Порівняльне правознавство (Курс лекцій)

Тема 3 Поняття "структура національної правової системи" і "трансформація права"

Поняття "структура національної правової системи". Поняття "трансформація права".

3.1. Поняття "структура національної правової системи"

Поняття правової системи в різних країнах вчені визначають по-різному. Позиція фахівців країн загального права представлена передусім розробками правників з Великобританії і США, а також інших англомовних країн, що належать до англо-американської правової сім'ї. На їх думку, правова система включає в себе таке: судову систему, загальні принципи діяльності судів, процедуру роботи судів, арбітраж, адміністративні та домашні трибунали, уповноважених парламенту, професійну підготовку юристів, діяльність адвокатів, юридичних осіб, що представляють королівську владу, генерального прокурора і генерального соліситора, комісію з рівних можливостей1.

1 Такої точки зору дотримуються: Р. Давід (Давид Р. Основные правовые системы современности. — М., 1996); Ю. Тихомиров (Тихомиров Ю. А. Курс сравнительного правоведения. — М., 1996); А. Романов (Романов А. К. Правовая система

Англии. — М., 2002) та ін.

Американські вчені висловлюють думку, що в суспільстві існує правова система, якщо виконуються такі умови: є закони; діють установи, що визначають порушення законів; функціонують установи, які забезпечують застосування законів і вирішують суперечки між індивідами. При дослідженні правової системи США можна помітити, що єдиної точки зору щодо цього питання серед

американських науковців немає. їх погляди, як було розглянуто в попередньому розділі, зумовлені неоднорідністю розвитку самої правової системи США, що існує в категорії федерального права та в категорії права штатів — структурних одиниць федерації з незалежністю прийняття рішень з правових питань.

На відміну від дослідників загального права, представники держав романо-германської правової сім'ї по-іншому і ширше розглядають поняття і структуру правової системи. Наприклад, деякі з них вважають, що правова система виражає конкретну і важливу думку, а саме: право — це комплекс, складові якого поєднані між собою не випадково, а необхідними зв'язками і відносинами. Всі юридичні явища цього суспільства, які існують в один і той же час і в одному й тому ж вимірі, взаємопов'язані в єдину систему.

Уже зазначались особливості країн мусульманського права. Вони також стосуються і поняття правової системи. Незважаючи на інтенсивний розвиток виробничих відносин, загальноосвітнього рівня, у більшості країн мусульманського світу основою права залишається релігія. В теорії права цих країн поняття правової системи фактично не існує, воно ототожнюється з правом, яке визначається постулатами ісламу.

Деякі цікаві тенденції в еволюції правової системи відбувалися наприкінці XIX ст. Наприклад, переорієнтація правової системи виявлялася в так званій деюридизації багатьох сторін життя суспільства. В США це відбувається через дерегулювання ринкових відносин, у Франції — через новий виток денаціоналізації промислових підприємств.

Процес "деюридизації" — лише одна з особливостей розвитку правових систем. Серед інших можна назвати наслідки науково-технічної революції, кризу законності, необхідність зростання резервів соціального маневрування тощо. Всі ці процеси і відповідна реакція на них з боку правової системи відбуваються паралельно і взаємопов'язано.

Потрібно також наголосити і на про особливостях поділу правових систем на окремі галузі. Відомо, що під галуззю права розуміють групу норм, які регулюють ті або інші суспільні відносини. Зміст галузей права в різних правових системах може не збігатися. Наприклад, зміст галузей права США не збігається зі змістом галузей і аналогічними назвами в системі романо-германських країн. В США американські юристи виокремлюють від 15 до 20 галузей

права: адміністративне, представництво, документація в сфері торгівлі, конституційне, контракти, право корпорацій, кримінальне, право власності та ін. Виникають нові галузі та інститути права, зокрема космічне, комп'ютерне тощо. Слід звернути увагу і на еволюцію форм права, оскільки вони безпосередньо пов'язані з усіма структурами правової системи. Традиційними формами права є нормативний акт, судові прецеденти, звичаї, правотворча діяльність судів.

Велику роль останніми роками почали відігравати нормативні акти державного управління. Незважаючи на те, що закони продовжують видавати тільки вищі органи державної влади і їх не може скасувати жодна інша установа, фактично дедалі більше поширюється відмова від принципу верховенства закону. Підвищується питома вага адміністративної нормотворчості, різновидом якої є делеговане законодавство, тобто видання нормативних актів на основі повноважень, що делегує уряду законодавча влада. Але і в цьому питанні різні країни мають свої особливості. Наприклад, навіть між такими класичними державами загального права, як Великобританія і США, існує суттєва розбіжність в особливостях сучасного делегованого законодавства. В США наявність такого законодавства, процедура його прийняття викликають заперечення як у політичних, так і в юридичних колах. У Великобританії, принаймні зовні, складається враження цілковитої згоди стосовно всіх аспектів сутності і процедури делегованого законодавства.

Серед країн континентальної Європи яскравим прикладом делегованого законодавства може бути Франція, зокрема її кодифікаційна практика. Всі кодекси приймаються урядом на основі наданих йому повноважень. Сам парламент та його органи не здійснюють кодифікаційну роботу і не контролюють її виконання.

Такі явища характерні не лише для правових систем країн загального і континентального права. Так, основним джерелом японського права, як і права континентальної Європи, є нормативні акти, прийняті державними органами. Серед них можна виокремити урядові укази, які приймаються кабінетом міністрів для виконання положень конституції та законів, і нормативні акти місцевого значення, що можуть прийматись муніципальними органами.

Судовий прецедент є одним з найважливіших джерел загального права. Однак останнім часом у країнах цієї системи права, передусім у США, намітилася тенденція до посилення актів державної влади порівняно із судовим прецедентом. Той факт, що американські суди

у своїх рішеннях дедалі частіше посилаються не на судові прецеденти, а на закони, свідчить не так про зменшення ролі перших, як про вдосконалення правової системи США загалом. Постійне ускладнення і зростання кола соціально-політичних проблем, які раніше не потрапляли до поля зору судів, примушують звертатися до законів, в яких чітко виражено волю органів державної влади.

Взагалі кількість джерел права в США є незліченною. Адже кожен рік конгрес видає багато нових законів, Вищий суд виносить близько 150 повних рішень, які набувають статусу прецедентів, федеральний окружний апеляційний суд розглядає близько 18 тисяч справ, окружні суди виносять понад 150 тисяч рішень, різні органи влади й управління виробляють величезну кількість норм, які стають органічною частиною американського права.

У країнах континентальної Європи існує тенденція до зростання ролі судової практики у розвитку права. Наприклад, Цивільний кодекс Швейцарії прямо санкціонує судову нормотворчість. Аналогічна картина характерна для ФРН, Швеції та інших країн.

У деяких розвинених країнах дедалі більшої ваги набувають нормативні акти громадських організацій. Цікавим прикладом цього може бути діяльність законодавчих органів Японії. Порівняно з парламентами інших держав японський парламент витрачає менше часу на обговорення поточних законопроектів. Це відбувається через те, що японська парламентсько-кабінетна система дозволяє правлячій партії впливати на діяльність державного апарату загалом. Тобто рішення такої партії фактично набувають нормативної сили, стаючи джерелом права. Суттєвий вплив на розвиток форм права останнім часом справляють різного роду міжнародно-правові документи. Вони або стають джерелом права безпосередньо, або є основою для прийняття відповідних нормативних актів тими країнами, які ратифікували ці міжнародні угоди.

Отже, практично в усіх зарубіжних країнах у розвитку правових систем намітилися такі тенденції:

подальшого посилення ролі нормативно-правових актів органів державного управління;

відхилення від традиційного співвідношення основних джерел права тієї або іншої країни, які визначали її належність до певної правової сім'ї;

у країнах загального права зростає вплив законодавчих актів, а в країнах континентальної Європи, навпаки, роль судової

практики, тобто можна помітити наближення правових систем романо-германського та англо-американського права;

в ієрархії джерел права дедалі помітнішу роль відіграють локальні акти громадських організацій, політичних партій тощо;

посилилась роль міжнародного права у національних системах різних країн.

3.2. Поняття "трансформація права"

Для правильного розуміння загальних закономірностей правового регулювання в тому або іншому суспільстві потрібно передусім з'ясувати, інтереси яких класів, соціальних груп виражаються в праві, якій соціальній спільноті вигідніший той чи інший закон або зміни в судовій чи адміністративній практиці. При визначенні права в юридичній літературі переважала така точка зору: право виражало волю панівного класу, тобто класу, який був при владі. В західних країнах таким класом вважалися представники великого капіталу.

Сучасний період розвитку різних держав і суспільства загалом характеризується помітними змінами в соціальній структурі. Змінюються прошарки та верстви населення, з'являються нові соціальні угруповання, які мають свої інтереси і намагаються їх відстоювати. Все це потребує відповідних змін у законодавстві, створення нових правових норм, які врегульовували б нові відносини, що виникають у суспільстві1. Це стосується і розвитку економічних відносин. Процес правового регулювання економіки є складовою політики втручання держави в економічне життя суспільства. Таке втручання розглядається як державно-монополістичне регулювання економіки, відповідно її правове регулювання підпорядковується загальним закономірностям останнього. Державне регулювання, як правило, пов'язується з такими соціальними явищами, як влада великої монополістичної соціальної групи, концентрація та монополізація виробництва тощо. Але на сучасному етапі такі тенденції концентрації капіталу, їх домінування поступово змінюються на протилежні.

1 Див.: Алексеев С. С. Общая теория права. — М., 1982.

Розвиток науково-технічного прогресу та ціла низка пов'язаних з ним соціальних явищ сприяють плідній конкуренції з монополіс

тичними велетнями середніх, а іноді і дрібних фірм. Останні набувають переваги за рахунок активного пошуку новаторських форм організації виробництва і технологій, їх більшої чутливості до кон'юнктури ринку тощо. То чи можна в сучасних умовах, коли середній і дрібний капітал успішно конкурує з монополістичним, стверджувати, як і раніше, що в праві, яке регулює країни з розвинутою ринковою економікою, виражено лише волю великого монополістичного класу? Сьогодні таке твердження необгрунтоване і перебільшує роль великого бізнесу в правовому регулюванні. Приватне право ставить учасників економічних і не лише економічних відносин у рівні з точки зору суб'єктів права умови. Тобто правова нормативність не створює "тепличний режим" для великих монополістичних одиниць.

Важливим моментом правового регулювання економічної системи загалом є визнання в праві формальної рівності товаровиробників з боку держави. Однак на це явище впливає такий фактор: великий капітал продовжує відігравати значну роль у правовому регулюванні тієї або іншої країни, оскільки він має можливість залучити різні матеріальні та організаційні ресурси для впливу на законодавчі органи країни. Завдяки системам лобіювання, корупції в державному апараті монополісти домагаються різноманітних пільг, субсидій, вигідних державних замовлень тощо. Попри це сучасне право зарубіжних країн з розвинутою ринковою економікою є продуктом усього суспільства, а не лише його панівного класу. Зміст і спрямованість правового регулювання визначаються досить широким спектром соціальних і класових інтересів, оскільки воно має забезпечити цілісність і безперервність функціонування системи виробництва, розподілу, обміну і споживання в суспільстві. В процесі функціонування економіки стикаються інтереси різних груп, класів і соціальних верств. Держава намагається знайти вирішення цих проблем за допомогою примирення й усунення суперечностей. Такі угоди і компроміси і становлять історію правового регулювання в країні. А загалом, на думку багатьох учених, право є ширшим поняттям, ніж норми і процеси, кодекси і прецеденти, суди і юристи. Право — це ідеологія, комплекс переконань і система інтегративних цінностей. Право повинно безперервно зміцнюватись, оскільки законність залишається постійною проблемою сучасного суспільства.

Аналіз особливостей розвитку політичної надбудови сучасного суспільства, переміщень і модифікації, які відбуваються в ній через

характерні процеси в соціально-економічній сфері, не буде повним без обґрунтованого розгляду трансформації, що властива праву зарубіжних країн.

Незважаючи на загальне визнання відносної самостійності права, при його вивченні, за усталеною традицією, переважають уявлення про механічну залежність права від держави та поширення на нього всіх змін, що відбуваються в державі.

Одним із найбільших виявів трансформації права є його експансія у такі сфери життя суспільства, які донедавна вважалися абсолютно далекими від правового регулювання. Йдеться не лише про відносини, які виникли внаслідок розвитку науки і техніки, нових технологій, тобто у галузях використання ядерної енергії, освоєння космосу, застосування комп'ютерної техніки, біотехнології, генної інженерії тощо. Детальнішій регламентації підлягають також взаємовідносини, що виникають у сфері виробництва і споживання, трудового права, права інтелектуальної власності а також у сфері приватного підприємництва.

Серед виявів трансформації права особливу роль відіграє припинення його автономії у суспільстві. Класичні моделі права будувалися згідно з концепцією "механічної юриспруденції". Право розглядалося як структура замкнутих норм, незалежних від навколишньої соціальної реальності, норм незмінних, стабільних. Використання такого права ґрунтувалося на вмінні юристів, насамперед суддів, без огляду на час і зміни, що відбувалися у суспільстві.

Ситуація змінилася впродовж останніх десятиріч в умовах швидкого процесу соціалізації всіх сторін життя. Право, яке раніше застосовувалось для врегулювання передусім відносин між індивідами, опинилося в центрі життя суспільства. Від стану спокою право перейшло до стану постійного руху, активності у вирішенні численних проектів "соціалізації" суспільства. Було б помилкою оцінювати цей процес як зміцнення законності в суспільстві. Сама по собі трансформація права у феномен найважливішого соціального значення ще не гарантує його належного застосування і дотримання.

Позитивні, на перший погляд, тенденції збільшення обсягу нормативного матеріалу насправді створили певні проблеми, котрі юристи позначили як "хворобу права". В західних країнах виконують різноманітні дослідження для вивчення цих суперечностей права, намагаючись знайти спосіб їх вирішення. Якщо донедавна до основних функцій права належали функції визначення взаємовідносин

між членами суспільства, проголошення дозволеної і недозволеної діяльності, приборкання спонтанних сил і спрямування їх на дотримання правопорядку тощо, то нові функції права покликані зорієнтувати його на "соціалізацію". Зміна історичної ситуації, поява нових соціальних завдань визначають зміни у співвідношенні функцій права.

Питання для самоконтролю

Охарактеризуйте розвиток сучасного світового суспільства та його вплив на еволюцію права.

Проаналізуйте вияви трансформації права в сучасний період.

Охарактеризуйте поняття системи права в різних країнах.

Тенденції в еволюції правової системи в сучасний період.

Що означає процес "деюридизації", який відбувається в різних країнах?

Як впливають на розвиток права акти громадських організацій і міжнародних установ?

Список використаної та рекомендованої літератури

Емельянов С. Право: определение понятия. — М., 1992.

Загийбайло В., Зайчик О. Эволюция современного буржуазного государства и права. — К., 1991.

3.Зенин И. Гражданское и торговое право капиталистических

стран. — М., 1992.

Колосов Ю. М. Международное право в современном периоде. —

М., 1991.

Кулагин М. Предпринимательство и право: опыт Запада. — М.,

1992.

Постников А. Движущие силы правового регулирования экономики в капиталистических странах. — М., 1996.

Тихомиров Ю. Публичное право. — М., 1995.

 

 ...  6



Обратная связь

По любым вопросам и предложениям

Имя и фамилия*

Е-меил

Сообщение*

↑ наверх