Розділ 1 ПОНЯТТЯ ІНВЕСТИЦІЙ, ІНВЕСТИЦІЙНОГО І СТРАХОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ - СТРАХОВИЙ ТА ІНВЕСТИЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ - Книжный рай
СТРАХОВИЙ ТА ІНВЕСТИЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Розділ 1 ПОНЯТТЯ ІНВЕСТИЦІЙ, ІНВЕСТИЦІЙНОГО І СТРАХОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

Економічна сутність інвестицій. Поняття про валові та чисті інвестиції. Динаміка інвестування. Фактори, що впливають на обсяги інвестицій. Економічна сутність і функції страхування. Класифікація страхування. Класифікація інвестицій за об'єктами вкладання коштів, характером участі в інвестуванні, періодом інвестування, формами власності інвесторів, регіональною ознакою. Сутність, мета й завдання інвестиційного та страхового менеджменту. Основні функції інвестиційного та страхового менеджменту. Основні поняття інвестиційної діяльності. Основні поняття страхової справи

1.1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙ

Економічна діяльність суб'єктів господарювання* значною мірою залежить від обсягів і форм інвестицій.

Термін "інвестиція" походить від латинського invest, що означає "вкладати". Нині інвестиції — це вкладання капіталу з метою подальшого його нарощування. Приріст капіталу в результаті його інвестування є компенсацією за ризик втрат від інфляції та неодержання процентів від банківських вкладень капіталу.

* Під терміном "суб'єкти господарювання" слід розуміти окремих підприємців, підприємства всіх форм власності, господарські товариства, усі види об'єднань.

Джерелом приросту капіталу, основним мотивом інвестування є одержуваний прибуток. Обидва процеси — вкладання капіталу і одержання прибутку — відбуваються в певному поточному часі, а саме: можна поступово вкладати капітал, а потім одержувати прибуток; паралельно вкладати капітал й одержувати прибуток; вкла

дати капітал з інтервалами, а через певний час одержати прибуток. У першому випадку прибуток буде одержано після завершення інвестування в повному обсязі; у другому випадку прибуток можливий за умови повного завершення процесу інвестування; у третьому випадку між періодом інвестування та одержанням прибутку минає певний час, що залежить від форми інвестування та особливостей інвестиційного проекту.

У сучасній зарубіжній літературі термін "інвестування" часто трактується як придбання цінних паперів (акцій, облігацій). В Україні цей термін ідентифікується з терміном "капітальні вкладення". Інвестиції у такому випадку розглядаються як вклади у відтворення основних фондів (споруд, обладнання, транспортних засобів). Водночас інвестиції можуть спрямовуватися на поповнення обігових коштів, придбання нематеріальних активів (патентів, ліцензій, ноухау).

Декотрі автори, визначаючи термін "інвестиції", вважають, що такі існують лише у грошовій формі. Але інвестування капіталу може здійснюватися також у будь-якій іншій майновій формі або у формі немай-нових активів (сюди належать досвід роботи, пакети програм, інші форми інтелектуальної власності); сукупності технічних, технологічних, комерційних та інших знань; виробничого досвіду; права використання землі, води, ресурсів, споруд, а також інших майнових прав.

Розрізняють інвестиції валові та чисті.

Валові інвестиції — це загальний обсяг інвестувань за певний період, які спрямовані на нове будівництво, придбання засобів виробництва та збільшення товарно-матеріальних засобів.

Чисті інвестиції — це сума валових інвестицій без суми амортизаційних відрахувань у певному періоді.

Динаміка чистих інвестицій характеризує економічний розвиток підприємства, галузі, держави. Якщо сума чистих інвестицій від'ємна, тобто обсяг валових інвестицій менший за суму амортизаційних відрахувань, це свідчить про зменшення обсягу випуску продукції. Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю, це означає відсутність економічного зростання, а якщо сума валових інвестицій перевищує суму амортизаційних відрахувань, то це означає, що економіка розвивається.

ДИНАМІКА ІНВЕСТУВАННЯ

Зі збільшенням обсягів чистих інвестицій збільшуються доходи. На обсяг інвестицій впливає чимало факторів. Розглянемо основні з них.

Обсяг інвестицій залежить від розподілу доходу на використання та заощадження.

В умовах низьких середньодушових доходів основна їх частина витрачається на споживання. Зі збільшенням доходів збільшується та їх частина, яка спрямовується на заощадження і є джерелом внутрішніх інвестиційних ресурсів.

На обсяг інвестицій істотно впливає очікувана норма чистого прибутку. Як відомо, в умовах ринкової економіки прибуток є основним мотивом інвестування. Зі збільшенням очікуваної норми чистого прибутку обсяг інвестицій збільшується.

На обсяг інвестицій істотно впливає й ставка позичкового процента, оскільки у процесі інвестування використовується як власний, так і позичковий капітал. Якщо очікувана норма чистого прибутку перевищує ставку позичкового процента, то за інших рівних умов інвестування буде ефективним. Зі збільшенням ставки позичкового процента обсяг інвестицій зменшується, і навпаки.

Очікуваний темп інфляції також істотно впливає на обсяг інвестицій. Що вищий очікуваний темп інфляції, то швидше знецінюється очікуваний прибуток після процесу інвестування. Цей фактор має вирішальне значення в разі довгострокового інвестування.

1.2. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ СТРАХУВАННЯ

Страхування виникло й розвивалося як протистояння стихійним лихам і прояву всіляких негараздів, несприятливих подій, що завдавали збитків упродовж всього періоду діяльності людства. Через систему страхового захисту реалізуються економічні відносини між людьми у процесі життєдіяльності. Страхування надає всім членам суспільства гарантії у відшкодуванні збитків.

Стихійні лиха призводять до матеріальних втрат, загибелі багатьох людей. Відшкодування збитків, завданих у результаті прояву руйнівних сил природи й суспільства, зумовлює необхідність їх попередження, подолання. Такі відносини людей, що складаються заради забезпечення безупинного й безперебійного виробничого процесу та для підтримки стабільності й стійкості досягнутого рівня життя,— разом становлять економічну категорію страхового захисту. Специфіка цієї категорії визначається такими ознаками [5, 5]:

випадковий характер настання стихійного лиха чи іншого прояву руйнівних сил природи;

вираз збитку в натуральній чи грошовій формі;

об'єктивна потреба відшкодування збитку;

реалізація заходів для попередження й подолання наслідків конкретної події.

Сутність економічної категорії страхового захисту полягає у накопиченні та подальшому використанні ресурсів для захисту від всіляких небезпек та ризиків, а також у відшкодуванні витрат, пов'язаних з ними.

Усвідомлена людиною й суспільством у цілому необхідність страхового захисту формувала страхові інтереси, завдяки яким стали складатися певні страхові відносини.

Зміст страхових відносин охоплювало утворення й використання ресурсів страхового фонду незалежно від конкретної форми його організації.

В міру розвитку суспільства ці відносини одержали цивільно-правове закріплення, що у свою чергу дозволило регулювати їх правовими методами.

Страхування — це відшкодування збитків, яких зазнала фізична чи юридична особа, за допомогою розподілу їх між багатьма особами.

Згідно із Законом України "Про страхування", страхування — це вид цивільно-правових відносин із захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій)*.

* Закон України "Про страхування" // Урядовий кур'єр. — 1996. — 18 квіт.

Відшкодовуються збитки із засобів страхового фонду, що перебуває у віданні страхової організації. Об'єктивна потреба у страхуванні часто зумовлюється і тим, що збитки виникають унаслідок руйнівних факторів (стихійних сил природи). За такої ситуації неможливо стягувати збитки, тому вони відшкодовуються самим потерпілим. Страховий фонд може бути джерелом відшкодування збитків. Страхові правовідносини оформлюються у вигляді договорів (полісів) страхування.

Страхування й підприємництво взаємозалежні. Для підприємництва характерні гнучкість, готовність йти на ризик. При цьому виникають визначені страхові інтереси, зумовлені природою підприємницької діяльності.

Страхування — як економічна категорія — це система економічних відносин, за яких страхувальник, сплачуючи страхові внески, забезпечує їх використання на відшкодування збитку, завданого за різних непередбачених несприятливих явищ (ризиків), а страхувач, який несе цю відповідальність, розміщує резерви, провадить превентивні заходи щодо зменшення наслідків ризику, а за необхідності — перестраховує частину ризику.

Такі ознаки характеризують економічну категорію страхування:

наявність ризику;

сформоване страхове поле;

наявність договірних відносин між страхувачем та страхувальником;

перерозподільчі відносини;

підприємницька основа страхової діяльності.

У перехідній економіці забезпечується зростання ролі страхування в суспільному відтворенні, розширюється сфера страхових послуг. У ринковій економіці страхування виступає, з одного боку, засобом захисту бізнесу й добробуту людей, а з іншого — видом діяльності, що приносить дохід. Джерелами прибутку страхової організації служать доходи від страхової діяльності, від інвестицій тимчасово вільних засобів, банківські депозити, цінні папери тощо.

Сутність страхування також пов'язана зі створенням і використанням фондів коштів. Вихідна ланка у трактуванні сутності страхування — його замкнена розкладка збитку між зацікавленими учасниками.

Можна означити такі функції страхування: ризикова, створення страхових фондів (резервів), заощадження коштів, інвестиційна, превентивна (попередження страхового випадку, або зменшення наслідків страхової події).

Ризикова (випадкова) функція. Страхування завжди прив'язане до ймовірного страхового випадку, тобто страхуванню притаманний випадковий характер відносин. При настанні обумовленого договором або законом страхового випадку страхувач звертається до страхувальника з вимогою відшкодувати наслідки ризику.

Створення страхових фондів (резервів) та їх використання. Страхування стає можливим, якщо у страхувача є кошти для покриття збитків. Цей капітал створюється з внесків страхувальників, як плата за ризики, що беруть на свою відповідальність страхові компанії.

Страхування передбачає замкнений перерозподіл збитку за допомогою спеціалізованого грошового страхового фонду, утвореного за рахунок страхових внесків. При страхуванні виникають перероз-подільні відносини з формування й використання цього фонду. Право на відшкодування збитку мають тільки ті особи, які є учасниками формування страхового фонду. Відшкодування збитку через зазначену функцію здійснюється фізичною чи юридичною особами у рамках наявних договорів страхування. Порядок відшкодування збитку визначається страховими компаніями (виходячи з умов договорів страхування) і регулюється державою (ліцензування страхової діяльності).

Цей фонд може формуватися як в обов'язковому, так і в добровільному порядку. Держава виходячи з економічної і соціальної обстановки регулює розвиток страхової справи у країні.

Заощадження коштів. Страхування через функцію формування спеціалізованого страхового фонду несе заощаджувально-ризикову функцію. Кожен учасник страхового процесу, при страхуванні життя, упевнений в одержанні матеріального забезпечення за нещасного випадку і по завершенні терміну дії договору. При майновому страхуванні через функцію формування спеціалізованого страхового фонду не тільки розв'язується проблема відшкодування вартості постраж-далого майна в межах страхових сум і умов, обговорених договором страхування, але й створюються умови для матеріального відшкодування частини вартості постраждалого майна.

Сприяючи розвитку заощаджувальних видів страхування, держава дає змогу впливати на вирішення соціальних проблем.

Інвестиційна функція. Через формування страхового фонду розв'язується проблема інвестицій тимчасово вільних засобів у банківські й інші комерційні структури, вкладання коштів у нерухомість, придбання цінних паперів тощо. З розвитком ринку у страхуванні незмінно буде удосконалюватися і розширюватися механізм використання тимчасово вільних засобів. У країнах із розвиненою ринковою економікою страхувачі більшу частину прибутку одержують не від страхової діяльності, а від інвестиційної. Головна задача для страховиків —

збільшення кількості страхувальників і використання зібраної страхової премії для інвестиційної діяльності*.

Превентивна функція (попередження страхового випадку, або зменшення наслідків страхової події) передбачає широкий комплекс заходів, зокрема фінансування тих, що мають запобігати негативним наслідкам страхових випадків, стихійних лих. Сюди ж належить правовий вплив на страхувальника, закріплений в умовах укладеного договору страхування й орієнтоване на його дбайливе ставлення до застрахованого майна. З метою реалізації цієї функції страхувач створює особливий грошовий фонд попереджувальних заходів.

В інтересах страхувача витрати певних коштів на попередження збитку (фінансування протипожежних заходів, встановлення протикрадіжних приладів в автомобілі тощо), що допоможуть зберегти застраховане майно в первісному стані. Витрати страхувача на попереджувальні заходи доцільні, позаяк дозволяють домогтися істотної економії коштів на виплату страхового відшкодування. Джерелом формування фонду превентивних заходів служать відрахування від страхових платежів.

1.3. КЛАСИФІКАЦІЯ СТРАХУВАННЯ

Страхування характеризується багатьма специфічними поняттями. Без їх класифікації неможливо виконувати роботу в цій галузі.

В основу класифікації покладено розбіжності у сферах діяльності страхових компаній, у підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, у визначенні об'єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, у формах проведення страхування тощо.

Найважливішим є поділ страхування залежно від спеціалізації страхувача на дві великі сфери діяльності: страхування життя і загальні види страхування. Така класифікація має дуже велике значення з точки зору вибору страховика.

* Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Страхова справа. — К.: товариство "Знання", КОО, 1997. — 216 с.

Договори страхування життя — це довгострокові договори. Вони укладаються на 10 і більше років. Згідно з чинним законодавством

України, до договорів страхування життя (внески за якими не підлягають оподаткуванню податком на прибуток) належать договори, термін дії яких перевищує десять років.

Упродовж усього часу дії договору страхування страхувальники сплачують страхові премії з тим розрахунком, щоб загальна сума цих внесків у результаті дорівнювала страховій сумі за договором. Відбувається "накопичення" страхувальниками коштів, які зберігаються у страхувача на період дії договору страхування. За договорами страхування життя відповідальність страхувача настає у разі смерті застрахованої особи, або в разі дожиття нею до обумовленої договором події, та за будь-яких обставин внесені кошти повернуться застрахованій особі або її правонаступникам (частіше за все з відсотками).

Повне повернення страхувальникові внесеної суми премій плюс додатковий дохід у вигляді відсотків річних саме й означає той " накопичувальний характер", яким вирізняються договори страхування життя і який відсутній у загальних (ризикових) видах страхування.

Ризикове страхування увібрало всі ті види страхування, які не відповідають ознакам договорів страхування життя. Страхові премії за договорами загального страхування сплачуються одноразово у розмірі певного відсотка від страхової суми. Вони не накопичуються і не повертаються страхувальникам, якщо страхова подія не сталася. Договори загального страхування, таким чином, забезпечують лише компенсацію збитків. Ці договори укладаються на невеликий термін, як правило, на рік.

Класифікація двох зазначених сфер страхової діяльності, має неабияке значення. Всі страхові компанії можна поділити на дві великі групи: ті, що займаються страхуванням життя, і ті, що проводять загальне страхування. Законодавством України передбачено, що компанії, які отримали ліцензію на проведення страхування життя, не мають права проводити загальні види страхування, і навпаки. В Україні з прийняттям Закону "Про страхування" страхові компанії не можуть претендувати на одночасну діяльність в обох сферах.

Не менш важливою з економічного погляду є класифікація за об'єктами страхування, тобто об'єктами, на які спрямований страховий захист. Класифікація за об'єктами страхування передбачає виокремлення трьох груп:

особистого страхування;

майнового страхування;

страхування відповідальності.

Цю класифікацію покладено в основу розробки всіх видів страхових послуг. Перелік видів страхування, на які видаються ліцензії, визначено в інструкції про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на здійснення страхової діяльності на території України, про умови і правила її здійснення та контроль за їх дотриманням.

Класифікація передбачає такі види страхування:

Страхування життя.

Страхування від нещасних випадків.

Медичне страхування (безперервне страхування здоров'я).

Страхування здоров'я на випадок хвороби.

Страхування залізничного транспорту.

Страхування наземного транспорту (крім залізничного).

Страхування повітряного транспорту.

Страхування водного транспорту (морського, внутрішнього водного транспорту та інших видів водного транспорту).

Страхування вантажів та багажу.

Страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ.

Страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

Страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

Страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

Страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачена видами 11-13).

Страхування кредитів.

Страхування інвестицій.

Страхування фінансових ризиків.

Страхування судових витрат.

Страхування виданих гарантій (поручительств) та прийнятих гарантій.

Страхування майна (відмінного від того, що передбачене видами 5-10).

За юридичними ознаками передбачається можливість поділяти страхування на добровільне і обов'язкове. Добровільне страхування

здійснюється на основі договору між страхувальником і страхувачем. Ним охоплюються юридичні та фізичні особи, які не підпадають під обов'язкове страхування і бажають застрахуватись. Умови та порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами, що встановлюються страхувачем.

В Україні існують 27 видів обов'язкового страхування, їх перелік визначений статтею 6 Закону України "Про страхування":

медичне страхування;

державне особисте страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори;

державне особисте страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ;

державне обов'язкове особисте страхування медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефіциту під час виконання ними службових обов'язків;

державне обов'язкове особисте страхування працівників митних органів;

державне обов'язкове особисте страхування працівників прокуратури;

державне страхування життя і здоров'я народних депутатів;

державне особисте страхування службових осіб державної контрольно-ревізійної служби в Україні;

державне особисте страхування службових осіб державних податкових інспекцій;

державне обов'язкове страхування службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів;

особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

державне страхування посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю;

державне страхування спортсменів вищих категорій;

державне страхування працівників державної лісової охорони;

страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

страхування життя і здоров'я суддів;

державне страхування донорів крові та її компонентів;

особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

страхування членів екіпажу й авіаційного персоналу;

страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків;

страхування ризикових процесів народного господарства від нещасних випадків;

страхування відповідальності повітряного перевізника і виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу;

страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт;

страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів;

страхування авіаційних суден;

обов'язкове страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень у радгоспах та інших державних сільськогосподарських підприємствах.

страхування цивільної відповідальності оператора ядерної установки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту.

Ті види страхування, що не ввійшли до цього переліку, провадяться в добровільній формі. Міжнародне право і право більшості держав світу тлумачить обов'язкове страхування як необхідність захисту інтересів третіх осіб у разі, коли їм завдано шкоди.

Об'єктами обов'язкового страхування можуть бути групи майнових інтересів:

особисте страхування;

майнове страхування;

страхування відповідальності.

Об'єкти особистого страхування не мають вартісної оцінки, тому вважається, що не відбувається компенсації матеріальної шкоди, а мають місце виплати страхувача на користь страхувальника або його родини, що носять характер фінансової допомоги.

Особисте страхування провадиться на випадок смерті страхувальника (застрахованого), тимчасової або постійної втрати ним працездатності (втрати здоров'я), дожиття страхувальника (застрахованого) до кінця строку дії договору страхування або до визначеної в договорі події. Особливістю цієї групи є поєднання в її рамках усіх

видів страхування, що пов'язані зі страховим захистом життя й здоров'я особи, а також додатковим пенсійним її забезпеченням. При цьому деякі види належать до довгострокового (накопичувального), а деякі — до загального страхування. Саме ця особливість зумовлює потребу виокремлення підгруп особистого страхування. Особисте страхування включає три підгрупи:

страхування від нещасних випадків, об'єднує короткострокові види особистого страхування, обсяг відповідальності передбачає виплату страхової суми або її частини у разі настання таких подій: смерті застрахованого; встановлення інвалідності; тимчасової непрацездатності. Умова настання відповідальності — ці події мають бути наслідком нещасного випадку;

медичне страхування — може бути обов'язковим і добровільним. За своїм призначенням — соціальний захист інтересів громадян у разі втрати здоров'я. Пов'язане з компенсацією витрат на оплату медичної допомоги (відвідування лікарів, придбання медикаментів, лікування у стаціонарі тощо), особливістю є те що страхові платежі не повертаються після закінчення терміну страхування;

страхування життя передбачає виплату страхової суми при настанні таких подій: а) дожиття до закінчення строку дії договору страхування; б) смерть застрахованого в період дії договору страхування (або рішення суду про оголошення застрахованої особи померлою); в) досягнення застрахованим певного віку (пенсійного або визначеного договором страхування). Страхові виплати мають становити повну страхову суму. Часткових виплат страхової суми договори страхування життя не передбачають. Усі види страхування, що входять до цієї підгрупи, здійснюються тільки в добровільній формі.

Іншою групою страхування є майнове страхування. Призначення його полягає в компенсації шкоди, заподіяної страхувальнику внаслідок страхового випадку із застрахованим майном (матеріальні і фінансові збитки). Особливістю є те, що при визначенні страхової суми за договорами майнового страхування спираються на дійсну вартість об'єктів. Майнове страхування об'єднує види страхування, що поділяються на дві підгрупи: страхування майна громадян і страхування майна юридичних осіб. Відокремлення підгруп пов'язане з розбіжностями у проведенні страхування майна юридичних і фізичних осіб (розмір ризику при страхуванні майна фізичної особи менший, аніж розмір ризику юридичної особи). Ризики фізичної особи прості й однорідні, а ризики юридичної особи складні й неоднорідні.

Страхування майна здійснюється в добровільній формі. Законодавством України передбачені два види обов'язкового страхування майна: авіаційних суден; страхування врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень у державних сільськогосподарських підприємствах.

Третя група — це страхування відповідальності, призначення його полягає в захисті майнових інтересів страхувальника в разі, якщо він завдасть шкоди життю, здоров'ю і майну третьої особи, а також у захисті майнових інтересів потерпілої третьої особи. Страховою подією вважається факт настання відповідальності страхувальника. Такий тракт може бути встановлений судовими органами або добровільно визнаний самим страхувальником. Особливістю є те, що тут завжди присутня третя особа, на користь якої укладається договір. При страхуванні відповідальності договором визначається гранична сума відшкодування, яку бере на себе страхувач при скоєнні страхувальником шкоди третім особам. Класичний приклад — обов'язкове страхування відповідальності власників автотранспортних засобів.

Дія Закону України "Про страхування" не поширюється на державне соціальне страхування, яке теж є обов'язковим.

В обов'язковому страхуванні страхові відносини виникають за наявності певних умов, а саме:

законодавчо встановленого переліку об'єктів, які підлягають обов'язковому страхуванню, а також механізму забезпечення його реалізації;

охоплення об'єктів обов'язкового страхування без заяви страхувальника;

безумовної дії обов'язкового страхування, незалежно від порушення терміну сплати страхувальником страхових платежів.

Зауважимо, що обов'язкове майнове страхування втрачає силу тільки тоді, коли гине майно, особисте страхування втрачає силу із зміною статусу особи, що зумовлює вилучення її з переліку осіб, які — за відповідним законом — підлягають обов'язковому страхуванню.

Згідно із Законом України "Про страхування" форми типового договору і порядок проведення обов'язкового страхування визначаються Кабінетом Міністрів України.

Право на здійснення обов'язкових видів страхування може отримати будь-який страхувач, якщо він має відповідну ліцензію.

Винятки становлять державні види обов'язкового страхування. Цими видами страхування, згідно з чинним законодавством, займається Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", правонаступниця Держстраху. Державне обов'язкове страхування здійснюється за рахунок коштів бюджету і поширюється на державних службовців, робота яких пов'язана з підвищеною небезпекою для їхнього життя й здоров'я.

Згідно із Законом України "Про страхування" договори добровільного страхування укладаються відповідно до правил страхування. Правила страхування при добровільній формі страхувач розробляє самостійно для кожного виду страхування. Правила страхування визначають загальні умови і порядок здійснення того чи іншого виду добровільного страхування. Добровільне страхування передбачає, що всі моменти договору страхування визначаються за згодою сторін.

1.4. КЛАСИФІКАЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙ

Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності класифікуються за певними ознаками.

За об'єктами вкладання коштів (майна) розрізняють інвестиції реальні та фінансові. Під реальними інвестиціями розуміють вкладання коштів (майна) у реальні активи — матеріальні та нематеріальні (іноді інвестиції в нематеріальні активи, що пов'язані з науково-технічним прогресом, характеризують як інноваційні). Фінансові інвестиції— це вкладання коштів у фінансові інструменти (активи), серед яких переважають цінні папери.

За характером участі в інвестуванні розрізняють інвестування пряме та непряме. Пряме інвестування здійснюють інвестори, які безпосередньо добирають об'єкти інвестування та вкладають у них кошти (майно, активи). Як правило, інвестори добре обізнані з об'єктом інвестування і знають механізми інвестування. Непряме інвестування здійснюють інвестиційні чи фінансові посередники. Оскільки не всі інвестори мають необхідну кваліфікацію для ефективного добору об'єктів інвестування та управління інвестиціями, то певна їх частина купує цінні папери, які випускають інвестиційні та фінансові посередники. Зібрані кошти посередники вкладають у найефек

тивніші, на їхній погляд, об 'єкти інвестування, керують ними, а потім розподіляють одержаний прибуток між своїми клієнтами — інвесторами.

За періодом інвестування інвестиції поділяють на короткота довгострокові. Короткострокові інвестиції здійснюють на період до одного року. До них належать короткострокові депозитні вклади, придбання короткострокових ощадних сертифікатів. Довгострокові інвестиції здійснюють на період понад рік. Великі інвестиційні компанії розподіляють їх на чотири види: до двох років; від двох до трьох років; від трьох до п'яти років; понад п'ять років.

За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні, державні, іноземні та спільні. Приватні інвестиції здійснюють фізичні особи, а також юридичні особи з приватним капіталом, державні — державні та місцеві органи влади, державні (казенні) підприємства з бюджетних і позабюджетних фондів, власних і позичкових коштів, іноземні — фізичні та юридичні особи іноземних держав, спільні — суб'єкти певної держави та іноземних держав.

За регіональною ознакою розрізняють інвестиції в державі та поза її межами. Внутрішні інвестиції здійснюють в об'єкти інвестування в межах держави, а іноземні — поза її межами. До іноземних інвестицій належить також придбання різних фінансових інструментів інших держав — акцій іноземних компаній, облігацій інших держав тощо.

Наведена класифікація інвестицій відображає їх найістотніші ознаки. У наукових джерелах зустрічаються також інші класифікації.

1.5. СУТНІСТЬ, МЕТА І ЗАВДАННЯ

ІНВЕСТИЦІЙНОГО ТА СТРАХОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ

1.5.1. Інвестиційний менеджмент

Інвестиційний менеджмент — це процес управління всіма аспектами інвестиційної діяльності суб'єкта підприємництва. Основна мета інвестиційного менеджменту — забезпечити найефективнішу реалізацію інвестиційної стратегії суб'єктів підприємницької діяльності. Для цього необхідно розв'язати такі основні завдання:

• забезпечити високий темп економічного розвитку суб'єктів підприємництва шляхом здійснення ефективної інвестиційної діяльності,

розширення її обсягів, а також шляхом галузевої, асортиментної та регіональної диверсифікації цієї діяльності;

максимізувати прибуток від інвестиційної діяльності, позаяк одержання прибутку — основна мета суб'єктів підприємництва;

мінімізувати інвестиційні ризики, бо за несприятливих умов вони можуть призвести до втрати не тільки прибутків, а й частини інвестиційного капіталу;

забезпечити фінансову стабільність і платоспроможність суб'єктів підприємництва у процесі реалізації інвестиційних програм. Оскільки інвестиційна діяльність пов'язана із вкладанням значних фінансових ресурсів, як правило, на тривалий період, це може призвести до зниження платоспроможності інвестора, несвоєчасної сплати поточних рахунків і платіжних зобов'язань перед контрагентами, державним бюджетом тощо. Тому під час формування джерел фінансових ресурсів слід прогнозувати вплив інвестиційної діяльності на фінансову діяльність суб'єкта та його платоспроможність;

визначити можливі варіанти прискорення реалізації інвестиційних програм. Останні необхідно реалізувати якнайшвидше, оскільки це сприятиме прискоренню економічного розвитку підприємств (організацій), швидкому формуванню грошових потоків у вигляді прибутку від інвестицій та амортизаційних відрахувань, скороченню термінів використання кредитних ресурсів, зменшенню інвестиційних ризиків, пов'язаних з несприятливими змінами кон'юнктури інвестиційного клімату.

Пріоритетним завданням є забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємства за умови його достатньої фінансової стабільності, а не максимізація прибутку, як вважають окремі автори публікацій на цю тему.

Розглянуті завдання визначають такі основні функції інвестиційного менеджменту:

дослідження зовнішнього інвестиційного середовища та прогнозування кон'юнктури інвестиційної діяльності;

розробка стратегічних напрямів інвестиційної діяльності суб'єкта підприємництва;

розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів суб'єкта інвестиційної діяльності;

пошук і оцінювання інвестиційної корисності реальних проектів і вибір з них найефективніших;

оцінювання інвестиційних якостей фінансових інструментів і вибір з них найефективніших;

формування та оцінювання інвестиційного портфеля за критеріями дохідності, ризику та ліквідності;

поточне планування та оперативне управління реалізацією окремих програм і проектів;

організація моніторингу інвестиційних програм і проектів;

підготовка рішень про своєчасну відмову від неефективних проектів (продаж окремих фінансових інструментів).

1.5.2. Страховий менеджмент

Як і всяка господарська діяльність, страхування вимагає управління. Однак страхова справа має деякі особливості, що відрізняють його від інших видів господарювання. Ці особливості полягають у наступному: страхова діяльність визначається в Україні як виняткова діяльність і регламентується Законом України "Про страхування" від 7 березня 1996 року № 86/96-ВР.

У країнах з розвиненою ринковою економікою страхувачі значну частину прибутку одержують не від страхової діяльності, а від інвестиційної. Головне завдання для страхувача — збільшити кількість страхувальників і використати зібрані страхові премії для інвестиційної діяльності [1, с. 32].

Усе це стало можливим завдяки продуманій і зваженій політиці управління. Страхувачі почали підходити до питання прийняття ризиків зваженіше, ефективніше запрацював інститут перестрахування, більше уваги почали приділяти превентивним заходам, навчилися управляти ризиками.

Страхування — одна з галузей бізнесу, найзалежніших від інформаційного забезпечен

 

 ...  4



Обратная связь

По любым вопросам и предложениям

Имя и фамилия*

Е-меил

Сообщение*

↑ наверх