Сергій Авраамович Верхратський (1894—1988) (Заблудовський) ІСТОРІЯ МЕДИЦИНИ

Лікувальна медицина

У зв'язку з розширенням анатомічних і фізіологічних знань, відповідно до загального напряму розвитку філософії, науки і культури, змінився і характер лікувальної медицини. На зміну заучуванню напам'ять медичних текстів і словесних диспутів з приводу них прийшли ретельне спостереження за хворими, ви­явлення і систематизація проявів хвороби. Ці риси, що нагаду­вали вчення Гіппократа і передових лікарів халіфатів, але при ширшому обсягові знань про будову й життя організму, характе­ризували початок клінічного напряму в медицині.

У Падуанській школі практикувалося навчання студентів біля ліжка хворих, навіть з перевіркою діагностики на трупах. Піонерами такого викладання були Монтано (Джованні Батіста Монтано, 1489—1552) і його учні Боттоні та Одді. З тих часів збереглося таке оголошення для студентів медичного факуль­тету:

«Боттоні відвідує хворих чоловіків, а Марко Одді — хворих жінок, потім обговорюють їхні захворювання. В кінці жовтня, як стане холодніше, професори зроблять розтини померлих і покажуть слухачам уражені місця».

Широкі торговельні зв'язки Венеціанської республіки приму­сили звернути увагу на вивчення епідемій, які часто заносилися сюди з різних країн світу.

З епідеміографів Падуанського університету найвидатнішим був Джіроламо Фракасторо.

Джіроламо Фракасторо (1478—1553) відомий в історії куль­тури як фізик, астроном, поет і лікар. Велика заслуга Фрака­сторо не лише в описі відомих йому епідемічних захворювань, а й у висловленому ним прозорливому здогаді, що причиною за­разних хвороб є невидимі для нашого ока живі істоти — semi- пагіа contagiorum,— для кожної хвороби окремі, які мають ви­няткову здатність до розмноження. За Фракасторо, передача за­разних хвороб можлива різними шляхами. «Одні,— писав він,— заражають тільки через безпосередній дотик, інші, крім того, залишають ще вогнища, які самі собою можуть поширювати контагій. Я називаю вогнищами одяг, речі з дерева та інші, які самі по собі залишаються незмінними, але сприймають контагі­озні зародки і вже через це самі стають джерелами зараження.

Деякі хвороби поширюють коитагій не тільки через безпосеред­ній дотик та через вогнища, а й на відстані. Такими є чумні га­рячки та сухоти». Як бачимо, Фракасторо не лише пригадав за­буті в його час висловлювання Лукреція, а й розвинув його думки. Основна його праця, присвячена описові інфекційних хвороб — «De contagione et contagiosis morbis et curatione» («Про контагій, контагіозні хвороби і лікування»), вийшла в світ у 1546 p. В ній він уперше описав висипний тиф як окрему хворобу, віспу, кір, коросту, проказу і чітко висловив думку про заразність туберкульозу. Погляди Фракасторо на шляхи поши­рення заразних хвороб сприяли більш правильній організації бо­ротьби з ними.

В історії медицини Фракасторо відомий ще як автор опису венеричної хвороби, яка була поширена в Європі, особливо 1495—1520 pp., і якій він дав назву сифіліс, що закріпилася за нею назавжди.

Крім трактату «Про сифіліс, або галльську хворобу» («De morbo Gallico», 1525 p.) Фракасторо, за звичаєм тих часів, дав опис цієї хвороби в алегорич­ній поемі, героя якої пастуха Сифіліса за ганьблення Сонця боги карають хво­робою. Як пише відомий французький сифілідолог Рікор, назву сифіліс Фра­касторо створив з двох грецьких сл1в:аиб— свиня і ері Хеш—люблю. Фракасторо дотримувався погляду, що ця хвороба здавна спостерігалася в Європі, але лі­карі не вміли її відрізнити від інших. Лікувати сифіліс він радив ртуттю.

На батьківщині Фракасторо, у Вероні, йому споруджено пам'ятник.

 

 ...  21



Обратная связь

По любым вопросам и предложениям

Имя и фамилия*

Е-меил

Сообщение*

↑ наверх