Порівняльне правознавство (Курс лекцій)

Тема 8 Сімейне право

Поняття шлюбу та умови його взяття. Особисті відносини між подружжям за національним правом різних країн. Майнові права та обов'язки подружжя за правом різних країн. Розірвання шлюбу за національним правом зарубіжних країн.

8.1. Поняття шлюбу та умови його взяття

Сімейне право традиційно вважається інститутом приватного права і входить до складу цивільного права. Тому джерелами сімейного права в багатьох країнах є цивільні кодекси або інші акти цивільного (сімейного) законодавства, а також судова практика з сімейно-майнових, тобто цивільних за своєю сутністю справ. Але існують і певні відмінності в окремих країнах. Наприклад, своєрідною є система джерел сімейного права США, де поряд із сімейним правом окремих штатів діє рекомендований для використання у штатах федеральний Єдиний закон про шлюб і розлучення.

В основу сучасного сімейного права, як і раніше, покладено норми поведінки у шлюбі та сім'ї, які визначаються особисто-майновими відносинами. Ці норми не можуть залишатися сталими і незмінними. Періодично з розвитком суспільних відносин відбуваються зміни та реформи і в сімейному законодавстві.

Основні положення сімейного права регулюють шлюбно-сімейні відносини між подружжям, між батьками та дітьми. В свою чергу, всередині цих великих розділів виокремлюють норми, які регулюють порядок взяття шлюбу та його припинення, майнові та особисті відносини подружжя тощо.

Що стосується законодавчого визначення поняття "шлюб", то, як правило, в джерелах сімейного права різних країн воно відсутнє. Відповідно до загальної правової концепції шлюб може вважатися цивільно-правовою угодою (договором), різновидом партнерства або добровільним союзом чоловіка та жінки, внаслідок чого між особами, які одружуються, встановлюються особливі шлюбні правовідносини.

Договірна концепція шлюбу найпоширеніша і ґрунтується на вимогах, які висуваються законами до порядку укладення будь-яких угод. Шлюб-партнерство — концепція, характерна для держав сім'ї континентального і частково загального права. її зміст полягає у чіткому розподілі функцій між подружжям. Розуміння шлюбу як союзу двох незалежних і рівноправних партнерів (Східна Європа, в тому числі й Україна) припускає закріплення в законодавстві відносної свободи кожного з них у вирішенні питань про продовження чи припинення спільного життя. Так, відповідно до німецького сімейного права, поняття "шлюб" (Ehe) означає офіційно укладений з дотриманням певних формальних вимог союз між подружжям для постійного проживання сім'ї. Дещо іншим є розуміння шлюбу як союзу чоловіка та жінки в мусульманських країнах. У них союз трактується за нормами шаріату як освячений Богом. Підставою його реєстрації є попередня домовленість (договір) між родичами майбутніх наречених.

Законодавство і практика всіх країн передбачають комплекс умов, які необхідні для взяття шлюбу і недотримання яких може призвести до визнання шлюбу недійсним та до його скасування. Деякі з цих умов продиктовані ставленням тієї або іншої держави до шлюбно-сімейних відносин як до основи розвитку нації та джерела рушійної сили народу, чим і продиктована необхідність державного регулювання та піклування про нормальний і здоровий розвиток сім'ї.

Умови реєстрації шлюбу поділяються на матеріальні та формальні. Матеріальними вважаються позитивні або негативні вимоги, з наявністю чи відсутністю яких пов'язується питання про дійсність шлюбу (наприклад, досягнення шлюбного віку, наявність дієздатності тощо). Формальні умови шлюбу — це вимоги до процедури його оформлення (наприклад, попередня публікація про шлюб, церемонія шлюбу тощо).

Найважливіші матеріальні умови взяття шлюбу полягають у такому:

1. Досягнення шлюбного повноліття особами, які бажають взяти шлюб. У більшості країн шлюбний вік менший, ніж вік загального повноліття. Наприклад, у деяких країнах Латинської Америки він становить 12 років для дівчат і 14 років для чоловіків (Колумбія, Еквадор); в Англії для обох з подружжя — 16 років; у Франції для жінок — 15 років, для чоловіків — 18 років. Відпові

дно до закону Індії про шлюб 1955 р. шлюбний вік для чоловіків становить 21 рік, а для жінок — 18 років. Тобто шлюбний вік багато в чому залежить від традицій і звичаїв, які існують у тій або іншій країні.

В окремих випадках законодавство різних країн передбачає можливість зниження (диспенсації) шлюбного віку за наявності вагомих підстав і за рішенням компетентних органів, якими можуть бути або суд, або прокуратура чи органи місцевого самоврядування.

Згода законних представників неповнолітніх осіб, які бажають взяти шлюб, потрібна лише в окремих правових системах, наприклад, у Франції, ФРН. Проте в Німеччині недотримання цієї умови не тягне автоматичного визнання шлюбу недійсним. Законодавством цієї країни передбачено також можливість оскарження неповнолітнім до суду відмови батьків дати згоду на шлюб.

Умова неперебування у шлюбі стосується тих країн, де сімейне право ґрунтується на принципі моногамії. Так, ЦК Франції закріплює правило про неможливість взяття нового шлюбу без розірвання попереднього. Полігамні шлюби зберігаються лише в деяких мусульманських країнах, особливо де є сильним вплив мусульманських фундаменталістів. Наприклад, Сімейний кодекс Алжиру дозволяє чоловікові мати одночасно до чотирьох дружин.

Відсутність родинних відносин (споріднення) та свояцтва між особами, які беруть шлюб, вважається важливою умовою для багатьох держав. У більшості з них забороняються шлюби між родичами по прямій лінії, повнорідними і неповнорідними братами і сестрами, усиновителями та усиновленими. Проте в деяких країнах існують щодо цього свої особливості. Наприклад, у Франції допускаються шлюби між дядьками та племінницями, тітками та племінниками. В Англії такі шлюби заборонені, але дозволяються шлюби між двоюрідними братами і сестрами. Своєрідністю в цьому питанні вирізняється Швеція, де дозволяється в окремих випадках шлюб між повнорідними братами і сестрами за умови, що вони виховувалися в різних сім'ях.

Щодо свояцтва як перешкоди для взяття шлюбу в різних країнах також існують свої особливості. Наприклад, у Франції не допускається шлюб між свояками по прямій лінії. За нормами Цивільного кодексу батько розлученого сина не може взяти шлюб із колишньою дружиною свого сина, доки син живий. За цими ж нормами забороняються шлюби між усиновителем та усиновленими.

У ФРН шлюб усиновителя із взятою за дочку припиняє відносини з удочеріння.

Взаємна згода осіб, які беруть шлюб, є умовою, що притаманна тим правовим системам, де шлюб вважається добровільним союзом. У мусульманських країнах батько має право видавати дочку заміж без її згоди.

Нині в окремих країнах спеціально передбачено таку норму права, яка не допускає взяття шлюбу між особами однієї статі або, навпаки, допускає шлюб між особами однієї статі. На практиці іноді виникає проблема визначення статі окремих осіб, які бажають взяти шлюб. У таких випадках питання про характер фізичної аномалії та можливість взяття шлюбу вирішується компетентним органом, наприклад, в Англії — судом, в Італії — прокуратурою.

Непередбаченість мотивацій поведінки деяких осіб, які зважуються на операції зі зміни статі, ставить перед сімейним правом нові проблеми. За законодавством деяких країн, особа, яка змінює стать, отримує нові документи з визнанням нової статі, тобто для взяття шлюбу з особою протилежної статі (в тих країнах, де не дозволяється шлюб з особами однієї статі) в них не виникає перешкод. А в інших країнах законодавство не дозволяє змінювати документи особі, якій зробили операцію і яка стала особою іншої статі, тобто якщо чоловік через операцію перетворив свій організм на жіночий, то за документами він все одно залишається чоловіком. У такому разі виникають проблеми із взяттям шлюбу.

Задовільний стан здоров'я осіб, які беруть шлюб, — умова, що передбачена в законодавстві різних країн. У багатьох країнах на законодавчому рівні встановлено перелік хвороб, які не дають право брати шлюб (наприклад, венеричні хвороби або психічний розлад). Іноді при взятті шлюбу вимагають медичну довідку про стан здоров'я, яка може або стати підставою для відмови в наданні дозволу на шлюб, або дати інформацію іншій стороні про стан здоров'я того, з ким він чи вона збираються одружитись.

Заборона брати новий шлюб протягом певного строку стосується, як правило, жінок. Наприклад, після смерті чоловіка, розлучення або визнання шлюбу недійсним у Франції і Швейцарії — протягом 300 днів, у ФРН — 10 місяців. Метою такої заборони є, зокрема, прагнення попередити виникнення можливих спорів щодо встановлення батьківства або у справах про спадкування. В деяких

штатах США існують тимчасові обмеження на взяття нового шлюбу для осіб, які визнані судом винною стороною у процесі розлучення (як правило, через подружню зраду).

9. Заборона брати шлюб певним особам інколи передбачена в законодавстві окремих країн. Такі обмеження можуть стосуватися служителів культу, зокрема священиків. Так, відповідно до норм іспанського права для реєстрації шлюбу священику потрібно отримати дозвіл церковної влади. В деяких країнах Латинської Америки специфічною є така заборона щодо осіб, які скоїли вбивство або замах на вбивство. їм заборонено брати шлюб з особою, яка була у шлюбі з потерпілим від цього злочину.

Щодо формальних умов реєстрації шлюбу, то залежно від способу реєстрації всі країни можна поділити на кілька груп:

країни, шлюби в яких реєструються тільки в цивільній формі (тобто офіційно визнається лише цивільний шлюб, але це не означає, що подружжя не має права після цього взяти церковний шлюб), — Франція, Бельгія, Швейцарія, ФРН, Японія, деякі штати США;

у цивільній або релігійній формі за вибором подружжя — Іспанія, Італія, Англія, Канада та ін.;

у релігійній формі — Ізраїль, Кіпр, Ліхтенштейн, деякі штати США, окремі провінції Канади, мусульманські країни.

Процедура оформлення шлюбу, як правило, складається з підготовчої та основної частини. Підготовча частина — це оголошення про шлюб, яке дає можливість зацікавленим особам заявити про свої заперечення. У країнах, що належать до сім'ї загального права, оголошення про шлюб може бути замінено отриманням дозволу (ліцензії) церковних або державних органів, до компетенції яких входить реєстрація шлюбів. Для отримання строкової ліцензії, дійсної від 1 місяця до 1 року, сторони зобов'язані під присягою заявити про відсутність перешкод для взяття шлюбу.

В окремих державах реєстрації шлюбу передує договір про майбутній шлюб (заручини). Здебільшого це своєрідний ритуал, що може супроводжуватися обміном подарунками. У разі порушення договору заручин однією зі сторін його примусове виконання не допускається. Однак порушення заручин без поважних причин породжує обов'язок відшкодування збитків, заподіяних іншій стороні. Якщо під час заручин відбувався обмін подарунками, а шлюб не

було взято, то подарунки повертають їх власникам, інакше це може вважатися безпідставним збагаченням і потягти за собою юридичні наслідки.

До формальних умов можна віднести і таку, як присутність обох сторін під час церемонії реєстрації шлюбу, яка передбачена майже всіма правовими системами. Але в окремих країнах як виняток допускається представництво, наприклад, в Іспанії, Панамі, Перу.

І ще одна формальна умова — це присутність встановленої кількості свідків, як правило, від двох до шести.

Шлюб, зареєстрований з порушенням умов, передбачених певною правовою системою, може бути абсолютно або відносно недійсним. Так, реєстрація шлюбу з особою, яка не досягла шлюбного віку, тягне за собою його абсолютну недійсність у Франції й Англії та оспорюваність за правом більшості штатів США. В усіх державах абсолютно недійсним є шлюб між кровними родичами або свояками, які перебувають у забороненому для взяття шлюбу ступені споріднення чи свояцтва, а також з особами, які перебувають в іншому дійсному шлюбі (останнє стосується тільки держав, де діє принцип моногамії сімейних відносин). Порушення порядку реєстрації шлюбу може мати в різних країнах неоднакові наслідки. Так, в Англії та деяких штатах США неналежне оголошення імен осіб, які одружуються, є підставою для визнання шлюбу недійсним. У Франції та ФРН неналежне оголошення не впливає на чинність шлюбу, проте за правом ФРН порушення передбаченої законом форми виразу згоди на шлюб робить його абсолютно недійсним.

8.2. Особисті відносини між подружжям за національним правом різних країн

Шлюбно-сімейні відносини можна поділити на особисті і майнові. Особистим відносинам у законодавстві і судовій практиці різних держав приділяється менше уваги, ніж майновим. Це пояснюється існуванням у багатьох державах принципу невтручання в особисті справи подружжя.

Переважна частина особистих відносин між подружжям регулюється звичаями, нормами моралі, шлюбним договором (контрактом). Законодавство обмежується тільки регулюванням питань ви

бору прізвища подружжя, їх обов'язку спільного проживання, права анулювати шлюбний договір (контракт).

У законодавстві країн континентальної Європи здебільшого проголошується принцип рівності подружжя у шлюбі. Так, у Франції подружжя спільно здійснюють моральне та матеріальне керівництво сім'єю. Вони піклуються про дітей, спільно їх виховують і готують до майбутнього.

До особистих прав належить також можливість вибору місця проживання подружжя за взаємною згодою. Так, у ст. 215 Цивільного кодексу Франції вказується, що сім'я проживатиме у місці, яке подружжя виберуть за взаємною згодою. Дружина має право взяти прізвище чоловіка або зберегти своє дівоче прізвище. У ФРН кожен з подружжя самостійно вирішує при взятті шлюбу питання про своє прізвище. Згідно з ЦК ФРН подружжя можуть вибрати як спільне прізвище чоловіка або дружини. Якщо вони не дійшли згоди, спільним прізвищем вважається прізвище чоловіка. Для пом'якшення такої явної дискримінації дружини їй дозволяється шляхом публічного оголошення про це державному службовцю поставити своє дошлюбне прізвище перед спільним. Привілейована роль особистого імені чоловіка за традицією простежується і в країнах загального права. Тут принцип рівності чоловіка й жінки у сімейних відносинах не отримав законодавчого закріплення і не сформульований судовою практикою. У нормах, що стосуються прав дружини, вказується лише на рівність прав заміжніх і незаміжніх жінок, на усунення неправоздатності заміжніх, але не надання їм таких самих прав, як і чоловікам.

Виявом привілейованої ролі особистості чоловіка є "консорціум", тобто обов'язок спільного подружнього проживання з можливим спільним веденням господарства тощо. Поняття "консорціум" охоплює право дружини мати прізвище чоловіка та її обов'язок слідувати за чоловіком, проживати у вибраному ним місці. Порушення дружиною останнього може стати підставою для звернення до суду з позовом про розлучення. Загалом вичерпної регламентації „консорціуму" у джерелах права не існує. У практиці судів країн загального права до 1970 р. недотримання "консорціуму" могло призвести до подання чоловіком позову з вимогою відновлення подружнього проживання. За останні 20 років значення цього інституту в шлюбно-сімейних відносинах істотно зменшилось.

8.3. Майнові права та обов'язки подружжя за правом різних країн

Норми сімейного права зарубіжних країн найдетальніше регулюють майнові правовідносини подружжя щодо режиму майна, порядку управління ним, надання матеріального утримання один одному. Існують три основні види правового режиму майна подружжя: спільності, роздільності і змішаний.

Режим спільності майна подружжя (Франція, Іспанія, деякі штати США) означає право спільної сумісної власності на майно, нажите під час шлюбу. Однак майно, яке належало їм до шлюбу, а також отримане під час шлюбу як подарунок чи у спадок, залишається в роздільній власності.

Режим роздільності (Великобританія, окремі штати США) передбачає, що кожному з подружжя належить не лише його дошлюбне майно, а й майно, придбане під час шлюбу за власні кошти.

Змішаний режим, або режим "відкладеної спільності" (ФРН, Фінляндія, Ісландія, Швеція, Данія, Норвегія), означає, що в період перебування у шлюбі подружжя розпоряджається майном окремо, а в разі розлучення це майно стає загальним і ділиться порівну.

У законодавстві різних країн можуть міститися норми, які не відповідають традиційному тлумаченню режимів майна. Так, щодо режиму спільності в одних штатах США доходи від роздільної власності включаються у спільне майно (штати Техас, Луїзіана, Айдахо), а в інших — ні.

Юридичною підставою застосування певного режиму майна може бути закон держави або шлюбний договір (контракт), тобто легальний і договірний режим майна. Легальний режим спільного майна подружжя передбачено законодавством Іспанії, Франції, деяких штатів США. Легальний режим роздільного майна існує в більшості держав сім'ї загального права; легальний змішаний режим майна — у більшості скандинавських країн. За шлюбним контрактом подружжю надається можливість урегулювати майнові відносини на власний розсуд. У ньому може визначатися статус дошлюбного, шлюбного майна подружжя та його поділ у разі розлучення.

Законодавство багатьох держав передбачає порядок укладення шлюбного контракту. Під час укладення такого контракту в деяких країнах (ФРН) вимагається обов'язкова присутність обох сторін і нотаріальне посвідчення їх підписів, в інших (Франція) — допус

кається представництво сторін. Контракт, як правило, укладається тільки до шлюбу і може породжувати правові наслідки лише з часу його реєстрації.

Деякі відмінності існують і в порядку управління майном подружжя, який може бути встановлений законом або шлюбним контрактом. Наприклад, за законодавством Аргентини, Бразилії, Іспанії спільним майном подружжя управляє чоловік, однак розпорядження нерухомістю здійснюється переважно спільно. Шлюбний контракт може передбачати й інші умови щодо зазначених питань.

Сімейним правом регулюються й питання утримання подружжя. В одних правових системах передбачаються обов'язки подружжя із взаємного утримання (Іспанія), в інших цей обов'язок покладається на одного з подружжя (Франція). Нині в законодавстві переважають норми, які передбачають принцип взаємного утримання подружжя (сім'ї). Якщо в державах континентального права кожен з подружжя може вимагати подання допомоги іншому, то в державах загального права задоволення такої вимоги не завжди є гарантованим. Англійське право, наприклад, зобов'язує дружину надавати матеріальну допомогу чоловікові лише у випадках, коли він гостро її потребує. А обов'язок чоловіка утримувати свою дружину в основному визначається виконанням нею своїх шлюбно-сімейних обов'язків, тому безпосередньо пов'язаний з концепцією єдності подружжя та обов'язку спільного подружнього проживання ("консорціуму"). Нині одружена жінка в Англії не має чітко визначеного та гарантованого права на отримання від чоловіка необхідних їй засобів до існування. У правових системах, де передбачено укладення шлюбного контракту, питання утримання подружжя переважно ним і регламентується. В цьому разі норми контракту не повинні суперечити нормам моралі і ставити одного з подружжя у гірше становище, ніж передбачене нормами законодавства.

8.4. Розірвання шлюбу за національним правом зарубіжних країн

Законодавству і судовій практиці зарубіжних країн відомо чимало підстав для розірвання шлюбу. В більшості країн існує принцип свободи розлучення. Але й досі є країни, де законодавство не допускає розлучення. Це здебільшого католицькі країни, тобто країни, де на формування права відчутний вплив має католицька церква. Зокрема, розлучення не передбачено сімейним законодавством Аргенти

ни, Колумбії, а в Ірландії навіть існує конституційна заборона приймати закони, які б дозволяли розлучення. Порівняно недавно можливість розірвати шлюб з'явилася в таких країнах, як Італія, Португалія, Іспанія.

Розлучення є однією із форм припинення шлюбу (поряд із смертю одного з подружжя або оголошення його померлим). Внаслідок широкого застосування цієї форми законодавство детально її регламентує, передбачаючи цілий комплекс підстав для розлучення. Тривалий час розлучення трактувалося як санкція за провину одного з подружжя. Але з розвитком сімейного права і прийняттям нових законів про розлучення в таких країнах, як Великобританія, Франція, ФРН, у більшості штатів США, Скандинавських та інших країнах, розлучення дедалі більше розглядається як закономірний підсумок припинення шлюбу та розпаду сім'ї.

За способом вирішення питання рівноправності чоловіка та дружини щодо ініціювання розірвання шлюбу зарубіжні країни можна поділити на такі, в яких обоє з подружжя перебувають у рівному становищі (це, як правило, країни романо-германської системи права), і ті, в яких зберігається привілейована роль чоловіка (переважно мусульманські країни).

Однією з підстав для розлучення, яка передбачена у багатьох країнах, є воля одного або обох з подружжя. Так, у Швеції розлучення відбувається за наявності односторонньої заяви, але не відразу, а після шестимісячного "періоду на роздуми" (у тому разі, коли в сім'ї є неповнолітні діти до 16 років). Але навіть за наявності неповнолітніх дітей цей термін не застосовується, якщо протягом двох років подружжя проживали окремо.

Фактичний (або непоправний) розпад шлюбу є підставою для його розірвання у більшості країн світу. До того ж в окремих країнах він вважається єдиною підставою для розлучення. Свідченням розпаду шлюбу можуть бути тривале роздільне проживання; суттєві розбіжності в поглядах на життя між подружжям; зрада одного з них, яку не може пробачити інший з подружжя і після якої спільне життя для іншої сторони є нестерпним; жорстока поведінка одного з подружжя; зловживання алкоголем; залишення одним із подружжя сім'ї на тривалий час. Наприклад, у ФРН шлюб вважається таким, що розпався, якщо подружжя живе окремо протягом трьох років. Якщо ж обоє з подружжя дають згоду на розлу

чення, то шлюб вважається таким, що розпався, коли подружжя проживало окремо протягом одного року. У Франції шлюб може бути також розірваний внаслідок припинення спільного життя, коли сторони не проживають разом протягом останніх шести років або коли один з подружжя протягом цього часу є психічно хворим і відновлення сімейного життя є малоймовірним.

У країнах сім'ї загального права підставами розірвання шлюбу вважаються подружня зрада; залишення одного з подружжя на певний строк; жорстоке поводження чи аморальність; алкоголізм, душевна хвороба, тюремне ув'язнення на певний строк тощо. Особливістю англійської правової системи є те, що заява про розлучення не може бути подана, якщо з моменту взяття шлюбу не минуло три роки. Тільки якщо вимога про розлучення ґрунтується на виключній жорстокості та аморальності відповідача, суд може прийняти до розгляду позов про розлучення і до закінчення цього терміну.

Спеціальним випадком розірвання шлюбу у Великобританії є винесення рішення про це через презумпцію смерті одного з подружжя. Англійському праву невідомий інститут оголошення особи померлою, безвісти відсутньою. Проте кожна особа, яка проживає у Великобританії, перебуває у шлюбі та має вагомі підстави вважати одне з подружжя померлим, може звернутися до суду з позовом про визнання смерті цього подружжя та розірвання шлюбу. Презумпція смерті відсутнього подружжя діє доти, доки не доведено інше, якщо минуло не менше семи років від початку відсутності подружжя та якщо заявник не має підстав вважати його живим.

В окремих штатах США для отримання розлучення встановлено різні строки проживання на території штату, який є необхідним для отримання права на подання позову (від 6 тижнів до 2 років).

У деяких мусульманських країнах відповідно до догм ісламу застосовуються інші принципи розірвання шлюбу, які часто ставлять чоловіка в привілейоване становище порівняно з дружиною. Допускається однобічна відмова чоловіка від жінки шляхом трикратного усного вимовляння при свідках слова "талак" ("йди"). Жінка може викупити себе в чоловіка за договором або сплативши чоловіку відповідне відшкодування. Судовий порядок розірвання шлюбу можливий у разі жорстокого поводження чоловіка з жінкою або постійного ненадання їй утримання. При цьому порушення чоловіком подружньої вірності не є підставою для розлучення. Намагаючись якось пом'якшити важке становище жінок у питаннях шлюбу

і розлучення, в деяких мусульманських країнах прийнято нормативні акти сімейного права, що надають жінкам можливість домогтися розлучення. Наприклад, згідно із Сімейним кодексом Алжиру жінка має право вимагати розлучення, якщо чоловік попередньо не повідомив її про намір взяти новий шлюб (у порядку реалізації ним свого права мати до чотирьох дружин). До підстав для звернення до суду належать також тривала відсутність чоловіка без достатніх підстав, що завдає моральної шкоди дружині; хвороба або фізичні вади подружжя.

Процедура розлучення в різних країнах або надмірно ускладнена (обов'язкова участь адвокатів — у ФРН, тривале проживання за місцем розлучення — в окремих штатах США), або, навпаки, спрощена (наприклад, у деяких штатах Мексики подружжя може розірвати шлюб, надсилаючи свої заяви поштою). Безпосередньо рішення щодо розірвання шлюбу приймають суди або органи реєстрації актів громадянського стану.

В окремих країнах існує інститут "сепарації", тобто роздільного проживання подружжя, запозичений з католицького церковного права. Він застосовується у тих випадках, коли чоловік або жінка не хочуть остаточно розривати подружні відносини. Як правило, це проміжна ланка для розлучення. Правовими наслідками встановлення роздільного проживання є збереження деяких обов'язків, що випливають із шлюбу, зокрема обов'язку взаємної матеріальної підтримки та обов'язку подружньої вірності. Водночас подружжя отримує право окремого проживання, відбувається поділ майна. Після закінчення встановленого строку роздільного проживання подружжя суд повинен, за заявою одного з них, розпочати процес розлучення.

Розірвання шлюбу призводить до багатьох важливих правових наслідків не лише для колишнього подружжя, а й для їх дітей. Одним з найважливіших питань є також питання, пов'язанні із взаємним утриманням розлучених. Виникають також проблеми особистого характеру, зокрема про збереження загального прізвища або повернення дошлюбного. На регламентацію відносин із взаємного утримання подружжя після розлучення впливає загальна відмова від погляду на розлучення, як на покарання за провину, як на санкцію за шлюбне правопорушення. Сьогодні законодавство більшості країн встановлює рівний для чоловіків і жінок обов'язок допомагати одне одному матеріально. При цьому береться до уваги стан здоров'я, вік, рівень життя протягом шлюбу, матеріальні потреби, нинішнє і май

бутнє фінансове становище колишнього подружжя тощо.

Питання для самоконтролю

Дайте визначення поняття "шлюб", яке існує в різних правових системах.

Назвіть умови взяття шлюбу.

Які умови взяття шлюбу належать до формальних?

В яких країнах шлюб реєструється тільки у цивільній формі?

Які країни передбачають тільки церковний шлюб, а в яких допускаються обидва варіанти (цивільний і церковний)?

Охарактеризуйте особливості стадії заручин.

Проаналізуйте особисті відносини між подружжям за національним правом різних країн.

Що означає привілейована роль особистого імені чоловіка і в яких країнах вона зберігається?

Чи має право дружина без дозволу чоловіка влаштовуватися на роботу, якщо ні, то в яких країнах це передбачено?

Що означає поняття "консорціум"?

Які види правового режиму майна подружжя передбачені законодавством різних країн?

Як регулюються питання утримання подружжя?

Розкрийте підстави розірвання шлюбу в країнах Заходу.

Що означає фактичний розпад шлюбу?

Після якого терміну спільного проживання за правом Англії можна подати заяву про розлучення?

Проаналізуйте   особливості  розлучення   в мусульманських країнах.

Поясніть, що означає інститут "сепарації"?

Задачі

У Франції після розлучення сина його батько через деякий час вирішив одружитися з його колишньою дружиною. Син на той час проживав в іншій країні. В прийомі заяви про взяття шлюбу їм було відмовлено.

Поясніть, чи правомірна така відмова.

В одній з країн Латинської Америки відбулася драма. Чоловік закохався в одружену жінку і заради того, щоб мати можливість з нею одружитися, вбив її чоловіка. Після того, як чоловік відбув покарання, він вирішив одружитися зі своєю коханою, заради

якої скоїв злочин.

Чи можливе взяття такого шлюбу?

Список використаної та рекомендованої літератури

Богуславский М. Международное частное право: Учебник. — М.,

1989.

Гражданское и семейное право развивающихся стран / Под ред. В. Пучинского, В. Безбаха. — М., 1989.

Исаад М. Международное частное право. — М., 1995.

Кулагин М. Гражданское, торговое и семейное право капиталистических стран. — М., 1987.

Фединяк Г., Фединяк Л. Міжнародне приватне право: Навч. посіб. — К., 2000.

 

 ...  11



Обратная связь

По любым вопросам и предложениям

Имя и фамилия*

Е-меил

Сообщение*

↑ наверх