Тема 11 МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ НОТАРІАТУ - Нотаріат в Україні - Книжный рай
Нотаріат в Україні

Тема 11 МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ НОТАРІАТУ

11.1. Нотаріальне оформлення документів для дій за кордоном.

Прийняття документів, складених за кордоном

У ст. 98 Закону передбачається, що нотаріуси приймають документи, складені відповідно до вимог іноземного права, а також вчиняють посвідчувальні написи за формою, передбаченою іноземним законодавством, якщо це не суперечить законодавству України. Існують дві умови оформлення документів, призначених для дії за кордоном:

документи оформлюються з урахуванням законодавства іноземних держав;

законодавство іноземних держав не повинно суперечити законодавству України.

Українські нотаріальні органи мають право вчиняти оформлення щодо документів, призначених для дії за кордоном:

засвідчувати вірність копій документів і перекладів документів;

посвідчувати доручення на ведення спадкових справ у судах та адміністративних органах, на управління та розпорядження майном, одержання гонорарів, аліментів, пенсій та інших періодичних платежів, на вчинення торгових операцій;

видавати свідоцтво про те, що громадянин живий і перебуває в певному місці;

вчиняти морський протест за заявою капітана іноземного судна;

видавати свідоцтво про право на спадщину;

засвідчувати справжність підпису на різних видах заяв.

На вимогу акредитованих в Україні дипломатичних представництв, консульських установ інших держав нотаріуси в межах їхньої компетенції можуть оформляти дозволи:

батьків на укладення шлюбу їхніх сина чи дочки з іноземцем;

на постійне місце проживання за кордоном;

батьків на тимчасовий виїзд неповнолітніх дітей за кордон;

• батьків на усиновлення їхніх дітей і зміну прізвища, ім'я, по батькові.

Нотаріус в інтересах громадян України, якщо це передбачено міжнародним договором за участю України, може вчинити і таку нотаріальну дію, як розкривання та оголошення заповіту, складеного за формою, передбаченою законодавством іноземної держави, і поданого нотаріусу після смерті заповідача. Порядок вчинення цієї дії регламентується листом Міністерства юстиції України "Про порядок вчинення нотаріальних дій, не передбачених законодавством України" від 29 березня 1994 р.

Оформлюючи документи, що призначені для дії за кордоном, нотаріус зобов'язаний роз'яснити заінтересованим особам необхідність їх наступної легалізації. Консульською легалізацією підтверджуються справжність і юридична сила оригіналів офіційних документів, призначених для дії за кордоном.

Легалізація — це процес надання юридичної сили документам, що мають бути використані за кордоном.

Різновидом консульської легалізації є посвідчення документів у посольстві відповідної держави в Україні, а потім у консульському управлінні Міністерства закордонних справ України.

Якщо це передбачено міжнародним договором України, кожна з договірних сторін приймає документи без легалізації. Підписання договорів про правову допомогу — один з ефективних способів спрощення порядку обігу офіційних документів, призначених для дії за кордоном. У разі участі держав у Гаазькій конвенції від 5 жовтня 1961 р. вимоги легалізації іноземних офіційних документів скасовуються. Під дію Гаазької конвенції підпадають, зокрема, документи юридичних установ — суду, прокуратури, нотаріату, акти адміністративних органів. Учасниками Гаазької конвенції були майже 80 країн. Консульське управління Міністерства закордонних справ України вже підготувало пакет документів стосовно приєднання України до цієї Конвенції.

Згідно з чинним законодавством України вивезенню за кордон не підлягають трудові книжки, військові квитки, посвідчення водія, технічні паспорти і посвідчення особи.

11.2. Міжнародні договори

Розрізняють два види міжнародних договорів, що містять норми, які стосуються нотаріальних дій: двосторонні договори про подання

правової допомоги з цивільних, сімейних та кримінальних справ і консульські конвенції.

Нині в Україні діють міжнародні угоди, що були укладені СРСР і зберігають юридичну силу на підставі правонаступництва. Таких договорів сімнадцять, у тому числі з Албанією, Алжиром, Болгарією, Угорщиною, Грецією, Єменом, Кіпром, Корейською Народно-Демократичною Республікою, Югославією та ін. З Італійською Республікою консульську конвенцію укладено 25 січня 1978 р. Такі угоди на підставі Віденської конвенції 1978 р. є дійсними для України, оскільки не суперечать національному законодавству.

До другої групи міжнародних угод належать такі, що були укладені вже незалежною Україною після проголошення її суверенітету. Це договір з Республікою Грузія від 9 січня 1995 р., Китайською Народною Республікою від 31 жовтня 1992 р., Литовською Республікою від 7 липня 1993 р., Республікою Молдова від 13 грудня 1993 р., Республікою Польща від 27 травня 1993 р., Естонською Республікою від 15 лютого 1995 р. Крім того, діє Конвенція про правову допомогу в цивільних, сімейних і кримінальних справах, укладена державами — членами СНД 22 січня 1993 р.

Щодо нотаріальної діяльності зазначеними договорами і конвенціями врегульовано питання оформлення спадкових прав, вжиття заходів щодо охорони спадкового майна, звільнення від консульської легалізації.

Суттєве значення для нотаріальної діяльності мають норми міжнародних договорів, які регулюють порядок подання правової допомоги. У випадках, передбачених договорами про правову допомогу, нотаріуси зносяться з консульськими представництвами безпосередньо. Відповідно до міжнародних договорів нотаріуси забезпечують докази, необхідні для ведення справ в органах іноземних держав. Такі дії проводяться відповідно до цивільного процесуального законодавства України.

Якщо міжнародним договором встановлено інші правила нотаріальної дії, ніж ті, що містяться у законодавстві України, то у вчиненні нотаріальної дії застосовуються правила міжнародного договору.

У разі віднесення міжнародним договором про правову допомогу до компетенції нотаріуса нотаріальних дій, не передбачених законодавством України, нотаріуси вчиняють ці нотаріальні дії в порядку, встановленому Міністерством юстиції України. До таких дій належить, зокрема, розкривання та оголошення заповіту, складеного за формою,

що передбачена законодавством іноземної держави, і поданого нотаріусу після смерті заповідача для розкривання і оголошення.

Якщо такий заповіт подається нотаріусу на території України і зазначена дія входить до його компетенції, то вона вчиняється в порядку, вказаному в листі Міністерства юстиції України "Про порядок вчинення нотаріальних дій, не передбачених законодавством України" від 29 березня 1994 р.

Відповідно до зазначеного листа нотаріус оголошує зміст заповіту і складає протокол про його стан і зміст. Цей протокол підписують нотаріус і особа, яка подала заповіт. Вони ж підписують кожний аркуш заповіту. До протоколу додається засвідчена копія заповіту, а залежно від вимог договору — копія протоколу та оригінал заповіту. Зазначені документи можуть бути видані заінтересованій особі або надіслані компетентній установі іноземної держави за правилами виконання доручень.

 

 ...  16



Обратная связь

По любым вопросам и предложениям

Имя и фамилия*

Е-меил

Сообщение*

↑ наверх