СТРАХОВИЙ ТА ІНВЕСТИЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Розділ 9 ФІНАНСОВІ ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ ОБОРОТНИМИ КОШТАМИ 0ОРГАНІЗАЦІЙ

Оборотні кошти, кругообіг оборотних коштів, класифікація оборотних коштів, норма оборотних коштів; виробничі запаси, поточний запас, страховий запас, транспортний запас, технологічний запас; ненормовані оборотні кошти, власні

оборотні кошти, прибуток; стійкі пасиви, позикові засоби,

кредиторська заборгованість; оборотність оборотних коштів,

коефіцієнт оборотності, коефіцієнт завантаження, загальна оборотність, приватна оборотність

9.1. ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

Кожна організація, що здійснює господарську діяльність, повинна мати оборотні кошти (оборотний капітал), що забезпечують безперебійний процес виробництва і реалізації продукції. Оборотні кошти суб'єктів господарювання беручи участь у кругообігу засобів ринкової економіки, становлять органічно єдиний комплекс. Оборотні кошти — це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обертання. Поняття оборотних коштів визначається їх економічною сутністю, необхідністю забезпечення відтворювального процесу, що включає як процес виробництва, так і процес обігу.

Оборотні кошти організації, беручи участь у процесі виробництва і реалізації продукції, роблять безупинний кругообіг. При цьому вони переходять зі сфери обігу у сферу виробництва і назад, приймаючи послідовно форму фондів обертання й оборотних виробничих фондів. Таким чином, проходячи послідовно три фази, оборотні кошти змінюють свою натурально-речовинну форму.

У першій фазі (Г-Т) оборотні кошти, що мають спочатку форму грошей, перетворюються у виробничі запаси, тобто переходять зі сфери обертання у сферу виробництва. У другій фазі (Т...В...Т1) оборотні кошти беруть участь безпосередньо у процесі виробництва і набувають форми незавершеного виробництва, напівфабрикатів і готових виробів. Третя фаза кругообігу оборотних коштів (Т1-Д1) відбувається знову у сфері обертання. У результаті реалізації готової продукції оборотні кошти перебирають знову форму грошей.

Різниця між грошовим виторгом, що надійшов, і на початку витраченими коштами (Д1-Д) визначає розмір грошових нагромаджень підприємств. Таким чином, роблячи повний кругообіг (Д-Т...В...Т1-Д1), оборотні кошти функціонують на всіх стадіях паралельно в часі, що забезпечує безперервність процесу виробництва і обертання. Кругообіг оборотних коштів являє собою органічну єдність трьох його фаз.

На відміну від основних засобів, що неодноразово беруть участь у процесі виробництва, оборотні кошти функціонують тільки в одному виробничому циклі і цілковито переносять свою вартість на знову виготовлений продукт.

Класифікація оборотних коштів. Оборотні кошти організації за джерелами їх формування поділяються на: власні і позикові (притягнуті). Власні засоби організацій з розвитком підприємницької діяльності й акціонування відіграють визначальну роль, тому що забезпечують фінансову стійкість і оперативну самостійність суб'єкта господарювання. Власні оборотні кошти приватизованих підприємств перебувають у їх цілковитому розпорядженні. Підприємства мають право їх продавати, передавати іншим суб'єктам господарювання, громадянам, здавати в оренду тощо.

Позикові засоби, залучені головним чином у вигляді банківських кредитів, покривають додаткову потребу організації в коштах. При цьому головним критерієм умов кредитування банком служить надійність фінансового стану організації й оцінка її фінансової стійкості.

Розміщення оборотних коштів у відтворювальному процесі поділяє їх на оборотні виробничі фонди і фонди обертання. Оборотні виробничі фонди функціонують у процесі виробництва, а фонди обертання — у процесі обігу, тобто реалізації готової продукції і придбання товарно-матеріальних цінностей. Оптимальне співвідношення цих фондів залежить від найбільшої частки оборотних виробничих фондів, що беруть участь у створенні вартості. Обсяг фондів обертання повинен бути достатнім, і не більшим за той, що потрібен для забезпечення чіткого і ритмічного процесу обігу.

Виходячи з принципів організації і регулювання оборотні кошти поділяються на: нормовані і ненормовані. Нормовані оборотні кошти кореспондуються з власними оборотними коштами, тому що дають можливість розрахувати економічно обґрунтовані нормативи з відповідних видів оборотних коштів. Ненормовані оборотні кошти є елементом фондів обертання. Управління цією групою оборотних коштів спрямоване на запобігання необґрунтованого їх збільшення, що служить важливим фактором прискорення оборотності оборотних коштів у сфері обертання.

Управління оборотними коштами тісно пов'язане з їх складом і розміщенням. У різних суб'єктів господарювання склад і структура оборотних коштів неоднакові, тому що залежать від форми власності, специфіки організації виробничого процесу, взаємин з постачальниками і покупцями, структури витрат на виробництво, фінансового стану й інших факторів. Стан, склад і структура виробничих запасів, незавершеного виробництва і готової продукції є важливим індикатором комерційної діяльності підприємства. Визначення структури і виявлення тенденцій зміни елементів оборотних коштів дають можливість прогнозувати параметри розвитку підприємництва.

Найважливішим елементом управління оборотними коштами є науково обґрунтоване їх нормування. За допомогою нормування оборотних коштів визначається загальна потреба суб'єктів господарювання у власних оборотних коштах. Правильне обчислення цієї потреби має велике економічне значення, тому що встановлюється постійно необхідна мінімальна сума коштів, що забезпечує стійкий фінансовий стан підприємства.

Основні принципи нормування оборотних коштів коректуються залежно від змін умов господарювання, розвитку акціонування, а, отже, самофінансування і самооплатності. Нормування оборотних коштів здійснюється в кожній організації відповідно до кошторисів витрат на виробництво і невиробничі потреби, бізнес-плану, що відбиває всі сторони комерційної діяльності. Тим самим забезпечується взаємозв'язок виробничих і фінансових показників, обов'язкових для успішної підприємницької діяльності.

У процесі нормування оборотних коштів розробляються норми і нормативи. Норма оборотних коштів — це відносна величина, що відповідає мінімальному, економічно обґрунтованому обсягу запасів товарно-матеріальних цінностей. Норми оборотних коштів залежать від норм витрати матеріалів у виробництві, норм зносо

стійкості запасних частин та інструментів, тривалості виробничого циклу, умов постачання і збуту, часу додання деяким матеріалам певних властивостей, необхідних для виробничого споживання, та ще від низки інших факторів.

Норми оборотних коштів за відносно незмінних економічних умов — довгострокової дії. Потреба їх уточнення обумовлена істотними змінами технології й організації виробництва, номенклатури виробів, змісту бізнес-плану, зміною цін, тарифів і інших показників.

Норматив оборотних коштів — це необхідна мінімальна сума коштів, що забезпечує підприємницьку діяльність підприємства. Нормативи оборотних коштів визначаються з урахуванням потреби в коштах, як для основної діяльності, так і для капітального ремонту (здійснюваного власними силами) житлово-комунального господарства, підсобних та інших господарств, що не відносяться на самостійний баланс.

Якщо норми оборотних коштів можуть бути встановлені на відносно тривалий період, то нормативи розраховуються на кожен конкретний період (рік, квартал). Нормативи оборотних коштів визначаються як добуток суми одноденної витрати чи випуску і норми по відповідних видах оборотних коштів.

Одноденна витрата чи випуск на підприємствах з рівномірно наростаючим упродовж року обсягом виробництва обчислюється за даними кошторису витрат iv кв. наступного року. Це зумовлюється тим, що обчислений норматив оборотних коштів діє на кінець планованого періоду (року, кварталу) і повинен забезпечити потреби виробництва на початок наступного періоду. Лише в умовах сезонного характеру виробництва одноденна витрата обчислюється за кошторисом витрат кварталу з мінімальним обсягом виробництва, позаяк понадмінімальні потреби покриваються за рахунок позикових коштів.

Нормування оборотних коштів повинне забезпечити оптимальну величину всіх складових елементів нормованих оборотних коштів.

9.2. ОПТИМІЗАЦІЯ КОШТІВ

Виробничі запаси — це комплексна група, що включає сировину, основні матеріали, куповані напівфабрикати, паливо, тару, запасні частини, малоцінні і швидкозношувані предмети. Через неоднорідний

характер функціонування їх у процесі виробництва методи нормування окремих елементів виробничих запасів неоднакові.

Нормування оборотних коштів у запасах сировини, основних матеріалів і купованих напівфабрикатів. Норматив оборотних коштів по даній групі обчислюється на підставі середньоденної їх витрати (Р) і середньої норми запасу в днях. Середня норма оборотних коштів, у свою чергу, визначається як середньозважена величина (виходячи з норм оборотних коштів на окремі види чи групи сировини, основних матеріалів і купованих напівфабрикатів та їх одноденних витрат).

У нормі оборотних коштів кожного виду чи однорідної групи матеріалів враховується час перебування в поточному (Т), страховому (С), транспортному (М), технологічному (А) запасах, а також час, необхідних для вивантаження, доставки, приймання і складування матеріалів (Д). Таким чином, норматив оборотних коштів запасів сировини, основних матеріалів і купованих напівфабрикатів (Н) визначається за формулою

Н = Р (Т + С + М + А + Д).

Поточний запас — основний вид запасу, тому норма оборотних коштів у поточному запасі є основною визначальною величиною всієї норми запасу в днях. На розмір поточного запасу впливає періодичність постачань матеріалів за договором з постачальниками (цикл постачання), а також обсяг їх споживання у виробництві.

Якщо в договорах не зазначені конкретні терміни постачань, середній цикл постачання визначається на підставі фактичних даних про надходження матеріалів попереднього року. У цьому випадку середній інтервал між постачаннями може бути визначений як середньоарифметична чи середньозважена величина, що залежить від відсутності чи наявності різких коливань у термінах і обсягах постачань.

Норма оборотних коштів у поточному запасі приймається, як правило, у розмірі 50 % середнього циклу постачання, що обумовлено постачанням матеріалів кількома постачальниками й у різний термін.

Страховий запас — другий за обсягом вид запасу, що визначає загальну норму. Страховий, або гарантійний — запас, необхідний на кожному підприємстві для гарантії безперервності процесу виробництва у випадках порушень умов і термінів постачань матеріалів постачальниками чи транспортом, відвантаження ними некомплектних партій.

Страховий запас приймається, як правило, у розмірі 50 % поточного запасу, але може бути і менше — залежно від місця розташування постачальників і зменшення ймовірності перебоїв у постачаннях.

Транспортний запас створюється на період розриву між терміном вантажообігу і документообігу. При постачанні матеріалів на далекі відстані термін оплати розрахункових документів випереджає термін прибуття матеріальних цінностей. На час перебування матеріалів у дорозі після оплати розрахункових документів у покупця виникає потреба у коштах.

Транспортний запас не створюється у тих випадках, коли термін одержання матеріалів збігається з терміном оплати розрахункових документів чи випереджає його.

Технологічний запас створюється на період часу для підготовки матеріалів до виробництва, включаючи час на аналіз і лабораторні випробування. Враховується технологічний запас у загальній нормі в тому випадку, якщо він не є складовою процесу виробництва. Приміром, при підготовці до виробництва деяких видів сировини і матеріалів потрібен час на підсушування, розігрів, розмел, відстій, доведення до визначених концентрацій тощо.

Час, потрібний на вивантаження, доставку, приймання і складування матеріалів, приймається також у розрахунок норми запасу по сировині, основних матеріалах і купованих напівфабрикатах. Норми цього часу встановлюються по кожній операції за середнім обсягом постачання виходячи з технологічних розрахунків чи шляхом проведення хронометражу.

Норматив у цілому по сировині, основних матеріалах і купованих напівфабрикатах, що відбиває загальну потребу в оборотних коштах по цій складовій виробничих запасів, обчислюється шляхом підсумовування норм оборотних коштів у поточному, страховому, транспортному, технологічному запасах, а також на вивантаження, доставку, приймання, складування, — і множення отриманої загальної норми на одноденну витрату по кожному виду чи по групах матеріалів.

Нормування оборотних коштів у запасах допоміжних матеріалів.

Номенклатура допоміжних матеріалів на підприємствах, як правило, велика, але не всі їх види використовуються у великих кількостях. У зв'язку з цим допоміжні матеріали поділяються на дві групи. До першої з них, що включає основні види (не менш 50 % загальної суми річних витрат) допоміжних матеріалів, норми оборотних

коштів визначаються методом прямого рахунку, так само, як і по сировині, основних матеріалах і купованих напівфабрикатах.

Норми оборотних коштів другої групи допоміжних матеріалів, що витрачаються в незначних кількостях, розраховуються спрощено. Середній фактичний залишок цих матеріалів у звітному році (за винятком непотрібних, зайвих) варто поділити на одноденну суму їх витрат у попередньому році.

Норматив оборотних коштів у цілому по групі допоміжних матеріалів визначається як добуток одноденних їх витрат у виробництві на загальну норму запасу у днях.

Нормування оборотних коштів у запасах палива. Норматив встановлюється аналогічно нормативу сировини, основних матеріалів і купованих напівфабрикатів, тобто виходячи з норми запасу у днях і одноденних витрат як на виробничі, так і на невиробничі потреби. Норматив обчислюється з усіх видів палива (технологічного, енергетичного і невиробничого), за винятком газу. Якщо підприємство переведене на газ, то створюються страхові запаси твердого чи рідкого палива.

Нормування оборотних коштів у запасах тари. Норматив оборотних коштів визначається залежно від джерел надходження і способу використання тари. Розрізняється тара купована і власного виробництва, поворотна і неповоротна. По купованій тарі, призначеній для запаковування готової продукції, норма оборотних коштів установлюється так само, як по сировині, основних матеріалах і купованих напівфабрикатах, виходячи з інтервалів постачань. По тарі власного виробництва, вартість якої врахована в ціні готової продукції, норма запасу визначається часом від виготовлення тари до запакування в неї продукції, призначеної до відвантаження. По тарі, що надходить з матеріалами і не повертається постачальникам, норма оборотних коштів залежить від часу перебування тари під цими матеріалами. Якщо ця тара підлягає подальшому використанню, то враховується також час, потрібний на ремонт, сортування і підбір партій тари. По поворотній тарі норма оборотних коштів складається з часу одного обороту тари, що включає період з моменту оплати тари з матеріалами до здачі документів у банк на відвантажену назад постачальнику тару.

Норматив оборотних коштів по тарі в цілому дорівнює сумі добутків одноденного обороту (витрат) тари за видами на норму запасу у днях.

Нормування оборотних коштів на запасні частини для ремонту.

Нормування проводиться залежно від груп устаткування. До першої групи відноситься устаткування, на яке розроблені типові норми оборотних коштів по запасних частинах. До другої — велике, унікальне, у тому числі імпортне устаткування, на яке не розроблені типові норми. До третьої — дрібне одиничне устаткування, на яке також не встановлені типові норми.

Норматив оборотних коштів по запасних частинах для першої групи устаткування визначається як добуток типових норм і кількості даного устаткування з урахуванням коефіцієнтів зниження, що уточнюють потребу в оборотних коштах при наявності однотипного устаткування і взаємозамінних деталей.

Норматив оборотних коштів (Н) по запасних частинах для другої групи устаткування визначається методом прямого рахунку за формулою

u   С • Ч • М • К • Ц В

де С — норма запасу змінної деталі за умовами постачання, днів; Ч — кількість однотипних деталей в одному апараті, механізмі; М — кількість апаратів, механізмів одного типу; К — коефіцієнт зниження запасу деталей залежно від кількості машин одного типу; Ц — ціна однієї деталі, грн.; В — термін служби деталі, днів.

Норматив на запасні частини для ремонту третьої групи устаткування встановлюється методом укрупненого розрахунку, виходячи із співвідношення середніх фактичних залишків запасних частин за звітний рік і середньорічної вартості устаткування, що працювало, і транспортних засобів. Таке відношення екстраполюється на наступний рік з урахуванням зміни вартості устаткування і транспортних засобів і зміни міжремонтних періодів.

Норматив оборотних коштів на запасні частини в цілому по підприємству дорівнює сумі нормативів за трьома групах устаткування.

Нормування оборотних коштів у запасах малоцінних та швидкозношуваних предметах. Ці предмети мають обмеження по вартості чи терміну служби до одного року. До малоцінних і швидкозношуваних предметів відносяться такі види: інструменти і пристосування загального призначення; господарський інвентар і виробнича тара; спеціальний одяг і взуття; спеціальні інструменти і пристосу

вання. За кожного з цих груп розрахунок нормативу виробляється за запасами на складі й в експлуатації.

По запасу, що на складі, норматив визначається так само, як по сировині, основних матеріалах і купованих напівфабрикатах.

По експлуатаційному запасу норматив установлюється, як правило, у розмірі 50 % вартості предметів, тому що половина, що залишилася, їх вартості при передачі в експлуатацію списується на собівартість продукції.

Загальна потреба в оборотних коштах на малоцінні і швидкозношувані предмети визначається як сума нормативів на ці предмети на складі й в експлуатації.

Кошти у незавершеному виробництві та витрати майбутніх періодів. До витрат у незавершеному виробництві відносяться усі витрати на продукцію, що виготовляється. Це вартість сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива (тих, що передані зі складу в цех і вступили в технологічний процес), заробітна плата, електроенергія, вода, пара тощо. До незавершеного виробництва відносяться також залишки окремих продуктів в апаратурі, не передані у продукційні ємності, добуті і не підняті на-гора корисні копалини (у гірничодобувній промисловості).

Таким чином, витрати в незавершеному виробництві складаються з вартості незакінченої продукції, напівфабрикатів власного виробництва, а також з готових виробів, ще не прийнятих відділом технічного контролю.

Обсяг нормативу оборотних коштів, що виділені для запасів незавершеного виробництва, залежить від чотирьох факторів: обсягу і складу виробленої продукції; собівартості; тривалості виробничого циклу; характеру наростання витрат у процесі виробництва.

Обсяг виробленої продукції впливає на обсяг незавершеного виробництва прямо пропорційно: чим більше виробляється продукції за інших однакових умов, тим більше розмір незавершеного виробництва.

Зміна складу виробленої продукції може по-різному впливати на величину незавершеного виробництва. Так при підвищенні питомої ваги продукції з коротшим циклом виробництва обсяг незавершеного виробництва скорочується, і навпаки.

Собівартість продукції прямо впливає на обсяг незавершеного виробництва. Чим нижче витрати на виробництво тим менше обсяг незавершеного виробництва у грошовому виразі. Збільшення

собівартості виробленої продукції супроводжується збільшенням незавершеного виробництва.

Тривалість виробничого циклу впливає на обсяг незавершеного виробництва також прямо пропорційно і визначається такими факторами: часом виробничого процесу, часом впливу на напівфабрикати фізико-хімічних, термічних і електрохімічних процесів (технологічний запас), часом транспортування напівфабрикатів усередині цехів, а також готової продукції на склад (транспортний запас), часом нагромадження напівфабрикатів перед початком наступної операції (оборотний запас), часом аналізу напівфабрикатів і готової продукції, часом перебування напівфабрикатів у запасі для гарантії безперервності процесу виробництва (страховий запас).

Максимально можливе скорочення зазначених видів запасів у незавершеному виробництві сприяє поліпшенню використання оборотних коштів за рахунок скорочення тривалості виробничого циклу.

При безупинному процесі виробництва тривалість виробничого циклу обчислюється з моменту запуску сировини і матеріалів у виробництво до виходу готової продукції. Загалом по підприємству (цеху) визначається середня тривалість виробничого циклу методом середньозваженого показника, тобто шляхом множення тривалості виробничих циклів по окремих продуктах чи більшості з них на їх собівартість.

За характером наростання витрат у процесі виробництва всі витрати поділяються на одноразові і наростаючі. До одноразових відносяться такі витрати, що виробляються на самому початку виробничого циклу. Це сировина, основні матеріали, куповані напівфабрикати. Інші витрати вважаються наростаючими. Наростання витрат у процесі виробництва може відбуватися рівномірно і нерівномірно. При рівномірному наростанні витрат середня вартість незавершеного виробництва обчислюється як сума всіх одноразових витрат і половини наростаючих витрат.

Коефіцієнт наростання витрат (К) визначається при рівномірному і нерівномірному наростанні витрат.

При рівномірному наростанні витрат коефіцієнт наростання витрат обчислюється за формулою

К — В0 + 0,5 Вн Во + Вн '

де Во — одноразові витрати; Вн — наростаючі витрати. 196

При нерівномірному наростанні витрат за днями виробничого циклу коефіцієнт наростання витрат визначається за формулою

К — ^,

Пвс

де С — середня вартість виробу в незавершеному виробництві; Пвс — виробнича собівартість виробу.

Середня вартість виробу в незавершеному виробництві обчислюється як середньозважена величини витрат, що припадають на кожен день виробничого циклу, і кількості днів перебування їх у процесі виробництва.

При сполученні рівномірних і нерівномірних витрат розрахунок середньої вартості виробу в незавершеному виробництві визначається за формулою

С — ВоТ + В-Т-, + В2 Т 2 +... + 0,5 ВрТ Т '

де В1, В2, ... — витрати за днями виробничого циклу; Вр — витрати, вироблені рівномірно упродовж виробничого циклу; Т — середня тривалість виробничого циклу, днів; Т1, Т2— час від моменту разових витрат до закінчення виробничого циклу.

Норматив оборотних коштів (Н) у незавершеному виробництві обчислюється за формулою

Н — — • Т • К, Д

де В — обсяг виробленої валової продукції за кошторисом витрат у IV кв. планованого року, грн.; Д — кількість днів у періоді, Д = 90.

Добуток середньої тривалості виробничого циклу і коефіцієнта наростання витрат утворить норму оборотних коштів у незавершеному виробництві у днях. Отже, норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві становитиме результат добутку норми оборотних коштів і одноденного випуску продукції.

До витрат майбутніх періодів відносяться витрати на освоєння нових видів продукції, на удосконалення технології виробництва, на гірничопідготовчі і розкривні роботи. До цих витрат відносять і такі нетипові статті витрат, як передплата на періодичні видання, орендна плата, внесені авансом податки і збори та ін.

Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів (Н) визначається за формулою

Н = П + Р С,

де П — перехідна сума витрат майбутніх періодів на початок планованого року; Р — витрати майбутніх періодів у планованому році, передбачені відповідними кошторисами; С — витрати майбутніх періодів, що підлягають списанню на собівартість продукції в майбутньому році відповідно до кошторису виробництва.

Якщо у процесі підготовки, освоєння і виготовлення нових видів продукції підприємство користається цільовим банківським кредитом, то при розрахунку нормативу оборотних коштів у витратах майбутніх періодів суми банківських кредитів виключаються.

Кошти у готовій продукції. Готова продукція — це вироби, закінчені виробництвом і прийняті відділом технічного контролю. Норматив оборотних коштів на залишки готової продукції визначається у гривнях як добуток норми оборотних коштів у днях і одноденному випуску товарної продукції в майбутньому році за виробничою собівартістю за формулою

де В — випуск товарної продукції в IV кв. майбутнього року (при рівномірно наростаючому виробництві) за виробничою собівартістю, грн.; Д — кількість днів у періоді (90); Т — норма оборотних коштів на готову продукцію, днів.

Норма оборотних коштів на готову продукцію розраховується окремо по готовій продукції на складі і відвантажених товарах, на які розрахункові документи не здані в банк на інкасо.

Норма оборотних коштів на запас готової продукції на складі визначається на період часу, необхідний на комплектування і нагромадження продукції до необхідних розмірів, на обов'язкове збереження продукції на складі до відвантаження (у ряді виробництв — для так званого визрівання готової продукції), на запакування і маркування продукції, на доставку її до станції відправлення і завантажування. При великій номенклатурі продукції, що випускається, виділяються основні види виробів, що становлять 70-80 % усього випуску. За цими провідними видами продукції розраховується се

редньозважена норма оборотних коштів, що потім поширюється на всю готову продукцію, що зберігається на складі.

Норма оборотних коштів на відвантажені товари установлюється на період виписки рахунків і платіжних документів і здачі їх у банк. Ці операції повинні бути зроблені, як правило, у двотриденний термін після відвантаження готової продукції. Лише в тому випадку, якщо постачальник і банк розміщаються в різних населених пунктах, цей термін може бути подовжений.

Норма оборотних коштів у цілому на готову продукцію на складі і на відвантажені товари визначається шляхом розподілу загальної суми нормативу оборотних коштів по готовій продукції на одноденний випуск товарної продукції по виробничій собівартості в IV кварталі майбутнього року.

Сукупний норматив оборотних коштів. Цей норматив по підприємству дорівнює сумі нормативів по всіх елементах оборотних коштів і визначає в підсумку загальну потребу суб'єкта господарювання, в оборотних коштах. Загальна норма всіх оборотних коштів у днях установлюється шляхом розподілу сукупного нормативу оборотних коштів на одноденний випуск готової продукції за виробничою собівартістю за планом IV кв. того року, за даними якого розраховується норма. Річний приріст чи зменшення нормативу оборотних коштів визначається шляхом зіставлення нормативів на початок і кінець майбутнього року.

В міру розвитку ринкових відносин і зміцнення розрахунково-платіжних взаємин підсилюється роль і значення нормування оборотних коштів. Наявність достатніх оборотних коштів забезпечує підприємствам у нових економічних умовах розширене відтворення, модернізацію і структурну перебудову. У зв'язку з цим виникає необхідність підвищення якості планових розрахунків і ширшого використання в цьому процесі електронно-обчислювальної техніки. Тим самим забезпечуються сприятливі умови для встановлення прогресивних, економічно обґрунтованих норм і нормативів оборотних коштів.

Ненормовані оборотні кошти. Принципи організації оборотних коштів визначають наявність ненормованих оборотних коштів, що функціонують у сфері обертання. До ненормованих оборотних коштів відносяться кошти у відвантажених товарах, грошові кошти, кошти в дебіторській заборгованості й інших розрахунках. У силу специфіки форм, швидкості руху, закономірності виникнення ці оборотні кошти не можуть бути заздалегідь враховані подібно до

нормованих оборотних коштів. Управління ненормованими оборотними коштами здійснюється іншими способами і методами. Суб'єкти господарювання, (а в державному секторі — держава) мають можливість управляти цими коштами і впливати на їх величину за допомогою діючої системи кредитування і розрахунків.

Організації, що працюють на комерційному розрахунку, зацікавлені у скороченні розміру ненормованих оборотних коштів, тому що це спричинює прискорення оборотності оборотних коштів у сфері обертання, а, отже, значно ефективніше використання оборотних коштів у цілому. Зменшення, приміром, розмірів дебіторської заборгованості по товарних операціях поліпшує показник виконання плану постачань по договорах, планів по прибутку і рентабельності. Скорочення оборотних коштів в інших розрахунках означає повніше використання їх за призначенням, тому що вони при цьому не вибувають із сфери виробництва. Таким чином, завданням кожної організації є використання всіх резервів максимально можливого скорочення обсягу ненормованих оборотних коштів. До цих резервів варто віднести зміцнення розрахунково-платіжної дисципліни, розвиток прямих господарських зв'язків між підприємствами, зміцнення договірної дисципліни і відповідне виконання договірних зобов'язань, розширення практики застосування прогресивних форм розрахунків.

Важливим фактором, що стимулює скорочення коштів у сфері обертання, є банківський кредит на поповнення оборотних коштів, що сприяє раціональному використанню не тільки нормованих, але і ненормованих оборотних коштів.

Кошти у відвантажених товарах становлять значну частку всіх ненормованих оборотних коштів на підприємствах, що виробляють продукцію. Ці кошти утворяться неминуче, тому що готова продукція, що зберігається на складі, у встановлені договірні терміни відвантажується споживачам. Однак за значенням ці кошти неоднакові. Частина з них припадає на частку товарів відвантажених, терміни оплати яких не настали. Це позитивне явище дуже швидкоплинне. По перебігу цих термінів і наявності як і раніше неплатежів кошти підприємства набувають форми товарів відвантажених, не оплачених у зазначений термін покупцем, чи форми товарів відвантажених, переданих під відповідальність на збереження покупцеві. Останні дві групи свідчать про відсутність коштів у покупця чи про відмову останнього оплатити розрахункові документи, що неминуче

зумовлює позаплановий перерозподіл оборотних коштів у постачальників і порушення платіжно-розрахункової дисципліни.

Гроші — істотна частина ненормованих оборотних коштів. У процесі кругообігу оборотні кошти неминуче змінюють свою функціональну форму, у результаті чого реалізована готова продукція перетворюється у гроші. Гроші в основному зберігаються в банку на розрахунковому (поточному) рахунку підприємства, тому що переважна частина розрахунків між суб'єктами господарювання здійснюється по безготівковому розрахунку.

У невеликих сумах, за винятком днів виплати заробітної плати, гроші зберігаються в касі підприємства. Крім того, гроші покупців можуть бути в акредитивах й інших формах розрахунків до моменту їх закінчення. Гроші у визначеному розмірі постійно повинні бути у складі ненормованих оборотних коштів, інакше підприємство буде визнане неплатоспроможним.

Засоби в дебіторській заборгованості свідчать про тимчасове відволікання коштів з обороту підприємства, що викликає додаткову потребу в ресурсах і може призвести до напруженого фінансового стану.

Дебіторська заборгованість може бути припустимою, тобто обумовленою діючою системою розрахунків, і неприпустимою, що свідчить про недоліки у фінансово-господарській діяльності. З метою запобігання втрат і визнання підприємства неспроможним кожен суб'єкт господарювання повинен прагнути до скорочення дебіторської заборгованості.

Існують різні види дебіторської заборгованості: заборгованість підзвітних осіб при одержанні грошей під звіт на відрядження й інші цілі; заборгованість постачальників покупцям, що утворилася при взаємних чи однобічних розрахунках; дебітори по претензіях чи по спірних боргах при порушенні договірних зобов'язань і виникненні судової справи; заборгованість податкових органів підприємствам при переплатах у бюджет податків і платежів тощо.

Кошти в інших розрахунках — четверта група ненормованих оборотних коштів — виникають з причин, не пов'язаних безпосередньо з виробничою діяльністю організації, і означають відволікання оборотних коштів від їх основного призначення. Приміром, перевитрати по преміальних фондах та інших цільових фондах і резервах, нестача від втрати і псування майна, а також інші витрати, що підприємство змушене перекривати за рахунок своїх оборотних коштів.

9.3. ФОРМУВАННЯ ОБОРОТНИХ КОШТІВ

Джерела формування оборотних коштів значною мірою визначають ефективність їх використання. Встановлення оптимального співвідношення власних і притягнутих джерел, обумовленого специфічними особливостями кругообігу фондів у тому чи іншому суб'єкті господарювання є важливим завданням системи управління.

У процесі управління формуванням оборотних коштів повинні бути забезпечені права підприємств і організацій у сполученні з підвищенням їх відповідальності за ефективне і раціональне використання оборотних коштів. Достатній мінімум власних і позикових коштів гарантує безперервність руху оборотних коштів на всіх стадіях кругообігу, що задовольняє потреби виробництва в матеріальних і грошових ресурсах, а також забезпечує своєчасні і повні розрахунки з постачальниками, бюджетом, банками й іншими передавальними ланками.

Провідна роль у складі джерел формування покладена на власні оборотні кошти, тому що вони створюють умови для майнової й оперативної самостійності організації, такої необхідної для рентабельної підприємницької діяльності. Власні оборотні кошти свідчать про ступінь фінансової стійкості підприємства, його становище на фінансовому ринку.

Власні оборотні кошти служать джерелом покриття нормованих оборотних коштів. Первісне формування їх відбувається в момент створення організації й утворення її статутного капіталу. Джерелом власних оборотних коштів на цій стадії є інвестиційні засоби засновників організації. Надалі, у міру розвитку підприємницької діяльності, власні оборотні кошти поповнюються за рахунок одержуваного прибутку (прирівняного до власних засобів, що називаються стійкими пасивами), випуску цінних паперів і операцій на фінансовому ринку.

Прибуток направляється на покриття приросту нормативу оборотних коштів у процесі її розподілу. З розвитком акціонування організації мають право використовувати отриманий прибуток за своїм розсудом, крім тієї її частини, що підлягає обов'язковим відрахуванням, оподатковуванню й іншим напрямкам відповідно до законодавства. Економічно обґрунтована система розподілу прибутку в першу чергу повинна гарантувати виконання фінансових зо

бов'язань перед державою і максимально забезпечити виробничі, матеріальні і соціальні потреби підприємств.

Ринкові умови господарювання визначають пріоритетні н

 

 ...  13



Обратная связь

По любым вопросам и предложениям

Имя и фамилия*

Е-меил

Сообщение*

↑ наверх