Сергій Авраамович Верхратський (1894—1988) (Заблудовський) ІСТОРІЯ МЕДИЦИНИ

Космічна медицина

На початку другої половини XX ст. розпочались теоретичні і практичні дослідження шляхів освоєння космічного простору. Ці дослідження в галузі техніки і конструювання літальних ор­бітальних апаратів, керованих людиною, сприяли розвиткові ба­гатьох наук, зокрема космічної біології і медицини.

Космічній медицині належало розв'язати багато складних проблем: дослідити вплив умов космічного польоту на організм; розробити забезпечення життєдіяльності і здоров'я космонавтів протягом космічного польоту і після його закінчення; методи добору й підготовки космонавтів; профілактичні заходи щодо захисту від дії несприятливих факторів, пов'язаних з умовами космічного польоту.

У своєму розвитку космічна медицина пройшла вже три ета­пи. На першому етапі з кінця 40-х років до 1961 р. велися чис­ленні дослідження на тваринах, переважно на собаках, з трива­лістю польотів від 10 хвилин до 22 діб, під час яких з допомогою телеметричних систем вивчалися діяльність серцево-судинної системи, дихання та інші параметри. Під час цих досліджень було виявлено зміни в серцево-судинній системі, які після повер­нення на землю швидко відновлювались. У кабінах космічних кораблів було розміщено різні за складністю організації біоло­гічні об'єкти, такі, як насіння рослин, комахи, лабораторні миші. Одночасно розв'язувались завдання створення і забезпечення в літальних апаратах умов для життєдіяльності людини. Ці експе­риментальні дослідження дали ученим змогу з певністю зробити висновок про можливість польоту людини в космос.

Другий етап — короткотривалий політ людини в космос. По­чаток поклав своїм історичним польотом на кораблі «Восток»

12    квітня 1961 р. Юрій Гагарін. Цей політ був іспитом на зрі­лість космонавтики, і зокрема космічної медицини. Створена на той час система біоелектричного контролю за станом космонавта та гігієнічні параметри кабіни корабля вже гарантували безпеч­ність польоту для людини.

У наступні роки на одно- і багатомісних кораблях з трива­лістю польотів від 1 до 18 діб було доведено можливість не тіль­ки перебування людини в умовах космосу, а й різносторонньої її діяльності в кабіні і навіть у відкритому космосі. В польоті ЇЙ серпня 1964 р. брав участь перший космонавт-лікар Борис Єгоров. Протягом цього етапу було вивчено зміни в організмі людини під час польоту і після приземлення. Виявлено, що після більш тривалих польотів пристосування до звичайних земних умов відбувається s певними труднощами і з вираженими напру­женнями фізіологічних систем.

Третій етап — дослідження під час тривалих польотів на орбі­тальних станціях. Під час цих польотів уже була можливість розмістити на борту станції різну апаратуру для медико-біоло- гічних досліджень, а також для застосування засобів профілак­тики несприятливого впливу на організм невагомості та інших факторів і створення більш комфортабельних умов побуту і гі­гієни космонавтів. 1988—1989 року у польоті на станції «Мир» протягом трьох з половиною місяців перебував лікар-дослідник Валерій Поляков. Численні медико-біологічні дослідження, про­ведені під час польотів тривалістю кілька місяців, показали, що

18*

13  збільшенням часу перебування людини в космосі не спостері­гається погіршення стану її здоров'я. Організм людини винятко­во пластичний і під час польоту пристосовується до умов нева­гомості, внутрішні органи починають працювати, порівняно із земними умовами, на іншому функціональному рівні взаємодії між системами. Застосування профілактичних засобів для змен­шення негативної дії невагомості на організм, як і інших факто­рів при тривалому перебуванні людини в умовах космічного польоту, відповідно розроблених гімнастичних вправ, спеціаль­ного одягу, певного режиму харчування настільки ефективне, що космонавти, приземлившись після піврічного польоту, не відчу­вали значних труднощів і з перших днів активно брали участь в обстеженнях, в узагальненні результатів своїх експериментів у польоті.

Космічна медицина — найновіша галузь медичної науки, по­роджена потребами освоєння людиною космосу,— стимулювала розвиток багатьох нових тонких засобів дослідження організму людини, які почали застосовуватись і в практичній медицині, таких, як дистанційні спостереження за станом хворих, вплив на організм людини гіпокінезії, яка в наш час є одним з важливих етіологічних факторів виникнення ряду захворювань серцево- судинної системи, та ін.

Радянські учені свої дослідження з космічної медицини про­вадять у співробітництві з ученими інших країн (Франції, США, Індії). Великий внесок у становлення космічної медицини нале­жить таким ученим, як О. Г. Газенко, В. В. Парін, Н. М. Сісакян, В. М. Чернігівський та ін. Постійну активну допомогу в розвитку космічної медицини подавали видатні вчені С. П. Корольов, М. В. Келдиш, В. М. Глушков, А. А. Благонравов та ін.

Космічній біології і медицині належить у найближчий час вирішити ще винятково складні проблеми, пов'язані з перспек­тивою тривалих міжпланетних польотів.

Розв'язання таких проблем не лише збагатить космічну біо­логію і медицину, а й розширить наші загальні знання про межі адаптації людського організму, про засоби профілактики, діаг­ностики та терапії взагалі.

Біологічна хімія

Сучасні фізіологія, ендокринологія і фармакологія розвиваю­ться в найтіснішому зв'язку з біологічною хімією.

У становленні вітчизняної біохоімічної науки велику роль ві­діграв видатний учений і громадський діяч, Герой Соціалістич­ної Праці О. М. Бах.

Олексій Миколайович Бах (1857—1946) народився в м. Золотоноші Пол­тавської губернії. За участь у революційній діяльності його було звільнено з Київського університету і вислано. Повернувшись із заслання, він працював на нелегальному становищі в організації «Народна воля», а після розгрому цієї організації емігрував у 1885 р. за кордон, де працював у біохімічних лабораторіях Парижа і Швейцарії.

Повернувся на батьківщину в 1917 p. В 1921 р. організував Біохімічний інститут, який пізніше перетворено на Інститут біохімії Академії наук СРСР. Цьому інститутові присвоєно ім'я О. М. Баха. Об'єднавши навколо себе кадри молодих учених — біохіміків і фізхіміків, він створив цілу школу вчених, які зробили великий внесок у теоретичну і практичну біохімію. Безпосередніми учнями О. М. Баха були академіки В. О. Енгельгардт, О. І. Опарін, A. JI. Kyp- санов, О. Є. Браунштейн та ін. Учнем О. М. Баха був видатний учений Б. І. Збарський, який працював переважно над біохімією злоякісних ново­утворень.

О. М. Бах є автором класичних праць про окисні процеси. Він створив пероксидну теорію біологічного окислення, винайшов нові експериментальні методи дослідження ферментів, показав, як можна спрямовувати ферментативні процеси в потрібному напрямі. Роботи його набули широкого застосування в технічній біохімії, при виробництві хліба, чаю, пива та ін.

У розвитку біохімії на Україні велика роль належить акаде­міку Олександру Володимировичу Палладіну (1885—1972). В 1908 р. закінчив університет у Петербурзі; з 1921 по 1954 р. завідував кафедрами біохімії спочатку в Харківському медично­му інституті, а потім у Київському університеті. Очолював Ін­ститут біохімії AH УРСР, який нині носить його ім'я. З 1946 по 1962 р.— президент AH УРСР; Герой Соціалістичної Праці. Ві­домі його роботи з біохімії м'язової тканини та функціональної біохімії нервової системи.

У передвоєнний період радянська біохімія збагатилася рядом визначних досліджень: виявлення оксидаційного фосфорилюван- ня В. О. Енгельгардтом і В. О. Беліцером, з'ясування процесу переамінування, тобто перенесення амінної групи з амінокислот на кетокислоти (О. Є. Браунштейн). В. О. Беліцер разом з К. І. Катковою запропонували білковий кровозамінник БК-8, який застосовується в клініці.

В. О. Енгельгардт і М. М. Любимова в 1939—1942 pp. пере­свідчились, що м'язовий білок—міозин — має властивості фер­менту аденозинтрифосфатази, він розщеплює АТФ і реагує на це механічними змінами. Цим відкриттям було покладено початок дослідженням біохімії м'язового скорочення, які довели, що ос­новою скоротливої речовини м'яза є білок міозин, що має влас­тивості ферменту і розщеплює АТФ, розпад якої є безпосереднім джерелом енергії для скорочення м'язів. Це відкриття стало основою одного з найважливіших положень біохімії — про транс­формування енергії окисних процесів у хімічну енергію фосфор­них сполук, передусім АТФ, і перетворення в живій клітині хі­мічної енергії в механічну.

В СРСР великого поширення ^набуло вивчення вітамінів. Було створено Всесоюзний науково-дослідний інститут вітамінів. Проведено багато фізіологічних і клінічних досліджень з ви­вчення вітамінного обміну здорової і хворої людини. Визначено диференційовані фізіологічні норми потреби у вітамінах для здо­рової людини, а також показання для застосування їх при різних захворюваннях. Виявлено багаті природні сировинні ресурси для добування вітамінів і винайдено методи синтезу їх у промисло­вих умовах.

Після війни створюється ряд нових лабораторій, виникають нові напрями досліджень. Вивчаються амінокислотний склад білків та азотистий обмін, біохімія м'язів і нервової системи. 1957 р. було створено Інститут молекулярної біології AH СРСР у Москві, а 1973 р. сектор молекулярної біології і генетики AH УРСР перетворено на інститут.

Нова апаратура дала змогу вивчати біохімію клітинних структур — ядра, ядерця, мітохондрій та інших морфологічних утворень клітини. Одержано дані про будову нуклеїнових кис­лот, про складові частини системи біосинтезу білка. Біохімічні дослідження проводяться в різних галузях клінічної медицини — при переливанні крові (добування і застосування кровозамінни­ків), в онкології, ендокринології, радіаційній біохімії. Багато важливих робіт з'явилося в галузі біохімічних змін при різних патологічних процесах. Цей новий напрям «молекулярної пато­логії» дасть змогу з'ясування патогенезу ряду захворювань і розробки специфічної терапії (В. Н. Орехович та ін.). Останнім часом набули розвитку методи генної інженерії, з використанням яких розроблено синтез інтерферону, інсуліну, гормону росту (О. О. Баєв).

В сучасній біохімії особлива увага приділяється проблемі вивчення ролі протеолітичних ферментів у регуляції багатьох важливих функцій організму, зокрема в регуляції судинного то­нусу. Відкрито новий фермент карбоксикатепсин, який відіграє основну роль у функціях ренін-ангіотензивної і кінінової систем і регуляції артеріального тиску.

В Інституті біологічної і медичної хімії АМН СРСР розроб­лено методи біохімічної діагностики всіх типів глікогенової неду­ги, які дають змогу визначати тип захворювання і розробляти методи лікування їх.

За останні роки розроблено і впроваджено в практику діаг­ностичну програму біохімічного скринуючого обстеження, яке дає змогу виявити близько 70 спадкових дефектів амінокислот­ного та вуглеводного обміну, програму біохімічної діагностики спадкових анемій.

В інститутах Академії медичних наук СРСР, республікан­ських інститутах всебічно вивчався обмін колагенових білків, що важливо для розв'язання проблем запалення, регенерації, ста­ріння та ряду системних захворювань сполучної тканини (кола­генових хвороб).

У 1971 р. в АМН СРСР організовано спеціальну лабораторію ензимології, перетворену пізніше на інститут, в якому вивчаю­ться структура, властивості і механізми регуляції ферментів, розробляються методи виділення їх. Окремі з них уперше в сві­товій практиці добуто в кристалічному вигляді.

В Інституті біологічної фізики, заснованому ще в 1919 р. за вказівкою В. І. Леніна, виконано важливі роботи, в яких дослі­джується первинна дія на різні аналізатори організму факторів навколишнього середовища, зокрема розроблено фотохімічну теорію зорової і темнової адаптації (П. П. Лазарев), квантову feopiro зоросприймання (С. І. Вавілов), теорію кольорового зору (А. П. Цветков) та ін.

Доведено наявність синхронного коливання інтенсивності різ­них біологічних процесів, зумовлених періодичною діяльністю Сонця (А. Л. Чижевський). Науково доведено наявність постій­но діючих зв'язків біосфери землі з космічними факторами; в по­няття «зовнішнє середовище» віднині включається і космічний простір.

 

 ...  56



Обратная связь

По любым вопросам и предложениям

Имя и фамилия*

Е-меил

Сообщение*

↑ наверх