Сергій Авраамович Верхратський (1894—1988) (Заблудовський) ІСТОРІЯ МЕДИЦИНИ

МІЖНАРОДНІ МЕДИЧНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Розширення торговельних і культурних зв'язків між країна­ми і континентами на початку XIX ст. сприяло занесенню тяж­ких інфекційних хвороб, таких, як чума, холера, віспа, жовта гарячка, з однієї країни до іншої. Постійна небезпека змусила вдаватись до інтернаціональних запобіжних заходів.

У 1851 р. в Парижі відбулася І Міжнародна конференція з питань боротьби з епідеміями. В 1862 р. було прийнято Міжна­родну санітарну конвенцію, за якою запроваджувалася взаєм­на інформація про поширення та загрозу інфекційних захворю­вань. У 1909 р. організовано Міжнародне бюро соціальної гігіє­ни з місцеперебуванням у Парижі. В обов'язки його входив нагляд за виконанням міжнародних санітарних конвенцій та карантинних правил. Із створенням Ліги Націй було засновано (1923 p.) Організацію гігієни Ліги Націй, яка взяла на себе обов'язки Міжнародного бюро суспільної гігієни і почала по­давати консультативну й технічну допомогу органам та закла­дам охорони здоров'я різних країн. CPCP став членом цієї організації у 1934 р.

На І Генеральній Асамблеї Організації Об'єднаних Націй (1946 р.) було вирішено створити нову міжнародну організацію з охорони здоров'я — Всесвітню організацію охорони здоров'я (ВООЗ), Статут якої ратифіковано в 1948 p. CPCP — член-за- сновник цієї організації; представники країни входять до скла­ду її керівного органу.

Всесвітня організація охорони здоров'я здійснює велику ін­формаційну роботу з питань епідемічних захворювань, санітар­ної статистики, видає спеціальні журнали, монографії з важли­вих проблем медичної науки. Вона координує і стимулює до­слідження інфекційних, паразитарних, серцево-судинних захво­рювань, раку, з медичної радіології тощо. В обов'язок ВООЗ входить технічна допомога в справі охорони здоров'я економіч­но слаборозвиненим країнам. Вона у своїй діяльності співробіт­ничає з Міжнародним комітетом Червоного Хреста, Міжнарод­ною організацією праці, Міжнародною організацією з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО).

Міжнародному співробітництву медичних працівників дуже сприяють міжнародні конгреси, які почали організовуватися з 1867 p. На них демонструються останні досягнення з різних галузей медичної науки, делегати конгресів мають можливість знайомитися з науковими медичними закладами і організацією охорони здоров'я країн, де відбуваються конгреси.

Уперше XII Міжнародний конгрес лікарів відбувся в 1897 р. в Москві; на ньому було 7500 делегатів з країн усіх континен­тів. Президентом конгресу був М. В. Скліфосовський. З кінця XIX ст. почали скликати міжнародні конгреси за спеціальностя­ми. І Міжнародний конгрес з фізіології відбувся в Базелі (1889 p.), внутрішньої медицини — в Парижі (1905 p.), хірур­гії— в Брюсселі (1905 p.), з історії медицини — в Антверпені (1920 p.). Помітний слід у світовій науці залишили Міжнарод­ний конгрес фізіологів у Ленінграді — Москві (1935 р.) під го­ловуванням І. П. Павлова та конгреси біохіміків (1961 р.) і онкологів (1962 р.) у Москві. Міжнародні наукові конгреси з різних галузей науки стали з 60-х років звичайним явищем.

З усіх завдань, які стоять нині перед людством, немає і не може бути завдання, важливішого, ніж запобігти небезпеці ядерної війни. Завдання це, цілком природно, особливо близьке медикам, чиїм обов'язком і професійним покликанням є збере­ження життя й зміцнення всіма можливими засобами здоров'я людей. Небезпека знищення життя на Землі стала сьогодні не гіпотетичною, а цілком реальною.

У серпні 1945 р. на японські міста Хіросіму й Нагасакі скинуто атомні бомби. В радіусі 500 м від вибуху загинуло все живе, понад 300 000 чоловік стали першими жертвами бомбар­дування. Радіоактивний пил, що знявся під час вибуху, розне­сений вітром, осів і отруїв усе живе на далекій відстані. Ура­жені виявились, у свою чергу, джерелом радіоактивного ура­ження для всіх, хто контактував з ними. Багато опромінених захворіли на рак, лейкемію. Ураження мало й генетичні наслід­ки: діти народжувались іноді каліками, зі стронцієм у кістках, багато з них рано померли. Ураженою виявилась також части­на риби в океані.

Однак, незважаючи на ці страшні наслідки, атомну (ядер­ну) зброю продовжували створювати й нагромаджувати. Кіль­кість країн, що готуються мати її у майбутньому, збільшується.

Після ядерного бомбардування японських міст найвидатніші вчені світу підняли свій голос, розкриваючи смертельну небез­пеку, яка постала перед усім людством. Біля джерел сучасного антивоєнного, антиядерного руху стояли Альберт Ейнштейн, Бертран Рассел, Джон Бернал, Фредерік Жоліо-Кюрі та ін.; в CPCP — хімік О. М. Несмеянов (президент Академії наук у 50-ті роки), фізики П. Л. Капіца, О. Ф. Иоффе, С. І. Вавілов, Д. В. Скобельцин, біолог О. І. Опарін, лікарі М. М. Бурденко, В. В. Кованов, М. І. Блохін та ін.

Альберт Ейнштейн і Бертран Рассел у 1955 р. опублікували, за участю інших учених, «Маніфест» до вчених світу, а через них до всього людства, закликаючи до активних організованих дій проти небезпеки ядерної війни. «Маніфест» поклав початок Пагуошському рухові вчених і громадських діячів проти ядер­ної війни (Пагуош — Pagwash — назва селища в Канаді, де відбулася перша конференція руху). Конференції Пагуошського руху відбуваються регулярно в різних країнах. У 1987 р. така конференція відбулася в СРСР, у Дагомисі.

У перших лавах борців за мир і ядерне роззброєння, проти ядерної війни йдуть медики, об'єднані у міжнародну організа­цію «Лікарі миру за відвернення ядерної війни». Ініціаторами цього руху були американський професор-кардіолог Бернард Лаун і радянський академік-кардіолог Є. І. Чазов. Вони ж ста­ли співголовами організації. 1981 р. у місті Ерлі, поблизу Ba- шінгтона, відбувся І Міжнародний конгрес організації, що об'єд­нала 100 лікарів з 11 країн. II конгрес, що відбувся 1982 р. в Кембріджі (Англія), об'єднав уже лікарів з 31 країни, і учас­ників було значно більше. На III конгресі 1983 р. в Амстердамі (Нідерланди) були лікарі з 43 країн, на IV у 1984 р. в Хель- сінкі (Фінляндія) — з 53 країн. На наступних конгресах — Vb Будапешті (1985 p.), VI — в Кельні (ФРН, 1986 p.), VII в Москві (1987 p.), VIII в Монреалі (1988 р.) неухильно зроста­ла кількість учасників і репрезентованих країн.

Третій Міжнародний конгрес «Лікарі світу за відвернення ядерної війни» ухвалив серед інших рішень постанову про до­повнення традиційної лікарської «Клятви Гіппократа» зобов'я­занням боротися за відвернення ядерної війни.

"-N^-1 '4¾^/' 'N^-'                                 'NC^CA1           'S^-"                                         ^4¾¾^

 

 ...  38



Обратная связь

По любым вопросам и предложениям

Имя и фамилия*

Е-меил

Сообщение*

↑ наверх