Політологія для політика і громадянина

Розділ 3 Політика як суспільне явище

3.1. Поняття і структура політики

Будь-яка наука як така є систематизованим знанням, що

спрямоване на пізнання справжніх властивостей та зв'язків певних речей, величин, суб'єктів один з одним. У такий спосіб політологія, або політична наука (фахівці-суспільствознавці ще й досі не дійшли згоди стосовно того, який термін найбільше відповідає суті та змісту цієї науки), передбачає знання та аналіз властивостей (характеристик) і відносин (зв'язків) між певними суб'єктами у сфері політики.

Основним предметом наук, що досліджують політичну сферу суспільства, є політична влада, форма та методи її організації, розподілу й функціонування в суспільстві, розглядувані у зв'язку з вивченням реальної політичної свідомості, мотивів і соціальних настанов, а також поведінки окремих індивідів, соціальних груп і спільнот та їх організацій.

Слово "політика" вживається на практиці у надзвичайно широкому розумінні, і це спонукає перш ніж розглядати основні категорії політології звернутися до етимології зазначеного терміна, історія використання якого сягає віків.

Узагалі існують два основні підходи до тлумачення терміна "політика": з одного боку, це заняття малодостойне й цинічне, з другого — високоморальне й творче, притаманне "справжнім аристократам духу" (змістовна характеристика поняття).

93

З функціонального погляду виокремлюються також два підходи: спосіб досягнення власних егоїстичних цілей і мистецтво управління, спрямоване на досягнення загального блага та справедливості.

Аналіз поглядів мислителів минулого та сучасних дослідників, який подається далі, засвідчує, що перше розмежування поглядів на термін "політика" сталося водночас з його появою. До речі, античне розуміння полягало в тлумаченні біологічної природи політики. Розбіжності почалися з неоднакової оцінки можливості інтегрування егоїстичних за натурою окремих індивідів задля інтересів більшості.

На перший погляд, маючи на меті дослідити сучасні проблеми політології у вивченні особливостей аналізу політичної сфери суспільства, не варто починати з давніх-давен. Але це лише на перший погляд. Насправді ж, забігаючи наперед, ми зі здивуванням зможемо констатувати: майже все, що було сформульовано й витлумачено древніми, у тій чи іншій формі повторюватиметься якимось магічним рефреном упродовж тисячоліть аж до наших днів.

Сучасні традиції вживання терміна "політика" започатковані античним (давньогрецьким) розумінням політики як надто благородної справи — мистецтва державного управління, покликаного об'єднати суспільство навколо вищої його мети.

Виокремлюють два основні підходи до застосування терміна "політика" (рис. 1).

Перший характеризує її як царину (сферу) людської діяльності, другий — як спрямування або спосіб діяльності.

За першого підходу політика визначається як вид практичної діяльності (дії парламенту, уряду, інших владних структур), що виявляється через участь у державному управлінні. Ця діяльність може бути спрямована на досягнення чи розширення масштабів цієї участі, здійснення впливу на державне управління чи державну владу і т. ін.

Коли йдеться про другий підхід, політика визначається як спрямування діяльності окремих інститутів або осіб, котрі реалізують певні пріоритетні цілі чи засоби їх досягнення. Тому говорячи, наприклад, про політику певної президентської адміністрації в галузі екології чи підтримки власного товаровироб94

Царина (сфера) людської діяльності і т. ін. (загальнонауковий підхід)

Що ґрунтується на етичних засадах (етичне розуміння)

Як засіб досягнення

егоїстичних цілей (цинічне розуміння)

На аналітичному (раціональному) ґрунті (ціннісно-нейтральне розуміння)

Спрямування або спосіб діяльності (буденно-публіцистичний підхід)

Пов'язана з відносинами станів, націй, суспільних груп (марксистська доктрина)

Пов'язана з функціонуванням урядових структур і діяльністю осіб, які здійснюють управління (формально-інституціо-нальна доктрина)

Рас. 1. Застосування терміна "політика"

ника, мають на думці саме останнє тлумачення терміна "політика".

Грецькою слово "політика" означає мистецтво управління державою, тобто спосіб реалізації цілей держави всередині та за межами її території. Звідси, до речі, і традиційний нині поділ політики на внутрішню та зовнішню.

Таке тлумачення політики висуває категорію держави в центр науки про політику.

Розгляд політики як царини людської діяльності узгоджується з марксистською та формально-інституціональною доктринами.

95

Перша інтерпретує політику як сферу діяльності, що пов'язана з відносинами між станами, націями та іншими великими суспільними групами. Ядро цих відносин — виборювання, утримання та використання державної влади.

Друга інтерпретує державу в категоріях діяльності уряду, урядових установ та осіб, котрі виконують урядові функції. Отже, у цьому разі під політикою розуміють характер, принципи організації роботи та функції держави, її урядових структур, які реалізують через державу свою владу.

Розглядаючи політику як сферу людської діяльності, можна тлумачити її трьома способами.

1. Політика як діяльність на етичних засадах.

Ця традиція започаткована Арістотелем, який вважав, що кожна спільнота створюється з певною метою. Означена мета мусить перевершувати всі індивідуальні блага окремих людей. Цією метою є справедливість або найвище благо для всіх. Виходячи з такого розуміння домінантною рисою політики має бути мудрість, яка полягає в умінні вибирати засоби для реалізації моральної мети.

2. Політика як засіб досягнення егоїстичних цілей. Характеризується як цинічне розуміння політики, що налічує

чимало варіантів: від "мистецтва можливого", "після нас хоч потоп" аж до виправдання збройної боротьби за "життєвий простір" і т. ін.

Таке розуміння політики, в якому мета виправдовує будь-які засоби її досягнення, все-таки не належить до визначальних традицій західної політичної культури, започаткованої античністю.

3. Ціннісно-нейтральне розуміння політики.

Полягає в раціональному, аналітичному тлумаченні політики як сфери діяльності. Проте в ній немає вочевидь заданої регламентації, жорстких "правил гри". Ця сфера діяльності регулюється правовими, соціальними та психічними нормами, які можуть суттєво відрізнятися одна від одної в різних суспільствах.

У сучасному світі роль правових норм і загальнолюдських морально-етичних цінностей (традицій, звичок, соціальних настанов) зростає. За таких умов узгодження цілей та інтересів окремих осіб, соціальних груп і т. ін. через досягнення комп

96

ромісів на ґрунті поваги до базових демократичних цінностей сприяє перетворенню переговорів (а також вироблення відповідних домовленостей) на головний засіб політичної діяльності.

Отже, у ціннісно-нейтральному розумінні політика є сферою діяльності, яка обмежена певними умовами, й намагається досягти бажаної мети в державному управлінні чи міждержавних відносинах.

Інакше кажучи, політика — це участь суб'єктів політики у справах держави і громадянського суспільства у формі політичної діяльності та реалізація цієї участі через конкретні політичні технології, механізми, форми і методи здійснення політичної влади.

3.2. Об'єкти і суб'єкти політики

В основі різнобічних інтересів соціальних суб'єктів лежать різні потреби: економічні, соціальні, психологічні тощо. Останні породжують прагнення реалізувати зазначені потреби використанням політичної влади. Кожна соціальна група намагається впливати на форми політичної влади, конкретні напрями й методи її діяльності, аби остання відбивала інтереси саме цієї групи. Форма впливу може бути або безпосередньою, або через політичні партії, суспільні організації та рухи.

Зі сказаного випливає: об'єктом політики насамперед є влада. До неї прагнуть політичні сили, які відбивають інтереси тих чи інших соціальних груп суспільства.

Але якщо влада є самоціллю для певних політичних суб'єктів, це може спричинити серйозний конфлікт, оскільки суспільство не здатне нормально функціонувати, коли не враховуються інтереси інших політичних суб'єктів.

В окремі періоди історії боротьба за владу може виходити на перший план, однак після цього обов'язково настає період, коли сфера політики стає набагато ширшою і охоплює процеси функціонування та розвитку влади, впливу на економічні, соціальні, духовні процеси, що відбуваються в суспільстві.

Таким чином, констатуємо, що об'єктом політики в різних сферах суспільства є відносини соціальних груп із питань, життєво важливих для зазначених груп і суспільства взагалі, а та

97

кож відносини між ними та державними інституціями. У першому випадку йдеться про такі поняття, як власність, влада, морально-етичні норми, у другому — форми й методи реалізації економічної, суспільної, соціальної політики тощо.

Суб'єктом політики можуть бути особистість, організація або суспільна група, які здатні творити політику й ініціювати істотні зміни в політичних відносинах. (Під творенням політики розуміють постійну й певною мірою самостійну участь у політичному житті відповідно до власних і суспільних інтересів, вплив на поведінку та стан інших суб'єктів.)

Здатність творити політику характеризують терміном політична суб'єктність, яка залежить від об'єктивних можливостей діяти (обмежених структурою політичних сил і рівнем розвитку суб'єкта) і суб'єктивних можливостей (мотивації, знань, умінь, послідовності дій).

Суб'єктів політики можна класифікувати за розглянутими далі ознаками.

1. Інтересом, який вони прагнуть реалізувати через політичну владу:

• громадянське суспільство загалом;

• соціальні, етнічні та конфесійні групи;

• окремі особистості.

2. Соціально-становою приналежністю:

• стани (робітничий, селянський тощо);

• політичні лідери (еліта) станів.

3. Соціально-професійною приналежністю:

• громадяни, які мають політичні права і не є професійними політиками;

• громадяни, котрі тимчасово професійно здійснюють політичну діяльність як обрані до представницьких, виконавчих або судових органів влади;

• громадяни, які професійно здійснюють політичну діяльність (теоретичну чи практичну);

• громадяни, які працюють у державно-адміністративному апараті, що репрезентує державу.

4. Належністю до організованих етноконфесійних груп:

• етнополітичні об'єднання та рухи (етносів, що домінують, чи національних меншин);

• конфесійно-політичні об'єднання та рухи.

98

5. Ступенем і мірою організованості:

• державні організації та інституції;

• політичні партії;

• громадсько-політичні організації, об'єднання, рухи;

• політичні блоки, фракції, угруповання.

Велика суспільна група стає суб'єктом політики за умов:

1) міцних внутрішніх зв'язків і єдності;

2) усвідомлення нею власного становища і спільних інтересів, а відтак відчуття самобутності, співдружності, ідентифікації з групою, внутрішньої солідарності і т. ін.;

3) організації, тобто координації керівними центрами поведінки та дій окремих територіальних, галузевих угруповань, течій, вікових, статевих, професійних та інших категорій.

Марксистська доктрина розглядала суспільне значення діяльності та сфери впливу індивідів і організації як віддзеркалення певного рівня самосвідомості й організованості великих суспільних груп, їхньої інтеграції, зв'язків конкретних людей і колективів з великою суспільною групою, а також співвідношення сил між різними групами (станами, верствами, національностями тощо).

В інших концепціях домінує, як правило, погляд, що зосереджується на особистості. Остання вважається реальним суб'єктом політики, а колективні форми діяльності та впливу розглядаються як сукупність або сумарний вектор індивідуальних дій.

У формально-інституціональних концепціях вирішальна роль відводиться політичним організаціям та інститутам — державним органам, партіям, об'єднанням, еліті, керівним групам. Свідомість суспільних груп тут розглядається як результат діяльності організацій та їх керівників, а маси — як об'єкт управління соціальними інститутами.

Отже, на цих підставах можна зробити висновки про неоднакову суспільну "вагу" різних суб'єктів політики. Зрештою, це зрозуміло. Надто нерівнозначними за функціями, роллю та формами участі в політичній діяльності є держави, народи, стани, партії, рухи, профспілки, політичні лідери та звичайні громадяни. Крім того, потрібно враховувати роль суб'єктів різного рівня організаційної ієрархії (соціальних інститутів, великих і малих груп, індивідів), різний рівень політичної суб'єктності або впливовості сил, які діють на одному й тому самому рівні. Загально

99

відомо, що є провідні суспільні групи, більш і менш впливові стани, рухи, партії, лідери і т. ін.

Глибше осмислити поняття політики спробуємо через розгляд її структури (рис. 2).

Політичний інтерес

(внутрішнє, мотиваційне джерело політичної поведінки)

J

Політична організація

(спосіб і характер побудови центрів управління політичною сферою суспільства)

ПОЛІТИКА

Політичні відносини

(взаємозв'язки суб'єктів політики, суб'єктів та об'єктів політики)

L

Політична свідомість

(усвідомлене ставлення

людей до своїх політичних інтересів)

Політична діяльність

(активність суб'єктів політики, спрямована

на реалізацію політичних інтересів)

Рис. 2. Структура політики

Проаналізувавши змістовне та структурне наповнення терміна "політика", маєм підстави рухатися в напрямі типології та функції політики.

3.3. Типологія і функції політики

Багатогранний і складний світ політики можна розглядати з різних поглядів. Відповідно до цього вимальовується орієнтовна типологія політики:

• політика як наука — тою мірою, наскільки вона пов'язана із знаннями, ідеями, концепціями і доктринами, що реалізуються у житті;

• політика як установки, інтереси, цілі різноманітних політичних інститутів, соціальних груп і т. ін.;

• політика як практична діяльність суб'єктів політики по реалізації певних моделей, програм, напрямів діяльності;

• політика як участь у справах держави, вплив на владу різних політичних сил (суспільно-політичних блоків, організацій, рухів, політичних партій, громадян, груп тиску);

100

• політика як відносини соціальних суб'єктів з погляду організації та реалізації державної влади;

• політика як узгодження і регулювання соціальних інтересів суб'єктів політики, забезпечення балансу та рівноваги цих інтересів на основі досягнення компромісів між різними класами, етносами, групами та ін.

• політика як управління політичною сферою суспільства в контексті концепції "мистецтва можливого" тощо.

На початку цього розділу ми вжили епітет "орієнтовна" до типології політики. Це не випадково, бо політика є настільки різноманітним суспільним явищем, що вчені ніяк не можуть зупинитися на певному усталеному визначенні.

Не претендуючи на істину в останній інстанції, з погляду необхідності забезпечення функціонування суспільної сфери в цілому пропонуємо виокремити такі провідні види політики: правову, економічну, соціальну і гуманітарну.

^^^^^^^^^^^^ Під правовою політикою будемо розуміти ПРАВОВА систему цілей і засобів їх досягнення певПОЛІТИКА ними політичними інститутами, насамперед

^^^^^^^^^^^    державою у правовій сфері суспільства.

Здійснюється правова політика головним чином через органи держави, закони та інші правові акти.

У широкому розумінні будь-які зміни законодавства є змінами у правовій сфері. Але з погляду політології нас цікавлять лише такі закони і правові акти, які суттєво змінюють правовий статус суб'єктів і об'єктів політики, індивіда по відношенню до держави і суспільства.

До таких фундаментальних змін можна зарахувати конституційні зміни прав і свобод, реформи виборчого законодавства, сімейного і карного права тощо.

Правову політику варто розглядати насамперед в контексті правової держави, яка є організаційно-юридичним механізмом управління функціонування суспільної сфери. В такій державі система права покликана захищати громадян, їхнє життя, свободу, власність, особисте достоїнство від будь-якого утиску згаданих вище прав і свобод.

Рівень цивілізованості правової держави залежить від ефективності правових механізмів, які захищають права і свободи громадян, суб'єктів і об'єктів політики.

101

По суті ми можемо говорити про політико-правову модель правової держави як динамічну соціокультурну систему координат, що змінюється у процесі розвитку політичної сфери суспільства.

У цьому зв'язку логічним є дослідження проблем правової політики через політико-правову культуру суспільства. Остання може розглядатися через призму політико-правової культури діяльності державних інституцій, структур громадянського суспільства (суспільно-політичних організацій та рухів, партій і т. ін.), окремих особистостей.

Правова політика реалізується у вигляді політико-правових документів та конкретних ідей, спрямованих на їх реалізацію.

Тому ми маємо підстави говорити про семіотичну (від грецьк. semeiotike — вчення про знаки) культуру правової політики.

Ця, на перший погляд, парадоксальна постановка цієї проблеми обґрунтовується тими обставинами, що право є сукупністю знаків, за допомогою яких соціальна інформація фіксується і накопичується в пам'яті суспільства. І ця сукупна семіотична система політико-правової інформації у вигляді окремих своїх елементів та блоків інтегрується в локальні системи політико-правових цивілізацій, що відрізняються одна від одної напрямами і сутністю правової політики.

^^^^^^^^^^^^^     Під економічною політикою будемо ро-ЕКОНОМІЧНА        зуміти систему цілей і засобів їх досяг-ПОЛІТИКА нення певними політичними інститута^^^^^^^^^^^^^ ми та економічними організаціями (переважно міжнародними) в економічній сфері суспільства.

Те, що взаємодія політики і економіки має визначний характер в суспільному житті, цілком зрозуміло. Глибинний базис політичних відносин детермінується економічними інтересами, економічним становищем держави, станів, груп, індивідів. У свою чергу політична діяльність не може не впливати на економічні відносини в суспільстві та економічну роль держави.

Вперше теза залежності політичних процесів від соціального та матеріального положення громадян прозвучала у Арістотеля

("Політика").

102

Новий час на перші позиції висунув свободу й індивідуальні властивості людини як окремої одиниці соціальної та економічної дії.

За таких умов економічна влада поступово обмежувала абсолютний характер влади політичної. Саме тому такі представники ліберальної економіки як Адам Сміт (1723-1790) виступали на захист індивідуальної свободи і приватної власності.

Провідною ідеєю класичного лібералізму було невтручання держави в економічне життя і саморегуляція ринку.

Карл Маркс (1818-1883) і його послідовники зробили висновок про те, що володіння економічною владою, тобто засобами виробництва, прямо або опосередковано ставить під контроль політичну владу. Натомість активна роль політики, особливо при зміні суспільно-економічних систем, значно змінює економічну сферу суспільного життя.

У XX столітті після кількох світових економічних криз (особливо кризи 1929-1933 рр.) актуалізується і набирає ваги теорія державного регулювання економіки, яка отримала свою назву від імені Джона Мейнарда Кейнса (1883-1946).

Суть кейнсіанства полягає у збільшенні видатків державного бюджету, розширенні обсягів громадських робіт, регулюванні зайнятості, збільшенні кількості грошей, що надходять в обіг і т. ін.

Проте прихильники неолібералізму не відмовилися від своєї віри в найкраще функціонування економіки в умовах вільного ринку.

Наприклад, Ф. Хайек (1899-1992), один із найвідоміших представників цієї теорії, активно виступав проти державного впливу у справи ринкової економіки. Слід визнати, що його однодумці з Чиказької школи (М. Фрідмен та ін.) мали досить великий вплив на економічну політику провідних західних держав світу наприкінці XX ст.

Але є й інша крайність, коли держава бере на себе головну економічну і політичну владу, лишає індивіда можливості здійснювати економічний вибір і перекладати на себе відповідальність за прийняті рішення і дії. На певному етапі така концепція економічної і політичної влади та відповідна економічна політика може дати тимчасовий виграш (як це було в країнах так званого реального соціалізму), але зрештою такий надмоно-полізм приводить до загнивання, застою і стагнації.

103

^^^^^^^^^^^^^     Під соціальною політикою розуміють С°и.|АЛЫНА систему цілей і засобів їх досягнення поПОЛ|ТИКА літичними і державними інститутами з

регулювання соціальної сфери суспільства, соціальних відносин відповідно до сукупності політичних установок, принципів, рішень та ідей, спрямованих на задоволення соціальних інтересів і потреб особистостей, соціальних груп, класів та ін.

Ефективність соціальної політики визначається ступенем задоволення матеріальних і духовних потреб людини. Зрозуміло, що соціальна політика великою мірою залежить від результатів здійснення економічної політики.

Суб'ектами соціальної політики виступають спеціалізовані установи і організації, які реалізують соціальну функцію держави.

У соціальній державі, окрім державних інституцій, цією проблематикою опікуються корпорації, підприємства, профспілки, релігійні та благодійні організації.

Об'єктом соціальної політики є суспільство, його класи, соціальні спільноти, окремі особистості.

Водночас ті ж самі соціальні спільноти є носіями соціальної політики, її суб'єктом.

Державна влада формує соціальну політику шляхом визначення завдань суспільного розвитку, законотворчою діяльністю, бюджетними асигнуваннями на соціальні цілі.

Соціальна політика — явище багатогранне, яке має економічний, організаційний, правовий, культурологічний, екологічний, особистісний виміри. Вона охоплює своїми регулятивними функціями відносини між державою та індивідом, класами, різними соціальними групами, націями, народностями та етнічними групами.

Соціальна політика встановлює відносини між суспільством і особистістю переважно через регулювання відносин між особистістю і соціальними групами, приналежність до яких визначає зміст соціальних інтересів людини.

У цьому зв'язку управління інтересами і через інтереси людей має бути одним із провідних принципів здійснення соціальної політики.

Надзвичайно важливим є також забезпечення захисної функції соціальної політики, а відтак — і держави.

104

Насамперед мова йде про гарантування прожиткового мінімуму людини через встановлення мінімальної заробітної платні, пенсії, адресної допомоги або забезпечення елементарних потреб в галузі охорони здоров'я, безпеки життєдіяльності тощо.

Соціальна політика здійснюється шляхом розробки і прийняття законодавчих актів у галузі соціальних відносин, ухвалення соціальних програм, конкретними рішеннями з окремих питань соціального розвитку і т. ін.

Практична політика в сучасному світі аж ніяк не може облишити проблеми соціальної політики, оскільки соціальна стабільність політичної системи великою мірою залежить від ефективності соціальної політики. І якщо ми говоримо про показники прогресивності розвитку суспільства, то обов'язково повинні розуміти, що розвинута соціальна політика є невід'ємною частиною соціальної держави, побудова якої проголошена багатьма конституціями світу.

Якщо соціальна політика опікується ГУМАНІТАРНА забезпеченням прав людей, насамперед

ПОЛІТИКА через соціальні групи, до яких вони належать, то гуманітарна політика має

розглядатися як система цілей і засобів їх досягнення політичними і державними інститутами з управління та регулювання духовною сферою суспільства.

Тут мова йде про культурну, етнонаціональну, освітню, наукову, інформаційну та інші види політики, спрямовані на всебічний розвиток людини як особистості, забезпечення її конституційних прав і свобод.

Зрозуміло, що гуманітарна політика тісно пов'язана з правовою, економічною та соціальною політикою держави.

Скажімо, якщо ми говоримо про забезпечення культурних та освітніх потреб окремих особистостей, соціальних, етнічних, демографічних та інших груп, ми повинні розуміти, що ця діяльність мусить регулюватися відповідними законами, мати матеріальне та інформаційне забезпечення тощо.

Гуманітарна політика розрізняється за цілями, змістом, спрямованістю, формами і методами здійснення, результатами.

Цілями гуманітарної політики можуть бути консолідація титульної нації та національних меншин, усіх соціальних груп на

105

засадах гуманізму, всебічного розвитку людини та забезпечення її культурних, національних, освітніх потреб. Це в демократичній, правовій державі.

У тоталітарному суспільстві, навпаки, гуманітарна політика спрямована на атомізацію суспільства, підкорення особистості панівній ідеологічній доктрині (комуністичній, фашистській, націонал-соціалістичній, сіоністській, фундаменталістській тощо).

За змістом можна виокремити гуманітарну політику гуманну і антигуманну, за спрямованістю відповідно — демократичну і тоталітарну.

Якщо розглядати форми і методи реалізації гуманітарної політики, то вона може здійснюватися шляхом ненасильства, толерантності або через насильство та репресії.

Аналогічно до цього можуть розглядатися й результати: злагода, співпраця, єдність або напруга, конфронтація, конфліктність.

Вищою ціллю гуманітарної політики, зокрема української держави, має бути створення умов для повноцінного культурного, національного, соціального розвитку особистостей, соціальних груп та суспільства в цілому на основі реалізації прав людини, усіх народів і етносів у складі єдиної багатонаціональної держави.

І в цьому контексті потрібно захищати національні інтереси українського суспільства від культурно-інформаційної експансії, і так званого глобального уряду, контрольованого масонсько-сіоністськими колами, і шовіністських кіл в сусідніх державах, які мають територіальні претензії до України.

Отже, чужого — навчайтесь, але свого не цурайтесь, оскільки формування та збереження духовної єдності нації є запорукою високого рівня гуманітарного, соціального та економічного розвитку суспільства, його просування до побудови дійсно демократичної, правової, соціальної держави.

106

 

 ...  8



Обратная связь

По любым вопросам и предложениям

Имя и фамилия*

Е-меил

Сообщение*

↑ наверх