Сергій Авраамович Верхратський (1894—1988) (Заблудовський) ІСТОРІЯ МЕДИЦИНИ

Вітчизняні медики у визвольному русі

В. І. Ленін, характеризуючи розвиток визвольно-революцій­ного руху в Росії, писав: «Визвольний рух в Росії пройшов три головні етапи, відповідно до трьох головних класів російського суспільства, що накладали свою печать на рух: 1) період дво­рянський, приблизно з 1825 по 1861 рік; 2) різночинський або буржуазно-демократичний, приблизно з 1861 по 1895 рік; 3) про­летарський, з 1895 по цей час» На всіх цих етапах медичні працівники брали активну участь.

По справі декабристів було притягнуто 8 лікарів. Серед них видатною особою був штабний лікар В. П. Вольф. Під час 20-річного заслання в Сибіру він був винятково популярним серед місцевого населення. Під його керівництвом багато де­кабристів та їхніх жінок вивчали медицину і разом з ним зай­малися лікувальною роботою, виявивши особливий героїзм у боротьбі з холерою в 1848 р. в Тобольську. У післядекабрист- ський час (до 1861 р.) за політичними мотивами було засуджено 20 лікарів. У 1858 р. тільки в Московському університеті було арештовано 100 студентів-медиків.

На другому етапі визвольного руху, в 60—70-х роках, коли в революційну боротьбу включилися представники різночинної інтелігенції, медики зайняли серед них одне з визначних місць. Пояснювалося це специфікою їхньої роботи. Повсякденно сти­каючись з убозтвом широких народних мас, великою смертністю, особливо дітей, медики не могли залишатись байдужими, і най­більш свідомі з них ставали активними борцями проти цар­ської влади. У 60-ті роки вже було притягнуто до відповідаль­ності за революційну діяльність 320 медиків. У наступні роки під впливом народників у виступах проти царизму брала участь

'Ленін В. І. З минулого робітничої преси в Росії // Повне зібр. тво­рів.— Т. 25,— С. 90.

переважно молодь, яка не мала належного досвіду революцій­ної роботи, не додержувалась потрібної конспірації. Серед арештованих у 37 губерніях 5664 чоловік 850 були медики. Більшість обвинувачених без суду було відправлено на заслан­ня, в тюрми, під нагляд поліції. Частині медиків після відбуття покарання вдалося завершити освіту і, будучи вже лікарями, продовжувати громадську роботу, зокрема сприяти розвиткові земської медицини. Серед них стали відомими вченими, гро­мадськими діячами О. О. Кадьян, П. І. Дьяконов; А. Т. Богаєв­ський, І. І. Моллесон, В. І. Португалов та ін.

Впливовим гуртком на Україні з організації «ходіння в на­род» була «Київська комуна», одним із засновників якої був студент-медик Микола Костянтинович Судзиловський. Йому вдалося уникнути арешту й емігрувати спочатку до Англії, де він зустрічається з K- Марксом і Ф. Енгельсом, потім в Румунії здобути вищу медичну освіту і одержати диплом на прізвище Русселя. В Румунії і Болгарії він організовує перші революцій­ні гуртки. Таку ж роботу Судзиловський проводить у США та на Гавайських островах. Для боротьби з американськими коло­нізаторами Судзиловський (Руссель) організовує з місцевого населення національну політичну партію, яка на перших парла­ментських виборах здобуває перемогу, і він стає членом пар­ламенту Гавайської республіки. Особливо велика заслуга Судзиловського в організації революційної пропаганди серед ро­сійських полонених в Японії. Використовуючи російську неле­гальну революційну літературу, яку він одержував з Америки, Європи, зокрема від більшовицької організації в Женеві, Судзи­ловський (Руссель) досяг виняткових успіхів, що викликало серйозне занепокоєння царського уряду. Він розробив план за­хоплення революційною армією Владивостока. Але цей план було видано царському уряду провокатором Азефом. Після Ве­ликої Жовтневої соціалістичної революції Судзиловський (Рус­сель) організував у Китаї Товариство допомоги Радянській республіці, вів активну агітацію в пресі. Радянський уряд при­значив йому персональну пенсію. Помер Судзиловський у Тянь­цзіні у 1930 р. на 80-му році життя.

У Чернігові лікар Степан Данилович Ніс очолював гурток, який мав зв'язок з революційною організацією «Земля і воля». Він пропагував ідеї народників. Після арешту у 1863 р. його було відправлено на заслання. Повернувшись на Україну із заслання в 1872 р., С. Д. Ніс до кінця життя прожив у рідному селі Понори, вивчав народну творчість, безплатно лікував своїх односельців.

З середини 90-х років, з часу зародження марксизму в Росії, деякі медичні працівники почали відходити від народництва, ставали прихильниками вчення Карла Маркса. Організаторами перших марксистських гуртків, пов'язаних з революційним ру­хом, у Москві, Тулі, Воронежі, Нижньому Новгороді, Катерино­славі були й лікарі.

Одним з перших пропагандистів учення К. Маркса на Украї­ні був лікар С. А. Подолинський. Він спілкувався з К. Марксом і Ф. Енгельсом, був учасником V конгресу І Інтернаціоналу, автором докладної роботи з історії міжнародного об'єднання робітників (1880), ряду робіт про санітарні умови життя україн­ських селян.

У Петербурзі в марксистських гуртках, що увійшли до складу «Союзу боротьби за звільнення робітничого класу», брали участь медики В. А. Обух, М. А. Алексеев, П. Г. Дауге, М. О. Богораз,

B.     П. Краснуха, М. А. Плаксін, О. Б. Лепешинська та ін. У Києві соціал-демократичний гурток було створено студентами-медика­ми, пізніше лікарями, Я. М. Ляховським, Б. Л. Ейдельманом, М. А. Вигдорчиком і Ф. М. Петровим, який керував марксист­ським гуртком на заводі «Арсенал». В Москві у створеному «Робітничому союзі» та соціал-демократичних гуртках брали активну участь медики А. Н. Винокуров, С. І. Міцкевич, Д. І. Ульянов, M. В. Владимирський, I. В. Русаков, П. В. Луна- чарський (брат А. В. Луначарського). Медики входили також до складу революційних гуртків і в інших містах Росії.

У першій російській революції 1905—1907 pp. медичні праців­ники брали активну участь. О. Г. Яновський зібрав документаль­ні відомості про участь в цій революції 2759 медиків. З них лікарів — 954, середніх медичних працівників — 824. Було ство­рено професійні спілки лікарів, фельдшерів, фармацевтів, які відіграли певну роль у захисті інтересів медиків. Лікарі вико­ристовували з'їзди медичних працівників, товариства, друковані органи для пропаганди безплатної медичної допомоги для ши­роких верств населення, наполягали на необхідності змін у соціальному житті країни. Свою професійну роботу лікарі-біль- шовики поєднували з революційною діяльністю, розповсюджу­вали революційну літературу, працювали в нелегальних друкар­нях, давали притулок у лікарнях революціонерам, організову­вали в разі потреби санітарні дружини.

Трибуною прогресивних лікарів був журнал «Общественный врач», в якому в розділі «Хроника» друкували відомості про переслідування медиків за політичну діяльність. Так, за відомос­тями журналу, в 1905—1907 pp. від переслідувань потерпіло 2500 медиків, з них 26 чоловік померло.

Перед Великою Жовтневою соціалістичною революцією ліка- рі-більшовики й студенти-медики провадили революційну про­паганду серед солдатів і матросів (М. С. Кауров, Д. І. Ульянов,

C.    М. Нахімсон, Л. В. Громашевський та ін.).

Безпосередню активну участь у Жовтневому збройному пов­станні в Петрограді брали М. І. Барсуков, М. С. Кедров, Е. М. Склянський; у Москві — М. В. Владимирський, М. О. Се­машко, 3. П. Соловйов, В. А. Обух, І. В. Русаков та ін.

Слід підкреслити, що лікарська діяльність завжди притягала до себе представників демократичної інтелігенції. Робота лікаря давала можливість бути ближче до життя трудового народу, на­давати йому посильну в тих умовах допомогу. Передова громад­ська медицина в Росії висунула плеяду глибок відданих інтере­сам народу лікарів, які поєднували професійну медичну діяль­ність з широкою суспільною. Кращі з них ставали на тяжкий, не­безпечний шлях боротьба з самодержавством, за демократію та світлу долю народу.

 

 ...  50



Обратная связь

По любым вопросам и предложениям

Имя и фамилия*

Е-меил

Сообщение*

↑ наверх