Розділ 6 УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ТА СТРАХОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ - СТРАХОВИЙ ТА ІНВЕСТИЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ - Книжный рай
СТРАХОВИЙ ТА ІНВЕСТИЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Розділ 6 УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ТА СТРАХОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

ff <s

Державні важелі інвестиційної діяльності. Грошово-кредитна політика держави та її вплив на інвестиційні умови. Інструменти грошово-кредитного регулювання. Функції управління інвестиційною діяльністю. Вибір інвестиційної стратегії. Формування інвестиційної стратегії. Визначення інвестиційної привабливості окремих сфер діяльності. Показники фінансового оцінювання підприємства. Структура фінансового аналізу підприємства. Джерела фінансування інвестицій. Критерії формування інвестиційного портфеля. Технологія управління інвестиційною діяльністю. Управління страховою справою

6.1. ДЕРЖАВНІ ВАЖЕЛІ

ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

За макроекономічне сприяння інвестиційній діяльності відповідають органи державної влади країни. У розпорядженні держави є важелі як прямої дії у вигляді централізованих державних капітальних вкладень в об'єкти загальнодержавного значення, розвиток державного сектора економіки, так і непрямі засоби регулювання інвестиційного середовища за рахунок бюджетної та грошово-кредитної політики.

Бюджетні важелі — це встановлена державою система податків, що практично визначають систему перерозподілу доходів підприємств і громадян країни, яку держава вважає оптимальною для формування прибуткової частини бюджету та збереження у підприємств і підприємців ринкових стимулів до роботи та отримання прибутків. З бюджетом не можуть порівнятися фінанси наймогутніших кор

порацій. Витрати бюджету є вагомим засобом формування сукупного попиту, а через нього — стимулювання інвестицій взагалі. Навіть система соціальних бюджетних програм (не кажучи вже про прямі бюджетні інвестиції в державний сектор) впливає на структуру попиту, тому що соціальні виплати з бюджету одержують люди, які мають витратити їх на ринку споживчих товарів, а це стимулює виробництво та відповідні інвестиції.

Грошово-кредитна політика держави впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обіг і роботу банківської системи, яка, по суті, репродукує збільшення коштів в економічній системі Вирізняють такі основні інструменти грошово-кредитного регулювання:

норми страхових резервів, які зобов'язані мати комерційні банки й тим самим відволікати певну частину своїх коштів від активного використання для кредитування та інвестування;

облікова ставка Національного банку, за якою він продає кредитні ресурси комерційним банкам, збільшуючи або зменшуючи обсяги кредитних джерел для фінансування інвестицій;

операції з державними цінними паперами на відкритому ринку.

Встановлюючи вигідні умови (у вигляді ціни чи дивідендів) для своїх цінних паперів, держава стимулює їх купівлю юридичними та фізичними особами і цим зменшує кількість вільних грошей, які можуть бути використані для кредитування інвестицій через банківську систему. Погіршуючи цінові та дивідендні умови продажу своїх цінних паперів, держава стимулює їх викуп у юридичних і фізичних осіб. Унаслідок цього в останніх з'являються додаткові кошти, які через банківську систему або безпосередньо використовуються для фінансування інвестицій.

Ринкова економіка розвивається циклічно: періоди швидкого зростання й активного інвестування змінюються економічними кризами, падінням темпів, а іноді й абсолютних рівнів ВВП. Мета державного регулювання — вирівнювати такі циклічні тенденції, гальмуючи надлишкову інвестиційну активність у періоди піднесення та стимулюючи інвестиції перед спадами виробництва.

Загальну схему важелів державного регулювання умов інвестиційної діяльності показано на рис 6.1.

Податкове законодавство

Регулювання фондового ринку

Законодавче забезпечення прав інвесторів та їх захист

Форми державного регулювання умов для інвестицій

Грошово-кредитна політика держави

Амортизаційна політика

Регулювання умов для іноземних

інвестицій та інвестицій за межами країни

Рис. 6.1. Важелі державного регулювання умов інвестиційної діяльності

6.2. ФУНКЦІЇ УПРАВЛІННЯ

ІНВЕСТИЦІЙНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

Управління інвестиційною діяльністю підприємства має кілька типових функцій, які визначаються метою реалізації обраної стратегії. На рис. 6.2 показано приблизну послідовність функцій управління інвестиційною діяльністю.

Інвестиційна стратегія завжди пов'язана з поточним станом підприємства, його діючою технічною, технологічною та фінансовою базою, здійснюваною фінансово-господарською діяльністю. Стратегія дає відповіді на основні питання, що завжди стоять перед дирекцією підприємства:

Продовжувати чи коригувати здійснювану діяльність?

Якщо коригувати, то в яких напрямках?

В яких обсягах продовжувати чи коригувати діяльність?

Які це дасть результати через рік, два, три?

Які кошти для такого розвитку потрібні та де їх джерела?

Навіть якщо приймається рішення нічого не змінювати на підприємстві, то це теж є стратегія, яка має бути обґрунтована, досліджена та сформована.

Розробка стратегії є спеціальним дослідженням із типовими процедурами, приблизний перелік яких наведений на рис. 6.3.

Прогнозування та планування

Формування мети і завдань

Стратегія розвитку підприємства

Інвестиційною стратегією вважатимемо систему вибраних довгострокових цілей і засобів їх досягнення, що реалізуються в інвестиційній діяльності підприємства.

Доцільність інвестиційної стратегії зумовлюють такі критерії:

узгодженість з фінансовими ресурсами, які можуть бути спрямовані на інвестиції;

ефективність, тобто узгодженість результатів і реальних витрат на їх досягнення;

визначеність за термінами досягнення встановленої мети;

оптимальність поєднання очікуваного досягнення потрібної прибутковості та можливих ризиків і невизначеності майбутнього періоду;

узгодженість запланованих інвестицій із загальноекономічними умовами зовнішнього для підприємства середовища.

Визначаючи інвестиційну привабливість окремої сфери діяльності, потрібно враховувати комплекс факторів, що становлять зовнішні умови інвестиційного проекту:

Аналіз поточного стану підприємства

Аналіз макроекономічного середовища та зовнішніх умов

важливість галузі — значення продукції, її особливості; частка експорту; залежність від імпорту; рівень забезпеченості внутрішніх потреб країни; частка галузі або конкретної продукції у ВВП; основні споживачі продукції;

характеристика споживання продукції галузі, рівень конкуренції чи монопольності, особливості ринку збуту, фактичні та потенційно можливі обсяги ринку, сталість галузі щодо загального економічного спаду у країні;

рівень державного втручання в розвиток галузі — низький, середній чи великий, включаючи державні капітальні вкладення, податкові пільги, можливість прискореної амортизації;

соціальна значущість сфери діяльності — кількість робочих місць, регіональне розміщення виробництв, середня заробітна плата, діяльність профспілок, екологічна небезпечність виробництва та продукції, статистика страйків і збитків від них;

фінансові умови роботи галузі — рівень загальної прибутковості, середня рентабельність, віддача на вкладений капітал, оборотність активів, їх середня ліквідність.

Інвестиційна привабливість або взагалі "економічний паспорт" окремого підприємства може мати такий вигляд.

Загальна характеристика виробництва: характер технології; наявність сучасного устаткування, зокрема іноземного; екологічна шкідливість виробництва; складське господарство; наявність власного транспорту; географічне розміщення; наближеність до транспортних комунікацій.

Характеристика технічної бази підприємства: технології; вартість основних фондів; коефіцієнт зношення.

Номенклатура продукції, що випускається: обсяг виробництва; експорт; імпорт сировини та матеріалів; зв'язки з іншими підприємствами; постачальники та споживачі; оцінювання стабільності збуту (попиту).

Виробнича потужність, можливість нарощування виробництва.

Місце підприємства в галузі, на ринку; рівень його монопольності.

Характеристика дирекції; схеми управління; чисельність персоналу, його структура; заробітна плата.

Статутний фонд; власники підприємства; номінальна і ринкова ціна акції, розподіл пакета акцій.

Структура витрат на виробництво, зокрема за основними видами продукції, їх рентабельність.

Обсяг прибутку та його використання за звітний період.

Фінанси підприємства (рис. 6.4):

склад дебіторської та кредиторської заборгованості; її аналіз за часом виникнення та характеристикою боржників;

показники фінансової стабільності та ліквідності (табл. 6.1);

аналіз платоспроможності (табл. 6.1);

оцінювання прибутковості.

Загальний висновок.

Закінчення табл. 6.1

 

 

 

 

 

1

2

3

4

Коефіцієнт заборгованості

Позичені кошти

ІІ і ІII розділи пасиву

кз * 1

К =     

з    Власні кошти

І розділ активу

Співвідношення ліквідних і неліквідних активів

Активи, що реалізуються швидко чи К повільно

с     Активи, що реалізуються

з певними труднощами

ІІ і Ш розділи активу

І розділ активу

кс > 1

Коефіцієнт маневреності

Власні оборотні кошти

Підсумок I розділу активу

км > 0,5

м   Власні кошти

Підсумок І розділу пасиву

Рентабельність реалізованої продукції

Балансовий прибуток

кр = Обсяг

релізованої продукції

Форма № 2

КР > 0,15

Рентабельність усього капіталу

Балансовий прибуток

к     Обсяг позичених і власних коштів

Форма № 2 квартальної звітності, ряд. 90

Підсумок балансу

КК > 0,15

Коефіцієнт оборотності

Обсяг реалізації

ко = —

о      Обсяг усіх коштів

Форма № 2 квартальної звітності, ряд. 10

Підсумок балансу

КО згідно з розрахунком

 

6.3. СТРУКТУРА ФІНАНСОВОГО АНАЛІЗУ ПІДПРИЄМСТВА

Найістотнішим фактором інвестиційної діяльності є наявність фінансових ресурсів. Це перша умова формування інвестиційних планів і водночас основне обмеження. З оцінювання обсягів наявних ресурсів починається інвестиційне планування, і за цими ресурсами перевіряється реальність уже розробленої інвестиційної стратегії. На рис. 6.5. показано можливі джерела фінансування інвестицій.

Конкретна структура обраної інвестиційної діяльності виражається через поняття інвестиційного портфеля, тобто спеціального набору конкретних інвестиційних проектів, узятих до реалізації.

Повне самофінансування

Прибуток

Амортизаційний фонд

На стадії аналізу та розробки стратегії інвестиційний портфель є запланованим засобом досягнення стратегічних цілей. На стадії реалізації кожного проекту поняття інвестиційного портфеля визначає структуру інвестицій.

Інвестиційний портфель, як і кожний проект, що входить до нього, інвестор формує виходячи з певних критеріїв:

прибутковості;

терміновості досягнення інвестиційних цілей;

ступеня ризику;

відповідності проекту фінансовим ресурсам. Формування інвестиційного портфеля — завдання з багатьма

критеріями. Воно має вирішуватися для майбутнього періоду, тому базується на прогнозованих даних. Для цього завдання не існує чітко окреслених методик вирішення, але є типові процедури, загальні рекомендації та методи прогнозованих розрахунків.

Наведемо основні критерії формування інвестиційного портфеля.

Критерій прибутковості відображає очікуване збільшення доходів за рахунок або збільшення вартості самого об'єкта інвестування (портфель зростання), або високих і регулярних дивідендів на інвестований капітал (портфель доходу). Інвестиційний портфель, що має мінімальний ризик втрати інвестованого капіталу, визначається як "консервативний", а в разі великих показників очікуваної прибутковості інвестицій (і великого ризику) портфель називається "агресивним".

Критерій терміновості досягнення інвестиційних цілей визначає вимоги інвестора до термінів реалізації інвестицій (до початку експлуатації об'єкта), досягнення потрібної прибутковості та окупності інвестицій; "життя" (тривалість експлуатації) об'єктів інвестицій.

Ступінь ризику інвестиційного проекту визначається показником вірогідності недосягнення потрібної прибутковості або взагалі втрати інвестованих коштів.

До цього критерію слід віднести й ліквідність проекту — можливість зворотного процесу перетворення об'єкта інвестування (у різних формах) знову на кошти. При цьому без втрат не обійтися. Обсяг втрат і час, потрібний для продажу об'єкта інвестування, визначають рівень ліквідності інвестиційного проекту. Цей рівень можна прогнозувати й ураховувати при формуванні інвестиційного портфеля.

Відповідність проекту фінансовим ресурсам—критерій вибору саме тих проектів, що відповідають обсягам коштів, які є або мають бути залучені інвестором. Це питання обсягів інвестицій. Співвідношення власних і залучених коштів може бути різним, але чим більшою є частка власного капіталу ініціатора інвестиційного проекту (краще понад 50 %), тим надійніший проект.

Наведені критерії важко поєднати. Можливі поєднання, що визначають найважливіші аспекти вибору інвестиційних проектів, ілюструє рис. 6.6.

Вибір інвестиційних проектів і формування їх портфеля

Забезпечення

потрібної прибутковості та терміновості досягнення цілей

Вибір достатньої прибутковості при мінімальному обсязі інвестицій

 

Оптимізація співвідношення прибутковості та ризику

Досягнення окупності інвестицій за короткий час при максимальній ліквідності проекту

Забезпечення мінімального ступеня ризику при максимальній керованості проектом

 

Рис. 6.6. Формування інвестиційного портфеля

Наведемо типову послідовність формування інвестиційного портфеля:

розробка стратегії інвестиційної діяльності;

визначення складу та типу інвестиційного портфеля;

аналіз та попередній вибір інвестиційних проектів;

остаточний вибір інвестиційних проектів;

розрахунки та обґрунтування ефективності сформованого портфеля;

розробка організаційного плану реалізації інвестиційного портфеля та технології управління ним.

Детальніше розглянемо аналіз привабливості інвестиційних проектів. Третій і четвертий пункти описаної технології мають такий зміст щодо аналізу та експертизи проектів:

привабливість сфери діяльності чи галузі, на яку орієнтований проект;

обсяг, структура, джерела інвестицій та їх фінансове забезпечення;

показники ефективності проекту, оцінювання його прибутковості, окупності, термінів реалізації;

детальність розробки проекту та його забезпеченість технічною і технологічною документацією, експертними висновками, вже укладеними чи підготовленими договорами з підприємствами, від яких залежать постачання матеріалів, обладнання, будівництво та монтаж, збут продукції;

ступінь ризику, шляхи його зниження, можливість виходу з проекту, його ліквідність;

ділові якості персоналу, який є ініціатором проекту чи має його реалізовувати.

Здійснення інвестиційної діяльності передбачає відповідне управління цим процесом: прийняття рішень щодо забезпечення ресурсами, їх раціонального використання, а також техніки та технології виробництва, проблем якості, цін і збуту, досягнення запланованого кінцевого фінансового результату.

У процесі управління інвестиційною діяльністю розрізняють такі етапи: підготовчий; реалізації проекту; експлуатації об'єкта інвестицій. Останній, у свою чергу, поділяється на два етапи: повернення інвестиційних коштів (повної окупності інвестованих коштів) та одержання економічного ефекту від реалізації проекту. Повний перелік функцій інвестиційного управління наведено на рис. 6.7.

6.4. УПРАВЛІННЯ СТРАХОВОЮ СПРАВОЮ

Враховуючи народногосподарську значущість страхової справи для стабільного розвитку суспільного виробництва та забезпечення належного соціального захисту громадян, держава покликана через свої представницькі органи, управлінські ланки усіх рівнів реально сприяти заохоченню інвестиційної діяльності страхувачів та гаран

тувати умови для беззастережного виконання страхових зобов'язань і отримання прибутку.

Аналіз механізмів державного регулювання та заохочення страхової діяльності у розвинених країнах світу засвідчує, що ці механізми, адаптовані до умов місцевого ринку, мають законодавчу базу та певним чином структуровані. Вони передбачають: розробку законодавчих актів, що регулюють страхову діяльність, та визначення об'єктів обов'язкового страхування; впровадження механізму регламентування співвідношення страхових зобов'язань та активів, розподіл страхових резервів, місце посередників у страховому бізнесі, умови ліцензування страхувачів; а також визначають процедури визнання страхової компанії банкрутом та механізм захисту страхувальників за цих умов*.

Процес розвитку страхового ринку зумовлює необхідність напра-цювання та впровадження механізму державного регулювання страхового бізнесу, надання гарантій інвестиційним заходам страхувачів. Держава має розробити економіко-правовий механізм реального гарантування інвестиційних проектів страхувачів, передбачити можливість надання пільг страхувачам для впровадження і практичної реалізації довгострокових інвестиційних кредитів, виробити і реально впровадити чутливий та стабільний механізм оподаткування суб'єктів страхового ринку, сприяти розвитку ринкової інфраструктури.

Важливим елементом державного управління страхової діяльності та гарантування надійності страхового підприємництва є розробка законодавчих актів з питань страхової діяльності та методичне забезпечення роботи страхувачів, формування економіко-пра-вових пропозицій щодо захисту фінансових інтересів страхувачів і страхувальників.

Особливої уваги Міністерство фінансів надає розв'язанню проблеми забезпечення платоспроможності страхових компаній, встановлює правила формування і розміщення страхових резервів.

* Зубець А. Эффективность страхового регулирования // Страховое дело. — 1997. — № 6. — С. 30-32.

Дієвим заходом державного управління страхового ринку, а відповідно і гарантом інвестиційної діяльності страхувачів є право Міністерства фінансів одержувати від страхувачів встановлену звітність про страхову діяльність та інформацію про їх фінансовий стан.

Аналізуючи ці дані, Мінфін у разі потреби може робити приписи страхувачам про усунення виявлених порушень вимог законодавства про страхову діяльність, а у разі їх невиконання може навіть призупиняти чи обмежувати дію ліцензії страхувачів, які допустили порушення, і вимагати усунення виявлених порушень або приймати рішення щодо відкликання наданих раніше ліцензій. Це реальний економіко-правовий важіль впливу на страхувачів, він безпосередньо сприяє активній діяльності держави на страховому ринку, забезпечує гарантованість реалізації економічного інтересу страхувача у юридично-страховому захисті.

Контрольні питання

Назвіть методи державного регулювання інвестиційної діяльності.

Охарактеризуйте важелі державного впливу на інвестиційне середовище.

Перелічіть основні функції управління інвестиційною діяльністю.

Які фактори впливають на вибір інвестиційної стратегії?

Як формується інвестиційна стратегія?

Які чинники впливають на реалізацію інвестиційного проекту?

Охарактеризуйте показники фінансового оцінювання підприємства.

Охарактеризуйте джерела фінансування інвестицій.

Перелічіть критерії формування інвестиційного портфеля.

Охарактеризуйте технологію управління інвестиційною діяльністю.

Назвіть механізми державного регулювання страхової справи.

Список використаної та рекомендованої літератури

Закон України "Про страхування" // Урядовий кур'єр. — 1996. — 18 квіт.

Страховое дело: Учебник / Под ред. Л. И. Рейтмана — М.: Рост,

1992. — 530 с.

Страхування: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. С. С. Оса-дець. — К.: КНЕУ, 1998. — 528 с.

Степанов Д. В. Державне регулювання економіки і правові аспекти формування ринкових відносин суспільства // Персонал. — 2000. — № 2 (56). — додаток № 4(9). — С. 195-197.

Степанов Д. В., Федоренко В. Г. Страхування як складова частина інвестиційного процесу // Економіка України. — 2000. — № 12. —

С. 80-83.

Федоренко В. Г. Інвестиційний менеджмент: Навч. посіб. — К.: МАУП, 1999. — 184 с.

 

 ...  9



Обратная связь

По любым вопросам и предложениям

Имя и фамилия*

Е-меил

Сообщение*

↑ наверх