Сергій Авраамович Верхратський (1894—1988) (Заблудовський) ІСТОРІЯ МЕДИЦИНИ

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

Тоталітарна адміністративно-бюрократична система, що склалася в нашій країні, вичерпала себе і увійшла в супереч­ність із вимогами суспільства. З середини 70-х років почалося зниження темпів економічного зростання, стали помітні явища стагнації. Це відбилося на всіх галузях народного господарства, у тому числі й на системі охорони здоров'я, фінансування якої провадилося за залишковим принципом. Доля бюджетних. ви­датків на охорону здоров'я неухильно зменшувалась: у 1960 р.— 6,6 %, у 1985 р.— 4,6, у 1990 p.— близько 3 %. Це різко сповіль­нило процес оновлення матеріально-технічної бази охорони здо­ров'я, її модернізацію, зумовило низьку заробітну плату медичних працівників. Глибокі деформації в суспільстві при­звели до зниження професійного і морального рівня медичних працівників.

На цей час у країні сталася низка тяжких катастроф з чис­ленними людськими жертвами і величезними матеріальними збитками, землетруси в Арменії і на Памірі, загибель теплоходу «Адмірал Нахімов», вибух продуктопроводу на Уралі тощо.

Найтяжкою катастрофою з далекосяжними, важко передба­чуваними наслідками для населення став вибух на Чорнобиль­ській атомній електростанції (1986 p.), коли, за офіційними да­ними, у повітря потрапило понад 50 млн кюрі радіоактивності (за іншими джерелами — у 20 разів більше). Радіоактивного за­бруднення зазнали Гомельська та Могильовська області Білору­сії, райони Київської і Житомирської областей України, частина Брянської області РРФСР. Підвищення радіаційного фону було зареєстровано у 23 країнах Європи, у США, Китаї, Японії. Це була найбільша аварія за всю історію існування атомної енер­гетики. Вона набула глобальних масштабів.

За рішенням урядової комісії проведено евакуацію населення спочатку з десятикілометрової, а пізніше з тридцятикілометро- вої зони.

Для медичного обстеження і надання медичної допомоги було створено 1964 лікарсько-сестринські бригади (6932 ліка­рів, 12 699 середніх медичних працівників, 1250 студентів). Об­стежено понад 600 000 осіб (з них 215,3 тис. дітей). У червні 1986 р. у Києві, Мінську, Москві відкрито спеціалізовані диспан­сери. З метою забезпечення наукового аналізу наслідків аварії та координації заходів диспансерного нагляду в Києві створено Всесоюзний науковий центр радіаційної медицини АМН СРСР, до складу якого входять НДІ клінічної радіології, експеримен­тальної радіології, епідеміології і профілактики променевих уражень. У Мінську відкрито Інститут радіології AH Білорусі.

Унаслідок аварії досить різко погіршився загальний стан здоров'я населення. За даними цільової диспансеризації, по­пуляційних і епідеміологічних обстежень через 4 роки після ава­рії частка здорових серед дорослого населення знизилася: у лік­відаторів аварії з 78 до 56 %, у евакуйованих — з 59 до 38 %, у тих, хто проживає на контрольованих територіях — з 51 до 28%.

Ліквідація наслідків аварії потребує не тільки медичних, а й великої кількості державних заходів. До 1992 р. планується від­селити близько 50 000 чоловік (18 078 родин) з 5 областей України і 9 областей інших республік, провести оздоровлення 4,5 млн чоловік, забезпечити населення екологічно чистими про­дуктами харчування, налагодити виробництво продуктів харчу­вання з радіопротекторною дією.

Критична ситуація, що склалася в системі охорони здоров'я (як і в цілому в народному господарстві) зумовила необхідність докорінної перебудови цієї галузі.

Передбачається децентралізація управління охороною здоро­в'ям, розширення амбулаторно-поліклінічної допомоги, введення посади домашнього лікаря. Це сприятиме розвитку й удоско­наленню первинної медично-санітарної допомоги. Фінансування охорони здоров'я здійснюватиметься не тільки з державного бюджету, а й на принципах страхової медицини, що значно збільшить фінансовий внесок в охорону здоров'я. У найближчі 5—6 років планується розвиток мережі консультативно-діагно- стичних центрів, обладнаних сучасною медичною технікою. Нині функціонують 14 таких центрів, розрахованих на 600—1000 від­відувачів щодня. До 1995 р. кількість їх зросте до 150.

Потребує розв'язання проблема співвідношення кількості під­готовлених лікарів і середнього медичного персонала. У 1986 р. на одного випускника медінституту припадало 2,8 випускника медучилищ, тоді як оптимальне співвідношення — 1:4.

У нашій країні немає розвиненої фармацевтичної індустрії. Існуючі заводи здатні забезпечити близько 50 % потреби в лі­карських засобах. Передбачається широке впровадження суміс­них з іноземними фірмами підприємств, спорудження іноземни­ми фірмами під ключ 4 фармацевтичних заводів для виробни­цтва високоякісного інсуліну, сучасних антибіотиків, гормо­нальних і серцевих преператів. Планується значне розширення виробництва одноразових шприців.

Виділено додаткові асигнування на охорону здоров'я. В бе­резні 1991 р. значно (більш ніж у 2 рази) підвищено заробітну плату медичним працівникам, знято обмеження на роботи за сумісництвом. Перебудова охорони здоров'я тільки починає­ться

Викладання історії медицини у вищих вітчизняних медичних школах входило в програму навчання з часу заснування їх, але самостійних кафедр історії медицини в них не було; відо­мості з історії медицини подавались у курсах інших дисциплін, зрідка, як у Московському університеті, на окремому курсі приват-доцентами.

Першу в СРСР самостійну кафедру історії медицини було створено при І Московському медичному інституті в 1935 р. Й. Д. Страшуном, пізніше академіком АМН СРСР. У медичних інститутах України викладання історії медицини, як правило, ве­деться при кафедрах організації охорони здоров'я та соціальної гігієни.

Центральний інститут удосконалення лікарів, крім викладан­ня історії медицини лікарям, слухачам деяких циклів регуляр­но провадить семінари підвищення кішііфікмції ііиішідіічів істо­рії медицини. За ці роки в них ішли участь понад 360 чоловік.

Найбільші в країні музеї історії медицини і» Ризі імені його засновника П. Я. Страдиня і Військом» медичний музей Міністерства оборони в Санкт-Петербурзі. За роки десятої п'яти­річки зібрано матеріали й відкрито республіканський музей істо­рії медицини в Києві, який у 1985 р. удостоєний Державної пре­мії Української РСР.

У Москві також створено Всесоюзний музей історії медици­ни. В 1962 р. організовано Міжнародну академію історії меди­цини в Монпельє (Франція), до складу її входять представн>- ки нашої країни.

 

 ...  61



Обратная связь

По любым вопросам и предложениям

Имя и фамилия*

Е-меил

Сообщение*

↑ наверх