Розділ другий Світ на колесах        - Тигролови (скорочено) - Книжный рай
Тигролови (скорочено)

     Розділ другий Світ на колесах       

     «Поблискуючи нікельованими ручками м'яких купе, сяючи яскраво освітленими вікнами, тим же маршрутом по Транссибірській магістралі йшов інший експрес — «Тихоокеанський експрес нумер один».       М'яко погойдуючись, як у мрійному вальсі, пишаючись шовком фіранок на вікнах, мерехтячи люстрами, котився він, ніби разок блискучих коралів... Віз, заколисуючи, екзальтованих пасажирів десь у невідомий і вимріяний, казковий край, в дивне золоте ельдорадо».       Це був найкращий і наймодерніший експрес у СРСР, розрахований на десятиденну комфортабельну мандрівку — 12 тисяч кілометрів залізничної колії.       «У м'яких купе мрійно і затишно. Заставлені квітами, набиті валізами і патефонами, осяяні світлом різнокольорових абажурів, вони були заселені експансивними і горластими мешканцями різного віку й статі. Цілий експрес був набитий ними, творячи окремий світ — світ на колесах і в той       же час відтворюючи копію тієї фантастичної «шостої частини світу» — копію в мініатюрі, лише трохи причепурену і розгальмовану.       ...Інженери і авіатори, ударники і так літуни, партпрацівники і туристи, колгоспні колективізатори і радгоспні бюрократи, раціоналізатори й індустріальні авантюрники, прокурори і розтратники, потенціальні злодії... Цивільні і військові... Працівники органів «революційної законності» і контрабандисти... І літні «відповідальні» пани, і ексцентричні, але так само «відповідальні» панни, чи то пак «товаришки» пані і «товаришки» панни з коханцями й без коханців, з портфелями і без, з партстажем і без... Закохані «кішечки» і ще більш закохані «котики» ...Відповідальні відрядженці і безвідповідальні рвачі та дезертири, з партквитками і без, з дисциплінарними стягненнями і без...       ...Словом — цвіт робітничо—селянської імперії у всій його величі і багатогранності».       Усе це мандрівники, шукачі щастя й пригод, а найбільше — кар'єри.       Поїзд живе «реальним і напівфантастичним, але безжурним, рожевим життям... Як той метелик—одноденка». Тут немає начальників і черг, традиційних зборів. «Світ ідеальної свободи і повної відсутності диктатури».       Проблискують дні і ночі. Пролітають мимо ліси, пустелі, гори. А в експресі панує володар дум і сердець — Арсеньєв з його «Дерсу Узала», уссурійською тайгою, женьшенем і тиграми.       Про тигрів розмов найбільше. Про них розказують страшні історії, сперечаються, через них навіть сваряться.       «Тигри. Страшне божество, смугасте шкірою, а ще смугастіше репутацією. Всемогутній «Амба», славніший за самого Арсеньєва і екзотичніший за все на світі.       ...З тиграми міг змагатися хіба тільки женьшень — чудесний корінець, могутній талісман, міфічний і одначе реальний плід уссурійського ельдорадо... Навіть папороть, що цвіте в ніч проти Івана Купала по цілій європейській літературі, з усіма скарбами, що вона їх береже, з усім комплексом легенді казок, блідне перед тим магічним женьшенем».       Чи думав Арсеньєв, що його твір підніме таку масу людей і пожене їх у край, який дивно поєднав у собі субтропічний рай і сибірське пекло? У країну, де письменник пообморожував ноги й легені та врешті й дочасно помер у біді та злиднях.       Експрес летів собі далі. Мінялися краєвиди, мінялися й настрої пасажирів. Усе вражало їх новиною, щораз то чудовішою. На станціях купували вироби народної творчості — гармонії, сопілки, свистілки, в'ятські іграшки, кошики, капці. Біля Іркутська співали давньої каторжанської пісні. Біля Байкалу купували омулів, бо це не просто риба з тієї «омулевої бочки», про яку співала ціла романівська імперія, згодом — ціла «широка страна родная», а символ суворого байкальського краю.       Разом із змінами у зовнішнім світі пасажири відчувають зміни внутрішні, пов'язані з різницею у часі. «Вдень хочеться спати, а вночі — їсти. В обід нерви стають мляві, а вночі нападає ентузіазм». Створився хаос. Деякі звели свої потреби до їсти і спати, інші не давали спокою лікарям, які, втративши самі сон і спокій, «грали напропале в преферанс, загубивши межу між ніччю і днем».       За Байкалом спостерігали екзотичних тубільців: червоношкірих бурятів, гордих бронзових якутів, тунгусів, китайців.       Коли поїзд їхав Забайкаллям, пасажирів став розважати якийсь професор історії. Він розповідав їм про перших каторжників Сибіру, перших політичних засланців — навіженого протопопа Аввакума та бунтаря й «ізмєнніка» — «малоросійського» гетьмана Дем'яна Многогрішного.       «Це вони були відкривателями і зачинателями тієї жахливої сторінки, першої сторінки в епопеї невимовних людських страждань на цій землі...       За ними пішли чередою безліч інших, відомих і безіменних каторжників... національних героїв цілої низки народів...»       І мов ілюстрація до професорової лекції обабіч колії, спершись на кайла та лопати, по коліна в грязюці та воді, вишикувались цілі хмари каторжників. Бамлагівці...       Всі кинулися до вікон. Ось вони, справжні, невигадані. Вимучені, виснажені, в лахмітті. На них страшно було навіть дивитися. Стояли нескінченними лавами, обтикані патрулями з рушницями і псами.       Вони прокладали нову магістраль, вимощуючи її своєю розпукою, стражданнями, гатили собою прірви й провалля. Нащадки Многогрішного і нащадки Аввакума.       З вікон експреса почали летіти речі — махорка, плитки шоколаду, хліб, черевики...       Бамлагівці кинулися до подарунків, топчучи один одного. Почалася стрілянина.       Дехто з пасажирів, не витримавши цього видовища, зайшовся буйним плачем. А шеренгам каторжан не було краю, вони вставали, мов з—під землі.       Та все те промайнуло, як марево, і лише на хвилинку затьмарило настрій пасажирів експреса. Натомість прийшли нові враження, ще екзотичніші.       

 

 ...  5



Обратная связь

По любым вопросам и предложениям

Имя и фамилия*

Е-меил

Сообщение*

↑ наверх