Тема 2. Інструменти ринку цінних паперів - Ринок цінних паперів - Книжный рай
Ринок цінних паперів

Тема 2. Інструменти ринку цінних паперів

Цінні папери — це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передання грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Розглянемо фундаментальні властивості цінних паперів.

Ринковість — це здатність цінних паперів купуватися та продаватися на ринку, бути самостійним платіжним засобом, а також об'єктом інших цивільних відносин (позики, спадщини, дарування, гарантії тощо).

Дохідність — це властивість цінних паперів бути засобом збереження і нагромадження багатства.

Ризикованість — це властивість цінних паперів завдавати їх власникам грошових витрат через зменшення своєї дохідності з різних причин.

Ліквідність — це властивість цінних паперів швидко перетворюватися на гроші без великих витрат для власника.

Спекулятивність — це можливість цінних паперів стати об'єктом спекуляції.

Стандартність — по-перше, це відповідність зовнішнього оформлення цінних паперів єдиним законодавчо визначеним вимогам (при цьому цінні папери можуть існувати як у матеріальному вигляді, так і в дематеріалізованій формі як записи на рахунках); по-друге, це однаковість правових наслідків для суб'єктів ринку щодо операцій із цінними паперами окремих груп і видів.

1

2

Тип права,

що реалізується

Грошові вимоги — облігація, вексель Майнові права — інвестиційний сертифікат, закладна, коносамент Участь в управлінні — акція

Тип втіленої власності

Грошові — облігація, вексель Капітальні:   незамінні — ощадний сертифікат, закладна

замінні — облігації державної позики, приватної фірми, акція, інвестиційний сертифікат

Економічний статус

Фондові:      першого порядку (первинні) — акція, облігація, банківський вексель другого порядку (вторинні) — опціон, ф'ючерс, варант

Комерційні третього порядку — вексель,

коносамент, акредитив

Матеріальна форма

Відособлені документи Записи на рахунках

Вираження номіналу

Національна валюта Іноземна валюта Подвійного вираження

Форма власності

Державні:     уряду, міністерств, відомств,

муніципальні — облігація, нота, казначейський вексель

Недержавні: банків — акція, облігація, вексель корпорацій — акція, облігація, вексель

індивідуальні — вексель, чек

Національна належність

Національні

Міжнародні: іноземних емітентів міжнародних емітентів

Специфіка

Випускаються тільки банком — депозитні

й ощадні сертифікати, валютні ф'ючерси й опціони,

чеки

Випускаються банками та іншими емітентами — коносаменти, товарні ф'ючерси, опціонні контракти

Цільова орієнтація

Інвестиційні Ринкові

Оборотність

Оборотні Необоротні

З обмеженою оборотністю

1

2

Фіксація дохідності

З фіксованим доходом — привілейована акція, облігація, вексель, казначейські зобов'язання З плаваючою ставкою доходу — облігація з плаваючим відсотком

З доходом, що залежить від розміру прибутку — акція, інвестиційний сертифікат

Порядок відзиву

Відзивні Невідзивні

Передання майнових прав

На пред'явника — облігація на пред'явника, акція на пред'явника

Перевідні — перевідна облігація, перевідний вексель

Іменні — закладна, іменна акція, акредитив

Черговість

задоволення претензій

Старші — облігація, привілейована акція Молодші — прості акції

Терміновість погашення

Короткотермінові — до одного року Середньотермінові — 1-5 років Довготермінові — понад 5 років Безтермінові

Порядок виконання терміну погашення

Термінові

Термін за пред'явленням

 

Пайові цінні папери — це папери, за якими емітент не несе зобов'язання повернути кошти, інвестовані у його діяльність, але підтверджують участь у статутному фонді й надають власникам право на участь в управлінні справами емітента й отримання частки прибутку у вигляді дивідендів та частки майна при ліквідації. Зокрема, це акції, інвестиційні сертифікати.

Боргові цінні папери — це папери, за якими емітент несе зобов'язання повернути у визначений термін кошти, інвестовані в його діяльність, але не дають права власникам на участь в управлінні справами емітента. Зокрема, це облігації, векселі.

Похідні фінансові інструменти — опціони, ф'ючерси, варанти — це особливі фондові цінності, що фіксують проміжні права партнерів при укладенні угоди. Вони не дають ані права власності, ані права на отримання доходу, але засвідчують право на купівлю або продаж цінних паперів різних видів (найчастіше акцій).

Ринок акцій

Акція — це цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному капіталі акціонерного товариства, підтверджує членство в ньому та право на участь в управлінні ним; дає право на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції займають близько 30 % загального фінансування на РЦП провідних країн.

Випуск акцій здійснюється в таких випадках:

при акціонуванні, заснуванні акціонерного товариства для формування статутного капіталу; мета — забезпечити початковий капітал при розширенні господарської діяльності;

при залученні додаткових фінансових ресурсів у процесі господарської діяльності; мета — додатково мобілізувати капітал для збільшення статутного фонду;

при реорганізації компанії в акціонерне товариство чи для обміну з метою злиття з іншою компанією.

У процесі випуску акцій формується номінальна вартість однієї акції, що розраховується за формулою

НВА = СФ/ЗКА,

де СФ — розмір статутного фонду; ЗКА — загальна кількість випущених акцій.

Номінальна вартість випуску акцій

НВВ = НВА • ЗКА.

Акціонер не має права повернути акції компанії, що їх випустила, але може продати їх на вторинному ринку. Акціонерне товариство може викуповувати у акціонерів їх акції з метою подальшого перепродажу, поширення серед своїх працівників або анулювання. Ці акції повинні бути реалізовані або анульовані упродовж одного року. У цей період розподіл прибутку, а також голосування й визначення кворуму на загальних зборах акціонерів здійснюються без урахування придбаних акціонерним товариством власних акцій.

Після придбання акцій між емітентом та акціонером виникають певні відносини (права і обов'язки). До прав емітента належать такі: право на визначення напрямків господарської діяльності; право на ук

ладення контрактів від власного імені; право відповідати за власні обов'язки і не відповідати за обов'язки акціонера; право розпоряджатися випущеними, але не сплаченими у встановлені строки акціями; право витребовувати інформацію, яку акціонер зобов'язаний повідомляти емітентові згідно зі статутом. До основних обов'язків емітента зараховуються такі: обов'язок надсилати акціонерам щорічні звіти про результати господарської діяльності та фінансове становище підприємства; сплата дивідендів у строки, зазначені у статуті чи в умовах випуску акцій; проведення щорічних зборів акціонерів та ін. Права акціонера поділяються на майнові та немайнові. До майнових належать право на отримання доходу у вигляді дивіденду; право на отримання частки майна емітента, грошових коштів, цінних паперів, майнових прав, які залишаються у нього після розрахунку з бюджетом та кредиторами; право на придбання за пільговою ціною акцій нового випуску або інших цінних паперів, що випускаються емітентом; право на придбання за пільговою ціною товарів та послуг, що виробляються емітентом; право на обмежену відповідальність у межах пайової участі за боргами емітентів перед третіми особами (кредиторами чи партнерами з господарської діяльності) у випадку ліквідації останнього. До немай-нових прав належать право на участь в управлінні справами емітента; право голосу на загальних зборах акціонерів; право на висунення кандидатур у виборні керівні органи емітента; право на внесення пропозицій щодо господарської діяльності емітента; право на отримання регулярних звітів емітента про результати його господарської діяльності та фінансове становище; право на отримання від емітента інформації, що може істотно вплинути на рішення акціонера про купівлю нових або продаж старих акцій та ін. Основні обов'язки акціонерів: своєчасно сплачувати вартість акцій, що продаються за підпискою; за запитом емітента повідомляти, він є дійсним чи номінальним власником акцій; надавати емітенту інформацію, що заноситься до книги реєстрації іменних цінних паперів; доводити до відома емітента в разі придбання п'яти і більше відсотків випущених акцій та ін. Сукупність прав та обов'язків визначається типом цінного паперу, що належить утримувачу.

Типи акцій: прості та привілейовані,

За привілейованими акціями власник:

отримує фіксований дивіденд незалежно від коливання прибутку;

не має права голосу;

має першочергове право задоволення претензій у разі ліквідації компанії.

Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму понад 10 % статутного фонду товариства. Види привілейованих акцій:

кумулятивні (найпоширеніші) — передбачають накопичені, але не оголошені дивіденди. Сплачуються до сплати дивідендів за звичайними акціями;

некумулятивні — акціонери можуть втратити дивіденди, якщо рада директорів не оголосила їх сплату;

з часткою участі — дають змогу власникам отримати додаткові дивіденди понад оголошену суму, якщо дивіденд за звичайними акціями перевищує оголошену суму (тобто передбачають участь у залишку прибутку);

конвертовані — можуть бути обмінені на певну кількість звичайних акцій за обумовленою ціною; їх курсова динаміка близька до звичайних акцій порівняно з іншими привілейованими акціями;

зі ставкою дивіденду, що корегується — дивіденд на відміну від акцій з фіксованою ставкою змінюється залежно від коливання відсоткових ставок за короткостроковими державними облігаціями (чи іншими фінансовими інструментами);

відзивні — можуть бути відізвані (викуплені) емітентом за ціною з надбавкою до номіналу.

Якщо емітент випускає кілька видів привілейованих акцій, вони можуть поділятися на категорії А (більше пільг при сплаті дивіденду і погашення при ліквідації) та В (зазначених пільг не мають).

За звичайними (простими) акціями власник:

отримує дивіденд (чи частину прибутку), що залишається після сплати дивідендів за привілейованими акціями;

отримує право голосу на загальних зборах акціонерів, тобто право на участь у керуванні акціонерною власністю.

Розмір дивідендів визначається так:

D = ™, S (і)

де P(d) — розподільний прибуток, одержаний у поточному році, або частина накопиченого нерозподільного прибутку, яка йде на виплату дивідендів; S(i) — загальна кількість акцій, що перебувають у власності акціонерів у поточному році.

Середня кількість акцій розраховується як середня арифметична акцій, що перебували в обігу на початку року та в його кінці:

S.             S    + S (і)2

S (і) average =          2          •

Розподільний чистий прибуток визначається як різниця між чистим прибутком і нерозподільним чистим прибутком: РЧП = ЧП НЧП. Нерозподільний чистий прибуток виключає витрати на розвиток господарської діяльності, соціальний розвиток підприємства, оплату праці та резервний фонд:

НЧП (РГД + СРП + ОП + РФ).

Зменшення випуску привілейованих акцій зазвичай пов'язано з погіршенням економічної кон'юнктури, внаслідок чого зменшуються прибутки компанії (а ставка відсотка за привілейованими акціями залишається фіксованою), в той час як на звичайні акції депресії впливають меншою мірою і їх випуск може бути збільшений для додаткової мобілізації капіталу в разі погіршення платоспроможності компанії.

Акціонер може мати у власності будь-яку кількість акцій одного емітента, якщо це обумовлено статутом емітента. Якщо акціонеру належить значна кількість акцій, то в цьому разі йдеться про пакет акцій. Іншими словами, під пакетом акцій розуміється наявність у власності одного акціонера певної кількості акцій одного емітента. За кількістю акцій у пакеті розрізняють значний та контрольний пакети акцій.

Під значним розуміється такий пакет акцій, який дає змогу акціонеру суттєво впливати на справи емітента. Акціонер має можливість висувати своїх кандидатів у раду директорів. Впливати на формування виконавчого органу емітента (правління), а також на вибір напрямків діяльності емітента. Значні пакети акцій мають певні кількісні критерії. Наприклад, у США значними вважаються пакети акцій, що складаються з 10, 20 та 40 % акцій одного емітента, в Європейському Співтоваристві — з 5, 10 та 25 % акцій одного емітента.

За законами окремих країн акціонери, що володіють значними пакетами акцій (понад 5 %), повинні повідомляти про це емітента та спеціальні державні органи (Комісії з цінних паперів). Так, в Україні

реєстратор, який веде реєстр власників іменних цінних паперів емітента, повинен повідомляти Антимонопольний комітет України про кожний факт придбання акціонером понад 10 % акцій одного емітента.

Під контрольним пакетом акцій певного емітента традиційно вважається такий пакет, на основі якого акціонеру належить "50 % + + один голос". Це означає, що всі значніші, ніж цей, пакети акцій так само є контрольними. Акціонер, який володіє контрольним пакетом акцій, має змогу висувати в раду директорів або правління свого кандидата, вносити на зборах акціонерів будь-яку пропозицію, визначати напрямки діяльності емітента тощо. На практиці залежно від рівня розпорошеності акціонерного капіталу контрольні пакети акцій можуть бути з меншими відсотками, наприклад, 20, 30 чи 40 %. Контрольні пакети акцій треба обов'язково реєструвати, як і значні.

Фінансові коефіцієнти оцінки акцій

Вирішуючи питання щодо купівлі-продажу акцій емітента, інвестор насамперед повинен їх оцінити. У практиці розвинених ринків використовуються найрізноманітніші якісні та кількісні показники оцінки акцій. Часто кількісні показники (поточна ціна до доходу на одну акцію) доповнюють якісними (оцінка надійності емітента, його перспективності, рентабельність, рівень ліквідності). Іншими словами, на практиці оцінка акцій є оцінкою не лише безпосередньо цінного паперу, а й фінансового стану емітента.

Оцінка ефективності інвестицій в акції залежить від чисельних факторів: макроекономічних для оцінки конкретної галузі, місця компанії на ринку, ефективності управління, фінансового стану та перспектив розвитку. Одним з основних показників є чистий прибуток (після сплати податків та відсотків) з розрахунку на одну акцію. За допомогою цього показника розраховується коефіцієнт оцінки ефективності інвестицій — співвідношення ціни акції (Р) до розміру доходу (після сплати податків та відсотків) на одну акцію (Е) (price-earing):

P _ Price ~E ~ EPS '

де Price — ринкова ціна однієї акції; EPS — дохід на одну акцію в певному році.

EPS = Шй; S (і)

де E(NP) — чистий прибуток, одержаний емітентом у конкретному році; S(i) — середня кількість акцій, які перебувають у власності емітента в тому ж році.

У періоди економічного спаду вартість активів зменшується і відповідно зменшується значення коефіцієнта оцінки ефективності інвестицій; у періоди економічного підйому значення цього коефіцієнта збільшується. Так, у США в період депресії P/E = 7-9, у період підйому P/E = 15-18.

Крім макроекономічної ситуації на коефіцієнт оцінки ефективності інвестицій впливають також темпи приросту прибутку: що вищі ці темпи, то більший цей коефіцієнт.

До основних показників належить також коефіцієнт P/S (price-sales) — відношення ціни акції (Р) до обсягу продажів (від реалізації продукції) з розрахунку на одну акцію (S — валовий дохід на одну акцію).

За економічної стабільності для великої компанії P/S = 0,4 0,8. Якщо при стабільному фінансовому стані компанії значення P/S нижче цього рівня, це означає, що акції недооцінені.

Одним з підходів до оцінки ефективності вкладень є оцінка вартості активів компанії. Відношення ціни акції (Р) до балансової вартості активів на одну акцію (В) становить коефіцієнт P/B (price-book value). Якщо P/B <1, то цінний папір недооцінений.

Ринок облігацій

Облігація це борговий цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в зазначений у ньому строк із виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачене умовами випуску). АТ може випустити облігації на суму не більше 5 % від розміру статутного фонду і лише після повної оплати всіх випущених акцій. У загальному обсязі запозичених на міжнародному ринку капіталів найбільша частка припадає на облігації (понад 60 %).

Особливості облігації: • утримувач облігації є кредитором, а не співвласником;

власник облігації отримує визначений і фіксований відсоток, що сплачується йому до сплати будь-яких інших платежів (старший цінний папір);

облігація приносить дохід тільки в межах обумовленого строку;

власник облігації не має права голосу (не бере участі в управлінні);

відсоткові платежі, що сплачуються за облігаціями підприємств, належать до витрат і вираховуються до оподаткування (тоді як джерелом дивідендів є чистий прибуток, отриманий компанією після оподаткування).

Облігація повинна містити такі реквізити: назву цінного паперу, назву та місцезнаходження емітента, для іменної облігації — ім'я власника, номінальну вартість, строк погашення, розмір і строки сплати відсотків, місце й дату випуску, серію й номер, підпис керівника емітента.

Класифікуються облігації за різними ознаками.

За методом забезпечення:

державні чи муніципальні, виплати за якими забезпечуються гарантіями держави чи муніципалітету;

облігації приватних корпорацій, які забезпечуються заставою майна, переданням прав на нерухомість, доходами від програм і проектів;

облігації приватних корпорацій без спеціального забезпечення. За методом виплати доходу:

виплачуються лише відсотки, строк викупу не обумовлюється;

виплата відсотків не передбачається (облігації дисконтні, з нульовим купоном);

відсотки виплачуються разом з номіналом наприкінці строку;

періодично виплачуються відсотки, а в кінці строку — номінал чи викупна ціна (переважаючі).

За строком погашення:

з фіксованою датою погашення;

без зазначення дати погашення, або безстрокові, тобто емітент не обумовлює конкретний строк, але облігації можуть бути викуплені в будь-який момент (наприклад, французька рента).

За засобом погашення:

разовим платежем;

розподіленими в часі погашеннями обумовленої частки номіналу;

послідовним погашенням частки загальної кількості облігацій (відповідні облігації називаються серійними; часто таке погашення здійснюється за допомогою лотерей).

За цільовим призначенням:

корпораційні;

державні, що випускаються центральним урядом та місцевими органами влади.

Корпорації випускають облігації з метою мобілізації грошових ресурсів для оновлення основного капіталу, заміни обладнання й розширення виробничих можливостей. Облігації випускаються тоді, коли не вистачає власних фінансових джерел (наприклад, нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування). За метою фінансування розрізняють облігації корпорацій промислові, екологічні, іпотечні та сезонні. Цільове призначення визначає відмінності в умовах випуску облігацій, термінах їх обігу, характері забезпечення, а все перелічене впливає на дохідність облігації. Відмінності у виборі виду облігації зумовлюються такими факторами, як галузева специфіка (технологія і тривалість виробництва), фінансовий стан компанії та її місце на фондовому ринку. Так, компанії гірничодобувної та нафтової галузей промисловості потребують не тільки більших, ніж компанії обробної промисловості, капіталів, а й триваліших термінів їх окупності (до 30 років).

Облігації центрального уряду і місцевих органів влади зазвичай використовуються як механізм для покриття бюджетного дефіциту, коли для збалансування бюджетних видатків недостатньо податкових надходжень. Згідно з теорією Кейнса фінансування державних витрат через випуск запозичень, є дефіцитним фінансуванням. Збільшення випуску державних цінних паперів призводить до вилучення з ринку значних позичкових капіталів, які могли б бути спрямовані у виробничу сферу для прискорення темпів економічного підйому.

Оцінка якості облігацій. Рейтинги

Якість і надійність цінного паперу є суттєвим фактором динаміки їх продажу на фондовому ринку. При визначенні якості цінного паперу, вже на етапі емісії враховуються платоспроможність емітента цінного паперу, його фінансова стабільність, стан матеріальних та нематеріальних активів, розмір і структура боргу, якість управлінського персоналу, прогнози розвитку галузі та інші чинники. У більшості країн, якщо цінний папір не зазнав відповідної оцінки, він не буде допущений до продажу широкому колу інвесторів. Що вищий ризик несплати, то нижчу якість має цінний папір; що вища якість цінного папера, тим нижчий відсоток за ним сплачується.

Здійснюються різні рейтинги інвестиційних агентств (Standart's end Poor's, Moody's); при цьому цінні папери розподіляються на класи за їх якістю.

Рейтинги облігацій

 

Standart's end Poor's

Moody's

Клас

Характеристика

Клас

Характеристика

AAA

Найсильніші

Ааа

Максимальної якості

АА

Дуже сильні

Аа

Високої якості

А

Сильні

А

Вище середнього ступеня якості

ВВВ

Адекватні (до цього рівня вважаються безпечними)

Baa

Середній ступінь якості

ВВ

Переважно спекулятивні

Ba

Спекулятивні елементи

В

Переважно спекулятивні, широко змінювані (з погіршенням ринкової кон'юнктури відсотки не сплачуються)

B

Недостатні характеристики для бажаних інвестицій

ССС

Переважно спекулятивні

Caa

Погане становище

СС

Переважно спекулятивні

Ca

Спекулятивність високого ступеня

С

Почався процес банкрутства, але платежі продовжують сплачуватись

C

Нижчий клас

D

Зобов'язання не виконуються

 

 

У категоріях від АА до В може додаватись знак "+" чи "-" для додаткової градації

У категоріях від Аа до В можуть додаватися цифри 1-3 для додаткової градації

 

Способи первинного розміщення цінних паперів

Первинне розміщення цінних паперів здійснюється емітентом у межах первинного ринку двома основними способами: через прямий продаж інвесторам; через посередництво фінансових інститутів (анде-райтинг чи підписку).

Приватне розміщення (прямий продаж) здійснюється без об'яв у пресі й залучення широкого кола покупців. Емітент самостійно знаходить покупців, при цьому інвестиційний банк може виконувати консультаційні чи агентські функції. Такий спосіб застосовується доволі

рідко; найчастіше емітент не тільки добре відомий, а й підтримує зв'язки з потенційним інвестором. Зокрема, прямий продаж застосовується на ринку корпоративних облігацій при продажу їх безпосередньо інституційним інвесторам. Прямий продаж дає можливість уникнути витрат, пов'язаних з процедурою публічних випусків та оплатою послуг посередників.

Відкрите (public offer — публічна пропозиція) розміщення цінних паперів серед необмеженого кола інвесторів супроводжується публічним оголошенням, рекламною кампанією та реєстрацією проспекту емісії, що повинен містити вичерпну інформацію про емітента. У разі публічного розміщення паперів інвестиційний банк чи брокерська фірма виконують посередницькі функції і, розміщуючи цінні папери від імені корпорації, отримують комісійну винагороду.

Функції андерайтерів виконують, як правило, інвестиційні банки, інвестиційні компанії, брокерські фірми, а в деяких країнах і комерційні банки. При такому способі розміщення, андерайтер гарантовано викуповує всю емісію цінного паперу за узгодженим з емітентом курсом з метою подальшого розміщення серед інвесторів. При подальшому продажу цінного паперу інвесторам андерайтер отримує прибуток від підвищення його курсу. Перевага цього способу розміщення полягає в тому, що емітент одразу отримує весь необхідний обсяг фінансування. Зобов'язуючись викупити емісію, андерайтер оцінює якість цінного паперу та надійність емітента.

Частка банків на ринку послуг з андерайтингу облігацій за І півріччя 2003 р. в Україні

 

Показник

Значення

Частка банків у загальній кількості андерайтерів

85,00

Частка банків у загальному обсязі розміщених облігацій

99,45

Частка емітентів, облігації яких розміщували банки, у загальній кількості емітентів, включених у рейтинг

87,50

Частка випусків, облігації яких розміщували банки, у загальній кількості випусків, включених у рейтинг

90,70

 

На практиці розрізняють два типи андерайтингу: договірний та конкурсний. У разі розміщення емісії невеликої компанії напевне застосовуватиметься договірний тип або укладатиметься угода безпосе

редньо між емітентом та андерайтером. У разі конкурсного розміщення фінансові посередники можуть конкурувати за отримання права на первісну пропозицію цінного паперу інвесторам. Ця ситуація виникає при розміщенні великих емісій відомих емітентів. У цьому разі для подолання конкуренції може бути створений емісійний консорціум. Емісійний консорціум — це тимчасове товариство на основі публічного права. У його основу покладено консорціальний договір, що визначає цілі консорціуму, склад його учасників, керівництво, порядок розподілу прибутків та збитків, відповідальність учасників і термін його діяльності. Метою емісійного консорціуму може бути не тільки випуск та первинне розміщення цінних паперів, а й введення їх у біржовий обіг, підтримка курсу та ін. Якщо в консорціальному договорі визначено довготривалу ціль, наприклад, розміщення державних позик, він може існувати тривалий період.

До способів первинного розміщення належать і такі:

конкурентні торги — компанія після визначення умов емісії реалізує її обмеженому колу фінансових посередників у вигляді аукціонного торгу. Ціна розміщення встановлюється за принципом аукціону: власником цінних паперів стає інвестор, який запропонує най-вигідніші умови;

створення великими компаніями власних фінансових підрозділів без посередництва інвестиційних банків чи брокерів з метою економії витрат розміщення.

Ринок векселів

Вексель — це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання боржника сплатити після настання певного строку відповідну суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Особливості векселя:

це абстрактне боргове зобов'язання (його текст не містить будь-яких пояснень щодо появи грошового боргу);

обов'язковість оплати згідно з положеннями, що містяться у векселі (беззастережність);

виписується на порівняно короткий період (формально в межах року, фактично найчастіше на один-три місяці);

предметом вексельного зобов'язання можуть бути лише гроші, тобто кошти у формі національної чи іноземної валюти;

виникнувши на основі комерційної угоди (контракту, договору), вексель з часом відокремлюється від неї.

Функції векселя:

оформлення короткострокового кредиту, наприклад, коли постачальник продукції зацікавлений у її реалізації покупцю, але той на час укладення угоди не має необхідних коштів. У цьому разі постачальник у рахунок майбутнього платежу бере з покупця вексель, сума якого з урахуванням платежу і процентів за кредит як правило, перевищує суму товарної угоди;

платежу дає змогу отримати гроші, не чекаючи строку платежу; його можна продати або закласти в заставу в комерційний банк. Придбавши вексель, банк до настання строку оплати утримує його у себе, стягуючи при цьому певну суму (обліковий процент), тобто купує векселі зі знижкою або з дисконтом. У цьому разі банк перебирає на себе функцію кредитора, а при настанні строку сплати стягує борг з векселедавця;

контролю за виконанням зобов'язань суб'єктами господарського життя;

скорочення грошової та кредитної маси в обігу, а отже, і стримування інфляції.

Види векселів: простий та переказний. Простий вексель є безумовним зобов'язанням векселедавця (боржника) сплатити векселедержаКласифікація векселів

Форми векселів

операції

Товарні

Комерційний

Простий

Переказний

Види векселів

телю фіксовану суму грошей із зазначенням строку та місця оплати, за розпорядженням кого повинна бути здійснена оплата, а також дати підписання векселя. Переказний вексель (тратта) — це наказ векселедавця (трасанта) платнику (трасату) виплатити фіксовану суму грошей у вказаний період третій особі (ремітенту). Платник стає боржником за векселем після того, як погодиться на його сплату (акцепт). Векселедержатель, що записаний у векселі, називається першим векселедержателем (ремітентом). При подальшому передаванні векселя законним векселедержателем є особа, яка гарантує своє право на безперервній кількості переказних записів на векселі (індосаментів).

Розглянемо основні форми векселів.

Комерційний вексель (commercial bill). Виписується для фінансування торгових чи інших комерційних операцій.

Фінансовий вексель. За цим векселем не стоїть конкретна товарна угода, він оформляє міжбанківські боргові відносини.

Казначейський вексель (treasure bill). Це цінний папір, що емітується державою з метою забезпечення короткострокового фінансування (на 3, 6 чи 12 місяців). Казначейські векселі, що виписуються на пред'явника, переважно фіксують зобов'язання уряду і продаються від його імені банкам, іншим кредитним установам і корпораціям з метою отримання готівки для покриття поточного бюджетного дефіциту.

В умовах сучасної ринкової економіки векселі стали об'єктом купівлі-продажу та формою інвестування капіталу на короткий період з метою отримання доходу, тобто перетворились на особливий вид цінних паперів.

Найпоширенішим способом розрахунків за векселями стало їх інкасування в комерційних банках. Інкасування векселів — це банківська розрахункова операція, за допомогою якої комерційний банк за дорученням клієнта-векселедержателя бере на себе відповідальність за пред'явлення векселя платникові та отримання в зазначений строк належних платежів за відвантажені товарно-матеріальні цінності й надані послуги і зараховує їх на рахунок клієнта. Оплачений вексель повертається боржникові з відповідною поміткою. У разі несплати векселя банк передає його до опротестування, а потім повертає кредиторові.

Облік, або дисконт, векселів полягає в тому, що банк, обліковуючи вексель, негайно сплачує його вартість пред'явникові, а платіж от

римує лише з настанням зазначеного у векселі строку. Економічна сутність цієї операції полягає в достроковій грошовій реалізації векселя його держателем банку і перетворенні комерційного кредиту на банківський. Процес обліку векселів виникає внаслідок того, що продавець продукції, ставши векселедержателем, під впливом нерівномірності надходжень і видатків у процесі своєї виробничо-комерційної діяльності відчуває нагальну потребу у грошах для розрахунку з власними кредиторами. Сукупність операцій комерційних банків з обліку векселів утворюють обліковий (дисконтний) ринок.

Завдання 1. Визначити номінальну вартість акцій акціонерного товариства за такими даними: статутний фонд — 4500000 грн, загальна кількість акцій — 250000 шт.

Завдання 2. Визначити розмір дивідендів, які акціонерне товариство повинно виплатити акціонерам, за такими даними: чистий прибуток товариства за результатами річної господарської діяльності становить 1780420 грн. Згідно із рішенням зборів акціонерів на оплату праці буде спрямовано 250000 грн; на розвиток господарської діяльності, соціальний розвиток та поповнення резервного фонду кошти не виділятимуться: загальна кількість акцій, що перебували в обігу на початку року становила— 10020 шт., наприкінець— 7068 шт. За яких умов розмір дивідендів дорівнював би нулю.

Завдання 3. За даними завдання 2, розрахувати дохід на одну акцію. Порівняти розмір дивідендів та дохід на акцію. Поміркувати, коли дивіденди дорівнюють доходу на акцію.

Завдання 4. Обсяги реалізації продукції в поточному році становлять 250000 грн, в обігу перебуває 4000 акцій з поточною ціною 23 грн за акцію. Розрахувати коефіцієнт P/S і за результатом зробити висновок про правильність оцінки акцій.

Завдання 5. За результатами річної господарської діяльності чистий прибуток компанії становив 17200 грн, на початку року в обігу перебувало 10914 акцій, наприкінці — 11020 акцій. Поточна ціна акції на кінець періоду становила 12 грн. Розрахувати співвідношення ціни акції до доходу на одну акцію. Проаналізувати результат.

Завдання 6. Чистий прибуток компанії — 3,2 млн грн, компанія має в обігу 450000 звичайних акцій. Річні сукупні дивіденди на привілейовані акції становлять 400 тис грн. Розрахувати прибуток на акцію.

Завдання 7. Поточна ціна акції — 6 грн, балансова — 7,2. Розрахувати співвідношення ціни до балансової вартості. Зробити висновок про правильність оцінки акцій.

Питання для самоконтролю

1.         Визначення поняття "цінний папір".

Які фундаментальні властивості цінних паперів забезпечує функціонування вторинного ринку?

Основні ознаки класифікації цінних паперів.

В яких випадках здійснюється випуск акцій?

Як визначається номінальна вартість акції?

Які права власника задовольняє звичайна акція?

Чи може вважатися контрольним пакет акцій, що містить 40 % акцій одного емітента?

Основні види привілейованих акцій.

Відмінності звичайних та привілейованих акцій?

Причини встановлення кількісного обмеження при випуску привілейованих акцій.

Фінансові коефіцієнти, що застосовуються для оцінки ефективності інвестицій в

 

 ...  5



Обратная связь

По любым вопросам и предложениям

Имя и фамилия*

Е-меил

Сообщение*

↑ наверх