Нотаріат в Україні

Тема 9 НОТАРІАЛЬНІ ДІЇ, СПРЯМОВАНІ НА ОХОРОНУ МАЙНА ТА ДОКУМЕНТІВ

9.1. Вжиття заходів щодо охорони спадкового майна (ст. 60 Закону)

Заходи щодо охорони спадкового майна вживаються з метою забезпечити його збереження та запобігти можливому його псуванню, загибелі чи розкраданню. Найчастіше необхідність у вчиненні такої дії виникає тоді, коли спадкоємці не проживали разом зі спадкодавцем або коли між спадкоємцями виникли неприязні стосунки. Необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна може виникнути також тоді, коли спадкоємцями є неповнолітні або спадкоємцем є держава. Заходи щодо охорони спадкового майна вживаються на період до прийняття спадщини всіма спадкоємцями, але на строк, що не перевищує строку прийняття спадщини, тобто шести місяців.

За певних обставин заходи щодо охорони спадкового майна можуть тривати дев'ять місяців. Охорона спадкового майна понад шість місяців може тривати у випадках спадкової трансмісії (ст. 551 ЦК України) при спадкуванні за законом після відмови від спадщини спадкоємців за заповітом (ст. 553 ЦК України), а також при спадкуванні спадкоємців другої черги в разі неприйняття або відмови від неї спадкоємців першої черги.

Право вживати заходи щодо охорони спадкового майна мають державні нотаріальні контори, посадові особи виконкомів місцевих рад і консульські установи. Приватні нотаріуси не мають права вчиняти цю нотаріальну дію.

Відповідно до ст. 60 Закону заходи щодо охорони спадкового майна вживаються за місцем відкриття спадщини, тобто за останнім місцем проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме — за місцем знаходження майна чи основної його частини.

Заходи щодо охорони спадкового майна можуть бути вжиті з ініціативи державного нотаріуса, якщо йому стало відомо про залишене без

нагляду майно померлої особи чи за повідомленням про це підприємств, установ, організацій, громадян. Заходи щодо охорони спадкового майна можуть вживатися як за письмовою, так і за усною заявою.

Якщо спадкове майно перебуває не за місцем відкриття спадщини, то державний нотаріус чи посадова особа виконкому за місцем відкриття спадщини направляють державному нотаріусу чи посадовій особі за місцем знаходженням майна доручення про вжиття заходів щодо охорони спадкового майна. Державний нотаріус чи посадова особа, які вчинили цю дію, повідомляють про вжиті заходи державного нотаріуса чи посадову особу виконкому за місцем відкриття спадщини.

Вжиття заходів щодо охорони спадкового майна починається з його опису, який здійснюється за участю заінтересованих осіб, якщо вони бажають бути присутніми при цьому, а також не менш як двох понятих. Акт опису складається щонайменше у трьох примірниках. Один з них видається особі, яка прийняла майно на зберігання, другий надсилається до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини, третій залишається у справах нотаріальної контори, яка вжила заходів щодо охорони спадкового майна. Усі примірники підписують державний нотаріус, зацікавлені особи, поняті й особа, якій спадкове майно передане на зберігання.

Майно, для якого не встановлено особливого порядку зберігання, передається одному з присутніх спадкоємців, а якщо спадкоємців на місці немає, то нотаріус може передати спадкове майно на зберігання сторонній особі або представнику житлово-експлуатаційної організації. У разі потреби управління майном (жилим будинком, квартирою, худобою тощо), а також якщо кредитори спадкодавця пред'явили претензії до прийняття спадкоємцями спадщини, державний нотаріус призначає хранителя майна, про що виносить постанову. Осіб, які прийняли майно на зберігання, державний нотаріус попереджає про кримінальну відповідальність за ст. 182 Кримінального кодексу України в разі розтрати або утаювання цього майна, а також про матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду. Про зроблене попередження від цих осіб береться підписка.

Якщо до спадкового майна входять грошові суми та цінні папери, то на прохання спадкоємця чи інших заінтересованих осіб за окремим описом не пізніше наступного після проведення опису дня вони здаються в депозит державної нотаріальної контори. Спадкове майно зберігається в депозиті державної нотаріальної контори за рахунок спадкоємця або інших заінтересованих осіб.

Срібло, золото в будь-якому вигляді й стані, іноземна валюта, платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, акредитиви, чеки, сертифікати), коштовне каміння і перли передаються на зберігання не пізніше наступного після проведення опису дня до відповідної банківської установи. Таке спадкове майно зберігається у банку за рахунок спадкоємців і за їхнім проханням. Якщо такого прохання не подано, зазначені предмети спадкового майна за бажанням заінтересованих осіб включаються в акт опису і передаються на зберігання цим особам.

Відповідно до ст. 64 Закону державний нотаріус може давати розпорядження про видачу зі спадкового майна сум на покриття певних витрат. Насамперед це витрати на догляд за спадкодавцем під час хвороби, а також на його поховання. Розпорядження про видачу зі спадкового майна грошей на поховання спадкодавця державний нотаріус може зробити до поховання на підставі свідоцтва про смерть і заяви заінтересованої особи. Після поховання спадкодавця таке розпорядження видає державний нотаріус після подання заінтересованою особою відповідних документів (рахунків магазинів похоронних товарів, кладовищ та ін.).

Зі спадкового майна можуть видаватися кошти (за їх наявності) на утримання осіб, які перебували на утриманні спадкодавця. Такі виплати можливі тоді, коли утриманці є спадкоємцями. Виплати зараховуються в ту частку спадщини, яка належить цьому утриманцю. Це можуть бути виплати на задоволення претензій, зумовлених законодавством про працю, та інших, що прирівнюються до них. Це стосується осіб, які працювали у спадкодавця (хатні робітниці, водії, секретарі).

Розпорядження про видачу зі спадкового майна державний нотаріус може дати на витрати на охорону спадкового майна і управління ним, а також на витрати, пов'язані з повідомленням спадкоємців про відкриття спадщини.

У разі потреби покриття витрат на догляд за спадкодавцем, на його поховання та на утримання осіб, які перебували на його утриманні, за відсутності у складі майна грошових сум державний нотаріус може дати розпорядження про видачу зі спадкового майна речей, вартість яких не повинна перевищувати суми фактичних витрат на ці потреби. Один примірник такого розпорядження залишається у справах державної нотаріальної контори та підшивається до спадкової справи.

Посадові особи виконкомів місцевих рад вживають заходів щодо охорони спадкового майна за тими ж правилами, що й державні нотаріальні контори, за винятком того, що посадові особи не мають права видавати розпорядження про видачу зі спадкового майна.

9.2. Накладання заборони на відчуження нерухомого майна

Накладання заборони на відчуження нерухомого майна спрямоване на своєчасне виконання боржником відповідного зобов'язання. Суть цієї нотаріальної дії полягає в тому, щоб перешкодити вільному розпорядженню майном. Коли на майно накладено заборону, то власник конкретного об'єкта нерухомого майна не може розпорядитися ним, оскільки не має одного з елементів права власності — розпорядження цим майном.

Вчинення цієї нотаріальної дії до 1 жовтня 1998 р. (дата набуття чинності Указу Президента України "Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні" [15]) належало до виключної компетенції державних нотаріусів або у передбачених законом випадках посадових осіб виконкомів місцевих рад. З 1 жовтня 1998 р. вчинення цієї дії належить також до компетенції приватних нотаріусів.

У ст. 73 Закону та п. 134 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [23] міститься перелік випадків, коли нотаріус накладає заборону на відчуження об'єкта нерухомого майна. Заборона накладається у таких випадках:

коли установа банку, підприємство чи організація видає громадянину позичку на будівництво, капітальний ремонт або купівлю жилого будинку;

за посвідчення договору довічного утримання;

за посвідчення договору про заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки та іншого нерухомого майна;

у разі накладення арешту на об'єкти нерухомого майна органами дізнання чи слідства, судовими установами у зв'язку зі справами, що перебувають у їх провадженні.

За повідомленням установи банку, підприємства чи організації про видану громадянину позичку на будівництво, капітальний ремонт чи купівлю жилого будинку заборона на відчуження цього об'єкта накладається автоматично.

При посвідченні договору довічного утримання заборона на відчуження нерухомого майна, яке є об'єктом договору, накладається обов'язково, оскільки набувач придбаного нерухомого майна (жилого будинку, квартири тощо) не має права розпоряджатися цим майном до смерті особи, яка є відчужувачем за договором. Накладання заборони на відчуження є самостійною нотаріальною дією, але вчиняється

разом із посвідченням угоди про довічне утримання і є обов'язковою умовою для посвідчення договору довічного утримання.

По-іншому вирішується питання про накладання заборони при посвідченні договору застави. Відповідно до ст. 32 Закону України "Про заставу" сторони за договором можуть самостійно вирішувати питання, чи накладати заборону на відчуження об'єкта нерухомого майна, про що зазначається в тексті договору.

Якщо за домовленістю сторін заборона на відчуження майна не накладається і це зазначено в тексті договору, нотаріус не накладає заборону на відчуження предмета заборони. Якщо ж у тексті договору питання накладання заборону на відчуження об'єкта нерухомого майна вирішено позитивно або ж про це нічого не сказано, то нотаріус має право накласти заборону на відчуження об'єкта нерухомого майна, який є предметом застави.

Накладання заборони на відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншого нерухомого майна здійснюється за місцем їх знаходження.

При вчиненні цієї нотаріальної дії, по-перше, здійснюється власне вчинення нотаріальної дії і, по-друге, вносяться відомості про вчинену нотаріальну дію до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. При цьому нотаріус повинен отримати відповідні документи, які є підставою для вчинення дії:

повідомлення установи банку, підприємства або організації про видачу громадянину позички на будівництво, капітальний ремонт або купівлю жилого будинку;

договір довічного утримання;

договір застави;

постанову слідчих або судових органів про накладання арешту на об'єкт нерухомого майна.

Накладання заборони проводиться вчиненням відповідного напису на повідомленні установи банку, підприємству чи організації про видачу позички. Один примірник повідомлення з написом нотаріуса про накладання заборони надсилається відповідній установі банку, підприємству чи організації, що видала позичку, а другий залишається у справах нотаріуса.

Заборона за договором довічного утримання та про заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, іншого нерухомого майна накладається шляхом вчинення відповідного напису на всіх примірниках договору.

Заборону на відчуження жилого будинку, квартири на підставі договору довічного утримання, як правило, накладає нотаріус, який по

свідчив договір довічного утримання, оскільки обидві зазначені нотаріальні дії вчиняються одночасно.

Заборона відчуження нерухомого майна реєструється у спеціальних реєстрах заборони відчуження, а також в алфавітній книзі обліку заборон. Після вчинення цієї нотаріальної дії відомості про неї мають бути внесені до Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна, який є комп'ютерною базою даних, що містить такі відомості: про накладені заборони і арешти, про зняття заборон та арештів; про видані довідки щодо відсутності або наявності заборон і арештів.

Держателем Єдиного реєстру є Міністерство юстиції України. Реєстраторами Єдиного реєстру є державні нотаріальні контори, державні нотаріальні архіви, приватні нотаріуси, що уклали відповідні угоди і мають прямий доступ до Єдиного реєстру через комп'ютерну мережу. Визнання реєстраторів у межах району, міста здійснюють відповідні управління юстиції.

Для внесення до Єдиного реєстру відомостей про заборону відчуження та арешти об'єктів нерухомого майна є підставою:

накладання державним або приватним нотаріусом заборони на об'єкт нерухомого майна;

повідомлення посадової особи виконкому відповідної місцевої ради про накладання заборони на відчуження об'єкта нерухомого майна;

повідомлення слідчих і судових органів про накладання арешту на об'єкт нерухомого майна.

Усі посадові особи, які накладають заборону на відчуження об'єкта нерухомого майна чи вчиненням нотаріальної дії, чи накладанням арешту, зобов'язані надіслати в день накладання заборони чи арешту повідомлення про вже накладені заборони чи арешти.

Знімають заборону на підставі повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позички, повідомлення про припинення договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання.

Одержавши такі повідомлення, нотаріус знімає заборону на відчуження відповідного об'єкта нерухомості.

Про зняття заборони, а також про зняття судовим або слідчим органом накладеного ними арешту на відчуження нерухомого майна нотаріус робить відповідні записи в реєстрі заборон та арештів і в алфавітній книзі обліку заборон на відчуження та арешт нерухомого

майна. Повідомлення судових або слідчих органів про зняття арешту залишається у справах нотаріуса.

Після того як знято заборону на відчуження чи арешт, зазначені відомості подаються до Єдиного реєстру. Підставами для внесення відомостей до Єдиного реєстру є повідомлення встановленого зразка, які надсилаються в день зняття заборони відчуження чи арешту об'єктів нерухомого майна.

9.3. Прийняття документів на зберігання

Ця нотаріальна дія на практиці зустрічається рідко. Суб'єктами такої нотаріальної дії можуть бути фізичні та юридичні особи. Приймати на зберігання документи мають право державні нотаріальні контори, приватні нотаріуси та консульські установи. Порядок прийняття документів на зберігання регулюється ст. 96, 97 Закону. Документи приймаються за описом, що складається у двох примірниках, один з яких видається заінтересованій особі, а другий залишається у нотаріуса. Опис підписують нотаріус і особа, яка звернулася за вчиненням цієї нотаріальної дії. В описі зазначаються прізвище, ім'я та по батькові особи, яка здала документи, її адреса, найменування документа, що здається на зберігання, на чиє ім'я його видано і ким, номер документа, дата його видачі, строк зберігання. На підставі п. 186 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України [23] нотаріус може прийняти документи без опису, якщо вони належно упаковані у присутності нотаріуса. Упаковка має бути скріплена печаткою і підписом нотаріуса, а також особи, яка здала документи на зберігання. Про прийняття документів на зберігання нотаріус видає особі свідоцтво, де зазначаються такі дані:

повне найменування і адреса юридичної особи;

термін зберігання документів;

номер за реєстром;

сума державного мита чи оплати вчинення нотаріальної дії;

підпис і печатка нотаріуса.

Нотаріус відповідає за зберігання документів протягом зазначеного строку.

Прийняті документи зберігаються в залізних шафах або сейфах, які опечатує нотаріус. Документи, що прийняті на зберігання, повертаються на вимогу особи, яка їх здала на зберігання, або на вимогу уповноважених нею осіб за умови пред'явлення свідоцтва та примірника опису.

 

 ...  14



Обратная связь

По любым вопросам и предложениям

Имя и фамилия*

Е-меил

Сообщение*

↑ наверх