцтво або інший документ, який підтверджує

право власності спадкодавця на це майно. Автомобіль з ручним управлінням, що був виданий інваліду безплатно відповідно до Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.97 № 999, у разі смерті інваліда повертається відповідному органу соціального захисту населення.

Свідоцтво про право на спадщину на грошовий вклад, щодо якого не було зроблено розпорядження банківській установі, після смерті вкладника видається спадкоємцям за законом на загальних підставах. Для підтвердження наявності вкладу в банківській установі на ім'я спадкодавця пред'являється ощадна книжка. За неможливості її пред'явити державний нотаріус на прохання спадкоємця робить запит до банківських установ про наявність вкладу на ім'я померлого.

Певні особливості передбачає спадкування предметів домашнього вжитку. Нотаріально оформлювати одержання такого майна не обов'язково, достатньо простого його передавання. Успадковує таке майно той спадкоємець, який упродовж одного року проживав разом зі спадкодавцем незалежно від черги (ст. 533 ЦК України).

Встановлюючи склад спадкового майна, слід ураховувати, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є спільною сумісною власністю, і кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Нотаріус повинен роз'яснити пережилому подружжю про можливість одержання свідоцтва про право власності на частку у спільному майні, яка завжди становить половину. Друга половина майна буде спадковою масою. У разі відмови пережилого подружжя одержати свідоцтво про право власності на половину майна, майно розподіляється між спадкоємцями на загальних підставах. Про видачу свідоцтва про право власності пережилому подружжю сповіщаються всі інші спадкоємці, які можуть оспорити видачу такого свідоцтва в судовому порядку.

8.2. Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину

Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину регулюється ст. 66-69 Закону, ст. 524-564 ЦК України. Свідоцтво про право на спадщину може видавати лише державна нотаріальна контора. За кордоном таке свідоцтво може видавати консульська установа чи дипломатичне представництво. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які своєчасно прийняли спадщину, жодними строками не обмежується, і звертатися за одержанням свідоцтва про право на спадщину можна будь-коли після закінчення шестимісячного строку.

Заява про видачу свідоцтва про право на спадщину повинна бути оформлена письмово. Прохання про видачу такого свідоцтва може бути викладене в заяві про прийняття спадщини або в окремій заяві. На підставі поданої заяви в нотаріальній конторі заводиться спадкова справа, де містяться необхідні документи, що підтверджують наявність юридичних фактів на видачу свідоцтва про право на спадщину; у кінці справи підшивається примірник свідоцтва про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному окремо. В обох випадках у свідоцтвах зазначається все спадкове майно, перелічуються всі спадкоємці та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видано свідоцтво про право на спадщину. Крім того, за бажанням спадкоємців кожному з них можуть бути видані окремі свідоцтва на певний вид спадщини.

Особиста явка спадкоємця за одержанням свідоцтва про право на спадщину не обов'язкова. Це свідоцтво може одержати представник спадкоємця за дорученням або на прохання спадкоємця його можуть надіслати поштою.

При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус повинен перевірити, чи правильно складено й посвідчено заповіт, чи відповідає він вимогам закону. У противному разі нотаріус відмовляє у прийнятті заповіту і видачі свідоцтва про право на спадщину. Крім того, нотаріус з'ясовує, чи не скасовано заповіт, про що він робить відмітку. При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус перевіряє наявність спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Такими особами є неповнолітні й непрацездатні діти, непрацездатні дружина (чоловік), батьки та утриманці, які незалежно від змісту заповіту успадковують не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них у разі спадкоємства за законом (ст. 535 ЦК України). Для визначення обов'язкової частки спадкоємця треба встановити коло спадкоємців за законом тієї черги, яка за відсутності заповіту закликалася б до спадкоємства. При визначенні обов'язкової частки враховується вартість усього спадкового майна.

Із переходом спадкового майна державі заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину надсилає до нотаріальної контори відповідний фінансовий орган, на території якого перебуває спадкове майно. Свідоцтво про право держави на спадщину видається через шість місяців від дня відкриття спадщини.

Відмова фінансового органу від спадщини законом не передбачається. Держава стає спадкоємницею в таких випадках: якщо спадкодавець усе майно або частку його заповідав державі; якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; якщо всі спадкоємці відмовилися від спадщини; якщо жоден із спадкоємців не прийняв спадщини; якщо хтось із спадкоємців відмовився від спадщини, і його частка переходить до держави.

За видачу свідоцтва про право на спадщину стягується державне мито в розмірі 0,5 відсотка спадщини.

8.3. Видача свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя

Спільним для подружжя є майно, нажите разом за час перебування в зареєстрованих шлюбних відносинах.

Подружжя може мати як спільне майно, так і роздільне. До майна, що перебуває у власності кожного подружжя окремо, належить таке майно:

що належало кожному з них до одруження;

одержане під час шлюбу як дарунок;

одержане під час шлюбу в порядку успадкування.

У визначеному ст. 34 і 36 Закону переліку нотаріальних дій, що вчиняються державними і приватними нотаріусами, є така дія, як видача свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя. Таке свідоцтво видається, коли обидва із подружжя живі або в разі смерті одного із подружжя. У разі смерті обох із подружжя нотаріус не має права видавати такі свідоцтва. Питання про статус майна в цьому разі має право вирішувати лише суд.

Нотаріус на підставі спільної письмової заяви подружжя видає одному з них чи кожному окремо свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя, набутому ними під час шлюбу. Таке свідоцтво може бути видане кожному з подружжя як під час перебування у шлюбі, так і після його розірвання. Свідоцтво на жилий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, земельну ділянку видається за місцем його знаходження. Свідоцтво видається тільки на майно, яке є спільною власністю подружжя і наявне на день видачі цього документа.

Свідоцтво про право власності на частку у спільному майні може видаватись як на підставі спільної письмової заяви подружжя, так і за письмовою заявою одного з них у випадку смерті іншого.

Спільна заява подружжя про видачу свідоцтва підтверджує відсутність спору. При цьому нотаріус встановлює такі факти:

наявність шлюбних відносин;

право власності на майно, що підлягає державній реєстрації;

факт придбання майна під час шлюбу.

На підтвердження зазначених фактів нотаріусу подаються документи про шлюбні відносини, у тому числі такі, що були згодом розірвані; це можуть бути свідоцтва про шлюб, про розірвання шлюбу, відмітки в паспорті про реєстрацію шлюбу та ін. На примірнику свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, що залишається у справах нотаріуса, робиться відмітка про документ, його номер, дату видачі та установу, яка його видала.

Факт права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, перевіряється за правовстановлюючими документами. При цьому особливу увагу слід приділяти даті та підставі їх видачі. Виходячи з цього робиться висновок, чи є майно об'єктом сумісної власності подружжя.

При видачі свідоцтва про право власності на жилий будинок та інше нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус витребує довідку-характеристику з БТІ. Нотаріус не має права видавати свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя в разі заборони відчуження нерухомого майна, тому він витребує також довідку про відсутність заборони відчуження майна чи його арешту.

Свідоцтво на підставі спільної письмової заяви подружжя може бути видане з визначенням рівних чи нерівних часток залежно від волевиявлення подружжя.

При зверненні за одержанням свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя мається на меті визначення частки пережилого подружжя та виявлення обсягу спадкового майна. Таке свідоцтво видається за місцем відкриття спадщини.

При видачі свідоцтва про право власності у випадку смерті одного з подружжя перевіряються такі факти:

реєстрація (розірвання) шлюбу;

придбання майна за час перебування у шлюбі;

право власності на майно, що підлягає державній реєстрації;

смерть одного з подружжя;

за наявності неповнолітніх спадкоємців померлого подружжя — згода органів опіки і піклування.

Факт смерті підтверджується свідоцтвом про смерть.

Відповідно до ст. 71 Закону про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя необхідно повідомити всіх спадкоємців померлого, які прийняли спадщину.

Свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя може бути видане тільки на половину спільного майна подружжя.

Свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя є водночас документом, що визначає частку у спільному майні, і правовстановлюючим документом.

8.4. Видача свідоцтва про придбання жилих будинків з прилюдних торгів

Видача свідоцтва про придбання жилого будинку з прилюдних торгів — нотаріальна дія, яка встановлює факти, що мають юридичне значення. Для нотаріуса, який вчиняє цю нотаріальну дію, основним є підтвердження факту безспірного набуття права власності на жилий будинок саме цим набувачем; підтвердження цього права внаслідок проведення прилюдних торгів.

Відповідно до ст. 72 Закону нотаріус оформлює перехід права власності шляхом видачі набувачу свідоцтва про придбання жилого будинку з прилюдних торгів. Така нотаріальна дія вчиняється за місцем знаходження будинку.

Згідно з п. 131 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [23] нотаріус встановлює факт продажу з публічних торгів або факт, що публічні торги не відбулися. Це підтверджується відповідною копією акта про продаж будинку чи копією акта про те, що будинок залишений стягувачу, оскільки торги не відбулися.

Нотаріус повинен перевірити за поданою копією такі факти:

у проведенні торгів брали участь щонайменше дві особи;

в обов'язковому порядку було зроблено надбавку до суми первісної оцінки;

наявність відомостей про те, що покупець сплатив належну до розрахунку суму у встановлений строк.

Розглянувши всі ці положення, нотаріус видає свідоцтво про придбання жилого будинку з прилюдних торгів. Текст цього свідоцтва наведений у формі №15 Форм реєстрів нотаріальних дій, нотаріальних свідоцтв, посвідчувальних написів на угодах і засвідчених документах, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 14.07.98 №41/5.

У свідоцтві, зокрема, зазначають прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання набувача жилого будинку чи найменування та місце знаходження юридичної особи, характеристика жилого будинку, загальна та корисна площа, відомості про те, кому до продажу належав жилий будинок і на підставі яких документів, а також сума, за яку було придбано будинок з торгів, або оцінка, за якою він залишився за стягувачем.

У свідоцтві роз'яснюється необхідність реєстрації цього свідоцтва в органах виконавчої влади, які здійснюють таку реєстрацію.

Копія акта про продаж будинку з прилюдних торгів і другий примірник свідоцтва залишаються у справах нотаріуса.

 

 ...  13



Обратная связь

По любым вопросам и предложениям

Имя и фамилия*

Е-меил

Сообщение*

↑ наверх