Сергій Авраамович Верхратський (1894—1988) (Заблудовський) ІСТОРІЯ МЕДИЦИНИ

Розділ III. ВІТЧИЗНЯНА МЕДИЦИНА У XVIII СТ.

МЕДИЧНА СПРАВА В РОСИ У XVIII СТ.

У великих перетвореннях XVIII ст. знайшли відображення потреби міцніючої Російської держави, що накреслилися ще протягом попереднього століття.

Наприкінці XVII ст. Російська держава займала вже вели­чезні простори в Європі й Азії з багатомільйонним населенням, з централізованим державним апаратом. Але дальший економіч­ний і культурний розвиток Росії гальмувався відсутністю вихо­дів до морських торговельних шляхів на Балтійському і Чорно­му морях та низьким рівнем використання продуктивних сил країни.

Петро І, організовуючи регулярну армію, будуючи нові міс­та, створюючи флот, відкриваючи школи загального і спеціаль­ного призначення, реорганізуючи управління державою в зв'яз­ку з посиленням закріпачення селянства і збільшенням привіле­їв дворянства і купецтва, приділяв увагу також організації ме­дичної справи.

1706 р. видано указ про відкриття «вільних аптек» (приват­них), що замінили «зелейні ряди» на ринках. Аптекарський приказ перетворюється спершу на «Аптекарську канцелярію» (1707), згодом на Медичну канцелярію (1718) на чолі з ліка- рем-«архіятром». Про архіятерство в інших указах згадується вже в 1716 р.

У складі заснованої 1725 р. Академії наук було відділення фізичних (медичних) наук.

Указ про благоустрій Москви проголошував: «По большим улицам и по переулкам чтобы помета и мертвечины нигде против ничьего двора не было и было б везде чисто... А буде всяких чинов люди кто станет всякий помет и мертвечину бросать, и такие люди взяты будут в земский приказ и тем людям за то учинено будет наказание, биты кнутом, да на них же взята будет пеня...»

Висока дитяча смертність, а також дуже поширене, особ­ливо в голодні роки, підкидання дітей, загрожували інтересам держави і вимагали термінових заходів.

Один з указів Петра І з цього питання («Про гошпіталі», 1715) прого­лошував: «...избрать искусных жен для сохранения зазорных младенцев, ко­торых жены и девки рождают беззаконно и стыда ради отметывают в разные места, отчего оные младенцы безгодно помирают, а иные от тех же, кои их рождают, умерщвляются. И для того объявить указом, чтобы таких младенцев в непристойные места не отметывали, а приносили к вышеозначенным гошпи- талям и клали тайно в окно через такое укрытие, дабы приношенных лица было не видно. А ежели такие незаконно рождающие явятся (будуть викри­ті.— Ред.) во умерщвлении тех младенцев, и оные за такие злодейственные дела сами казнены будут смертию. И те гошпитали построить и кормить из неокладных прибыльных доходов...»

Відвідуючи інші країни, Петро І цікавився станом медичного навчання. У Голландії він відвідав відомого професора медици- ни Бургава, мікроскопіста Левенгука, придбав відому анато­мічну колекцію Рюїша.

Ця колекція монстрів (народжених з вадами розвитку) част­ково збереглася до сьогоднішнього дня у музеях Ленінграда і Казані.

Петро І сам подавав медичну допомогу, вмів виривати зуби, випускати з черевної порожнини асцитичну рідину, бував при­сутній при розтинах трупів тощо.

Реорганізуючи армію, Петро І передбачав у штатах кожного полку одного лікаря і в кожній роті одного цирульника. Ци­рульників мали готувати із солдатів самі лікарі, навчаючи їх «брити і пластири до ран прикладати». Через брак своїх лікарів спочатку зверталися до іноземців. Для вивчення медицини по­силали молодих людей у Падуанський університет. Все це обхо­дилось державі дуже дорого і не могло задовольнити потреб армії та цивільного населення в медичній допомозі.

Одним з перших для навчання на медичному факультеті Падуанського університету було направлено сина посольського дяка П. В. Посникова. По закінченні навчання і після захис­ту дисертації («Ознаки виникнення гнильної гарячки») він був у 1695 р. вшанований дипломом доктора медицини і філософії. Посников володів італійською, французькою, грецькою і ла­тинською мовами; супроводив Петра І в Голландію і Англію, де цікавився навчанням в Оксфордському університеті. З дозво­лу Петра І П. В. Посников поїхав до Неаполя, щоб там, за його словами, «живих собак умертвляти, а мертвих оживляти», чим він, очевидно, захоплювався ще під час навчання в Падуї. В 1703 р. П. В. Посникова направили до Парижа з секретним завданням як «неофіційного агента», і після 1716 р. відомостей про нього не знайдено. П. В. Посников не мав змоги проявити себе у початковий період історії наукової вітчизняної медици­ни, реалізувати свої знання і здібності. Окремі історики його називають «першим фізіологом Росії» (X. С. Коштоянц, М. О. Оборін).

Після П. В. Посникова для медичної підготовки було по­слано за кордон Григорія Волкова та інших молодих росіян. За Петра І запрошено на службу 150 іноземних лікарів. При цьому малося на увазі швидко задовольнити невідкладну потре­бу, а згодом систематично готувати лікарів у Росії. Для цього у 1707 р. за наказом Петра І збудовано в Москві госпіталь, при якому відкрито школу для підготовки лікарів. Керівництво шко­лою було доручено видатному голландському лікареві М. Бід- лоо. Наполегливою працею у справі організації школи, самого процесу навчання М. Бідлоо вдалося досягти того, що учні пер­шого його випуску «зело успешно научились», як він доповідав Петру І, розпізнавати і лікувати не тільки захворювання, що «к чину хирурга подлежит, но и генеральское искусство о всех тех болезнях, от главы даже до ног, с подлинным и обыкновен­ным обучением како их лечить...». Підготовку російських ліка­рів, зокрема роботу Бідлоо в госпітальній школі, дуже вороже зустріли іноземні лікарі. Причину цього Бідлоо так пояснює в своєму листі Петру І: «... многие хирурги советовали, дабы я народу его юношей не учил... понеже сие против чести их и про­тив их интересов сего народа юнош изучать, хотят убо оных моих посланных (учнів) вместо слуг до смерти себе имети... и в Петербурге госпитали оных от меня посланых бьют иностран­ные лекари, яко слышу, и вместо слуг, а не за молодых лекарей имеют». М. Бідлоо очолював першу російську госпітальну шко­лу протягом 30 років. Зберігся і недавно опублікований бага- тоілюстрований, з докладною історичною довідкою М. О. Обо- ріна рукописний підручник М. Бідлоо «Настанова для тих, хто вивчає хірургію в анатомічному театрі». Зміст настанов свідчить про те, що викладання хірургії у школі провадилось у повному обсязі відповідно до стану хірургічної науки тих часів.

Госпіталь-школа в Москві, збудована в 1707 р.

I

Навчання в Московській госпітальній школі, як і в госпі­тальних школах, що були засновані пізніше в Петербурзі, Крон­штадті, на Україні в Єлисаветграді, на Алтаї в Барнаулі, прова­дилося, на противагу медичним факультетам більшості західно- €вропейських університетів, у поєднанні практики з теорією. Учні шкіл брали безпосередню участь у лікуванні хворих, в об­слуговуванні їх, виготовляли ліки, виконуючи не тільки обов'яз­ки, які покладаються в наш час на медичних сестер, а й обо­в'язки санітарів. Перевантаженість учнів перших госпітальних

шкіл практичною роботою подекуди навіть негативно познача­лася на їхній теоретичній підготовці.

Дальше вдосконалення підготовки вітчизняних лікарів по­в'язане з діяльністю директора медичної канцелярії доктора медицини Павла Кондоїді (1710—1760), який у 1742—1760 pp. фактично очолював медичну справу в Російській державі. Грек за походженням, Кондоїді виховувався і прожив усе життя в Росії. До Кондоїді в медичних школах викладали лікарі госпі­талів, які більшу увагу приділяли практичній роботі, ніж ви­кладанню, і не завжди мали відповідну теоретичну підготовку. Кондоїді запровадив у школах посади професорів та їхніх помічників, увів до програми курацію хворих учнями з участю їх в операціях і патологоанатомічних розтинах, запровадив ви­кладання акушерства і гінекології, підготовку акушерок, засну­вав першу медичну бібліотеку.

До переїзду в Петербург Кондоїді, займаючи посаду штаб- лікаря, певний час жив на Україні. За цей час він достатньо ознайомився з системою навчання в Київській академії, колегіях у Чернігові, Харкові, Переяславі. Оскільки в них особливу ува­гу приділяли вивченню латинської мови і одночасно давали доб­ру загальну освіту, він вбачав в учнях цієї Академії та колегій най'більш відповідних кандидатів для медичних шкіл, де в ті часи більшість дисциплін викладалася латинською мовою. В 1754 р. Кондоїді одержує спеціальний дозвіл Синоду, якому підлягали ці заклади, на вербування в них найздібніших учнів для медичних шкіл. Починаючи з другої половини XVIII ст. школи України стають головними постачальниками учнів для медичних шкіл.

Першим російським професором в госпітальних школах був Костянтин Іва­нович Щепін. Син селянина з далекої Вятки, Щепін 14-літнім юнаком доби­рається до Києва, де під час навчання в Братсько-Могилянській академії ви­являються його великі здібності. Без будь-якої сторонньої допомоги він по­дорожує по країнах Єпропи, слухає лекції з медиші.-іи і природничих наук в університетах Болоньї, Падуї, Лондона; дістає звання доктора медичних наук у Лейдені. Па батьківщині Щепін викладає в госпітальних школах Моск­ви і Петербурга анатомію, хірургію, терапію; вводить практичні заняття з анатомії по трупах, яка після Бідлоо викладалась тільки теоретично. «Багато кто а підлікарів I старих учнів, які до цього багатьох частин в натурі не знали, крім Імені їх,— пише Щепін Медичній колегії,— нині не тільки їх в натурі якають, а й самі адмініструвати в стані».

Щепін домагається (без успіху, на жаль) скасування жорстоких дисциплі­нарних покарань учнів госпітальних шкіл, яких, як він пише, б'ють, «на пре­великий мій жаль, за пустощі один стільцем з ланцюгом, інші лозиною, а ще інший і киями». Щепін розробив новий навчальний план для госпітальних шкіл відповідно до рівня тогочасної медичної науки. Лікарська верхівка з іно­земців, в руках якої була медична справа в ті часи у Росії, створювала Ще- піну неможливі умови для праці і життя. Помер він у 1770 р. по дорозі до Києва.

На клопотання Кондоїді уряд дав дозвіл посилати найздіб­ніших молодих лікарів в іноземні університети для здобуття «докторського градуса». Для вдосконалення було обрано найпе- редовіші університети тих часів — у Лейдені та Страсбурзі. Перші дев'ять лікарів, які здобули в Лейдені звання доктора медицини, повернувшись на батьківщину, стали викладачами в медичних школах і піонерами вітчизняної медичної науки та ви­кладання медичних дисциплін російською мовою.

Госпітальні медичні школи у XVIII ст. були основними на­вчальними закладами з підготовки лікарів у Російській держа­ві. В них здобули звання лікаря близько 2 тисяч осіб. Строк навчання в цих школах змінювався від 5 до 10 років. З 1754 р. Кондоїді ввів семирічний строк, але учнів, які добре навчались, випускали лікарями через 5 років. Війни, які вела Росія у XVIII ст., вимагали для задоволення потреб армії передчасних випусків учнів — через 2—3 роки навчання. Такі випускники на­зивалися підлікарями. Після певного практичного стажу вони мали право складати іспити на лікаря. Звання підлікаря було скасовано в 1799 р. З 1762 по 1854 р. найвищим лікарським званням у Росії було звання штаб-лікаря.

З професорів і учених перших наших медичних шкіл потріб­но згадати О. Шумлянського, М. Тереховського та Н. Макси­мовича* Амбодика.

Олександр Шумлянський (1748—1795) захистив 1793 р. у Страсбурзькому університеті дисертацію, присвячену будові нирок. За допомогою нових для того часу методів наповнення судин і мікроскопа він перший описав мальпігієве тільце, вста­новивши, що воно є не залозою, як вважалося тоді в науці, а судинним клубочком — glomerulus (термін, запропонований О. Шумлянським). Він же зазначив, що glomerulus має навколо себе «кільцеву межу» — оболонку, яку через 57 років, при вже більш досконалій мікроскопічній техніці, вдруге описав англій­ський учений Боумен. Ця оболонка (капсула клубочка) дістала в науці назву боуменової, незважаючи на те що сам Боумен визнавав пріоритет у цьому питанні Шумлянського.

У своїй дисертації О. Шумлянський описав і подав малюнок сечових канальців, що утворюють петлю, яка в другій половині XIX ст. знову була описана анатомом Генле і дістала в науці лише його ім'я. Шумлянський довів, що ці канальці не сполу­чаються з артеріальними капілярами, як вважали інші анатоми.

Праця О. Шумлянського про будову нирки була добре відо­ма в Західній Європі, де її двічі перевидавали, але його ім'я західноєвропейські вчені свідомо замовчували. Через байдуже ставлення до здобутків вітчизняних учених у царській Росії у вітчизняних працях та підручниках пріоритет О. Шумлянського, як і багатьох інших наших учених, до радянських часів не від­значався. Брат Олександра Шумлянського, Павло Шумлян­ський, був першим професором хірургії в Харківському універ­ситеті.

Мартин Тереховський (1740—1796) захистив у Страсбурзі докторську дисертацію, в якій довів, що мікроорганізми в на­стоях води не виникають самостійно, як це вважали в ті часи більшість учених, а заносяться іззовні

О. Шумлянський і М. Тереховський розробили проект пере­творення госпітальних шкіл на медико-хірургічні училища. За реформою 1786 p., програми медичних шкіл були наближені до програм медичних факультетів[7], але справжніми вищими медичними закладами вони стали тільки з перетворенням їх у 1798 р. на медико-хірургічні академії, які було відкрито в Пе­тербурзі і Москві.

Плани реформи медичної школи, навчальні програми, штати і навіть сама назва «медико-хірургічна академія» були запропоновані і розроблені професо­ром терапії Григорієм Базилевичем. З його ж ініціативи в госпіталях столиць з навчальною метою було вперше виділено спеціальні клінічні палати для хво­рих з окремими хворобами.

Нестор Максимович-Амбодик (1744——1812) закінчив Київ­ську академію і Петербурзьку госпітальну школу, одержав док­торський диплом у Страсбурзі. Протягом 24 років він викладав уперше російською мовою акушерство в медичних школах Пе­тербурга, написав перший в нашій країні підручник з акушер­ства, який мав, за тогочасним звичаєм, довгу назву: «Искусство повивання, или Наука в бабичьем деле, в коем кратко, но ясно толкуется, какое детородные женские части строение имеют, ка­ким образом надлежит пособлять беременным при родах, ро­женицам после родов и новорожденным им младенцам во вре­мя младолетства; на 5 частей разделенная и многими рисунками єнабженная». Він першим запровадив демонстрування оператив­ного акушерства на фантомі, виготовленому за його малюнка­ми, увів у практику акушерські щипці.

Нестор Максимович був високоосвіченою людиною. Він напи­сав і видав ще «Врачебное веществословие, или Описание цели­тельных растений...» з прегарними власними малюнками, «Ана- томо-физиологический словарь», в якому подав багато нових термінів; підручник з ботаніки, ботанічний словник.

Н. Максимовичу-Амбодику, як і всім тогочасним передовим лікарям, дово­дилось вести наполегливу боротьбу із засиллям іноземних лікарів, які обійма­ли керівні посади в державному апараті. Відгук цієї боротьби відчувається у висловлюваннях Н. Максимовича-Амбодика в його «Врачебном веществосло- вии»: «Хотя врачебная наука есть повсюду єдиная и та же самая, однако же... единоземец, соотчич и друг для болящего лучше, надежнее, вернее, чем не­известный пришелец иноземец, коему сложение тела, его свойства и род жизни болящего неизвестны». Сміливо для тих часів звучав і епіграф Н. Максимови­ча-Амбодика до його підручника акушерства, як критика політики «всемогут­ньої самодержиці» Катерини II, яка заселяла кращі землі Придніпров'я, При­чорномор'я і Поволжя іноземними колоністами: «Здравый рассудок повелевает больше пещися о размножении народа прилежным соблюдением новорожден­ных детей, чем населением необработанной земли неизвестными пришельцами».

 

 ...  47



Обратная связь

По любым вопросам и предложениям

Имя и фамилия*

Е-меил

Сообщение*

↑ наверх