Сергій Авраамович Верхратський (1894—1988) (Заблудовський) ІСТОРІЯ МЕДИЦИНИ

МЕДИЦИНА У ПІВНІЧНО-СХіДНИХ СЛОВ'ЯНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ. МЕДИЦИНА У МОСКОВСЬКІЙ ДЕРЖАВІ

У XIV ст., особливо у другій його половині, слов'янські зем­лі Поступово долали розруху, спричинену роздробленістю й тяжким ігом кочівників. Зростала потреба у господарському спілкуванні й об'єднанні. Головна роль у цьому належала Мос­ковському князівству, особливо за князювання Івана Калити (1325—1340) і Дмитрія Донського (1363—1389). До Москви прилучалися поступово інші князівства. Об'єднані полки русь­ких князівств розбили 1380 р. на Куликовому полі під керів­ництвом князя Дмитрія Донського полчища хана Мамая. Ця історична перемога поклала початок визволенню Русі. Подолан­ня роздробленості Русі і остаточне визволення з-під монголь­ського іга (1480) привели на початку наступного XVI ст. до державного об'єднання під егідою Москви інших князівств — Псковського, Смоленського, Рязанського, Полоцького та ін., а згодом і Великого Новгорода (1578). Утворилась єдина фео­дальна монархія з централізованою політичною владою. У без­посередньому зв'язку з економічними й політичними — голов­ним чином воєнними — поставали у Московській державі також завдання медико-санітарного характеру.

На період феодального роздроблення Русі припадало поши­рення у світі тяжких епідемій і пандемій, зокрема так званої чорної смерті XIV ст. (див. с. 209). Тривало воно і в Москов­ській державі. До початку XVI ст. належить наведена літопис­цем скарга «старця» Філофея до дяка Мунехіна; «Вы пане пути заграждаете, дома печатаете, попам запрещаете к болящим приходити, мертвих телеса из града далеко измящете». Із скар­ги видно, які засоби застосовувались проти епідемії. Влашто­вувались лісові засіки й застави навколо «заморних місць».

При сильному «морі» у Пскові у 1521 р. було проведено «замиканя вулиць» — ізоляція уражених районів міста. У Псков­ському літописі читаємо: «...без мала вси не изомроше, и первое на Петровской улице... И князь Михайло Кислица велел улицу Петровскую заперети и с обою концов». Аналогічні заходи здій­снювалися й пізніше. Про епідемію 1552 р. Псковсько-Новго- родський літописець повідомляє: «...бысть клич в Новгороде о псковичах, о гостях (купцах.— Авт.), чтобы все они ехали вон часа того из Новгорода с товарами какими ни буде... И бысть застава на Псковской дороге, чтобы не ездили во Псков, ни из Пскова в Новгород». В запису щодо епідемії 1572 р. зазначає­ться, що ховати померлих внаслідок епідемії біля церкви не дозволяли, а виносили їх за шість верств униз по Волхову.

На заставах речі, які вважалися зараженими (особливо хут­ра), «обкурювали» — пропускали кілька разів крізь дим від вогнища з ялівцю, а металеві предмети (мідні гроші і т. ін.) знезаражували в розчині оцту. Важливі донесення на папері найчастіше переписували й відправляли далі в копіях, а оригі­нали і перші копії спалювали. Щодо подібних заходів існували суворі приписи, але при тодішньому апараті державної влади їх не завжди дотримувались і часто порушували. Слід також врахувати, що заходи боротьби з епідеміями мали на увазі передусім запобігти небезпеці щодо правлячих привілейованих верств суспільства, а також щодо військ, оскільки масові за­хворювання загрожували їхній боєздатності. Наявність таких приписів і вимоги виконання їх під загрозою смертної кари свідчать про усвідомлення (хоча й нечітке) механізму передачі заразних хвороб і можливості запобігання їм у разі ліквідації джерела інфекції.

Слід відзначити гуманність деяких заходів щодо ізоляції хворих і тих, хто контактував з ними, які практикувалися на Русі: ізольованих іноді годували «вулицею», тобто у складку, не прирікаючи їх на голодну смерть у «заморних» будинках.

Окремі приписи й правила побутової гігієни здебільшого включали у книги загального змісту. Такою книгою був «Домо­строй» — порадник щодо ведення господарства у багатому бояр­ському домі, укладений в середині XVI ст., який потім допов­нювався і зберігав своє значення аж до перетворень за Петра І.

У «Домострої» містяться також вказівки щодо лікування хво­роб і побутової гігієни: про дотримання чистоти при зберіганні їжі, ретельне миття посуду («у двох водах»), зміну білизни, витирання ніг при вході в дім тощо.

У постановах Стоглавого собору (1551), а також у «Судеб­нику» Івана Грозного крім церковних питань містилися також вказівки щодо опіки над хворими й каліками, лікування їх, зокрема про перепис та ізоляцію всіх прокажених, влаштування богаділень для безпритульних і людей похилого віку, про за­безпечення їх одягом і харчуванням.

Наводимо грамоту царя Івана IV (Грозного), зовсім недавно знайдену Д. Алем в Ермітажному зібранні рукописів, «Книга розрядная великих князей и государей царей московских и всеа Руси» (опубліковано у журналі «Нева» № 7, 1989).

«Лета 7080 (1571) году, на Костроме были для поветрия моровова на заставе князь Михайло Федорович Гвоздев-Ростовский, да Дмитрей, да Да­нило Борисовичи Салтыковы. А с Костромы были в Свияжском. И от государя грамоты посланы на Кострому.

Список з грамоты от царя и великого князя Ивана Васильевича всеа Ру­син на Кострому князю Михаилу Федоровичу Гвоздеву, да Дмитрею, да Да­нилу Борисовичам Салтыковым:

«Приехали, есте, на Кострому сентября в 26 день. И того месяца преста­вилось на Костроме семьдесят три человека до двадцать осьмого числа. А того, есте к нам не отписали подлинно: на Костроме ли, на посаде, или в Костромском уезде; и какою болезнью умерли — знаменем ли, или без знамяни (тобто чи є зовнішні ознаки чуми.— Ред.). А ты, князь Ми­хайло, почему к нам о поветрии не пишешь! А послан ты на Кострому беречь для поветрея наперед Дмитрея и Данила Салтыковых. И ты для которово нашего дела послан, а то забываешь, болыпоя бражничаешь, и ты то воруешь! И как к вам ся наша грамота придет и вы б отписали подлинно, на борзе: уж ли на Костроме, на посаде и в уезде от поветрея тишает, и сколь давно, и с которова дни перестало тишеть? А буде от поветрея не тишеять, и вы б однолично поветреныя места велели крепить засеками и сторожами частыми, по первому нашему указу. И сами бы, естя, обереглись того накрепко, чтобы из поветреных мест в неповетреные места не ездили нихто, никакое человек, никоторыми делы. Чтоб вам однолично из поветреных мест на здоровые места поветрея не навезти — розни бы у вас в нашем деле-однолично не было ни которые. А будет в вашем небрежении и рознью ис поветреных мест на здоровые места нанесет поветрия и вам быть от нас самим сожжеными.

Писано в Слободе, лета 7080 году, октября в 4 день».

До цього ж часу належить поширення рукописних лікар­ських порадників. Так, досить популярним був «Лечебник Стро­гановских лекарств о врачевании от всяких различных болез­ней и о всяких зелейных спусках и многих лекарствах». В XVI ст. з'явилися в кількох редакціях лікувальні порадники під назвою «Вертоград», або «Благопрохладный вертоград» (тобто сад — мався на увазі сад лікарських рослин). За даними дослідника старовинної російської медичної літератури В. Ф. Груздева, всього було близько 250 рукописних лікарських порадників. Були поширені «Травники», або «Зельники»,— збір­ники, які містили описи лікарських рослин, існували також різ­ного типу рукописні збірники, що поєднували елементи порад­ника й травника.

Здебільшого ці збірники містили практичні відомості й поради емпіричного характеру без елементів містики і релігії. Наприклад: «Трава-мачуха, росте лопушинням, один бік білий, а листочки як копитця, а корінь по землі тяг­неться. Колір жовтий, а то й нема кольору. Корінь дуже добрий. Якщо в кого утроба болить, корінь запарюй та й хлебчи — допоможе».

Поряд з відомостями про ліки в деяких порадниках зустрічаються і вка­зівки щодо побутової гігієни, а також вказівки загальнішого характеру, на­приклад про питну воду для населених місць. Так, рекомендувалося користува­тися водою, «яка від джерел земних сама собою тече», тобто джерельною. Шкідливою для здоров'я вважалася вода, що тече по «страмних болотах». Підкреслювалося також значення проціджування води крізь пісок — «що ка­міння зробити не може», тобто малася на увазі фільтрація.

Лікувальні порадники й травники містили в собі багатий досвід народної емпіричної медицини і досвід вітчизняних лі- карів-професіоналів. Зустрічаються, особливо в лікувальних по­радниках, і переклади, іноді з посиланнями на класичну літе­ратуру — Гіппократа, Арістотеля, Галена, Діоскоріда та ін.

Центрального державного органу для керівництва всією медичною справою у Московській Русі не було. Відсутність такого органу до деякої міри компенсувалась Аптекарським приказом, заснованим у 90-х роках XVI ст. під назвою «апте­карська хата», або «палата». Призначенням .її спочатку було виключно спостерігати за лікуванням царя і його родини, за ліками, які давались йому,— «для остереження його государева здоров'я». Згодом до цього додалося спостереження за всією діяльністю іноземних лікарів, їх відбір і запрошення на службу. Перша утворена на Русі аптека в 1581 р. за царювання Іва­на IV (Грозного) також мала обмежене призначення «про Ocy- даря». Значно пізніше, у XVII ст., до користування аптекою почали допускати також бояр і дяків без спеціального в кож­ному конкретному випадку дозволу царя. Ще пізніше, у 1672 p., було відкрито другу аптеку — «нижню», з вільним продажем ліків «всяких чинів людям». На відміну від «верхньої царської аптеки», розміщувалася вона не при палаці, а в людній частині міста у гостиному дворі. Та населення, а також бояри користу­валися переважно «зеленним рядом» і лавками знахарів. Є ві­домості про відкриття в XVII ст. аптек також в інших містах — Новгороді, Пскові, Казані, Курську, Києві.

У діяльності Аптекарського приказа мала місце велика пе­рерва, близько півтора десятка років, протягом так званих смут­них часів — польсько-литовського і шведського вторгнення, гро­мадянської війни, загального послаблення й розпаду держав­ного управління. Відновлено було Аптекарський приказ у 1620 р. Цю дату деякі історики вважають датою його справжнього утворення. Однією з важливих функцій відновленого Аптекар­ського приказа стало збирання лікарських рослин. Воєводам розсилалися царські укази — зібрати й приставити певну кіль­кість (за вагою) трав і ягід, «до лікарської справи придатних». Воєводи розподіляли цю повинність по окремих місцевостях, оповіщали про неї населення через особливих глашатаїв, які ходили по містах і селах, «кликали по дни мнози». Збиранням керували спеціальні «травники».

Аптекарський приказ тримав у своїх руках також продаж горілчаних виробів, керуючись при цьому «ціновою книгою», тобто встановленою таксою. У зв'язку з цим бюджет Аптекар­ського приказа досягав на кінець XVII ст. 10 тис. крб. на рік — колосальної на ,той час цифри. До 1661 р. штат Аптекарського приказа досягнув 60 чоловік, в тому числі було 6 докторів, 4 аптекарі, 3 алхіміки, 21 місцевий лікар, 16 лікарів-іноземців, 38 учнів лікарської і костоправної справи. Крім того, були ще піддячі, городники (для аптекарських садів), господарські пра­цівники, тлумач.

З розвитком централізованої держави треба було особливо дбати про посилення армії. З цим пов'язані спеціальні заходи щодо ,організації медичної допомоги у війську. Вперше про лі­каря у складі полку згадується в офіційному документі 1615 p., в дальшому зустрічаються списки лікарів різних полків. У XVI ст. воїнам нерідко видавали гроші «на лікування ран», що свідчить про звертання цих поранених до лікарів, які мали приватну практику, очевидно, передусім до костоправів і знаха­рів. Сума грошей, що видавалася, залежала від тяжкості пора­нення. З кінця XVII ст. Аптекарський приказ розсилав по пол­ках ящики з медикаментами, які зберігалися й видавалися на командному пункті.

У XVII ст. дедалі частіше почали запрошувати докторів і аптекарів з інших країн, у XVI ст. іноземців запрошували тіль­ки для обслуговування царського двору. Іноземних «дохтурів» запрошували здебільшого на вельми вигідних для них умовах, що різко відрізнялося від умов роботи вітчизняних лікарів. Іноземні лікарі крім великих коштів нерідко отримували багаті подарунки (дорогі хутра і т. ін.), а деякі ще й «села з робіт­никами», тобто ставали невеликими поміщиками. В архівних матеріалах збереглися скарги місцевих лікарів, які відчували себе покривдженими порівняно зі своїми іноземними колегами.

Деякі документи свідчать про попередню перевірку залуче­них на службу іноземних лікарів. Так, у документі 1667 р. у зв'язку із запрошенням лікаря Кастеріуса міститься перелік умов, яким має відповідати іноземний «дохтур», і спеціально застерігається, що уповноважений Аптекарського приказа по­винен дуже серйозно підходити до вибору кандидата, віддаючи перевагу лікарям дипломованим і досвідченим Про те, що в Москві в середині XVII ст, були іноземні лікарі, свідчить чоло­битна, подана 1659 р. цареві Олексію Михайловичу архімандри­том Іверського монастиря Діонісієм, в якій той скаржиться, що жоден з іноземних лікарів, до яких він звертався, не допоміг йому в його хворобі.

Під час епідемії чуми і війни з Польщею у 1654 р. було створено при Аптекарському приказі лікарську школу, до якої набирали «стрілецьких дітей». Строк навчання був диференці­йований — від 4 до 6 років, залежно від рівня підготовки учнів. У школі крім загальноосвітніх викладалися також спеціальні медичні предмети, зокрема початки анатомії, фізіології, хірур­гії, терапії, лікознавства. По закінченні теоретичного курсу учні відбували практичну підготовку під керівництвом досвідчених лікарів. До школи було проведено кілька наборів. Випускників направляли в полки «для лікування ратних людей». Одночасно з лікарською було створено однорічну практичну школу «косто- правного діла». Обидві школи не стали постійними закладами, з припиненням епідемії чуми і війни з Польщею набори в них було, очевидно, припинено. За архівними даними виявлено іме­на понад 100 лікарів і лікарських учнів, яких було випущено зі школи або які навчалися в ній.

Із заходів щодо санітарного забезпечення слід згадати водо­провід, побудований у першій половині XVII ст. з нагнітанням води з Москви-ріки у Кремль насосами на кінній тязі. Цей водопровід вважався тоді одним з найкращих у Європі.

У середині XVII ст. ініціатором багатьох культурних почи­нань, зокрема у справі медицини, був боярин Федір Михайлович Ртищев, освічений державний діяч, що брав участь у підготовці возз'єднання України з Росією. 1652 р. Ртищев заснував у Москві дві лікарні. Дослідник російської медичної старовини Л. Ф. Змеєв характеризує один із створених Ртищевим закла­дів як богадільню, другий — як «першу правильно влаштовану цивільну лікарню в Росії». Ртищев висунув пропозицію про укладення державами, що воюють, угоди про збереження життя пораненим, взятим у полон, і догляд за ними. Він випередив цим на 200 років пропозицію Анрі Дюнана (1864) про Товари­ство Червоного Хреста. Ще раніше, з 1608 p., під час вторгнен­ня польсько-литовських військ (на чолі з Сапегою і Лісовським) в обложеній Троїце-Сергієвій лаврі (нині м. Загорськ) був шпиталь для поранених російських воїнів. Доглядали за по­раненими і хворими ченці Лаври. У поданні медичної допомоги при облозі було використано досвід невеликої лікарні, що існу­вала в Лаврі ще з 1452 р. Збереглися малюнки, на яких зобра­жено догляд за хворими в цій лікарні.

Після зняття облоги шпиталь обслуговував довколишнє на­селення, а також російські війська і народне ополчення в битвах за визволення Москви у 1652 р. і після її звільнення. З огляду на невеликі розміри шпитального приміщення у Трої- це-Сергієвій лаврі для розміщення поранених і хворих було використано довколишні села і спеціально побудовані з цією метою поза стінами монастиря бараки. Кількість поранених і хворих досягала тоді кількох тисяч одночасно — небувало вели­ка для тих часів цифра. Доглядати поранених і хворих допома­гали селяни довколишніх сіл.

Під час війни з Польщею і Швецією у 1656 р. у Смоленську, де зібралась значна кількість поранених і хворих, було відкри­то «воєнно-тимчасовий госпіталь». Другий такий великий госпі­таль пізніше, 1678 p., було відкрито у Москві. Він був розта­шований у кількох монастирських подвір'ях.

У 1682 р. з'явився указ про відкриття у Москві двох ліка­рень («шпиталів») для цивільного населення. Фактично через брак коштів відкриття їх тоді не відбулося. Однак заслуговує на увагу те, що згідно з указом перед цими лікарнями ставило­ся завдання не тільки лікування хворих, а й навчання й удоско­налення молодих лікарів: «І в цьому ділі молодим дохтурям немала користь і науки своєї удосконалення» — починання зна­менне порівняно зі схоластикою, що панувала на той час при підготовці медиків у західноєвропейських університетах.

Цей принцип практичного навчання лікарів біля ліжка хво­рого через 25 років, за Петра І, було покладено в основу систе­ми підготовки лікарів у шпитальних школах.

З економічним і політичним посиленням Московської держа­ви виникла потреба в різноманітних знаннях. Цим було зумовле­не залучення вчених із споріднених країн, передусім з Украї­ни ще до її возз'єднання з Московською Руссю за Богдана Хмельницького, згодом з Білорусії, а також із Греції та єдино­вірних, тобто православних, країн Близького Сходу.

З Києво-Могилянської академії 1648 р. прибули вчені Єпіфа- ній Славинецький і Арсеній Сатановський (про їхню діяльність див. с. 200), з Білорусії — Симеон Полоцький, що став вихова­телем дітей царя Олексія Михайловича. Пізніше, в 1985 p., при­їхали брати Ліхуди з Греції. Першочерговим завданням запро­шених учених було виправлення богословських рукописних книг, у яких траплялося багато помилок, що виникли при повторно­му переписуванні. Згодом на цих учених покладалися функції «справщиків» — коректорів при виданні книг. 1682 р. у Москві було засновано Слов'яно-греко-латинську академію, з якої пізні­ше вийшло багато видатних культурних діячів, зокрема Михай­ло Васильович Ломоносов, а також П. В. Посников — лікар, фізіолог і дипломат.

У Московській феодальній монархії зріла, хоча й повільно, свідомість необхідності налагодження лікарської справи. Не­зважаючи на невисокий рівень практичних заходів у галузі медицини, все ж було підготовано грунт для значних перетво­рень у медичній справі, здійснених пізніше — у XVIII ст

 

 ...  45



Обратная связь

По любым вопросам и предложениям

Имя и фамилия*

Е-меил

Сообщение*

↑ наверх