Сергій Авраамович Верхратський (1894—1988) (Заблудовський) ІСТОРІЯ МЕДИЦИНИ

ПОШЕСНІ ХВОРОБИ І БОРОТЬБА З НИМИ

Уже в перших літописах маємо деякі відомості про епідеміч­ні захворювання. Найнищівнішими були епідемії чуми, віспи, тифів. Найстрашнішою епідемією чуми була пандемія в середи­ні XIV ст., коли під назвою «чорна смерть» вона обійшла всі відомі в ті часи країни, знищивши чверть усього людства.

Літописець подає такий опис перебігу легеневої і бубонної чуми: «Бо­лесть же бе сице: прежде яко рогатиною ударит за лопатку или под грудь, или меж крыл и тако заболевания начнет человек кровию харкати и огнь зажжет и потом пот, таже дрож и полежав един день или два и тако умира- ху, железа-же... овому на шее, а иному под скулою, а иному под па­зухою, другом за лопаткою, прочим же на стегнах». Уже в ті часи було відомо, що хвороба передається через речі хворих, через дотик. «Видяще друг друга скоро умирающе и сами на себя тоже ожидающе,— говориться в Ни- конівському літописі,— имения своя даяху убогим и нищим, и никто же не взимаше; аще бо кто что у кого возмет,— в тот час неизцелено умираху».

Нищівні епідемії виникали і в наступні роки'. Причину епіде­мій вбачали в карі божій за гріхи. По містах, щоб умилостиви­ти бога, будували протягом одного дня всією громадою церкву. Лише в XVI ст. в літописах згадуються такі заходи, що вжи­валися при «моровому повітрі» (так називали в давні часи по­шесні хвороби), як ізоляція вулиць, де вперше з'явилося захво­рювання (Псков), організація застав, поховання померлих поза населеним пунктом (Новгород).

Виняткові злигодні переживала Україна під час визвольної війни. Спустошено було поля. На Поділлі в 1650 р. народ вживав у їжу листя дерев та коріння. За свідченням сучасни­ків, натовпи голодних, опухлих людей рушили на Задніпров'я, шукаючи там порятунку. Одночасно з півдня через Молдавію поширилась на Україну чума, від якої «люди падали і лежали по дорогах, як дрова». У 1652 р. військо Богдана Хмельниць­кого після перемоги на Батозькому полі почало облогу Кам'ян- ця-Подільського, але через «морове повітря» змушене було зняти облогу. В наступному році «великий мор був по всій Україні, вельми много померло людей», як читаємо в Чернігів­ському літописі.

Чума не покидала України протягом трьох років (1661— 1664). По всій Україні пройшла чума в 1673 p., особливо по­терпіло в цю епідемію населення Львова і Запоріжжя. Козаць­ка рада постановила відокремити заражені курені, проте епіде­мія поширювалася і залишала по собі багато жертв. У 1703 р. на Україні знову була страшна епідемія чуми.

Ніяких планомірних заходів у боротьбі з епідеміями в ті часи не провадилося. Тогочасні дипломовані лікарі, які працю­вали в містах, своїми поглядами на походження інфекційних хвороб, зокрема чуми, і засобами боротьби з ними зробили крок назад порівняно з Фракасторо — відомим італійським ав­тором праці про інфекційні хвороби (1546). Так, доктор медици­ни Слежковський у своїй книжці «Про запобігання моровому повітрю та лікування його» (1623) причину появу чуми вбачав лише в карі божій. Щоб запобігти чумі, слід, на його думку, натирати тіло соком рути, камфорою та приймати три дні вран­ці суміш з теріаку Мітрідата, спирту, сечі хлопчика в рівній кількості. При бубонній чумі він радив прикладати до бубонів теплі груди щойно забитого собаки, розпластаного живцем го­луба, жабу.

У друкованій праці італійський доктор медицини О. Бонфіг- лі (1711), який працював на Україні, радив для запобігання чумі обкурюватися сіркою і мити руки оцтом. При захворю­ванні він рекомендував давати блювотне, питво з суміші лимо­на, сірки, блекоти, на живіт прикладати пластир з хліба та вина, на стегна і плечі — vesicatoria. Для визрівання бубонів

Бонфіглі рекомендував гарячі припарки такого складу: цибулі та калу людського чи бичачого по х/2фунта, меду, жиру каплу­на, олії з білих лілій по 1 унції, сушеного скорпіона 7г унції.

Лише на початку XVIII ст. на Україні почали рекомендува­ти при чумних епідеміях такі доцільні заходи, як ізоляція зара­жених міст, будинків, де були хворі, спалювання одягу хворих (Вольф, 1750). Тим, хто захворів на чуму, радили давати блю­вотне, натирати тіло оцтом і сіллю, призначали приймати щочвертьгодини питво з бузку, рути, меду та оцту. Так бороли­ся на України з «моровим повітрям» дипломовані лікарі, які обслуговували дуже обмежене коло населення. Як же лікували в ті часи трудящий люд?

Крім будівництва всією громадою церкви за одну добу, що було під силу досить великим містам, вдавалися до обкурю­вання будинків та їхніх мешканців сіркою, додавали сірку до будь-якого питва, горілки, борошна. Села обгороджували і по всіх кутках ставили хрести, палили багаття. У деяких місце­востях вживали і більш жорстоких заходів. Під час епідемії чуми в 1711—1720 pp. було спалено в окремих містах та селах жінок, яких обвинувачували у відьомстві і в тому, що вони накликають на людей пошесті. Ще до кінця XVIII ст. були чин­ні по всій Європі законоположення, згідно з якими за накли­кання пошесних хвороб та чародійство «винні» підлягали стра­ті через спалення.

Заходи боротьби з епідеміями державна влада на україн­ських землях почала застосовувати лише в другій половині XVII ст., після возз'єднання України з Росією (1654 p.).

 

 ...  43



Обратная связь

По любым вопросам и предложениям

Имя и фамилия*

Е-меил

Сообщение*

↑ наверх