Історія культури України

Розділ ІІІ Культурні процеси напередодні і в добу козаччини,

У середині XFV ст. розпочався  наступ Литовської держави на Подніпров'я. Він полегшувався князівськими  міжусобицями та занепадом Золотої Орди, яка розпалася на кілька улусів. У 1355—1356 рр. литовський князь Ольгерд завоював чернігівсько-сіверські землі, пізніше захопив Київщину та Поділля. Литовське князівство   стало   великою   феодальною державою, V'fjjm    більшість населення якої становило руське населення. "ІДВі Порівняно з литовцями Київська Русь мала розвиненіші виробничі відносини, сільське господарство, ремісництво, політичну систему. Широкі міжнародні зв'язки, високий рівень розвитку культури (писемність і літописання, бібліотеки і школи, монументальна культова архітектура, живопис і декоративно-прикладне мистецтво) сприяли прийняттю Литовською державою більш досконалої системи управління, принципів і норм культурного розвитку.

Литовці дотримувалися правила: "Ми старину не рушимо, а новини не вводимо". Місцеві руські феодали зберегли свої володіння, а руські землі — автономію. Русичі займали в державі рівнорядне становище з литовцями; основою литовського судочинства стала "Руська правда". Руська (українська) мова дістала статус державної, нею велась офіційна документація, урядуван

52

ня, складання грамот і законів, навчання у школах, відправлялася служба в церквах, нею говорили не лише народні маси, а й вища старшина і в королівському палаці.

У Литовському князівстві здобуває популярності православна віра, священикам надаються привілеї, а окремі члени литовської княжої сім'ї приймають православ'я (литовці переважно були язичниками) та по-ріднюються з українськими князями.

Культурні набутки Київської Русі дали поштовх становленню освітніх і культурних процесів у Литовському князівстві.

Перші книги слов'янського кириличного алфаПЕРШІ віту було видано у Кракові близько 1491 р. КНИГОДРУКАРІ Точно датовані дві з них — "Октоїх" та "ЧаСЛОВ'ЯН сослов", у кінці названий їх видавець — краківський міщанин Швайпольт Фіоль. У лютому 1491 р. він уклав договір з Рудольфом з Брауншвейга, колишнім студентом Краківського університету, де говориться, що Борсдорф виготовив для Ш. Фіоля "руський шрифт".

Оформлення всіх виданих Ш. Фіолем книг доволі скромне. В "Ос-новогласнику" вміщено досить традиційне розп'яття з двома фігурами по боках, використано заставки та герб Кракова. Усі гравюри виготовлені на високому художньому рівні. Шрифт видань чіткий, декоративний, має окремі готичні риси, друк двопрогонний з однієї форми.

Майже одразу після виходу книг Ш. Фіоль був притягнутий до суду інквізицією за єресь, але невдовзі випущений на поруки. Суд прийняв рішення, що зобов'язувало видавця сплатити витрати та виголосити клятвопокаяння (це був березень 1492 р.). З цього часу ім'я Ш. Фіо-ля зникає з книговидавничого обрію. Постає питання, ким він був — видавцем чи комерсантом? А можливо, працював на замовлення? Православні книги його, здається, мали експортуватися. Це підтверджується тим, що нині видань Ш. Фіоля поза Польщею більше, ніж у ній.

На замовлення православної церкви книги слов'янською мовою друкувалися на Балканах: глаголицею — з 1483 р., а кирилицею — з 1494 р. Оскільки глаголиця в Україні не була вживана, для нас інтерес становить друга група. Ці книги дуже близькі до видань Ш. Фіоля. Вони були надруковані "священиком Мніхом Макарієм от Чорної гори". їх особливість — орнамент, характерний для Балкан, але відчутні

53

венеціанські впливи. Самі ж книги як у пропорціях, так і в декоруванні більш вишукані, ніж у Ш. Фіоля. У Цетиньї видруковано ще кілька видань Макарія: друга частина "Октоїху", "Псалтир" (1495), "Требник" та "Євангеліє". Оскільки в 1499 р. Чорногорія була завойована турками, Макарій переносить свою друкарню до Угровлахії (Румунія). Тут у 1508 р. вийшли "Служебник", у 1510 р. — "Октоїх", у 1512 р. — "Євангеліє". Щоправда, видання румунського періоду здаються менш досконалими, ніж чорногорські. Напевно, це пов'язано з тим, що друкарня була гірше обладнана, а можливо, це був інший Макарій.

У першій половині Х\І ст. південнослов'янські видання були численними. З 1510 р. книги для Балкан видає Божедар Вукович у Венеції. З 1636 р. його справу продовжив син Вінченцо. Можна згадати також про існування друкарні в Герцеговині, якою керував Ф. Ляба-вич, у Сербії відомі друкарні в монастирях Руянському, Грачанівсько-му, Милешевському. Але попри все ці видання не мають такого значення, як книги Франциска Скорини (до 1490 — не пізніше 1551) — першого білоруського просвітника, визначного діяча всього слов'янського книгодрукування.

Свою видавничу діяльність він розпочав у Празі в 1517 р. і всього за три роки випустив 23 книги. Для своїх видань він використовував досить чіткий за малюнком кириличний шрифт, вибрав зручний формат, так звані малі книжечки, практичні в користуванні. Але найцінніше в усіх виданнях Ф. Скорини те, що він сам зробив переклади кожної книжки, супроводжував її коментарями, роблячи особливий наголос на просвітницьких елементах. У передмові до "Псалтиря" він говорить: "Она пожиточний суть всякому человеку, мудрому и безумному, богатому и убогому, младому и старому, наиболее тым они же хотять имети добрыя обычаи и познати мудрость и науку". Просвітництво Ф. Скорина пов'язував з ідеями гуманізму та об'єднання східних і західних слов'ян. Це було його життєве кредо.

Ф. Скорина одним з перших вивів білоруську мову на рівень літературної норми, палко захищав рідну культуру від чужоземних впливів: "Немногим учителям бывати, но более умети язык свой справовати". Він вчив пам'ятати свій обов'язок перед батьківщиною, наголошуючи, що "обязанность человека трудиться на благо родины, не жалеть всякого тружения и скарбов... для отчизны своея".

Його діяльність стала дороговказом у слов'янському книгодрукуванні.

54

Іван Федоров (1510-1583) — засновник        іван федоров — книгодрукування в Росії та Україні. За першодрукар окремими даними, навчався у Краківськоукраїни му університеті, де одержав ступінь бакалавра.

Свою діяльність розпочав разом з П. Мстиславцем у 1563 р. у Москві, де видрукував першу датовану російську книгу "Апостол". У ній він виступив не лише як друкар, а й як редактор. Видання багато ілюстроване: на фронтиспісі зображено апостола Луку. Заставки та кінцівки, а їх 48, виконані на високому художньому рівні. Шрифт розроблено на базі московського півуставу. Окрім "Апостола" у Москві вийшло два видання "Часовника".

Але в 1566 р. І. Федоров разом з П. Мстиславцем залишив Москву і переїхав в Україну. За однією версією, це було зумовлено гонінням ортодоксальної верхівки церкви, за іншою — культурна місія. Свою діяльність в Україні він почав в Заблудові у маєтку гетьмана князівства Литовського Г. Ходкевича, де друкує "Учительноє Євангеліє". Після від'їзду П. Мстиславця до Вільно І. Федоров уже один випустив "Псалтир" з "Часословом". Із Заблудова він переїхав до Львова, де в 1573 р. заснував першу в Україні друкарню, а вже в 1574 р. виходить "Апостол". В книзі є післямова "Повесть... откуда начася и како свершися друкарня сия", — це перший зразок української мемуарної літератури.

1574 рік знаменний тим, що цього року вийшла "Азбука" — перша українська граматика. На сьогодні відомий один повний примірник у Гарвардському університеті США. Видання цього підручника демонструє І. Федорова як просвітителя українського народу. Четверта його друкарня почала діяти в 1578 р. в Острозі, у маєтку князя К. Острозького, де було ще раз перевидано абетку. Вона призначалася для навчання дітей у школі, заснованій у місті. Тут же, в Острозі, І. Федоров випустив першу повну слов'янську Біблію кириличного шрифту, так звану Острозьку Біблію. Нині відомо близько 250 її примірників. Це одна з найвизначніших пам'яток історії та культури слов'янського

народу.

І. Федоров — постать ренесансної доби. Як і багато хто у цей період, він був різнобічно освічений, поряд з видавничою справою відливав

55

гармати, винайшов багатодульну мортиру з частинами, що взаємозамі-нювалися. Певний час (протягом 1583 р.) працював у Кракові, Відні й, можливо, Дрездені. Мав тісні зв'язки з освіченими людьми Європи. Зокрема, у Дрезденському архіві знайдено листування І. Федорова із саксонським курфюрстом Августом.

Свій життєвий шлях І. Федоров закінчив у Львові в 1583 р. Український і російський народи віддають належне своєму першодрукареві, а всі книговидавці та книгознавці в 1959 р. започаткували й регулярно проводять щорічні наукові сесії, присвячені актуальним проблемам історії книги та книжкової справи — "Федоровські читання". Вийшла велика кількість наукових праць, присвячених життю і діяльності "друкаря книг пред тем невиданных".

ХАРАКТЕРНІ Постійна загроза нападу ворогів і боОСОБЛИВОСТІ ротьба проти різних завойовників зуАРХІТЕКТУРИ XIV СТ.       мовили   своєрідний архітектурний

тип — будинок-фортецю, який згодом переріс у фортецю-замок. Для оборонних цілей використовувалися також господарські будівлі та церкви. Оборонні споруди зводилися з місцевих та привізних матеріалів, здебільшого з каменю й дерева.

Фортеці будували місцеві майстри, які завжди враховували рельєф місцевості. Наприклад, у Кременці високі й міцні стіни оточували тісно забудований двір, у центрі якого стояла церква-фортеця, наче сторож, охороняючи вхід на Волинську низину. Оборонні комплекси будували у стратегічно вигідних місцях.

Найяскравішим зразком феодального замку можна назвати Хотинську фортецю: 30-40-метрові башти, стіни яких дорівнюють висоті 12-13-поверхового сучасного будинку, товщина їх — 5-6 м. Фасад замку декоровано орнаментом із червоної цегли, що нагадує народну вишивку.

Після звільнення від татаро-монгольської залежності починається активне спорудження церков і монастирів. Так, у Львові перебудовується вірменська церква і зводиться собор святого Юра, у Луцьку — собор Івана Богослова.

Територія України обіймає різні природні регіони, кожний з яких має певні характерні особливості. Це зумовило пошуки майстрами ар

56

хітектурних стильових ознак, характерних для певної місцевості. Визначаються два великих напрями: один продовжує традиції кам'яного будівництва ХІІ-ХІІІ ст., інший спирається на досвід розвитку народної дерев'яної архітектури. Але в обох легко простежуються стильові ознаки оборонних споруд — вузькі вікна-бійниці, замість бань — оборонні башти. Найяскравіші зразки — українська церква в Зимно, Троїцька церква у Межиріччі, біля Острога, та церква-фортеця у Сут-ківцях.

Для архітектурних споруд цього періоду характерні відчутні впливи Молдавії та країн Балканського півострова, особливо в прикарпатських районах.

У XrV—XV ст. у Європі відбуваються складні ІКОНОПИС процеси: ортодокси зазнають поразки, формуютьXIV—XV СТ. ся гуманістичні тенденції, що значною мірою змінюють світогляд людей. Україна активно реагує на ці зміни, запозичує набутий сусідами досвід. Яскраво це помітно у живописі. Традиційні релігійні сюжети трактуються як світська подія, у зображення вносяться живі натурні враження. Розписи оживають, стають динамічними, йдуть пошуки відбиття емоційного стану героя. Канонічні теми одержують досить вільне трактування. Утворюються осередки місцевих майстрів-живописців.

Формується українська, досить своєрідна школа іконопису. Для неї характерний малюнок струнких, пропорційно складених фігур у сміливих і вільних рухах, з яскраво вираженим українським етнічним типом. Сюжети наближаються до народних розписів у хатах. Розширюється тематика сюжетів: з'являються теми страшного суду, сатиричні трактування. Нерідко художники вводять в ікону зображення турків, татар, євреїв у характерному вбранні, панів, королів у компанії з блудницями, які терплять пекельні муки. Під впливом народної творчості в іконопису менш помітний аскетизм, образи святих стають теплими, людяними. Палітра висвітлюється. Найпопулярнішими, особливо в козацькому середовищі, стають святий Георгій, Микола Чудотворець, Параскева П'ятниця та Богоматір із дитиною.

Отже, у живописі намітились і закріпились реалістичні тенденції, які невдовзі переросли у світське мистецтво.

57

поділ україни У XV! ст. велика частина українських земель та розвиток (Галичина,   Холмщина,   Волинь, Поділля,

культури Брацлавщина, Київщина) підпала під владу

Речі Посполитої. В Україні з'явилися польські магнати, яким король роздарував землі, національна культура і православна церква зазнали жорстоких утисків. Поряд із зміцненням польської адміністрації костели почали боротьбу за перетворення українців на римо-католиків.

Наслідки Берестейської церковної унії 1596 р. були дуже тяжкими для української культури: створення з однієї православної церкви двох — уніатської (українська католицька церква, з'єднана з Римом) і православної, яка у другій половині XVH ст. потрапила в залежність від Московського патріархату.

Поглиблюється денаціоналізація української шляхти, цілий ряд знатних родів переходить в унію або католицтво, спольщується. Православні ненавиділи уніатів як зрадників, а римо-католики не вважали православних повноправними громадянами, принижували їх. Поляки вимагали, аби уніати, з'єднані з Римом, відмовилися від своїх догм, історії, традицій. Але українська католицька церква, за словами історика Д. Дорошенка, не зв'язала себе з польським урядом, а активно боролася проти полонізації.

Отже, територіальний поділ, міжконфесійна боротьба розмежували українську людність і на тривалий час розпалили вогнище протиборства, що не давало можливості для об'єднання і протидії зовнішній експансії.

братства Історія створення братств сягає давніх часів. Ще

і розвиток в Іпатіївському літописі за 1134—1159 рр. є згад-культури ка про "братчини", але до XV ст. вони не набули

великого поширення. Діяльність братств активізувалась у XV ст. Це зумовлювалося пожвавленням релігійного життя, реформаторськими рухами в Європі, особливо гуситськими, економічним збагаченням мешканців міст, яким Магдебурзьке право дало можливість створювати цехові організації. Останні спочатку були суто світськими, а невдовзі набули яскраво вираженого релігійного забарвлення. їх головна мета полягала в обороні своєї батьківської віри. Найстарші з братств — Львівсько-Успенське (1439) та Віленсько-Кушнірське (1458).

58

Стан православної церкви на той час був не найкращий. Духовенство, особливо нижчих ланок, було малоосвічене, а його вплив на прихожан — мізерний. Вища церковна влада більше дбала про свої статки. Приблизно таку ж картину спостерігаємо і в католицькій церкві, але завдяки реформаційним рухам, що з 1568 р. істотно впливають на католицтво в Польщі, вона швидко впорядковується, починають відкриватися школи, до яких охоче йде вчитись і православна молодь.

Братства по-діловому перейняли досвід єзуїтів, активізували діяльність, почали надавати допомогу парафіяльній церкві в оздобленні й організації урочистих богослужінь, на яких роздавали старцям щедру милостиню та пригощали всіх братчиків медом і обідом. Медоваріння було державною монополією, але на храмові свята братства одержували право зварити і реалізувати мед, що також давало їм прибуток.

Великого значення братства надавали вихованню, формуванню моральних засад. Братчики не допускали сварок та пиятик, для всіх були обов'язкові дотримання дисципліни, повага та пошана до старших, чесність та люб'язність як до братчиків, так і до всіх людей.

Братства мали свою виборну систему. Старшим братом, головою братства, братом-скарбником, братом-ключником міг бути обраний тільки найдостойніший. За непослух братчики каралися своїм судом, якому надавались королівські привілеї.

Благодійність була нормою життя братчиків, які в різний спосіб допомагали старим, бідним, немічним, хворим, вдовам, сиротам, ув'язненим, подорожнім виходячи щоразу зі своїх можливостей. Братства мали свої шпиталі — притулки для тих, хто не мав житла. Вони утримувалися за рахунок благодійних внесків та зборів.

Уже з перших своїх кроків братства зрозуміли, що освіта — найкраща зброя для захисту своєї віри, подальшої діяльності та утвердження в суспільстві. Тому при всіх братствах відкривалися й активно працювали школи, вихованці яких несли ідеї братства в маси.

При братствах працювали друкарні, зокрема Львівська, Віленська, Київська, Могилівська та ін. Вони залишили помітний слід у культурі свого народу: випускали різноманітну літературу, а що найголовніше — підручники.

Братства заохочували самоосвіту серед своїх членів, всіляко допомагаючи в цьому. Вони були всестановими, приймаючи до лав усіх, хто

59

бажав і міг щось зробити для розбудови української держави, її освіти і культури. Братства проіснували до революції 1917 р.

РОЛЬ БРАТСЬКИХ У ході боротьби українців проти каШКІЛ У СТАНОВЛЕННІ толицького впливу велику роль ві-ОСВІТИ дігравали братства. Однією з найважливіших їхніх турбот була шкільна справа.

Під тиском прогресивних сил України польський король Стефан Баторій дозволив Віленському братству відкривати школи, а з 1585 р. це право поширюється на всі братства Великого князівства Литовського та Галичини. Того ж року зроблено перший набір до Львівської братської школи, а невдовзі такі заклади (близько 30) починають працювати у Рогатині, Городку, Перемишлі, Луцьку, Вінниці, Немирові, Кам'янці-Подільському, Кременці, Києві та інших містах.

У братських школах навчалися діти всіх станів, а також сироти. Вони утримувалися коштами братства за рахунок внесків; бідні та сироти вчилися безкоштовно. При цьому виключалася будь-яка несправедливість. "Навчати й любити всіх дітей однаково" — ось заповідь педагогів школи.

Головна увага приділялася слов'янській та руській (українській) мовам, вивчалися також як обов'язкові грецька та латина, що сприяло засвоєнню античної спадщини, осягненню тогочасної європейської науки і культури. Учні слов'яно-греко-латинських шкіл крім мов оволодівали програмою "вільних наук": діалектикою, риторикою, музикою, арифметикою, геометрією та астрономією. Окремі братські школи переросли у вищі навчальні заклади, як, наприклад, Києво-Могилянська академія.

Викладачами працювали здебільшого українці: Тустановський, Став-ровецький, майбутній митрополит Иов Борецький, Ю. Рогатинець, Стефан і Лаврентій Зизанії та ін.

Поширення шкіл пробуджувало національну свідомість, відроджувало українські традиції, сотні вихованців шкіл ставали вчителями, поширювали знання, формували у своїх учнів почуття власної гідності та непримиренності до покатоличення і спольщення свого народу.

60

Підтримуючи ідею об'єднання катоПОЛЕМІЧНА лицької і православної церков під верЛІТЕРАТУРА Х\^І СТ. ховенством Папи Римського, Польща

протягом усього XVI ст. систематично пропагувала унію, використовуючи проповідь, літературу та школу. Велася завзята полеміка між прихильниками унії та її опозицією, результатом чого і став унікальний жанр українського письменства — полемічна література. Остання справила великий вплив на подальший розвиток культури, зокрема літератури та філософської думки.

Унію підтримувала найвища православна ієрархія: Кирило Терлець-кий, Іпатій Потій, Михайло Рогоза. Основна маса православного духовенства, українська шляхта, міщани і особливо селяни не припускали думки про об'єднання церков, вбачаючи в цьому замах на батьківську віру.

У католиків пропаганду унії взяв у свої руки орден єзуїтів, висунувши талановитих проповідників, таких як Венедикт Гербест та Петро Скарга. Перший закидав православному духовенству неуцтво, другий у творі "Про єдність Божої церкви" доводив вищість католицизму щодо православ'я, виступав проти подружнього життя у середовищі священиків, ведення служб слов'янською мовою, втручання світських людей у церковні справи та проголошував спасіння православних через унію.

Центром православної літератури спочатку був Острог, де під опікою видатного діяча просвіти та культури князя К. Острозького були зібрані найкращі літературні сили. Тут видано твори двох талановитих авторів Христофора Філалета та Клірика Острозького. X. Філалет у творі "Апокрисис" (1597) наводить документи, в яких розкриває історію унії, махінації єпископів, обороняє правосильність православної церкви. К. Острозький у творі "Пересторога" (1804) висміює католицькі догмати. Автором цього твору I. Франко вважав відомого діяча Львівського братства Ю. Рогатинця.

Великий вплив на сучасників справили писання афонського ченця Івана родом з Вишні, у літературі І. Вишенський (1545—1620). Його палкі послання до єпископів, які зрадили віру предків, до всіх земляків, "що живуть у лядській землі", пристрасні таврування злочинів і провин можновладців не були надруковані (крім одного) й ходили в численних рукописах серед української людності.

61

У Вільно виступав полеміст Стефан Зизаній (Кукіль), який розвивав ідею про "папу-Антихриста". Уніатський собор виніс йому смертний вирок. Католики робили на нього засідки, але марно.

Величезний смуток та відчай, що охопили ревнителів старої батьківської віри, змалював Мелетій Смотрицький у своєму "Треносі" (1608), тобто плачі, де показано скрутне становище православної церкви у Польщі. Автор наводить десятки прізвищ сімей, де батьки були православними українцями, а діти зрадили свій народ і віру, спольщи-лися й окатоличились.

Полемічна література дала поштовх розвитку української культури, протягом багатьох десятиліть надихала українських патріотів на боротьбу за свою віру і свободу.

боротьба українців Починаючи з XIV ст. розпроти асиміляторських виток української культури заходів, за збереження        стримувався тим, що етнічні

національної культури землі нашого народу були розчленовані, опинилися під владою різних держав. У 1387 р. Галичину, а в 1434 р. Західне Поділля поневолило Польське королівство. З XII ст. угорські феодали намагалися встановити свою владу над Закарпаттям, і це їм вдалося. Наприкінці XIII — на початку XIV ст. землі Буковини потрапили під владу Молдавії. З 50-х років XIV ст. розпочався наступ Литовської держави на Подніпров'я; на початку XVI ст. більшість українських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського. На північному узбережжі Чорного моря запанували татари. Розшарпані українські землі опинилися під соціальним та національно-культурним гнітом. Планомірно велося духовне поневолення українського народу, приниження та викорінення української мови, звичаїв, традицій. Особливо тяжкими були експансія католицизму та спроби полонізації українців після об'єднання Польщі й Литви 1569 р. в єдину державу — Річ Посполиту.

Віра була основою світогляду, ознакою належності людини до певної культури та народу. Державною релігією в межах Речі Посполитої визнавалася лише католицька, православний люд виключався з громадського та суспільного життя. Страшного удару по українській культурі завдала Берестейська церковна унія 1596 р., яка проголосила

62

єдність православної та католицької церков під верховенством Папи Римського, призвела до поділу українців на православних та уніатів. Чвари й незгоди між ними не вщухають і донині.

Якщо окремі українські феодали, заможні шляхтичі та міщани пристали до унії під тиском погроз, репресій або з огляду на свої станові інтереси, поступово відмовилися від свого історичного коріння та культури, яка здавалася їм "мужицькою", то козацтво, дрібні міщани та селяни залишилися прихильниками православ'я. Обурені нестерпним становищем "глупих русинів", вони не хотіли миритися з примусовою полонізацією та покатоличенням, розуміючи, що це загрожує самому існуванню народу та його культури. В освічених колах українців визрівало переконання в необхідності розвивати писемність, організовувати українські школи і друкарні, створювати підручники тощо.

Боротьба українців проти асиміляції значно посилюється в останній чверті XVI ст. із появою братств. Вони згуртували навколо себе прогресивні сили, які рішуче виступили за розвиток національної культури. Велику роль у цьому відігравали братські школи та друкарні. Саме для шкіл I. Федоров видав у 1574 р. "Буквар", а в друкарні князя К. Острозького — славнозвісну Острозьку Біблію. Усього в Україні діяло 25 друкарень, 17 з них видавали книги українською мовою.

Особливе місце в боротьбі проти нівелювання української культури посідала полемічна література, яка виникла в ході дискусій з прихильниками унії та католицизму.

Важливим центром православної культури була Острозька школа. Вона стала першим світським навчальним закладом нового типу на зразок європейських.

На початку XVII ст. основним культурним центром стає Київ. Тут велику просвітницьку та культурну роботу виконували братство та осередок учених при Києво-Печерській лаврі. Продовжуючи традиції Львова та Острога, вони невтомно боролися проти асиміляторських заходів католиків та уніатів: українською мовою друкувалися букварі, граматики, словники, історична та полемічна література.

Гетьман Війська Запорозького Петро Сагайдачний 1620 р. здійснив у Києві історичний акт: відновив Київську митрополію і всю православну ієрархію, яку 25 років тому було скасовано — замінено на уніатську.

Величезний вплив на відродження української культури справила Києво-Могилянська академія. Вона була першим навчальним закладом

63

в Україні. Викладання тут велося національною мовою, з глибокою шаною до вітчизняної історії та культури, на засадах всестановості.

Намагання уряду Речі Посполитої полонізувати та покатоличити українців виявилися марними. Культурні осередки, братства, полемічна література, мережа шкіл, Академія сприяли розвитку національної самосвідомості українців, не дали загинути православній вірі та українській культурі.

внесок києвоНаприкінці XVII — у першій помогилянської ловині XVIII ст. в Україні істотакадемії у розвиток но збільшується кількість шкіл освіти україни при братствах. За Берестейською

унією на зразок Львівської братської засновано Стрятинську, Луцьку, Кам'янську, Пинську та інші школи, в яких головна увага приділяється вивченню грецької мови, тому ці школи називали "грецькими". Гетьман П. Сагайдачний заповів спеціальні кошти на утримання вчителів грецької мови у Львівській та Київській школах. Освітній рух охопив майже все населення України. Як зазначив Павло Алепський 1654 р., навіть багато жінок були письменними.

У Києві 1615 р. відбулася знаменна подія для культурно-освітнього життя. Гальшка Гулевичівна, "палаючи побожною ревністю до віри грецької", подарувала Київському братству земельну ділянку на Подолі під забудову монастиря та школи для дітей шляхетських і міських. Навчальний процес у школі відбувався на 4 відділеннях: граматики, риторики, філософії, мов грецької, латинської, слов'янської, польської та української (руської). Зразком були програми провідних європейських університетів. З-поміж перших ректорів — Иов Борецький, Ме-летій Смотрицький, Касіян Сакович.

П. Могила 1631 р. заснував школу при Києво-Печерській лаврі. Це викликало невдоволення у братчиків та козаків, які бачили в ній конкуренцію братській школі. Конфлікт закінчився злиттям обох шкіл, що спричинило занепокоєння і протест поляків-католиків. Тому 1634 р. вони вийшли з клопотанням до сейму про заборону православним мати латинські школи, але успіху не мали.

Привілей Владислава IV від 1635 р. дозволяв вивчати у школах України польську мову, але при цьому заборонялося викладати бого

64

словські дисципліни. П. Могилі не вдалося реалізувати свою ідею — зробити Київську колегію вищим навчальним закладом з повним курсом навчання. Обмеження були суто прагматичні: щоб українські діти здобували освіту в польських католицьких академіях і відповідно пока-толичувалися.

Києво-Могилянською колегією, а з 1701 р. — Академією, завжди опікувалися визначні політичні й громадські діячі України: I. Мазепа, якого В. Ясинський називав "промислінником і благодітелем", а Ф. Про-копович — "ктитором преславної Академії Могило-Мазепіянської", спорудив для неї новий будинок, Братський собор і постійно піклувався про неї. За ці добрі справи I. Мазепи Академія пережила репресії Петра I, її лихоманило майже 30 років. Дещо поліпшив стан Д. Апостол. Останні її злет і піднесення були за гетьманування К. Розумовського; тут працювали Г. Кониський, С. Ляскоронський, Ю. Щербацький, Д. Ніщинський, М. Максимович — сузір'я імен, що склали б честь будь-якому університетові Європи.

Києво-Могилянська академія істотно вплинула на розвиток культури. Професура і викладачі, як правило, мали європейську освіту, більшість закінчила провідні вищі навчальні заклади і принесла до Академії кращі набутки методики наукових досліджень, організації навчального процесу. Вільне володіння латиною відкривало студентам шлях для продовження освіти в університетах Європи. Дружба, братерство, взаємовиручка, участь в управлінні школою виховували повагу до школи і товариства. Вважалося за норму брати участь у диспутах та дискусіях, урочистостях, святах для всіх викладачів і учнів, а шкільні драматичні вистави здобули популярність у киян.

Учні шкіл та слухачі колегії, або "бурсаки", під час вакацій розходилися по селах України і були тією живою ланкою, яка пов'язувала Академію з народом. Вони працювали вчителями, організовували вистави, показували вертеп, співали колядки — одне слово, виконували просвітницьку і культурну місію, розпочату кобзарями.

Києво-Могилянська академія дала світові таких визначних діячів науки і культури, як Ф. Прокопович, Є. Плетенецький, Г. Сковорода, М. Ломоносов, Г. Полетика, С. Яворський, П. Завадовський, О. Без-бородько та багато інших, які гідно продовжували справу Академії в Москві та Петербурзі. Першими професорами та викладачами у

65

Московському та Санкт-Петербурзькому університетах були випускники Києво-Могилянської академії, а Ф. Прокопович став засновником Всеросійської Академії наук.

Уряд царської Росії своєю "милістю" позбавив Києво-Могилянську академію статусу світського навчального закладу, перетворив її спочатку на духовну академію, а згодом на семінарію.

особливості Доба козаччини — період жорстопісенно-поетичної ких воєн і безоглядної романтики, творчості творення   держави   і формування

козацької доби нації. Суспільство висуває зі свого

середовища героїв, борців за свободу та незалежність і йде за ними. Сколихнувся і піднявся весь етнос, щоб скинути ярмо поневолення. У цей складний і буремний час зароджується й набирає сили унікальне культурне явище — пісенно-поетичний доробок козацького середовища. Патріотизм, героїзм, мужність, презирство до смерті, волелюбність, миролюбність перелилися у поетичні рядки. Безіменні автори в думах і піснях у високохудожній формі зафіксували історію козацького руху.

Українські народні думи, історичні, побутові пісні давно привертали пильну увагу дослідників. Перші публікації народних дум і пісень з'явилися 1648 р.: "Дума про Козака Голоту", пісні "Засвистали козаченьки в похід з полуночі", один з варіантів піснетворки Марусі Чурай, "Був Сава в Немирові" (про Гната Голого і Саву Чалого). Кілька історичних пісень О. Павловський надрукував у "Грамматике малороссийского наречия" (Санкт-Петербург, 1818), I. Котляревський — у першому виданні "Наталки-Полтавки" (Xарків, 1819). Ці публікації розбудили інтерес до збирання українського фольклору.

Учені, історики та шанувальники творчих набутків народу розгорнули активну діяльність на цій ниві. У Миргородському і Прилуцькому повітах на Полтавщині у 1814—1818 рр. записував думи та історичні пісні М. Цертелєв, а 1819 р. він видав першу збірку "Опыт собрания старинных малороссийских песен".

Термін "дума" у літературний обіг увів К. Рилєєв на початку 20-х років XIX ст. Він же опублікував 1825 р. "Думи" окремою книгою, наголосивши в передмові, що це "самобутній вид народної творчості, який побутує до цього часу серед народу". У мові народних співців термін

66

"дума" відповідає назві "лицарські пісні". Сьогодні інколи думами називають історичні пісні про Байду, Нечая, Г. Голого та ін.

Багато записів українського народного епосу зробив М. Максимович. Він зібрав, уклав та видав кілька збірок: "Малороссийские песни" (М., 1827), "Украинские народные песни. Часть I" (М., 1834), "Сборник украинских песен. Часть I" (К., 1849). М. Максимович доповнив трактування терміну "дума": героїчна пісня, в якій розповідається про боротьбу українського народу з іноземними поневолювачами. За твердженням ученого, кожна дума була присвячена конкретній історичній події чи особі, тісно пов'язана з кобзарським рухом.

Не обійшов увагою пісенно-поетичний спадок України і М. Гоголь. У праці "О малороссийских песнях" він підкреслював, що пісня — "це народна історія, жива, яскрава, сповнена барв, істини, історія, яка розкриває все життя народу".

Тарас Шевченко віддав належну шану українським народним думам. У своїх творах він змалював кобзарів кращими представниками епохи, порівнюючи їх із Гомером ("Гайдамаки", "Сліпий", "Прогулка с удовольствием и не без морали" та ін.).

Значну кількість записів зробили та активно пропагували фольклор доби козаччини Я. Головацький, П. Чубинський, В. Антонович, М. Драгоманов, I. Манжура, П. Рудченко (Панас Мирний), С. Ру-данський, М. Кропивницький, I. Франко, М. Лисенко, Леся Українка, Ф. Колесса та ін.

Пісенно-поетична творчість поділялася на кілька жанрових груп: похідні пісні, історичні з оповіддю про персоналії, сімейно-побутові, ліричні, невільницькі. Для кожної з них характерні певні особливості.

Кобзарі виконували у той час кілька соціальних функцій. Перша суто творча — складання дум і пісень, в яких розповідається про звитягу козаків, друга — пропагандистська.

Пісні складали не тільки кобзарі. У козацькому середовищі було багато освічених людей, майже кожен козак був письменний, тут зазвичай можна було зустріти випускників Києво-Могилянської академії чи інших навчальних закладів України та Європи. Окремі пісні не лише фіксують факт, а й виходять на рівень символічного узагальнення.

Доба козаччини і козацьке середовище гідно доповнили і збагатили надбання української культури великим циклом дум та історико-побу-тових пісень.

67

петро конашевичГетьман Петро Конашевич-Сагайдач-сагайдачний — ний (?—1622) зробив великий внесок

видатний діяч у розвиток культури України.

україни Освіту він здобув в Острозькій академії. !з розрізнених козацьких ватаг створив регулярне військо із суворою дисципліною. Блискучі переможні походи на Молдавію, Лівонію, Москву, Крим та Туреччину принесли йому заслужену славу полководця.

Діяльність П. Сагайдачного не обмежувалася військовими походами. Розуміючи значення просвітництва, багато зусиль він доклав для розвитку науки, літератури та мистецтва. Маючи під своєю рукою Київ, що був на той час політичним центром України, подав дійову допомогу гурткові освічених, прогресивних діячів при Києво-Печерському монастирі, на чолі якого стояв Є. Плетенецький. Діяльність останнього влучно охарактеризував М. Грушевський: "Відкрив нову добу в житті сей твердині українського аскетизму й зробив з Печерського монастиря першорядну культурну силу". Є. Плетенецький згуртував навколо того монастиря найкращ

 

 ...  6



Обратная связь

По любым вопросам и предложениям

Имя и фамилия*

Е-меил

Сообщение*

↑ наверх